open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 263/9667/19

Провадження № 2/263/293/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

02 квітня 2020 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю: секретаря Налісної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПрвиатБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, рух справи:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2012 року № б/н у розмірі 119909 грн. 61 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом 13588 грн. 14 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом з 30 жовтня 2012 року по 29 вересня 2017 року, а також стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 грн.

На обґрунтування вимог АТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що відповідно до укладеного договору від 30 жовтня 2012 року № б/н ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 20000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг банк має право змінити кредитний ліміт у будь-який момент. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № Сп-2010-256 та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складають між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо приєднання позивача до запропонованого договору в цілому. Банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому Тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік (п. 2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою). Одночасно п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. Таким чином розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватися. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, у нього утворилася заборгованість, яка станом на 30 квітня 2019року становить 448396 грн. 49 коп. та складається з наступного: заборгованість за кредитом 13588 грн. 13 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом 431908 грн. 35 коп.; заборгованість за пенею та комісією 2900 грн. Таким чином, посилаючись на указані обставини, положення ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, керуючись приписами ст. 13 ЦПК України, банк просив позовні вимоги задовольнити (т. 1, а. п. 3 5).

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із заявленими вимогами, подав відзив на позов, який мотивований тим, що відповідач користувався двома картками у період з 01січня 2012 року по 31 грудня 2015 року та з 01 січня 2016 року по 25 вересня 2019 року, у тому числі і за кредитною карткою № НОМЕР_1 …. НОМЕР_2 , якою вперше він почав користуватися тільки з 30 травня 2013 року. Саме з 30 травня 2013 року відповідачу встановлений кредитним ліміт у розмірі 8000 грн., а 09 серпня 2013 року кредитний ліміт збільшений до 13400 грн., 24 жовтня 2013 року кредитний ліміт збільшений до 20000грн., з 14 травня 2014 року кредитний ліміт знижений до 13590 грн. При цьому 14травня 2014 року жодних порушень зі сторони відповідача щодо погашення кредитної заборгованості не було, тому відповідач вважає, що у позові банк подав недостовірну інформацію стосовно суми наданого відповідачу кредитного ліміту, не підтверджуючи вказану суму жодними платіжними документами, а також не надав інформацію щодо номеру та строку дії кредитного договору, що має істотне значення для встановлення правильної суми стягнення.

У позові банк зазначив процентну ставку за користування кредитом у розмірі 27,6%, однак відповідач не був ознайомлений з цією інформацією. На підтвердження наявності заборгованість АТ КБ «ПриватБанк» подано лише копію заяви-анкети від 30жовтня 2012 року, яка підписана відповідачем та в якій не вказана ані сума кредиту, ані строк дії кредитного договору, ані розмір процентної ставки.

Надані банком копії Витягів з Тарифів обслуговування кредитних карт та Умов і правил надання банківських послуг, відповідачем не підписані, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Кредитний договір є споживчим і тому саме банк зобов`язаний був забезпечити відповідача необхідною, доступною, достовірною та своєчасною інформацією про продукцію до надання послуги, однак банк не дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення відповідача про умови кредитування та узгодження з відповідачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості позичальника, є саме первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», однак банк таких не представив.

Із долученого банком розрахунку заборгованості вбачається, що за користування кредитом у розмірі 13590 грн., відповідач повернув 166121 грн. 32 коп., тому вважає, що борг у нього взагалі відсутній.

Щодо стягнення відсотків, то у заяві-анкеті не зазначена відсоткова ставка, однак банк, зазначивши в односторонньому порядку її розмірі 27,6 % річних, насправді у своєму розрахунку лише з 30 травня 2013 року по 01 вересня 2014 року враховує заявлену у позові процентну ставу у розмірі 27,6 % річних, з 01 квітня 2014 року по 31 березня 2015року у розрахунку уже зазначена відсоткова ставка у розмірі 32,4 %, а з 01 квітня 2015 року до 30 квітня 2019 року 42 % річних, однак позивачем не представлено жодних доказів про встановлення та збільшення відповідачу відсоткової ставки за користування кредитом за його згодою. Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України визначено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 3 ст. 1056-1 ЦК).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 у постанові від 28 березня 2018року дійшла до висновку, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Оскільки банк подав свій позов 01 липня 2019 року, то, виходячи з розрахунку заборгованості за період з 30 жовтня 2012 року до 01 липня 2016 року, строк позовної давності для стягнення заборгованості за процентами сплив, а тому вимога в цій частині незаконна.

