ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2755/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного офісу Держаудитслужби, начальника Південного офісу Держаудитслужби Муратова Олега Михайловича, Державної аудиторської служби України, в.о. голови Держаудитслужби України Вашеки Галини Володимирівни про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Південного офісу Держаудитслужби (далі-відповідач-1), начальника Південного офісу Держаудитслужби Муратова Олега Михайловича (далі-відповідач-2), Держаудитслужби України (далі-відповідач-3), в.о. голови Держаудитслужби України Вашеки Галини Володимирівни (далі-відповідач-4), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 21.02.2020, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-2 від 13.11.2019 № 411-о "Про переведення ОСОБА_1 ";

- зобов`язати відповідача-2 видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору управління Південного офісу Держаудитслужби;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-2 від 27.11.2019 № 438-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- визнати протиправними дії Південного офісу Держаудитслужби, як суб`єкта владних повноважень, що виразилися у звільненні позивача 06.12.2019;

- зобов`язати Південний офіс Держаудитслужби нарахувати ОСОБА_1 матеріальну допомогу до щорічної основної відпустки від 24.10.2019 за відпрацьований період з липня 2019 до липня 2020 у розмірі середньомісячної заробітної плати;

- зобов`язати Південний офіс Держаудитслужби нарахувати позивачу недоплачену частину заробітної плати за періоди тимчасової непрацездатності: у розмірі 50 % (до 100%) по листку непрацездатності АДЛ № 743023 за період хвороби з 24.09.2018 до 28.09.2018; у розмірі 40 % (до 100%) по листку непрацездатності АДЛ № 744907 період хвороби з 11.04.2019 до 19.04.2019; у розмірі 100 % по листку непрацездатності за період тимчасової непрацездатності з 02.12.2019 до 06.12.2019.

Ухвалою від 13.01.2020 у справі відкрите спрощене позовне провадження, учасникам наданий строк для подання заяв по суті справи, судове засідання призначене на 04.02.2020 о 14:00 год.

Ухвалою від 04.02.2020 подальший розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, судове засідання по суті замінене підготовчим засіданням, яке призначене на 20.02.2020 о 14:00 год.

Протокольною ухвалою від 20.02.2020 у підготовчому засіданні оголошена перерва до 04.03.2020 о 14:00 год.

02.03.2020 відповідач-2 заявив клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 04.03.2020 о 14:00 год, в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 03.03.2020 відповідачу-2 відмовлено у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 04.03.2020 підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до судового розгляду по суті на 19.03.2020 о 14:00 год.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 09.07.2018 ОСОБА_1 обіймала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, призначення на яку здійснене безстроково. Починаючи з липня 2019 відбулась реорганізації Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, в зв`язку з чим 12.09.2019 ОСОБА_1 повідомили про скорочення посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління та запропоновані посади головного спеціаліста-юрисконсульта Управління в Херсонській та Управління в Миколаївській областях. Позивач зазначила,що запропоновані їй посади були строкові, оскільки основні працівники, які займали ці посади перебували у відпустках по догляду за дитиною. 13.11.2019 року відповідач-2 виніс наказ № 411-о про переведення позивача із займаної посади на рівноцінну посаду, проте, як стверджує ОСОБА_1 , переведення здійснене незаконно, оскільки позивач не надавала на це згоди, та внаслідок переведення трудова угода набула статусу строкової, тобто на період заміщення тимчасово відсутнього працівника - ОСОБА_2 27.11.2019 відповідач-2 прийняв наказ № 439-о, яким звільнив позивача із займаної посади з 06.12.2019 у зв`язку із закінченням строку призначення на посаду. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки при проведенні реорганізаційних заходів відповідач-2 не взяв до уваги переважне право ОСОБА_1 , як члена сім`ї військовослужбовця, що має на утриманні неповнолітню дитину, на залишення на роботі. Також відповідач-2 не врахував рівень професійної компетентності позивача, відсутність дисциплінарних стягнень та навчання у вищому навчальному закладі без відриву від роботи. Крім того, звільнення ОСОБА_1 відбулося у період її тимчасової непрацездатності, що також є порушенням норм трудового законодавства. Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для скасування спірних наказів, поновлення позивача на посаді. Посилаючись на викладене, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

18.03.2020 позивач надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі в порядку письмового провадження.

