ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2020 року

Київ

справа №816/2465/17

адміністративне провадження №К/9901/55068/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року (суддя Канигіна Т.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (судді Донець Л.О., Гуцал М.І., Мельнікова Л.В.) у справі № 816/2465/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - ГУ МВС України в Полтавській області, відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, в якому просив стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2011 року по дату фактичного поновлення на роботі на підставі рішення (постанови, ухвали) суду та згідно з наказом від 25 липня 2017 року № 694.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що фактично у відповідача виник обов`язок здійснити на його користь виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2011 року до моменту поновлення на посаді, оскільки наказ ГУ МВС України в Полтавській області про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Полтавській області видано відповідачем лише 25 липня 2017 року без зазначення строку, по який необхідно здійснити таке поновлення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 15 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року, в задоволенні позову відмовив.

Мотиви, з яких суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків, ґрунтуються на тому, що згідно з судовими рішеннями ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Полтавській області з 08 липня 2009 року, але з 29 вересня 2011 року наказом відповідача № 298 о/с був звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «Г» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (за скороченням штатів). Наказ ГУ МВС України в Полтавській області від 25 липня 2017 року № 694 виданий з метою виконання судових рішень в частині зазначення дати звільнення позивача. За таких обставин, суди дійшли висновку, що період з 30 вересня 2011 року по 25 липня 2017 року не є вимушеним прогулом, а отже і відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за вказаний період.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що підставою виникнення у відповідача зобов`язання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є встановлення факту неправомірності звільнення позивача та, відповідно, поновлення на роботі, що встановлено ухвалами Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2015 року та від 13 червня 2017 року. На підставі зазначених судових рішень ГУ МВС України в Полтавській області було видано наказ від 25 липня 2017 року № 694 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Полтавській області з 08 липня 2009 року.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій мали достатні правові підстави для задоволення позовних вимог, однак на зазначені вище обставини уваги не звернули, що призвело до прийняття незаконного рішення. Крім того, суди не взяли до уваги той факт, що відповідачем було надано до суду довідку про середній заробіток позивача, яка не відповідає належному періоду його розрахунку, а також не відображає його реальний розмір відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

ОСОБА_1 вважає, що наведені ним обставини дають суду касаційної інстанції достатні підстави, щоб дійти до висновку про те, що під час вирішення даної справи судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою від 12 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Білоуса О.В., Стрелець Т.Г. відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач - ГУ МВС України в Полтавській області та третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області відзивів на касаційну скаргу не надіслали.

У силу положень частини четвертої статі 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

12 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 11 червня 2019 року № 707/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 13 квітня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач з 27 червня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом ГУ МВС України в Полтавській області від 06 серпня 2009 року № 403 ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у зв`язку із притягненням до дисциплінарної відповідальності.

04 січня 2010 року відповідач на виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 у справі № 2а-45699/09/1670 та постанови про відкриття виконавчого провадження видав наказ № 4 о/с, згідно з яким підполковника міліції ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС з 08 липня 2009 року.

07 лютого 2011 року на виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року у справі № 2а-45699/09/1670 УМВС України в Полтавській області видано наказ № 33 о/с, яким скасовано пункт наказу ГУ МВС України в Полтавській області від 04 січня 2010 року № 4 о/с та наказано: «Відповідно до постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року підполковника міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з корупцією УБОЗ ГУМВС, з 06 серпня 2009 року поновити в органах внутрішніх справ».

При цьому, відповідно до постанов Полтавського окружного адміністративного суду від 04 березня 2010 року (справа № 2а-293/10/1670), від 04 листопада 2010 року (справа № 2а-1120/10/1670) та постанови ППВР ВДВС ГУЮ у Полтавській області від 16 вересня 2011 року ВП № 2176592, наказом УМВС України в Полтавській області від 28 вересня 2011 року № 295 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 поновлено в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС з 27 січня 2010 року.

Наказом Управління МВС України в Полтавській області від 29 вересня 2011 року №298 о/с ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у запас за скороченням штатів).

Зазначений наказ ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі № 2а-1670/7848/11 у задоволенні позову ОСОБА_1 до УМВС України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, у тому числі наказу від 29 вересня 2011 року №298 о/с, поновлення на посаді - відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі № 2а-1670/7848/11 скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до УМВС України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Полтавській області від 28 вересня 2011 року №295 о/с і в цій частині провадження у справі закрито. В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2014 року у справі № 2а-1670/7848/11.

25 грудня 2015 року УМВС України в Полтавській області видано наказ № 659 о/с, яким скасовано пункти наказу УМВС України в Полтавській області від 07 лютого 2011 року № 33 о/с щодо підполковника міліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС на період з 08 липня 2009 року по 29 вересня 2011 року. Підстава: ухвала Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2015 року, якою скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року та залишено в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року у справі № 2а-45699/09/1670; постанова про відкриття виконавчого провадження № 48921718 від 07 жовтня 2015 року.

Позивач не погодився з наказом УМВС України в Полтавській області від 25 грудня 2015 року № 659 о/с.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі № 816/623/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до УМВС України в Полтавській області про скасування наказу від 25 грудня 2015 року № 659 о/с відмовлено. Постанова суду першої інстанції набрала законної сили 26 липня 2016 року.

