ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 квітня 2020 року

Київ

справа №300/1052/19

адміністративне провадження №К/9901/35000/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача: Блажівської Н.Є.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліна і К ЛТД»

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (головуючий суддя Главач І.А.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (головуючий суддя Шавель Р.М.,судді: Улицький В.З. та Кузьмич С.М.)

в адміністративній справі за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліна і К ЛТД»

про примусове стягнення податкового боргу з банківських рахунків та за рахунок готівкових коштів платника податків,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

Головне управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі також - позивач, ГУДФС) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліна і К ЛТД» (надалі також - відповідач, ТОВ «Аліна і К ЛТД») із адміністративним позовом, в якому просив стягнути в дохід державного бюджету суму податкового боргу в розмірі 252707 грн. 93 коп. із його розрахункових рахунків в банках та за рахунок належної йому готівки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення податкового обов`язку, встановленого пунктом16.1статті16, статтею36 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) не сплатив податкові зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, податку на прибуток приватних підприємств, рентної плати за спец використання води, орендної плати з юридичних осіб, штрафних санкцій та пені, внаслідок чого утворено податковий борг на загальну суму 252707,93 грн., який підлягає стягненню судовому порядку..

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року, позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ «Аліна і К ЛТД» в дохід бюджету податковий борг в розмірі 204620 грн. 87 коп. із його розрахункових рахунків в банках та за рахунок належних йому готівкових коштів; в задоволенні решти позову відмовлено.

Зазначаючи про часткову обґрунтованість позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що 204620,87 грн. є узгодженою сумою та є податковим боргом відповідача перед бюджетом, який ним не сплачено, а тому підлягає стягненню з рахунків у банках, що обслуговують відповідача та за рахунок готівки, що йому належить.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року в справі № 300/1052/19, і передати справу на новий розгляд, або закрити справу, оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ «Аліна і К ЛТД», а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року - без змін.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач зазначив, що суди, ухвалюючи рішення, неправильно застосували норми матеріального права, не дали обґрунтованої оцінки доводам, зокрема суди не звернули уваги на те, що:

- у попередніх деклараціях за 2018-2019 роки ТОВ «Аліна і К ЛТД» помилково вказано завищену суму податкових зобов`язань з орендної плати за землю у розмірі 100 072 грн. на рік (8 339 грн. на місяць). 25 липня 2019 року ТОВ «Аліна і К ЛТД» подано до Коломийського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області уточнюючі декларації щодо сплати податкових зобов`язань з орендної плати за землю за 2018 - 2019 роки, відповідно до яких сума зобов`язань ТОВ «Аліна і К ЛТД» з орендної плати у 2018 та 2019 становить 56 991 грн. на рік (4 749 грн. на місяць), водночас незважаючи на самостійне зменшення позивачем розміру податкових зобов`язань, судом апеляційної інстанції не зменшено розміру стягнутої судом першої інстанції суми податкового боргу, чим порушено вимоги статті 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори лише в розмірах, встановлених Законом;

- протягом 2017 року товариством сплачено 118 575 грн. податкових зобов`язань з орендної плати за землю, тоді як згідно з поданою товариством декларацією за 2017 рік, сума вказаного зобов`язання становила лише 100 072 грн. Таким чином, протягом 2017 року товариством здійснено понад 18 000 грн. переплат податкових зобов`язань з орендної плати за землю, внаслідок чого заборгованості не допущено;

- твердження судів про неподання товариством уточнюючих податкових декларацій протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому протягом року відбулися зміни бази оподаткування, не має жодного відношення до предмету спору у даній справі, оскільки жодних змін у базі оподаткування протягом 2017 та 2018 рокыв не відбулося;

- судовими рішеннями у справі № 909/815/16 встановлено, що станом на 4 квітня 2019 року у ТОВ «Аліна і К ЛТД» є відсутньою заборгованість по сплаті орендних платежів за період існування договірних правовідносин, натомість оплату орендних платежів проведено у більшому, ніж встановлено договором, розмірі.

- судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доводам позивача про те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки представником товариства до матеріалів справи долучено договір оренди землі, укладений 22 червня 2005 року Коломийською міською радою (орендодавець) і ТОВ «Аліна і К ЛТД» (орендар), у зв`язку з цим та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві, то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

2.2. Доводи позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та вказує, що

- уточнюючі декларації подані відповідачем вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, а відтак доводи про те, що подання уточнюючих декларацій щодо сплати зобов`язань з орендної плати юридичних осіб за 2018 та 2019 роки свідчить про неправильне вирішення спору, є необґрунтованими;

- відповідач заперечує проти позовних вимог щодо стягнення податкового боргу, долучаючи до матеріалів справи договір оренди, укладений Коломийською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Аліна і К ЛТД», вважаючи, що спір слід розглядати за правилами господарського судочинства, однак вказані обставини не можуть братися до уваги, зокрема, у справі щодо стягнення податкового боргу, оскільки предметом спору за справою №909/815/16 є розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Коломийською міською радою та ТОВ «Аліна і К ЛТД» у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Згідно з обставинами, що встановлені судами попередніх інстанцій, за остаточними даними позивача сума податкового боргу відповідача склала 204620 грн. 87 коп., що виник в результаті несплати наступних грошових зобов`язань:

- 150108 грн. 29 коп. - орендна плата з юридичних осіб, а саме:

- 33357 грн. 42 коп. згідно з самостійно задекларованими зобов`язаннями по податковій декларації № 1700008701 від 17 лютого 2017 року за звітні періоди вересень-грудень 2017 року (щомісячний платіж 8339 грн. 36 коп., грудень 8339 грн. 34 коп.);

- 10006 грн. 58 коп. - згідно з самостійно задекларованими зобов`язаннями з орендної плати в податковій декларації від 15 лютого 2018 року№ 6426 за звітний період 2018 рік;

- 90065 грн. 59 коп. - згідно з даними, задекларованими в уточнюючій декларації з плати за землю за звітний період 2018 рік від 19 березня 2018 року № 8411;

- 16678 грн. 70 коп. - згідно з самостійно задекларованими зобов`язаннями в податковій декларації від 18 лютого 2019 року № 6404 за звітний період - 2019 рік

- 29338 грн. 79 коп. - штрафні санкції, застосовані внаслідок несвоєчасної сплати податкових зобов`язань (на підставі акта камеральної перевірки від 27 лютого 2018 року № 3402/09-19-52-01/20540744 про порушення сплати (перерахування) податків (зборів) та податкового повідомлення-рішення від 12 березня 2018 року № 0008135201 на суму 23524 грн. 45 коп.; акта камеральної перевірки від 21 вересня 2018 року № 14173/09-19-52-01/20540744 про порушення правил сплати (перерахування) податків (зборів) та податкового повідомлення-рішення від 5 жовтня 2018 року № 0038395212 на суму 5589 грн. 18 коп.; - 225 грн. 16 коп. внаслідок несплати самостійно нарахованих штрафних санкцій згідно з уточненою податковою декларацією з плати за землю за 2018 рік № 8411 від 19 березня 2018 року (а.с.15).

Крім того, відповідачу на підставі пункту 129.1 статті 129 ПК Українинарахована пеня в загальному розмірі 25173 грн. 79 коп., що підтверджується витягом зі зворотного боку інтегрованої картки платника, а саме: 22204 грн. 94 коп. - пеня нарахована на підставі пункту 129.1статті 129 Податкового кодексу Україниза зобов`язаннями з орендної плати; 2509 грн. 39 коп. - пеня за зобов`язаннями з податку на додану вартість; 383 грн. - пеня за зобов`язаннями з податку на прибуток приватних підприємств; 76 грн. 46 коп. - пеня за зобов`язаннями з рентної плати за спецвикористання води.

З метою погашення податкового боргу податковим органом скеровано на адресу відповідача податкову вимогу від 25 січня 2011 року № 34.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України; тут і надалі - у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Згідно із частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Частиною п`ятою статті 46 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини п`ятої статті 46 КАС Українисвідчить про те, що з наведених у цих пунктах підстав громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб`єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб`єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини п`ятої статті 46 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що надавала б право для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач має бути наділений повноваженнями для звернення до суду, підстави для такого звернення мають бути визначені законом з указівкою на предмет звернення, спір у справі повинен відповідати ознакам публічно-правового спору.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1статті41цьогоКодексу(пункт1.1статті1 ПК України).