04.02.2020 відповідачі-1, 2 надіслали відзиви на позовну заяву, в яких заперечили проти задоволення позовних вимог, зважаючи на таке. За змістом статті 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, що не врегульовані цим Законом. Отже, пріоритетними під час застосування законодавства щодо проходження та припинення державної служби є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні відносини. Відповідачі-1, 2 відмічають, що у серпні 2019 року відбулася реорганізація та зміни структури Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, зокрема, скорочення у юридичному відділі даного Управління однієї посади головного спеціаліста-юрисконсульта, внаслідок чого створений юридичний сектор Управління. За правилами статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області проведено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працюючих в юридичному відділі даного Управління головних спеціалістів-юрисконсультів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за результатами якого встановлено, що ОСОБА_3 має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, а тому 12.09.2019 позивач повідомлена про скорочення посади головного спеціаліста-юрисконсульта та їй запропоновано зайняти іншу вакантну посаду. Запропоновані Південним офісом Держаудитслужби посади головних спеціалістів-юрисконсультів, що були на той час вакантними, відповідали критеріям посад на які претендувала ОСОБА_1 . Протягом 60 календарних днів з дня повідомлення про скорочення, відповідач-1 неодноразово нагадував ОСОБА_1 про написання відповідної заяви, на що нею надана відповідь, що ніякої заяви взагалі писати не буде. Станом на 13.11.2019 відповідач-1 не отримав від ОСОБА_1 жодної заяви щодо проходження або припинення державної служби. Тому, наказом від 13.11.2019 № 411-о, у зв`язку з введенням в дію змін до структури та переліку змін до штатного розпису Південного офісу Держаудитслужби, ОСОБА_1 переведена на рівнозначну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 , яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до фактичного її виходу із відпустки. 27.11.2019 наказом №438-о припинена державна служба та ОСОБА_1 звільнена із займаної посади з 06.12.2019 відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 85 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з закінченням строку перебування на посаді державної служби та достроковим фактичним виходом на роботу 09.12.2019 основного працівника ОСОБА_2 . З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлена 29.11.2019 особисто. Також відповідач-1 відмічає, що 02.12.2019 ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомила, що перебуває на лікарняному. Втім, враховуючи, що обмеження щодо звільнення працівників під час тимчасової непрацездатності передбачені нормами ст. 40 КЗпП, в даному випадку заборона звільнення під час лікарняного не застосовуються, оскільки звільнення відбулося не з ініціативи роботодавця, а є наслідком закінчення строку перебування позивача на посаді. Щодо заборони скорочення позивача з тих підстав, що вона є членом сім`ї військовослужбовця, відповідач-1 відмітив, що чоловік ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) 06.08.2018 підписав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах сержантського (старшинського) складу. У відповідачів відсутні будь-які документи які би підтверджували, що чоловік ОСОБА_1 належить до категорії військовослужбовців, членам сім`ї яких надані такі переваги. Отже, Південний офіс Держаудитслужби вживав передбачені чинним законодавством заходи щодо працевлаштування ОСОБА_1 , та забезпечив право рівного доступу ОСОБА_1 до державної служби, що базується на її особистих якостях та досягненнях шляхом пропозиції рівноцінної посади. Посилаючись на дані обставини, відповідачі-1, 2 стверджують про правомірність наказів від 13.11.2019 № 411-о про переведення позивача та від 27.11.2019 №438-о про її звільнення, а тому підстави для скасування даних наказів відсутні. Зважаючи на викладене, просять повністю відмовити у задоволенні позову.