31 грудня 2015 року головним державним виконавцем відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Дрібною Ю.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження»). Підставою для закінчення виконавчого провадження державним виконавцем визначено ту обставину, що наказом УМВС України в Полтавській області від 25 грудня 2015 року №659 о/с скасовано пункти наказу УМВС від 07 лютого 2011 року №33 о/с щодо підполковника міліції ОСОБА_1 та поновлено його на посаді заступника начальника УБОЗ ГУМВС з 08 липня 2009 року по 29 вересня 2011 року.

Позивач не погодився із постановою про закінчення виконавчого провадження та оскаржив її до адміністративного суду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії головного державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Дрібної Ю.А. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2а-45699/09/1670, виданого 30 вересня 2015 року Полтавським окружним адміністративним судом, про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВСУ в Полтавській області, у межах виконавчого провадження № 48921718, щодо закінчення виконавчого провадження. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Полтавській області Дрібної Ю.А. від 31 грудня 2015 року про закінчення виконавчого провадження у межах виконавчого провадження № 48921718.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі № 816/26/16, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Проте ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року у справі № 816/26/16 (К/800/9664/16) скасовано постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року залишено в силі.

На виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року у справі № 2а-45699/09/1670, ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року у справі № 816/26/16 (К/800/9664/16), постанови про відновлення виконавчого провадження від 05 липня 2017 року, наказом УМВС України в Полтавській області від 25 липня 2017 року № 694 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 (С-580712) поновлено на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Полтавській області з 08 липня 2009 року.

Позивач, вважаючи, що в нього наявне право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2011 року по дату видання наказу УМВС України в Полтавській області від 25 липня 2017 року № 694 о/с, як фактичного поновлення на посаді, звернувся до суду із цим позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , виходить з наступного.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу за наслідком розгляду спору про його поновлення на роботі є насамперед одним із визначених законом способів захисту порушених трудових прав особи.

Питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як правило, вирішується одночасно зі спором про поновлення на роботі, але може бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. У будь-якому випадку підставою позову у справах цієї категорії є незаконність звільнення з роботи.

Як зазначалося вище, на підставі судових рішень ОСОБА_1 був поновлений на посаді заступника начальника управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Полтавській області з 08 липня 2009 року. Проте, наказом від 29 вересня 2011 року № 298 о/с ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас за скороченням штатів.

Наказ ГУ МВС України в Полтавській області від 29 вересня 2011 року № 298 о/с був предметом судового розгляду, однак питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не розглядалося.

Так, на час звільнення ОСОБА_1 за скороченням штатів був чинним і діяв Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), відповідно до статті 18 якого порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Статтею 19 Закону № 565-XII визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 07 листопада 2007 року прийнято постанову № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання цієї постанови Кабінету Міністрів України та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджено та введено в дію з 1 січня 2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція).

Пунктом 3.5.2 Інструкції визначено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/4108/15, від 05 грудня 2019 року у справі № 808/3625/17 та від 29 січня 2020 року у справі № 440/4332/18.

З огляду на те, що в межах спірних правовідносин не вирішується питання відповідальності роботодавця за затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду та наявний спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює оплату праці міліціонерів, то висновок судів попередніх інстанцій про необхідність застосування положень трудового законодавства є помилковим.

За змістом позовних вимог, часові рамки вимушеного прогулу позивач означив періодом із 30 вересня 2011 року по 25 липня 2017 року.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

При вирішенні даної справи суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не міг бути допущений до виконання службових обов`язків, оскільки правовідносини між ним і відповідачем припинилися з часу його звільнення за скороченням штатів на підставі наказу УМВС України в Полтавській області від 29 вересня 2011 року № 298 о/с.

Судовими рішеннями у справі № 2а-1670/7848/11 підтверджено правомірність звільнення позивача з 29 вересня 2011 року за пунктом 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у запас за скороченням штатів).

Поряд із цим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року у справі № 816/26/16, предметом оскарження у якій була постанова про закінчення виконавчого провадження, встановлено, що фактичного виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України у Полтавській області з 08 липня 2009 року не відбулося. При цьому, прийняття Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області наказу від 22 грудня 2015 року № 659 о/с не можна вважати виконанням постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року у спосіб, що визначений у ній, оскільки і резолютивна частина судового рішення, і виконавчий лист, на підставі якого його видано, містять чітке формулювання щодо поновлення позивача на посаді заступника начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області з 08 липня 2009 року.

Тобто, суд касаційний інстанції виходив із того, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2009 року про поновлення позивача на посаді та виконавчий лист містять чітке формулювання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, а саме з 08 липня 2009 року. Натомість, наказом ГУ МВС України в Полтавській області від 22 грудня 2015 року № 659 о/с поновлено позивача на посаді заступника начальника Управління по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області з 08 липня 2009 року по 29 вересня 2011 року

Однак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередній інстанцій, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року у справі № 816/26/16 не спростовує того факту, що ОСОБА_1 був звільнений зі служби 29 вересня 2011 року та трудові правовідносини між ним і відповідачем припинилися, а тому відсутні правові підстави вважати вимушеним прогулом позивача період з 30 вересня 2011 року по 25 липня 2017 року.

У свою чергу, наказ УМВС України в Полтавській області від 25 липня 2017 року № 694 о/с виданий з метою правильності формулювання щодо поновлення позивача на посаді, а саме з 08 липня 2009 року, і це не змінює правову реальність правовідносин між позивачем і відповідачем.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що період з 30 вересня 2011 року по 25 липня 2017 року не є вимушеним прогулом позивача, а тому підстави для стягнення з ГУ МВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який означений вказаним періодом, відсутні.

Суд констатує, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Беручи до уваги правильність та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в цій справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду