Справа № 182/2926/19

Провадження № 2/0182/615/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08.04.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» про захист прав споживачів, визнання усного договору, укладеного на відстані, недійсним та примусового стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

03.05.2019 року позивач звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищевказаним позовом (а.с. 1-4), який згодом уточнювала (а.с. 40-44), остаточно просила суд визнати усний договір, укладений на відстані, 28.04.2018 року між нею, ОСОБА_1 та Турфірмою «Мир» » в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» недійсним; стягнути на її користь з Турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 100,00 грн.; стягнути на її користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» 82081,00 грн.

Свої вимоги мотивує наступним.

Наприкінці квітня вона разом з її нині покійним чоловіком, ОСОБА_3 , на сайті туристичного оператора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» вирішили купити тур до Туреччини на умовах раннього бронювання та з послугою, у разі потреби, з заміни туристів, з 23.09.2018 року, строком на 11 ночей, загальною вартістю 34100 грн.

28.04.2018 року вона звернулася до харківської турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 з проханням купити обраний ними тур по акції «Раннє бронювання». Отримавши згоду від вказаного турагента, вона дізналася, що оплатити тур потрібно до 29.04.2018 року, оскільки це останній день вказаної акції.

В той же день, нею трьома платежами було перераховано повну вартість туру у розмірі 34100 грн., на картку у Монобанку, вказану турагентом ОСОБА_2 , тому вважає, що між нею та турагентом ОСОБА_2 було укладено усний договір на відстані про надання туристичних послуг.

Зазначає, що всупереч положень Закону України «Про захист права споживачів» та Закону України «Про туризм» її не було ознайомлено у повному обсязі з умовами туристичного договору, з інформацією щодо обрання страхової компанії, щодо опцій страхування у вказаній подорожі.

У вересні її чоловік, ОСОБА_3 став скаржитися на стан свого здоров`я, тому вона 20.09.2018 року звернулася до турагента ОСОБА_4 з питанням щодо надання ваучера, авіаквитків, страховки тощо.

Наступного дня, 21.09.2018 року на її електронну адресу було надіслано ваучер, пам`ятку туриста, авіаквитки та страховий поліс.

22.09.2018 року її чоловіку стало погано, вона вирішила нікуди не летіти і одразу повідомила про це турагента ОСОБА_4 , просила здійснити заміну туристів, оскільки залишилося більше суток до вильоту та були покупці, однак отримала відповідь, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» відмовлено у заміні туристів.

Цього ж дня стан здоров`я її чоловіка погіршувався, він потрапив до реанімації, тому вона відмовилася летіти, про що одразу повідомила ОСОБА_4 , однак кошти, сплачені за тур їй повернуто не було.

Вона неодноразово зверталася до відповідачів з проханням повернути сплачені кошти, але безрезультатно.

Вважає, що туроператор Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТВК» ввело її в оману недобросовісною рекламою акції « Раннє бронювання», не повідомивши про проміжок часу, у який можна робити заміну туристів, тому зазначає, що посилання туроператора про неможливість здійснити таку заміну, оскільки залишилася доба до вильоту суперечать п. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на положення п. 9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначає, що з Турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , туроператора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на її користь повинно бути стягнуто суму сплачених коштів на тур у розмірі 34100 та неустойку у розмірі 48081 грн., яка розрахована за 141 день затримки повернення коштів, враховуючи перше звернення до відповідачів було 07.12.2018 року), а всього до стягнення - 82181 грн.

Враховуючи викладені обставини, вона звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою про відкриття провадження від 19.06.2019 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачам був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

До суду повернувся конверт з копією зазначеної ухвали, як не вручений Турфірмі «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 у зв`язку з закінченням терміну зберігання (а.с. 80). Ухвала про відкриття провадження у відповідності до ч. 8 ст. 128, ч. 1 ст. 131 ЦПК України, вважається доставленою.

Також згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТВК» отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі 26.06.2019 року (а.с. 78). Клопотань до суду не надійшло, відповідач не скористався правом на відзив.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 01.10.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено.

Ухвалою суду від 27.12.2019 року заочне рішення суду від 01.10.2019 року було скасовано та призначено та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику) сторін.

Вказаною ухвалою також було встановлення відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву та роз`яснено положення ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, письмових заперечень щодо її вимог і змісту, клопотань суду не направили.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно доч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно зіч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини,якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 28.04.2018 року ОСОБА_1 разом з її чоловіком, ОСОБА_3 , маючи намір придбати у туристичного оператора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» тур до Туреччини у готель Pegasos Resort з 23.09.2018 року на 11 ночей за 34100 грн. на умовах раннього бронювання та з послугою, у разі потреби, з заміною туристів, звернулися до Турфірми «Мир» в особі туристичного агента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 з метою придбати обраний ними тур.

За вказівкою фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 28.04.2018 року було перераховано трьома платежами на картку у Монобанку повну вартість туру у розмірі 34100 грн. (а.с. 5, 67).

В обґрунтування вимог позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що у вересні 2018 року її чоловік, ОСОБА_3 став скаржитися на стан свого здоров`я, тому вона 20.09.2018 року звернулася до туристичного агента ОСОБА_4 з питанням щодо надання ваучера, авіаквитків, страховки тощо.

21.09.2018 року на електронну адресу ОСОБА_1 було надіслано ваучер, пам`ятку туриста, авіаквитки та страховий поліс (а.с. 72).