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно із пунктом 41.2 статті 41 ПК України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

За змістом підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Позов про примусове стягнення з відповідача як платника податків подано ГУ ДФС в порядку виконання ним завдань, покладених на контролюючі органи, а спір виник у зв`язку з невиконанням вимог податкового органу як суб`єкта владних повноважень про таку сплату.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що ГУДФС, звернувшись до суду з позовом про примусове стягнення податкового боргу з платника податків в порядку виконання нею завдань, покладених на контролюючі органи, реалізувала свої владні управлінські функції і виступила як суб`єкт владних повноважень.

За таких обставин, доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, про те, що цей спір підвідомчий господарським судам з посиланням на приписи Господарського процесуального кодексу України(надалі також - ГПК України) з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб`єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За положеннями статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 4-1) справи у спорах між господарським товариством та його посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, завданих такою посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю); 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений ПК України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір про стягнення контролюючим органом з платника податків податкового боргу є публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

За змістом частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Незважаючи на те, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати, оскільки відповідач не обґрунтував порушення судами правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду у справі з подібними підставою та предметом позову.

До того ж, подібна правова позиція щодо розгляду спору про стягнення заборгованості податковим органом із суб`єкта господарювання за правилами адміністративного судочинства висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 6 листопада 2019 року у справі № 804/3813/16, Касаційним адміністративним судом у постанові від 30 травня 2019 року у справі №П/811/871/17.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору стосовно правомірності вимоги щодо стягнення коштів з відповідача в розмірі податкового боргу, Суд звертає увагу на таке.

Згідно із підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктами 288.1 - 288.4 статті 288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

З урахуванням викладеного, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пунктом 288.5 статті288 ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів платника податків з платника податків провадиться не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.

Таким чином, факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. У свою чергу, невиконання обов`язку зі сплати узгодженого грошового зобов`язання у встановлений законом строк має наслідком включення такого зобов`язання до податкового боргу платника податків, процедура стягнення якого за загальними правилами розпочинається не раніше, ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів перевірено факти визначення відповідачем сум грошових зобов`язань, їх сплати і зарахування з урахуванням наявності податкового боргу у попередніх періодах, нарахування пені і штрафних санкцій і встановлено, що на час вирішення спору судом першої інстанції розмір податкового боргу платника податків становив 204620 грн. 87 коп.

Та обставина, що відповідач після розгляду справи судом першої інстанції 27 лютого 2019 року направив уточнюючі декларації щодо сплати зобов`язань з орендної плати юридичних осіб за 2018 та 2019 роки (відповідно до яких сума зобов`язань платником змінена), не може спростувати недотримання судами норм матеріального та процесуального права.

Так, згідно з частинами першою та четвертою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За наведеного правового регулювання суд апеляційної інстанції був позбавлений правових підстав врахувати надані позивачем документи про зміну грошових зобов`язань.

До того ж суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам відповідача щодо зміни узгодженої суми грошових зобов`язань, зазначив, що подання уточнюючих декларацій враховане позивачем, однак сума податкового боргу з орендної плати позивача на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції становила 234858 грн. 92 коп.

За змістом частин четвертої та п`ятої статі 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано не враховано посилання відповідача на обставини, встановлені у судових рішеннях у справі № 909/815/16 за позовом Коломийської міської ради Івано-Франківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліна і К ЛТД" про розірвання договору оренди земельної ділянки загальною площею 4242 кв.м., оскільки судами під час безпосереднього дослідження доказів встановлено, що відповідачем не дотримано обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань з орендної плати за землю. При цьому у справі № 909/815/16 досліджувались обставини саме систематична несплати орендної плати, передбаченої договором, а не податкової заборгованості.

З врахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про необхідність стягнення з ТОВ «Аліна і К ЛТД» в дохід бюджету податкового боргу в розмірі 204620 грн. 87 коп. із його розрахункових рахунків в банках та за рахунок належних йому готівкових коштів сформовані з дотриманням вимог процесуального законодавства.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги Управління слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліна і К ЛТД» залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді І.Я.Олендер

Т.М. Шипуліна