04.02.2020 відповідачі-3, 4 надіслали відзив на позовну заяву, в яких заперечили проти задоволення позовних вимог, посилаючись на ту обставину, що позивач не перебуває у трудових відносинах з Держаудитслужбою України, а тому зазначення позивачем у позовній заяві відповідачами Держаудитслужбу України та її керівника без пред`явлення до них жодних вимог є безпідставним. Просять відмовити у задоволенні позову.

16.03.2020 Південний офіс Держаудитслужби та 18.03.2020 Держаудитслужба України надіслали до суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату та час, у зв`язку із запровадженням карантинних заходів.

За приписами ч. 4 ст. 173, ч. 1 та ч. 2 ст. 193 КАС України за правилами загального позовного провадження розгляд справи здійснюється протягом дев`яносто днів з дня відкриття провадження у справі.

Варто відмітити, що провадження у даній справі відкрите 13.01.2020, відтак, враховуючи приписи ч. 4 ст. 173, ч. 1 та ч. 2 ст. 193 КАС України, строк розгляду справи закінчується 11.04.2020.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Згідно із п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки закінчуються процесуальні строки розгляду даної справи, зважаючи на приписи п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України, а також на ті обставини, що карантинні заходи постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 зі змінами продовжені до 24.04.2020, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідачів-1,2 про відкладення розгляду справи.

За таких обставин, суд розглядає дану справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Наказом начальником Південного офісу Держаудитслужби від 05.07.2018 № 206-о ОСОБА_1 з 09.07.2018 призначена на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області за результатами конкурсу з випробувальним строком один місяць.

12.09.2019 ОСОБА_1 ознайомлена із повідомленням про подальше скорочення посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління та пропозицією щодо зайняття посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору (за строковим договором на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 ) Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області та головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору (за строковим договором на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_5 ) Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області. Також ОСОБА_1 повідомлена, що у разі незгоди на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби останній необхідно подати заяву про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", в іншому випадку - заяву про переведення на запропоновану посаду не пізніше як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з цим повідомленням, відсутність якої буде розцінена, як згода на продовження проходження державної служби.

13.11.2019 начальник Південного офісу Держаудитслужби виніс наказ № 411-о, яким ОСОБА_1 з 13.11.2019 переведена з посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, у зв`язку з введенням в дію змін до структури та переліку змін до штатного розпису Південного офісу Держаудитслужби на рівнозначну вакантну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 , яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до фактичного виходу її із відпустки. З даним наказом позивач ознайомлена 25.11.2019.

Наказом начальника Південного офісу Держаудитслужби від 27.11.2019 № 438-о припинена державна служба та з 06.12.2019 ОСОБА_1 звільнена з посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області відповідно до абз. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 85 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з закінченням строку перебування на посаді державної служби та з достроковим фактичним виходом на роботу 09.12.2019 основного працівника ОСОБА_2

27.11.2019 року начальник Південного офісу Держаудитслужби виніс наказ № 439-о відповідно до якого ОСОБА_2 вважати такою, що приступила до виконання посадових обов`язків головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору з 09.12.2019.

Позивач вважає протиправними накази про переведення та про звільнення, у зв`язку з чим звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку законності прийняття відповідачем-2 спірних рішень, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII).

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, положення законодавства про працю застосовуються до правовідносин щодо проходження державної служби тільки у частині відносин, не врегульованих Законом №889-VIII.

Положення Закону України "Про державну службу" суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 43 Закону № 889-VIII підставами для зміни істотних умов державної служби є скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Так, 22.07.2019 начальник Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області Круковський Д. надіслав до відділу роботи з персоналом Південного офісу Держаудитслужби лист № 15-21-09-27-18/2798-2019 "Про надання пропозицій до структури та штатного розпису", яким запропонував зміни у структурі та штатному розписі Управління, зокрема, шляхом реорганізації юридичного відділу чисельністю 4 штатні одиниці (1 начальник відділу, 3 головних спеціаліста-юрисконсульта) у юридичний сектор чисельністю 3 штатних одиниці (1 начальник відділу, 2 головних спеціаліста-юрисконсульта).