Також ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіку ОСОБА_3 стало погано, вона вирішила нікуди не летіти, про що одразу повідомили туристичного агента ОСОБА_4 та просила здійснити заміну туристів, яка була заявлена на сайті туристичного оператора , оскільки залишилося більше суток до вильоту та були покупці, однак отримала відповідь, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» було відмовлено у заміні туристів (а.с. 64).

Згідно виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 450, ОСОБА_3 перебував на лікуванні у амбулаторії за місцем мешкання з 22.09.2018 року (а.с. 56).

Згідно свідоцтва про смерть від 24.10.2018 року, виданого Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 57).

Позивач зверталася до відповідачів з проханням повернути сплачені кошти (а.с. 58-59), але безрезультатно, кошти, сплачені за тур ОСОБА_1 повернуто не було.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд зазначає наступне.

Пунктом 11 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволенні позову у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 2ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму, спрямованої на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров`я, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей, визначені в Законі України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про туризм», учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Відповідно до положення частини 1 статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

Згідно роз`яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 (із змінами), вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов`язання продавців, виготівників, виконавців.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами Турфірмою «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» було укладено усний договір, підтвердженням вчинення якого, у відповідності п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» є надані позивачем копії квитанцій про сплату вартості туру у розмірі 34100 грн.

Позивач погодилася на придбання туру на умовах раннього бронювання та з послугою, у разі потреби, з заміною туристів, яка була заявлена на сайті туроператора (а.с. 65).

Однак, у здійсненні заміни туристів, яка була заявлена на сайті туристичного оператора на час бронювання ОСОБА_1 туру, останній було відмовлено, оскільки до вильоту залишилася доба (а.с. 64), незважаючи на те, що туристичного агента було завчасно повідомлено про обставини, що склалися з її чоловіком, ОСОБА_3 .

Також позивачу турагентом - фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було роз`яснено позивачу, що страховий поліс не оплачений, тому неможливо скористатися опцією страхування у зв`язку зі скасуванням туристичної подорожі.

Суд не можу погодитись з такими діями відповідачів, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 17 ст. 1Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч. 3 вказаної статті, несправедливими є, зокрема, умови договору про:……

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором;

10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей;

У відповідності до ч. 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» , нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Також згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються у будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Згідно ч. 15 ст. 20 Закону України «Про туризм», якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до умов ст. 19? Закону України «Про туризм», будь-яка інформація, надана туроператором (турагентом), повинна містити достовірні відомості про умови договору на туристичне обслуговування. Туроператор (турагент) зобов`язаний додержуватися умов надання комплексу туристичних послуг, про які був поінформований споживач до укладення договору на туристичне обслуговування, крім випадків, коли про зміну таких умов повідомлено споживача до укладення договору або якщо зміни внесено на підставі угоди, укладеної між сторонами договору.

До укладення договору на туристичне обслуговування споживачеві туристичного продукту надається інформація про: порядок забезпечення туроператором обов`язкового та/або добровільного страхування туристів, розмір, порядок і умови виплати страхового відшкодування, а також можливість та умови добровільного страхування витрат, пов`язаних з розірванням договору на туристичне обслуговування за ініціативою туриста, страхування майна.

Крім того, відповідно ст. 16 Закону України «Про туризм», страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов`язковим і забезпечується суб`єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов`язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов`язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

Враховуючи вищевикладене, та те, що відповідачами було надано позивачу нечітку інформацію щодо усіх основних умов договору, якими врешті не змогла скористатися позивач, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним усного договору, укладеного на відстані, 28.04.2018 року між сторонами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно положень ч.1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 33 Закону України «Про туризм», суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

У відповідності до п. 9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що з Турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь ОСОБА_1 повинно бути стягнуто суму сплачених коштів на тур у розмірі 34100 та неустойку у розмірі 48081 грн., яка розрахована за 141 день затримки повернення коштів, враховуючи, що перше звернення до відповідачів було 07.12.2018 року, тобто 25+31+28+31+26 = 141 день х 341 грн.), а всього до стягнення - 82181 грн.

Відповідно до пункту 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд зазначає, що розглядаючи справу, сторонам були забезпечені рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судових засіданнях, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Крім того, при зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону, тому судовий збір за вимоги майнового характеру підлягає стягненню з відповідачів в дохід держави.

Суд керуючись ст.ст.10, 12, 13,78, 81, 82, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ) до Турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 ( ЄДРПОУ НОМЕР_2 , юридична адреса - 61044, м. Харків, вул. Змагання, буд. 24), Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» (ЄДРПОУ 36285831, юридична адреса - 03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, офіс 128) про захист прав споживачів, визнання усного договору, укладеного на відстані, недійсним та примусового стягнення коштів - задовольнити.

Визнати усний договір, укладений на відстані, 28.04.2018 року між ОСОБА_1 , Турфірмою «Мир» » в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю «ТТВК» - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти у розмірі 34000,00 грн. (тридцять чотири тисячі грн.) та 48081,00 грн. (сорок вісім тисяч вісімдесят одна грн.), неустойки, а всього 82081 грн. (вісімдесят дві тисячі вісімдесят одну грн.)

Стягнути з Турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 100,00 грн. (сто грн.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.)

Стягнути з з Турфірми «Мир» в особі турагента - фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.)

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя

:

О. В. Рунчева