ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 квітня 2020 року м. Ужгород№ 260/522/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С.А. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого просив суд: 1. визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 , компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019 року; 2. зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) вул. Недецеї, 45,м. Мукачево, код НОМЕР_2 , Закарпатська обл., ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019 року.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що останній проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час проходження військової служби, 25.02.2015 позивач отримав статус учасника бойових дій у зв`язку з прийняттям участі в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. На підставі цього йому було надано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 . На запит позивача про нарахування та виплату компенсації за не використані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в період з 2015 року по 2019 рік, Мукачівським прикордонним загоном відмовлено, про що повідомлено листом від 28.01.2020 року №12/М-5. Разом з тим, ознайомившись з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (27 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) від 01.08.2019 року № 316-ос, яким позивача було виключено зі списків особового складу, однак відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому додатково пояснивши, що згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 цього ж Закону учасникам бойових дій надаються пільги, у тому числі, щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Види відпусток врегульовано статтею 4 Закону України "Про відпустки", а статтею 24 цього Закону передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена статтею 162 Закону України "Про відпустки", не належить до виду щорічних відпусток, а тому, відповідно до статті 11 зазначеного Закону, не може бути перенесена на інший період, крім того, така відпустка не визначена статтею 24 зазначеного Закону, як додаткова. Виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 12), названа відпустка є пільгою, гарантованою державою. Порядок надання відпусток військовослужбовцям, у тому числі, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію врегульовано статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Крім цього, представник відповідача зазначив, що вказаний вид відпустки не є щорічною основною, а тому і не підлягає компенсації, а відповідно в даному випадку немає правових підстав для задоволення даного адміністративного позову. Одночасно, у відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із даним позовом, який передбачений ч.5 ст. 122 КАС України.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної справи, наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.07.2019 року № 259-ос, старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту, та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (27 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України) від 01.08.2019 року № 316-ос, старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Мукачівського прикордонного загону з 01.08.2019 року (а.с.8-9).

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_4 виданого 25.02.2019 року, старшому прапорщику ОСОБА_1 , надано статус учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, однак додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 01 серпня 2019 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, в даному випадку суд зазначає, що трудові відносини, які складаються під час проходження служби в Збройних Силах України мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо.

Статтею 4 Закону України Про відпустки від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР передбачено такі види відпусток ) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;.

Статтею 16-2 вищевказаного Закону передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року №3551-XII зокрема ст. 5 встановлює, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту встановлено пільги, де зокрема зазначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: …12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Пунктом 8 ст. 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Важливо зазначити, що принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації у сфері праці закріплені у частині 1статті 21 та у статті 24 Конституції України, статті 21 та 22 Кодексі законів про працю України.

Дискримінацію можна визначити, перш за все, як порушення принципу рівності.

Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 Про часткову мобілізацію, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Крім того, при прийнятті рішення у даній справі, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту з 2015 року по 01 серпня 2019 року.

Зважаючи на викладені висновки, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 01 серпня 2019 року, - то позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019 року та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019 року слід задовольнити в повному обсязі.

Згідно вимог ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказана позиція в даній адміністративній справі узгоджується із правовою позицією висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19, провадження № 11-550заі19).

Щодо посилань представника відповідача на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду встановленого ч.5 ст. 122 КАС України, то суд звертає увагу на те, що згідно рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №1-13/2013 сформовано правовий висновок, згідно якого встановлено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Зважаючи на вищевикладений правовий висновок Конституційного Суду України, суд зазначає, що позивачем строк звернення до суду із даним позовом не пропущено.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п. 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.

Позивачем надано суду достатні, належні та допустимі докази щодо обґрунтованості своїх позовних вимог.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п.30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивач є особою, яка звільнена від сплати судового збору, а тому його не сплачував.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_5 ) до Мукачівського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321676) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321676) щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_5 ), компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 14321676) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.08.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяС.А. Гебеш