07.08.2019 затверджені зміни до структури Південного офісу Держаудитслужби, відповідно до яких в складі Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, зокрема, замість юридичного відділу створений юридичний сектор.

05.09.2019 відповідно до нової структури Південного офісу Держаудитслужби затверджений перелік змін до штатного розпису № 2 на 2019 рік, згідно з яким юридичний сектор Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області включає 1 штатну посаду завідувача сектором та 2 штатних посади головних спеціалістів-юрисконсультів.

Згідно листа начальника Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області від 09.09.2019 № 15-21-09-27-18/3524-2019 "Про переважне право на зайняття посади" при визначенні пріоритетів на обіймання посад головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору запропоновано продовжити державну службу на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору ОСОБА_3 , як працівнику, який має більш високу продуктивність праці, дотримується правил етики державного службовця та трудової дисципліни. Натомість, ОСОБА_1 запропонувати посаду головного спеціаліста-юрисконсульта (за строковим трудовим договором на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 ).

Матеріали справи містять також інформацію начальника відділу роботи з персоналом Південного офісу Держаудитслужби щодо вакантних посад юридичних відділів апарату Південного офісу та Управлінь Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській і Херсонській областях, зі змісту якої слідує, що у період вересня-листопада 2019 року вакантними були посада начальника відділу апарату Південного офісу Держаудитслужби. Також тимчасово вакантними (на час перебування у відпустці по догляду за дитиною) були: 2 посади головних спеціалістів-юрисконсультів апарату Південного офісу Держаудитслужби, 2 посади головних спеціалістів-юрисконсультів Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області та 2 посади головних спеціалістів-юрисконсультів Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області.

Таким чином, суд встановив, що скорочення чисельності головних спеціалістів-юрисконсультів Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області на одну посаду відбулося у зв`язку з оптимізацією системи органів Держаудитслужби, зокрема, Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, що, в силу частини першої статті 43 Закону № 889-VIII, є підставою для зміни істотних умов державної служби.

За змістом ч. 4 ст. 43 Закону № 889-VIII про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

12.09.2019 ОСОБА_1 ознайомлена із повідомленням про подальше скорочення посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління. Одночасно позивачу запропоновані посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору (за строковим договором на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_2 ) Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області та головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору (за строковим договором на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_5 ) Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області.

Також ОСОБА_1 повідомлена, що у разі незгоди на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов їй необхідно подати заяву про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", або заяву про переведення на запропоновану посаду не пізніше як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням. Відсутність заяви буде розцінена, як згода на продовження проходження державної служби на одній із запропонованих посад.

Суд встановив, що з повідомленням про скорочення посади головного спеціаліста-юрисконсульта ОСОБА_1 ознайомлена 12.09.2019. Протягом 60 днів з дня ознайомлення, тобто до 12.11.2019 включно, позивач не подала відповідачу-2 заяву про переведення на запропоновану їй посаду чи заяву про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу".

Позивач не заперечує факту неподання зазначених заяв, стверджуючи при цьому, що скорочення відповідачем-2 саме тієї посади, яку займала ОСОБА_1 , без врахування роботодавцем положень ч. 1 ст. 42 КЗпП щодо її переважного права на залишення на роботі, є протиправним. Також позивач наполягає на порушенні її прав протиправним переведенням на тимчасову посаду без надання ОСОБА_1 згоди на укладення строкової угоди.

Суд не погоджується із наведеними доводами позивача щодо не застосування відповідачем-2 положень ч. 1 ст. 42 КЗпП, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За змістом ч. 2 ст. 42 КЗпП при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4)працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Із аналізу наведених вище норм КЗпП слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника та дотримання ним вимог правил внутрішнього трудового розпорядку.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Такий аналіз може бути проведений шляхом складення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, ухвалюючи відповідне рішення.

