ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2020 року справа №360/5353/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Ястребової Л.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 360/5353/19 (головуючий І інстанції Пляшкова К.О., текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації (далі - відповідач, УСЗН Попаснянської РДА) в якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи за період з 1 серпня 2014 року по 31 липня 2019 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу державну соціальну допомогу, як особі з інвалідністю з дитинства І групи, за період 1 серпня 2014 року по 31 липня 2019 року (а.с. 3-9).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства І групи з 01 серпня 2014 року по 02 липня 2019 року. Зобов`язано УСЗН Попаснянської районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу особі з інвалідністю з дитинства І групи з 01 серпня 2014 року по 02 липня 2019 року. У задоволенні вимог про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити виплату державної соціальної допомоги за період з 03 липня 2019 року по 31 липня 2019 року відмовлено (а.с. 49-52).

Відповідач, з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивачка звернулась із заявою до відповідача за отриманням соціальної допомоги, лише у липні 2019 року і з цього періоду їй здійснюються виплати. Будь-якої інформації про існування ОСОБА_1 до липня 2019 року у органу соціального захисту не було. Вважає, що з боку відповідача відсутні будь-які протиправні дії щодо ОСОБА_1 (а.с. 56-58).

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є інвалідом дитинства з 05 листопада 2012 року, що підтверджено копією довідки до акта огляду МСЕК від 05 листопада 2012 року серії 10 ААБ № 333115 (а.с. 10-12, 17-18).

Довідкою від 16.05.2019 року № 923-5000126215 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 13).

3 липня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи (а.с. 27-28).

Згідно з витягом з протоколу від 18 липня 2019 року № 132 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, комісією прийнято рішення про призначення соціальної виплати ОСОБА_1 (а.с. 36).

Рішенням УСЗН Попаснянської РДА від 22 липня 2019 року про призначення допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю ОСОБА_1 призначено державну соціальну допомогу з 03 липня 2019 року довічно (а.с. 37).

Згідно з довідкою відповідача б/н та б/д позивач, починаючи з липня 2019 року, щомісяця отримує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства І групи (а.с. 47).

Також згідно з протоколами від 22 серпня 2019 року (а.с. 40, 42-43), рішенням відповідача від 22 серпня 2019 року про призначення допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю від 22 серпня 2019 року (а.с. 48), довідкою УСЗН Попаснянської РДА від 03 січня 2019 року № 16/03 (а.с. 41) позивачу здійснено нарахування соціальної допомоги за період з 01 серпня 2014 року по 02 липня 2019 року у сумі 142727,63 грн, яку обліковано в управлінні та буде виплачено після визначення Кабінетом Міністрів України механізму виплати заборгованості.

Позивач неодноразово зверталася за отриманням соціальної допомоги за період з серпня 2014 року та отримала листи УСЗН Попаснянської РДА від 29 серпня 2019 року № 3869/03 (а.с. 14) та від 06 листопада 2019 року № 01-41-1198 (а.с. 15-16), якими повідомлено позивачу, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Враховуючи викладене управління не має можливості виплатити допомогу з серпня 2014 року, тому, що механізм виплати на теперішній час не визначений Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III) гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону № 2109-III право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2109-III державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

Згідно з частинами першою та третьою статті 8 Закону № 2109-III заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання (частина перша).

До заяви про призначення державної соціальної допомоги повинні бути додані документи про вік і місце проживання особи з інвалідністю з дитинства або дитини з інвалідністю, документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву, а також довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку (частина третя).

Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням (частина третя статті 9 Закону № 2109-III).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання.

Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки (частина друга статті 10 Закону № 2109-III).

Статтею 12 Закону № 2109-III визначено, що суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.

Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону.

Частинами першою та третьою статті 14 Закону № 2109-III визначено, що виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що орган соціального страхування не виплачує позивачу заборгованість із державної соціальної допомоги за спірний період, через існуючий у позивача статус внутрішньо переміщеної особи, посилаючись на окремий порядок Кабінету Міністрів України, який буде регулювати питання стосовно сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період внутрішньо переміщеним особам.

Проте вказану позицію відповідача колегія суддів вважає помилковою виходячи з наступного.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні соціальної допомоги, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд зазначає, що ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, та інших видів соціальних виплат та допомоги, право громадянина на призначення йому соціальної допомоги не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена соціальна допомога як інваліду дитинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому допомоги незалежно від того, де проживає особа, якій призначена державна соціальна допомога.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи заборгованість державної соціальної допомоги особі з інвалідністю дитинства позивачу за період з 1 серпня 2014 року по 2 липня 2019 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 360/5353/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Попаснянської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 360/5353/19 - залишити без змін.

Повний текст постанови складений та підписаний 15 квітня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України, але не менш ніж строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щодо запобігання поширення короновірусної хвороби (COVID-19).

Суддя-доповідач: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

Л.В. Ястребова