Відповідач вказує, що банк незаконно нараховує проценти за користування кредитом шляхом накопичувального підсумку. У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що після спливу строку кредитування (строк дії кредитної картки) відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені проценти за кредитом припиняється. Тому з 30 вересня 2017року у позивача взагалі відсутнє право нараховувати відповідачу проценти за кредитом. Із поданого позивачем розрахунку вбачається, що з 29 вересня 2017 року до 30квітня 2019року сума процентів за користування відповідачем 13590 грн. збільшилася на 325586 грн. 88 коп.

У травні 2014 року у зв`язку з складною ситуацією на Донбасі відповідач виїхав з України, останній платіж у розмірі 20400 грн. щодо погашення його заборгованості прийнятий банком від матері відповідача 28 грудня 2016 року. При цьому, працівник банку повідомив їй, що 20400 грн. це вся сума кредитної заборгованості з урахуванням процентів 27,6 % за користування кредитом у розмірі 13590 грн. з 30 травня 2014 року по 28 грудня 2016 року, однак із виписки банку вбачається, що за період з 01 січня 2016 року по 25 вересня 2019 року та розрахунку заборгованості, наданого банком до суду, ця сума не була врахована на погашення тіла кредиту, а лише зменшила суму незаконно нарахованої пені та процентів. Таким чином відповідач вважає, що виконав свої обов`язки з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Із наданого банком розрахунку заборгованості вбачається порушення нарахування штрафу та пені. Посилаючись на указані обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні прозову (т. 1, а.п. 89 96).

Від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла відповідь на відзив, яка мотивована тим, що форма кредитного договору відповідає положенням ст. ст. 207, 509, 634, 639 ЦК України, а у підписаній відповідачем заяві-анкеті указано, що підписавши цю заяву, відповідач ознайомився та згодний з Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі і з Умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, Тарифами банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування, тому заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послу, Тарифи, що розташовані на офіційному сайті банку, складають договір про надання банківських послуг. Картковим рахунком є рахунок фізичної особи, до якого випущена карта (п. 1.1.1.90 Умов) та по якому відображаються фінансові операції за допомогою ключів. Банк забезпечив відповідачу можливість доступу до карткового рахунку. З часу оформлення кредитного договору пройшло 6 років, позичальник до банку не звертався за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що він знав про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погодився, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які він здійснював.

Щодо ознайомлення відповідача з умовами кредитування, то позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 30 жовтня 2012 року, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація, необхідна для отримання кредитної картки. Указана інформація відповідачем заповнена особисто, також з копії анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 висловив згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що «Я згоден з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення у письмовому вигляді». Також до матеріалів позову долучено довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», з якої вбачається, що відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,3 % (27,60% на рік), вказано розмір комісії та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладення договору обумовлені усі істотні умови. Крім цього, Умови і правила надання банківських послуг та Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті.

Із долученої виписки з карткового рахунку вбачається, що відповідачу встановлений кредитний ліміт та відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали у касах магазинів, а отже отримав картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із цієї виписки вбачається, що відповідач частково сплачував заборгованість за кредитним договором (графа «Сума погашення за наданим кредитом»). Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі карткового рахунку відповідача баланс станом на дату укладення договору, всі операції за картковим рахунком. Виписка за картковим рахунком та розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом у справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи у справі не призначалися. Також банк вважає, що посилання відповідача щодо споживчого кредиту є безпідставними, оскільки у даному випадку грошові кошти надавалися у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, у той час, коли споживчий кредит кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції.