Як встановлено судом, Управлінням Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області проведена робота щодо визначення рівня кваліфікації та продуктивності праці головних спеціалістів-юрисконсультів даного Управління ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Унаслідок порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації даних працівників відповідач-2 дійшов висновку про те, що головний спеціаліст-юрисконсульт юридичного відділу Управління Срібний А.С. має вищий, ніж ОСОБА_1 рівень кваліфікації та продуктивність праці. Матеріали справи містять детальний порівняльний аналіз рівня кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також позитивну характеристику ОСОБА_3 та негативну характеристику ОСОБА_1 .

Зважаючи на викладене вище, суд не надає оцінку результатам порівняльного аналізу, проведеного щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки право визначати рівень кваліфікації та продуктивності праці під час вивільнення працівників надається роботодавцеві. Інші критерії переважного права на залишенні на роботі враховуються роботодавцем тільки при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівників, що підлягають скороченню.

Відтак, суд погоджується із доводами відповідачів-1, 2 про те, що передбачені ч. 2 ст. 42 КЗпП інші критерії переважного права на залишенні на роботі, ними не взяті до уваги у зв`язку з тим, що рівень кваліфікації та продуктивності праці у головного спеціаліста-юрисконсульта ОСОБА_3 вищий, ніж у головного спеціаліста-юрисконсульта ОСОБА_1 .

Таким чином суд вважає, що відповідачами-1, 2 дотримані вимоги ст. 42 КЗпП при визначенні переважного права на залишенні на роботі головних спеціалістів-юрисконсультів даного Управління ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу відповідача-2 від 13.11.2019 № 411-о "Про переведення ОСОБА_1 ", суд зазначає таке.

13.11.2019 відповідач-1 виніс наказ № 411-о, яким ОСОБА_1 переведена на рівнозначну вакантну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області на період відсутності основного працівника ОСОБА_2 , яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, до фактичного виходу її із відпустки. З даним наказом позивач ознайомлена 25.11.2019.

Зазначена посада запропонована позивачу 12.09.2019 повідомленням про зміну істотних умов служби, протее заяви про відмову від запропонованої посади позивач відповідачу-2 не надавала.

Як передбачено абз. 3 ч. 4 ст. 43 Закону № 889-VIII якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Таким чином, оскільки до 12.11.2019 включно позивач не подала відповідачу-2 заяви про переведення на запропоновану їй посаду чи заяву про звільнення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу", в силу абз. 3 ч. 4 ст. 43 цього Закону, вважається, що ОСОБА_1 погодилася на продовження проходження державної служби на одній із запропонованих посад.

Отже, суд вважає правомірним рішення відповідача-2 про переведення позивача на рівноцінну посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області, незважаючи на те, що дана посада передбачала призначення тимчасово, оскільки інших рівноцінних чи нижчих вакантних посад у відповідача-2 не було. Суд вважає, що таке рішення відповідач-2 прийняв задля забезпечення трудових гарантій позивача щодо працевлаштування у випадку скорочення її посади.

Відтак, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в частині скасування наказу відповідача-2 від 13.11.2019 № 411-о.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 85 Закону № 889-VIII у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.

Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов`язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу (ч. 2 ст. 85 Закону № 889-VIII).

27.11.2019 відповідач-1 виніс наказ № 438-о, яким припинив державну службу та з 06.12.2019 звільнив ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до абз. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 85 Закону України "Про державну службу", у зв`язку з закінченням строку перебування на посаді державної служби та з достроковим фактичним виходом на роботу 09.12.2019 основного працівника ОСОБА_2 .

Разом з цим суд відмічає, що у період з 02.12.2019 до 06.12.2019 включно ОСОБА_1 тимчасово не працювала у зв`язку із хворобою, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЛ № 862344 (арк. 87).

Позивач наполягає на порушенні відповідачем-2 її прав у зв`язку із звільненням під час тимчасової непрацездатності, оскільки це заборонено ч. 3 ст. 40 Кодексу Законів про працю України.

У свою чергу відповідачі-1,2 відмічають, що 02.12.2019 ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомила, що перебуває на лікарняному. Оскільки обмеження щодо звільнення працівників під час тимчасової непрацездатності передбачені статтею 40 КЗпП, в даному випадку заборона звільнення під час лікарняного не застосовуються, так як звільнення відбулося не з ініціативи роботодавця, а є наслідком закінчення строку перебування позивача на посаді.

