Справа № 201/980/20

Провадження № 2/201/1548/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Кисельової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут.», Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) про визнання трудових відносин припиненими і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30.01.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ «Беркут.» про визнання трудових відносин припиненими (а.с. 2-9), а 03.02.2020р. позивач подав уточнену позовну заяву до ТОВ «Беркут.», Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання трудових відносин припиненими і зобов`язання вчинити певні дії,у якій третіми особами визначив засновників ТОВ «Беркут.» - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 49 -57).

Ухвалою судді від 03.02.2020р. відкрито провадження по справі та відповідно до положень ч.ч. 2, 3 ст. 274, ч. 5 ст.279 ЦПК України призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 96-97).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у на підставі протоколу загальних зборів ТОВ «Беркут.» № 38 від 19.07.2017р. його призначено на посаду директора ТОВ «Беркут.» з 20.07.2017р. Товариство згідно з КВЕД займається виробництво зброї та боєприпасів, торгівлею. Засновниками (учасниками) ТОВ «Беркут.» є ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , статутний капітал становить 500 000,00 грн., кожному з учасників належить по 50% (по 250 000,00 грн.).

Протягом 2019 року між засновниками товариства відносини погіршилися, вони не можуть знайти порозуміння стосовно жодних рішень, які мають прийматися на загальних зборах товариства. Між ним, учасником ОСОБА_4 і його дружиною існують непорозуміння, склалися неприязні стосунки, які продовжуються і призвели до заподіяння шкоди здоров`ю позивача, внаслідок чого він місяць перебував на лікарняному з діагнозом: відшарування сітівки правого ока, зниження зору.

Значна кількість працівників товариства у вересні 2019 року подали йому як директору заяви про звільнення. 23.09.2019р. у зв`язку із звільненням працівників, які мають допуск до відкриття магазину і до роботи зі зброєю, позивач направив на адресу ВКОЗ у СДС УПД ЕУНП в Дніпропетровській області листа з проханням призупинити дію об`єкта дозвільної системи за адресою: АДРЕСА_1 , магазин «Беркут-1» з 01.10.2019р. до урегулювання даного питання.

З огляду на напружену обстановку і непорозумінням між засновниками, позивач прийняв рішення про звільнення з посади директора ТОВ «Беркут.», у зв`язку із чим 23.09.2019р. склав заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням, на якій учасником товариства ОСОБА_2 була проставлена резолюція «не заперечую», а інший учасник ОСОБА_3 відмовився від підпису у присутності трьох свідків.

07.10.2019р. винесено наказ №25-к «Про припинення трудового договору (контракту)», яким звільнено 07.10.2019р. ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Беркут.». Однак у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, директором ТОВ «Беркут.» досі значиться ОСОБА_1 , що порушує його право на подальше працевлаштування.

Позивач двічі листами на адресу засновників направляв повідомлення про скликання загальних зборів (на 12.11.2019р. і на 16.01.2020р.) з метою вирішення питання про його звільнення, але вони залишені без реагування.

З урахуванням викладеного, з метою захисту свого трудового права, просив визнати його трудові відносини з ТОВ «Беркут.» припиненими, зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради внести відповідні зміни до відомостей про юридичну особу.

Представник позивача - адвокат Марченко В.А. (діє на підставі договору про надання правової допомоги від 03.03.2020р. і ордеру від 03.03.2020р. - а.с. 134, 135) надав заяву, в якій просив справу розглядати без участі позивача, позовні вимоги задовольнити повністю (а.с. 133).

Відповідач - ТОВ «Беркут.» правом на надання відзиву не скористався. Судові повістки про виклик відповідача на засідання, призначені на 03.03.2020р. і на 06.04.2020р. повернуті на адресу суду зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 100, 150-151).

Від відповідача - Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в особі представника - начальника відділу Абрамової Т.І. 25.02.2020р. надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 109-110), в якому відповідач не визнав позовні вимоги про зобов`язання Департамента внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ «Беркут.», оскільки у відповідності до ст.ст. 17, 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відомості про керівника товариства є обов`язковими до заповнення.

18.03.2020р. від представника Департамента Абрамової Т.І. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Департамента, з урахуванням раніше наданого відзиву (а.с. 154).

Від третьої особи - ОСОБА_2 17.02.2020р. до суду надана заява про розгляд справи без його участі (а.с. 101).