Щодо нарахування неустойки, то банк посилається на положення ст. ст. 526, 527, 549, 611, 624, 629, 630 ЦК України, п. 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг та наводить формулу нарахування пені. Також, банк вказує, що нарахування пені здійснюється з 01 травня 2009 року у розмірі 1 % від суми заборгованості, але не менше 30 грн., що затверджено наказом СП-2009-289 від 07 квітня 2009 року, у подальшому наказом СП-2013-6500941 від 28 січня 2013 року розмірі пені збільшено до 50 грн., яка нараховується щомісячно у разі виникнення прострочки за кредитом на суму від 100 грн. та 19 вересня 2013 року наказом № СП-2013-6776448 внесені зміни до тарифів щодо розміру пені, а саме: у разі виникнення прострочення протягом одного місяця пеня сплачується у розмірі 50 грн.; у разі виникнення прострочення за другий місяць поспіль пеня сплачується у розмірі 100 грн.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, то банк посилається на п. 2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, в яких указано, що банк має право у будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Щодо зміни відсоткової ставки, то банк посилається на те, що відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка може бути фіксованою або змінною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Під час укладення кредитного договору діяла процентна ставка за кредитом у розмірі 2,3 % на місяць або 27,60 % на рік, далі процентна ставка була змінена, що підтверджується наказами банку.

Щодо порядку нарахування відсотків, то таке відбулося відповідно до наведеної банком формули. Відповідно до п. 1.1.3.1.6 Умов та правил надання банківських послуг клієнт доручає банку списувати кошти з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, у межах сум, що підлягають сплаті банку за договором, у разі настання термінів платежів, а також списувати кошти з карткового рахунку у разі настання термінів платежів за іншими договорами клієнта у розмірах, визначених цими договорами, у межах платіжного ліміту кредитування. Тобто, при нарахуванні банком процентів, комісій, пені і не внесення коштів клієнтом на погашення заборгованості, банк має право здійснити списання даної заборгованості за рахунок кредитного ліміту.

Відносно черговості погашення кредиту, то така визначена ст. 534 ЦК України, відповідно до якої, якщо інше не передбачено договором, у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу виплачуються проценти і неустойка, у третю чергу сплачується основна сума боргу. Отже, зарахування коштів на погашення заборгованості здійснюється відповідно до положень ЦК України.

Розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом за фактом обробки фактичного операційного руху грошових коштів за рахунками кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань у певні періоди. Банківська виписка, яка долучена до справи, має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5, відповідно до якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації і служать підставою для записів у регістрах бухобілку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і повторно користувався кредитним коштами. Користуючись кредитним коштам, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30квітня 2019 року має заборгованість у сумі 448396 грн. 49 коп., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 13588 грн. 14 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом 431908 грн. 35 коп.; заборгованість за пенею та комісією 2900 грн.

28 грудня 2016 року відповідачем частково сплачено заборгованість за договором, однак зазначених коштів не достатньо для погашення заборгованості за кредитом, оскільки відповідач ухиляється від належного виконання зобов`язань та йому нараховується пеня за порушення зобов`язань. На підтвердження заборгованості позивачем надано її розрахунок та виписку за рахунком. Розрахунок заборгованості проведений автоматизованою системою і в ньому відображено та враховано усі фінансові зобов`язання боржника за умовами договору, а також здійсненні боржником платежі на його виконання. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення кредитної заборгованості за договором. Враховуючи норми закону та докази, що містяться у матеріалах справи, необхідно дійти висновку, що правовідносини між сторонами тривають і належним чином зобов`язання не виконанні та кредитором не прийнятті.

При розгляд цивільної справи № 342/180/17 Верховним Судом звернуто увагу на відсутність доказів тотожності наданих банком разом із позовом Умов та правил надання банківських послуг із тими, що були чинними у момент підписання заяви позичальника. У справі, що розглядається, позивачем надано: наказ про затвердження редакції Умов та правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, що підтверджує долучення до позову саме тієї редакції, яка була чинна на момент підписання заяви позичальника; довідка щодо виданих кредитних карток відповідачу, що підтверджує строки дії кредитних карток та їх цільове призначення; виписка по рахунку, що підтверджує використання кредитного карткового рахунку відповідачем, погашення кредитного ліміту та сплату відсотків, тобто вчинення дій, що підтверджують усвідомлення відповідачем обов`язків щодо повернення кредиту та внесення плати за його використання. Вказані документи підтверджують чинність редакції Умов та правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, а також укладення саме кредитного договору та його подальше виконання, а не лише звернення відповідача до банку з метою подальшого укладення договору.