Суд не погоджується із позицією відповідачів-1,2 щодо не розповсюдження на звільнення з підстав закінчення строку перебування на посаді заборони звільнення під час тимчасової непрацездатності, з огляду на таке.

За правилами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, тобто строковим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, наприклад на час відпустки працівниці по догляду за дитиною, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Таким чином, починаючи з 13.11.2019 року, трудовий договір ОСОБА_1 мав строковий характер.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідачі-1,2 вважають, що оскільки трудовий договір з ОСОБА_1 укладений на певний строк, тобто до настання події виходу з відпустки основного працівника, то на дані правовідносини не розповсюджуються обмеження, встановлені ч. 3 ст. 40 КЗпП.

Втім, суд відмічає, що чинним трудовим законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій.

Суд вважає, що передбачені ч. 3 ст. 40 КЗпП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.

Той факт, що працівник звільнений у зв`язку із закінчення терміну дії договору, не може бути підставою для незастосування до працівника, який працює відповідно до укладеного строкового договору, положень частини третьої статті 40 Кодексу, і такий працівник не може бути звільнений у день тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці, оскільки це зумовить нерівність та дискримінацію цієї категорії працівника, ускладнить його становище та знизить реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конституцією і законами України.

До таких висновків дійшов Конституційний Суд України у Рішенні від 04.09.2019 №6-р(II)/2019, надаючи оцінку положенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Так, у своєму Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9-рп/2012 зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

У § 49 Рішення у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013 Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.07.2004 № 14-рп/2004 вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.

З огляду на це Конституційний Суд України у Рішенні від 04.09.2019 зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Як зазначено судом вище, у період з 02.12.2019 до 06.12.2019 включно ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна.

Згідно із наказом відповідача-1 від 27.11.2019 № 438-о останнім днем роботи ОСОБА_1 є 06.12.2019. Отже, позивач була звільнена в день тимчасової непрацездатності.

Відповідачі-1, 2 не заперечують щодо звільнення позивача в день її тимчасової непрацездатності.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), добросовісно та розсудливо.

Приймаючи рішення про звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності, відповідач відповідно до п.п. 2-8 ч. 2 ст. 2 КАС України повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Таким чином, зважаючи на порушення відповідачем-2 вимог трудового законодавства щодо заборони звільнення позивача в день тимчасової непрацездатності, суд дійшов висновку про те, що наказ від 27.11.2019 № 438-о не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС та підлягає скасуванню.

Скасування наказу про звільнення від 27.11.2019 № 438-о, передбачає поновлення ОСОБА_1 на посаді, з якої вона звільнена з дня, наступного після дня звільнення, тобто з 07.12.2019.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору управління Південного офісу Держаудитслужби, суд вважає, що дана вимога підлягає задоволенню шляхом поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді.

Позовна вимога про визнання протиправними дій Південного офісу Держаудитслужби, як суб`єкта владних повноважень, що виразилися у звільненні позивача 06.12.2019, фактично є вимогою про скасування наказу про звільнення, яка задоволена судом шляхом скасування наказу від 27.11.2019 № 438-о про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.

В абзаці 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Отже, ст. 235 КЗпП України встановлює обов`язок органу, що розглядає трудовий спір, прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд зауважує, що позивач не заявляла вимоги про стягнення з відповідача-2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, для повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд виходить за межі позовних вимог та стягує з відповідача-2 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідності до пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Згідно із довідкою Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області від 16.03.2020 № 15-11-23-14/13127-2020 про заробітну плату ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата позивача складає 348,42 грн.