Третя особа - ОСОБА_3 02.03.2020р. надав письмові пояснення (а.с. 113-115), у яких вважав, що позивач вводить суд в оману, вказуючи що 23.09.2019р. подав заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням, на якій ОСОБА_2 поставив резолюцію «не заперечує», а учасник ОСОБА_3 відмовився від підпису. Вказав, що існує інша заява ОСОБА_1 від тієї ж дати, але з іншим текстом і з підписом співвласника ОСОБА_2 , без підписів свідків, копію якої ОСОБА_1 направив на його ім`я ( ОСОБА_3 ) цінним листом від 07.11.2019р. У цьому листі було також повідомлення лише учасника ОСОБА_3 про проведення позачергових загальних зборів засновників ТОВ «Беркут.» на 12.11.2019р., де позивач у порядок денний включив питання про призначення на посаду директора ТОВ «Беркут.». Це повідомлення ніким не підписано, але оскільки воно було вкладено в цінний лист ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 , то можна вважати, що ОСОБА_1 виступив ініціатором проведення позачергових зборів товариства самостійно, але до порядку денного не включив питання про звільнення його з посади директора, а тільки про призначення директора. При цьому ОСОБА_1 не направляв аналогічне повідомлення ОСОБА_2 .

Також вказав, що існує ще одна заява ОСОБА_1 від 24.09.2019р., в якій він просить звільнити його з посади директора за домовленістю сторін, що зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції ТОВ «Беркут.» за вхідним № 20 24.09.2019р. Тому позивачем не дотриманий порядок повідомлення про своє звільнення за власним бажанням, адже після подання заяви від 24.09.2019р. згідно з вимогами ст. 38 КЗпП України, останнім днем його роботи має бути 08.10.2019р.

Крім того, вказав, що ОСОБА_1 перевищив свої повноваження, подавши заяву про припинити дії об`єкта дозвільної системи, сфальсифікував докази, довів підприємство до банкрутства, щодо його неправомірних дій розпочате кримінальне провадження, тому він ( ОСОБА_3 ) заперечує проти його звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України.

Враховуючи викладене, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, справу розглядати без його участі, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

З урахуванням того, що один з відповідачів - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надав суду відзив на позовну заяву, з урахуванням наданих заяв і пояснень третіх осіб, які є учасниками ТОВ «Беркут.» (відповідача), з яких вбачається позиція про незгоду із позовними вимогами, означене виключає сукупність підстав, передбачених ст. 280 ЦПК України для винесення заочного рішення, суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження з винесенням судового рішення на загальних підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, оцінивши зібрані докази по справі за принципами ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами законодавства, вважаю, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Як встановлено при розгляді справи і не заперечується сторонами, з 26.03.2008р. у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстроване ТОВ «Беркут.» (код ЄДРПОУ 35809106), вищим органом управління юридичної особи є загальні збори учасників. Учасниками (засновниками) товариства є ОСОБА_2 , адреса засновника: АДРЕСА_2 ; розмір внеску до статутного фонду (грн.): 250 000.00 грн., ОСОБА_3 , адреса засновника: АДРЕСА_3 ; розмір внеску до статутного фонду (грн.): 250 000.00 грн. Керівником зареєстрований ОСОБА_1 - з 20.07.2017р. (згідно статуту) (а.с. 136-145).

На підставі протоколу № 38 загальних зборів учасників ТОВ «Беркут.» ОСОБА_1 призначено на посаду директора з 20.07.2017р. (а.с. 25).

Як вказує позивач, учасники ТОВ «Беркут.» не приймають участі у діяльності підприємства, між засновниками товариства відносини погіршилися, загальні збори не скликаються, тому ним прийнято рішення про звільнення за власним бажанням.

23.09.2019р. у зв`язку із звільненням працівників, які мають допуск до відкриття магазину і допуск до роботи зі зброєю, позивач направив на адресу ВКОЗ у СДС УПД ЕУНП в Дніпропетровській області листа, з проханням призупинити дію об`єкта дозвільної системи за адресою: АДРЕСА_1 , магазин «Беркут-1» з 01.10.2019р. до урегулювання даного питання (а.с. 28).

23.09.2019р. позивач склав заяву на адресу засновників ТОВ «Беркут.» про звільнення з посади директора за власним бажанням, на якій одним з учасників товариства - ОСОБА_2 проставлена резолюція «не заперечую». На заяві наявний запис про те, що учасник ОСОБА_3 відмовився від підпису у присутності трьох свідків - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 26).

Відповіді на заяву про звільнення відповідач не отримав.

07.10.2019р. позивач підписав наказ №25-к «Про припинення трудового договору (контракту)», яким звільнив себе з 07.10.2019р. з посади директора ТОВ «Беркут.» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 27).

Припинення повноважень директора ТОВ «Беркут.» відповідно до Статуту товариства, затвердженого загальними зборами товариства від 23.12.2014р., належить до компетенції загальних зборів учасників (п. 14.2.) (а.с. 64-72).

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018р. № 2275-VIII до компетенції загальних зборів учасників належать обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Позивач направив на адресу засновника ОСОБА_3 лист про скликання загальних зборів учасників товариства на 10-00 год. 12.11.2019р., у якому повідомив про порядок денний, у т.ч. про призначення директора ТОВ «Беркут.» (а.с. 29-30).