Даний кредитний продукт має певні особливості та відмінності від інших кредитних договорів. Безпосередньо у загально прийнятих договорах істотні умови мають чіткий строк виконання та точний щомісячний платіж, визначений чітко в грошових одиницях ануїтент, тощо. Але відповідно за даним договором відкрито картковий рахунок, встановлений кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту. Відповідно до Умов і правил картковий рахунок це поточний рахунок, на якому враховуються операції за платіжною карткою. Платіжна картка спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законом порядку пластикової або іншого виду картки, яка використовується для ініціалізації коштів з розрахунку клієнта. Дія договору пролонгується кожні 12 місяців. Картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці.

Датою 31 січня 2017 року визначено кінцеву дату для здійснення позичальником останнього щомісячного платежу з погашення кредиту у розмірі та у строки, встановлені Тарифами при відсутності порушень зі сплати та простроченої заборгованості, а не кінцевий термін спливу виконання своїх грошових зобов`язань за кредитним договором №б/н та припинення зобов`язання в цілому. Відповідно до кредитного договору відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування процентів на суму простроченої заборгованості за кредитом, як плату за весь час фактичного користування кредитним коштами, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. Отже, у випадку неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та наявності простроченої заборгованості за кредитом, зобов`язання платити проценти за фактичного користування кредитними коштами у позичальника виникає щомісячно і на сьогоднішній день являється на припиненим.

Пунктом 1.1.7.3.1 Умов договору передбачено, що строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України м. Маріуполь не включено до списку населених пунктів де проводиться антитерористична операція, тому відсутні підстави для висновку про проживання відповідача на території проведення АТО. Посилаючись на указані обставини, банк просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т. 1, а. п. 184 194).

Від представника відповідача адвоката Мельник О.Р. надійшли заперечення на позов, які обґрунтовані тим, що банк, посилаючись на те, що згідно з Умовами обслуговування банк відкриває клієнту картрахунок, видає картку, її вид та строк дії визначений у заяві та в пам`ятці клієнта, однак в якості доказів банк надав лише копію анкети-заяви від 30 жовтня 2012 року, підписану позичальником, в якій не вказана ані сума кредиту, ані строк дії кредитного договору, ані розмір процентної ставки. Пам`ятку клієнта банк не надав, оскільки така взагалі відсутня. А надані копії Витягів з Тарифів обслуговування кредитних карт і Умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписані не були, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного договору.

Починаючи з 01 липня 2014 року до суми боргу щомісячно банк нараховував ОСОБА_1 штрафи та пеню у розмірі 100 грн. Тобто, сума боргу, на яку нараховуються відсотки за період з 01 липня 2014 року по 29 вересня 2017 року незаконно збільшена на 2900 грн., що є порушенням ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Посилання банку на збільшений строк позовної давності не має жодного відношення до вирішення цього спору, оскільки питання про її застосування до кредиту у справі на порушувалося. Банк безпідставно посилається на те, що цей договір не є споживчим. Щодо процентів та їх розміру, то в єдиному документів, який підписав ОСОБА_1 анкеті-заяві розмір процентної ставки не встановлений. У той же час за період з 20жовтня 2012 року до 01 липня 2016 року строк позовної давності для стягнення заборгованості за процентами сплив. Взагалі банком нараховувалися проценти незаконно. З наявного розрахунку вбачається, що ОСОБА_1 повністю виконав грошове зобов`язання перед банком, тому сторона відповідача просила відмовити у позові (т. 1, а. п. 238 244).

Банком подано пояснення на позов, які тотожні за своїм змістом із відповіддю на відзив (т. 2, а. п. 1 11).

1.1. процесуальні дії суду:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 липня 2019 року відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, роз`яснено учасникам справи їх право та строки для подачі відзиву на позов, відповіді на відзив, письмових заперечень, призначені у справі судові засідання (т. 1, а. п. 86).