06.12.2019 є останнім днем роботи ОСОБА_1 . Отже, час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у період з 07.12.2019 до 10.04.2020 становить 85 робочих днів, а тому стягненню на її користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 29615,70 грн. (348,42 грн. х 85 р.д. = 29615,70 грн.) з відрахуванням обов`язкових платежів.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 нарахувати ОСОБА_1 матеріальну допомогу до щорічної основної відпустки за відпрацьований період з липня 2019 року до липня 2020 року у розмірі середньомісячної заробітної плати, суд зазначає таке.

У заяві про збільшення позовних вимог від 21.02.2020 позивач зазначає, що у жовтні 2019 року вона звернулася до відповідача-2 із заявою про надання частини основної щорічної відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Дана заява погоджена відповідачем-1 тільки в частині відпустки, при цьому протиправно відмовлено у виплаті матеріальної допомоги.

У свою чергу відповідач-2 наполягає на відсутності підстав для виплати у жовтні 2019 року матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки у серпні 2019 року така допомога позивачу вже виплачена.

Вирішуючи питання правомірності відмови у виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення, суд зважає на таке.

Позивач призначена на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області 09.07.2018.

Згідно із Графіком відпусток працівників Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області на 2019 рік затвердженого наказом Південного офісу Держаудитслужби від 21.12.2018 № 949-в основна щорічна відпустка головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу ОСОБА_1 запланована на 5 серпня 2019 року.

Наказом Південного офісу Держаудитслужби від 17.07.2019 № 493-в ОСОБА_1 з 05.08.2019 надано частину основної щорічної відпустки за період роботи з 09.07.2018 до 08.07.2019 року з виплатою грошової допомоги на оздоровлення.

21.10.2019 ОСОБА_1 подала відповідачу-1 заяву про надання частини щорічної основної відпустки за період роботи з 09.07.2019 до 08.07.2020 тривалістю 2 календарних дні та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом Південного офісу Держаудитслужби від 22.10.2019 № 766-в ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 09.07.2019 до 08.07.2020 тривалістю 02 календарних дні з 24 по 25 жовтня 2019 року.

Відповідно до ст. 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Статтею 59 Закону № 889-VIII передбачено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

За змістом ч. 4-5 ст. 79 Кодексу законів про працю України черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі-Закон № 504/96-ВР) щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, суд погоджується із позицією відповідача-2 про те, що грошова допомога для оздоровлення, яка передбачена ст. 57 Закону № 889-VIII, з урахуванням бюджетного законодавства виплачується працівникові один раз на бюджетний рік при наданні будь-якої з частин щорічної основної відпустки за заявою працівника.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що право на отримання грошової допомоги для оздоровлення за період роботи з 09.07.2019 до 08.07.2020 у ОСОБА_1 виникне у наступному бюджетному періоді, тобто у 2020 році.

Отже, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача-2 нарахувати ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 нарахувати ОСОБА_1 недоплачену частину заробітної плати за періоди тимчасової непрацездатності: у розмірі 50 % (до 100%) по листку непрацездатності АДЛ № 743023 за період хвороби з 24.09.2018 до 28.09.2018; у розмірі 40 % (до 100%) по листку непрацездатності АДЛ № 744907 період хвороби з 11.04.2019 до 19.04.2019; у розмірі 100 % по листку непрацездатності за період тимчасової непрацездатності з 02.12.2019 до 06.12.2019.

Так, суд встановив, що позивач до матеріалів справи додала оригінал листка непрацездатності серії АДЛ № 862344, виданого ОСОБА_1 за період тимчасової непрацездатності з 02.12.2019 до 06.12.2019 (аркуш справи 87).

Відповідач-2 відмічає, що нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 02.12.2019 до 06.12.2019 по листку непрацездатності серії АДЛ № 862344 не проводилось, так як оригінал зазначеного документу, що був наданий ОСОБА_6 до Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області 09.12.2019 повернуто позивачу у цей же день для його подальшого дооформлення та повторного надання, оскільки він складений із порушенням вимог Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406 (далі Інструкція № 532), а саме: в порушення п. 3.1 Інструкції № 532, в графі "Місце роботи: назва підприємства, установи, організації" не вірно вказано місце роботи (виправлення зроблено не за правилами); в порушення п. 3.8 Інструкції № 532 у графі "Видачу листка непрацездатності дозволяю" відсутній підпис головного лікаря та кругла печатка закладу охорони здоров`я.