26.12.2019р. позивач направив листи на адреси обох засновників ТОВ «Беркут.» ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про скликання загальних зборів учасників товариства на 10-00 год. 16.01.2020р., із зазначенням порядку денного - питання про призначення директора ТОВ «Беркут.» одного із засновників ТОВ «Беркут.», про звільнення директора Закорського С.В. (а.с. 31-34).

Проте на загальних зборах, що проходили 16.01.2020р., ці питання не були вирішені, у зв`язку із відсутністю засновника ОСОБА_3 , що засвідчено протоколом № 1 загальних зборів товариства від 16.01.2020р. (а.с. 35).

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 КЗпП України).

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

За змістом положень ст. 38 КЗпП, Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» праву директора на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення, створити новий виконавчим орган та внести дані зміни до Єдиного державного реєстру.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям "приватне життя".

У пункті 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007р. № 8-рп/2007 та від 29.01.2008р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Верховний Суд у своїх постанові від 03.07.2019р. по справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов`язання вчинити певні дії, зазначив про таке.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65))

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати його звільненим з посади директора ТОВ «Беркут.».

Однак, згідно зі статутом ТОВ «Беркут.» вирішення питання про звільнення керівника відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 і ТОВ «Беркут.», суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин ОСОБА_1 з ТОВ «Беркут.» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених ОСОБА_1 вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

З огляду на вищенаведені положення ч. 1 ст. 8, 129 Конституції України, ст. 43 Конституції України щодо заборони використання примусової праці, принципи верховенства права і правової визначеності, практику ЄСПЛ, суд не приймає до уваги доводи третьої особи - учасника товариства ОСОБА_3 про недотримання позивачем процедури звільнення (не повідомлення заздалегідь за два тижні про звільнення, направляння повідомлення про скликання загальних зборів лише на його адресу), оскільки само по собі питання про звільнення з посади директора приймається загальними зборами товариства, а не одним з його учасників. Факт ухилення засновника ОСОБА_3 від участі в загальних зборах підтверджений позивачем неодноразовими заявами про звільнення та ініціюванням даного питання перед засновниками шляхом направлення листів про скликання загальних зборів. При цьому, позивач двічі направляв ОСОБА_3 листи, у яких ініціював проведення загальних зборів, отримання яких ОСОБА_3 не спростоване й не заперечується. Говорячи про те, що позивач надав документи, які відрізняються від тих, що долучені до позову, ОСОБА_3 у своїх поясненнях тим самим погоджується, що він був обізнаний про наявність заяви ОСОБА_1 від 23.09.2019р. про звільнення з підписом іншого співвласника - ОСОБА_2 про згоду на звільнення позивача, копія якого отримана ОСОБА_3 цінним листом від 07.11.2019р. - а.с. 118-120).

Обставину, що ОСОБА_1 подав 24.09.2019р. ще одну заяву про звільнення з посади директора за домовленістю сторін, що зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції ТОВ «Беркут.» за вхідним № 20 від 24.09.2019р. і долучену третьою особою до пояснень (а.с. 122), суд розцінює як намагання позивача звільнитися з посади директора у будь-який спосіб та з будь-яких правових підстав, адже, як видно з матеріалів справи, між позивачем і засновниками товариства склалися неприязні стосунки.

Питання щодо неправомірних, як на думку засновника, дій ОСОБА_1 як посадової особи товариства щодо призупинення дії об`єкта дозвільної системи, доведення підприємства до банкрутства тощо, не входять до предмета доказування і не є підставою для примусового продовження трудових відносин.

Також ОСОБА_1 пред`явлено вимогу про зобов`язання Департамента адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради внести зміни про юридичну особу про те, що ОСОБА_1 звільнений з посади директора товариства, оскільки трудові відносини припинені.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом трудового права позивача та з реєстраційними діями дозвільного органу, підставою яких є відповідне рішення про захист таких трудових прав, суд вважає, що право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 40392181) внести зміни до відомостей про юридичну особу - Товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут.» (код ЄДРПОУ 35809106), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - у рядку «Прізвище, ім`я, по батькові, дата обрання осіб, які обираються до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи» додати наступну інформацію - після « ОСОБА_1 - керівник з 20.07.2017 (згідно статуту), додати - «трудові відносини припинено за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська». Означене не є виходом за межі позовних вимог у розумінні ч. 2 ст. 264 ЦПК України.

З огляду на наведене, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Беркут.», Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265, ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут.», Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) про визнання трудових відносин припиненими і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Беркут.» (код ЄДРПОУ 35809106) - припиненими.

Зобов `язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 40392181) внести зміни до відомостей про юридичну особу - Товариства з обмеженою відповідальністю «Беркут.» (код ЄДРПОУ 35809106), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - у рядку «Прізвище, ім`я, по батькові, дата обрання осіб, які обираються до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи» додати наступну інформацію - після « ОСОБА_1 - керівник з 20.07.2017 (згідно статуту), додати - «трудові відносини припинено за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська».

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Наумова О.С.