1.2 заяви та клопотання учасників справи:

Представник позивача Гребенюк О.С. у позові не заперечував проти розгляду справи за відсутністю представника банку (т. 1, а. п. 3 5).

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Мельник О.Р. до судового засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідмовленні про місце, день та час розгляду справи, у повному обсязі скористалися своїм правом на подачу відзиву на позов та заперечень, тому суд, керуючись ст. 223 ЦПК України, вважає за можливе провести розгляд справи за їх відсутності.

Фіксування судового процесу відповідно до ст. 247 ЦПК України не здійснювалося у зв`язку з розглядом справи за відсутністю сторін.

2. Фактичні обставини справи, установлені судом:

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Відповідно до анкети-заяви від 30 жовтня 2012 року ОСОБА_1 ознайомився із Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку та просив надати послуги, а саме: оформити на своє ім`я платіжну картку Кредитка «Універсальна» із бажаним кредитним лімітом у розмірі 15000 грн., та цього дня отримав картку та пін-код, про що вказує його підпис в анкеті-заяві (т. 1, а. п. 9, 53).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 30 жовтня 2012 року №б/н, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , станом на 30 квітня 2019року заборгованість відповідача становить: 13 588 грн. 14 коп. заборгованість за кредитом; 431 908 грн. 35 коп. заборгованість за відсотками; 2 900 грн. 00 коп. заборгованість за пенею та комісією, що разом становить 448 396грн. 49 коп. (т. 1, а. п. 6 8).

Банком до позову долучений Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг із Умов і правил надання банківських послуг, на яких відсутні відмітки про дату їх складання та відсутні відомості про посадову особу, яка їх склала та посвідчила (т. 1, а. п. 10 34, 54 78).

Відповідно до довідки Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Маріупольської міської ради від 19 липня 2019 року ОСОБА_1 з 15 вересня 2015 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. п. 48).

ОСОБА_1 долучені до справи виписки за картковим рахунком № НОМЕР_3 і додатковими картками за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2015року, з якої вбачаються витрати на суму 288483 грн. 62 коп., надходження 249386грн. 26 коп., та картковим рахунком № НОМЕР_3 і додатковими картками до договору за період з 01 січня 2016 року по 25 вересня 2019 року, з якої вбачаються витрати на суму 573326 грн., надходження 20400 грн. (т. 1, а. п. 97 163).

Банком долучено до справи виписку за основною карткою ОСОБА_1 НОМЕР_4 за період з 01 жовтня 2012 року по 03 січня 2019 року, карткою № НОМЕР_5 за період з 01 жовтня 2012 року по 03 січня 2019 року (т. 1, а. п. 195 204).

Також банком долучені роздруківки Про затвердження Умов і правил надання банківських послуг, Про внесення змін до Тарифів за картками «Універсальна» та «Універсальна Голд», які не містять відмітки про дату їх складання та відсутні відомості про посадову особу, яка їх склала, затвердила та відповідно мала право на їх затвердження (т. 1, а. п. 205 217).

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 03 жовтня 2019 року № 30.1.0.0/2-20190628РВ0000000175 ОСОБА_1 отримав картки № НОМЕР_6 , № 5211 5374 3187 7955, № 5211 5373 3601 НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , остання з яких мала термін до січня 2017 року (т. 1, а. п. 218).

2.1 оцінка доказів:

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці обставини встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

За змістом ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, про отримання різної суми кредиту у різний час вказує долучена самим відповідачем ОСОБА_1 виписка за наявними у нього картковими рахунками, відкритими в АТ КБ «ПриватБанк» за період з 30 жовтня 2012 року по січень 2017 року.

Так, представлені відповідачем та банком виписки за картковими рахунками відкритими на ім`я ОСОБА_1 , які за своїм змістом тотожні, дають підстави вважати їх як належним, допустимим, достовірним, так і достатнім доказом, та з них вбачається, що за кредитним рахунком № НОМЕР_5 вперше наданий кредитний ліміт 30 травня 2013 року у розмірі 8 000 грн. та за нею відбувся перший обіг грошових коштів 01 червня 2013 року у розмірі 2438 грн. 71 коп.