Зважаючи на ту обставину, що позивач не подала відповідачу-2 оригінал листка непрацездатності серії АДЛ № 862344 після усунення недоліків, а подала його до суду, суд вважає, що без надання даного документу роботодавцю із виправленими недоліками щодо його оформлення, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача-2 нарахувати ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності за період з 02.12.2019 до 06.12.2019.

Щодо нарахування ОСОБА_1 недоплаченої частини допомоги по тимчасовій непрацездатності по листку непрацездатності АДЛ № 743023 за період хвороби з 24.09.2018 до 28.09.2018 та по листку непрацездатності АДЛ № 744907 за період хвороби з 11.04.2019 до 19.04.2019, суд зазначає таке.

Посилаючись на статтю 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач вважає, що вона має право на 100 відсоткову оплату зазначених листків непрацездатності, оскільки є дружиною військовослужбовця. Натомість відповідач-2 здійснив оплату по листку непрацездатності АДЛ № 743023 у розмірі 50 % по листку непрацездатності АДЛ № 744907 у розмірі та 40 %.

Відповідач-2 зазначає, що Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не передбачені пільги щодо оплати листка непрацездатності дружинам військовослужбовців у розмірі 100 відсотків середнього доходу.

Оцінюючи наведені доводи сторін щодо наявності у позивача права на 100% оплату листків непрацездатності, суд зазначає таке.

Згідно із свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 24.09.2010 уклала шлюб із ОСОБА_7 .

Так, у серпні 2018 року між ОСОБА_7 та Міністерством оборони України в особі в/ч НОМЕР_2 укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

Отже, ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі-Закон № 2011-ХІІ) дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, виплачується за місцем роботи грошова допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати при розірванні ними трудового договору у зв`язку з переведенням чоловіка (дружини) на службу в іншу місцевість. При тимчасовій втраті працездатності листки непрацездатності оплачуються дружинам (чоловікам) військовослужбовців у розмірі 100 відсотків середньомісячної заробітної плати незалежно від страхового стажу.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-ХIV (далі-Закон 1105-ХIV) із змінами, внесеними, зокрема, Законом від 28.12.2014 № 77-VIII.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону 1105-ХIV допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1 - 3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України "Про донорство крові та її компонентів", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.

Отже, стаття 24 Закону № 1105-ХIV містить вичерпний перелік застрахованих осіб, яким допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується в розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу. У переліку пільгових категорій осіб, що передбачені даною статтею, відсутні дружини (чоловіки) військовослужбовців та посилання на поширення цього пункту на осіб, наведених у Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно із п. 8 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1105-ХIV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Беручи до уваги ту обставину, що на сьогодні іншого порядку розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності, ніж той, що визначений Законом 1105-ХIV, не передбачено, суд погоджується із доводами відповідача-2 про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати.

З огляду на викладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 нарахувати ОСОБА_1 недоплачену частину заробітної плати за періоди тимчасової непрацездатності, що наведені вище.

Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, враховуючи приписи статті 371 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність звернення постанови суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області з 07.12.2019 та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7316,82 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 242- 246, 250, 255, 262, 371 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Південного офісу Держаудитслужби (код ЄДРПОУ 40477150, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) від 27.11.2019 № 438-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області з 7 грудня 2019 року.

Стягнути з Південного офісу Держаудитслужби (код ЄДРПОУ 40477150, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 29615 (двадцять дев`ять тисяч шістсот п`ятнадцять ) грн. 70 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору Управління Південного офісу Держаудитслужби в Херсонській області з 7 грудня 2019 року.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Південного офісу Держаудитслужби (код ЄДРПОУ 40477150, 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у сумі 7316 (сім тисяч триста шістнадцять) грн. 82 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя О.Й. Кисильова

кат. 106030000