Отже, відповідач не заперечував факту отримання ним як кредитної картки «Універсальна», так і факту отримання грошових коштів згідно бажаного кредитного ліміту, тому суд вважає, що між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Проводячи оцінку цих доказів, суд вважає, що вони відповідають змісту статей 77 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення та виходить з того, що факт надання грошових коштів мав місце.

У суду відсутні мотиви, які є підставою для відхилення доказів щодо підписання ОСОБА_1 анкети-заяви та отримання ним кредитної картки, відповідно зарахування на неї грошових коштів та їх витрати відповідачем, та про їх відхилення не заявлено клопотання жодної із сторін.

Суд вважає долучені Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг із Умов і правил надання банківських послуг, роздруківки «Про затвердження Умов і правил надання банківських послуг», «Про внесення змін до тарифів за картками «Універсальна» та «Універсальна Голд»», на яких відсутні відмітки про дату їх складання та відсутні відомості про посадову особу, яка їх склала та посвідчила, не належними (ст. 77 ЦПК України) та не достовірними доказами (ст. 79 ЦПК України), оскільки вони не містять підпису ОСОБА_1 та з них не можливо встановити дійсні обставини справи, зокрема щодо дійсних складових умов кредитного договору, згоду на укладення якого підписав відповідач у заяві-анкеті та відповідно у них беззаперечно не указано, що вони містять інформацію щодо предмета доказування, а також зміст цих роздруківок повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни до них (про що вказав у відповіді на відзив (т. 1, а. п. 187)) і суд у даному випадку позбавлений можливості встановити їх первісну правову природу.

3. Предметом спору (зміст спірних правовідносин) є заборгованість за тілом кредиту у розмірі 13 588 грн. 14 коп. та загальний залишок заборгованості за відсотками за період з 30 жовтня 2012 року по 29 вересня 2017 року 106321 грн. 35 коп.

Отже, суд вирішує позов у відповідності до приписів ст. 13 ЦПК України, у межах заявлених вимог.

4. Норми права, які застосовує суд при вирішенні спору.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За змістом частини 2 4 статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

За приписами ч. ч. 3, 6 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до пункту 57 розділу IV Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (далі Положення) є первинні документи.

Пунктом 57 розділу ІV Положення передбачено, що інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Згідно з пунктами 60, 62 Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій.

5. Мотиви суду щодо прийняття та відхилення аргументів сторін.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Крім того, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В анкеті-заяві, яку підписав відповідач, процентна ставка не зазначена, а наявна лише відмітка про бажаний кредитний ліміт у сумі 15000 грн. та бажання отримати банківську послугу з обслуговування платіжної кратки Кредитка «Універсальна».

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Тарифи, а також на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані Тарифи та Умови на момент отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача можуть будь-коли змінюватися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність підпису відповідача на цих Умовах та правилах, надані банком Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником та якщо позичальник не стверджує, про беззастережне визнання факту ознайомлення із цими Умовами та правилами.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункт 5.5 цих Умов (у цій справі п. 1.1.7.31 Умов), яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років (у цій справі 50 років), оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони саме в Умовах та правилах надання банківських послуг обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між сторонами АТКБ«ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII (в редакції станом на час підписання відповідачем анкети-заяви), в аспекті повідомлення споживача про зміст конкретних Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору, зі складовими якого він взагалі не був ознайомлений.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03липня 2019 року у справі № 342/180/17.

На підставі вищевказаного суд приходить до висновку про те, що надані банком Умови та Правила надання банківських послуг не є частиною укладеного між сторонами договору. Відповідно, сторони не досягли у належній формі та належним чином згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом тощо.

Отже, слід відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 106 321 грн. 47 коп.

З огляду на відсутність підстав для стягнення відсотків за кредитним договором з мотивів, які наведені вище, суд відхиляє аргументи сторони відповідача щодо зміни їх розміру банком в односторонньому порядку та протизаконне нарахування відсотків шляхом накопичувального підсумку, а також нарахування відсотків після закінчення строку дії кредитного договору.

Оскільки суд відхилив Умови і правила надання банківських послуг як складову кредитного договору, тому відсутні підстави вважати, що банк правомірно нарахував відсотки за користування кредитом за формулою, яка представлена ним у відповіді на відзив та у письмових поясненнях, тому ці доводи банку відхиляються.

З аналогічних підстав відхиляються доводи банку щодо правомірності зміни відсоткової ставки за кредитним договором.

Свою відповідь на відзив банк мотивував також і тим, що ним надано: наказ про затвердження редакції Умов та правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, що підтверджує долучення до позову саме тієї редакції, яка була чинна на момент підписання заяви починальника; довідку щодо виданих кредитних карток відповідачу, що підтверджує строки дії кредитних карток та їх цільове призначення; виписку по рахунку, що підтверджує використання кредитного карткового рахунку відповідачем, погашення кредитного ліміту та сплату відсотків, тобто вчинення дій, що підтверджують усвідомлення відповідачем обов`язків щодо повернення кредиту та внесення плати за його використання, у зв`язку з чим банк вважав, що указані документи підтверджують чинність редакції Умов та правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, а також укладення саме кредитного договору та його подальше виконання, а не лише звернення відповідача до банку з метою подальшого укладення договору.

Однак суд, з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17, виходить із того, що зазначені та долучені банком до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, у зв`язку з чим доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме їх мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, тому наведений банком аргумент відхиляється судом.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, у яких зазначено про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

За наведених підстав для відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами, відсутні підстави для прийняття аргументів банку про правомірність нарахування відсотків до повного погашення заборгованості.

Щодо вимог про стягнення фактично отриманих відповідачем коштів суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, судом установлено що Умови і правила надання банківських послуг, які долучені позивачем до справи, відповідачем не підписані, у зв`язку з чим не прийняті в цілому судом як узгоджені між сторонами, тому і відсутні підстави для прийняття цих умов у частині черговості погашення заборгованості.

Поряд з цим, суд не вбачає правових підстав для застосування приписів ст. 534 ЦК України, оскільки із установлених обставин не вбачається наявність будь-якого обов`язку з виконання грошового зобов`язання, крім сплати тіла кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 вказано, що так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, отриманні від відповідача кошти на погашення кредиту (кредитного ліміту) за картковим рахунком, повинні бути зараховані на погашення тіла кредиту (фактично отриманої суми кредитних коштів).

Разом з тим, з виписки за рахунком відповідача, а також зі змісту розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що борг за тілом кредиту становить 13588 грн. 14 коп., у той же час 28 грудня 2016 року ОСОБА_1 поповнено картку готівкою на суму 20400грн., які підлягають погашенню на фактично отриману суму кредиту та у цей день сальдо поточної заборгованості становить 12823 грн. 61 коп. та сальдо простроченої заборгованості за кредитом становить 764 грн. 53 коп.

Отже, сплачені відповідачем 20400 грн. у повному обсязі покривають сальдо як поточної, так і простроченої заборгованості (12823 грн. 61 коп. + 764 грн. 53 коп. = 13588грн. 14 коп.).

Отже, відповідач виконав обов`язок з повернення фактично отриманої суми коштів.

За таких обставин, стягнення з відповідача на користь позивача фактично отриманої відповідачем суми коштів буде не тільки повністю необґрунтованим, а й порушуватиме загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність (п. 6. ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Проводячи підсумок, суд вважає за необхідне повністю відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Що стосується аргументів сторін про стягнення неустойки (пені та штрафів) та посилань банку на збільшений строк позовної давності, то суд не надає їм оцінки, оскільки такі обставини не відносяться до предмету спору у цій справі.

6. Розподіл судових витрат.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає, у зв`язку із відсутністю підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 8, 42 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 207, 509, 526, 626, 628, 629, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 41 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 12, 13, 76 81, 141, 206, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПрвиатБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 07 квітня 2020 року.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул.Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_9 , паспорт серії НОМЕР_10 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку 097207 21 51.

Суддя О.М. Музика

Джерело: ЄДРСР 88700514
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку