ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 809/476/18

адміністративне провадження № К/9901/56856/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 809/476/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 14 Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (суддя Микитюк Р. В.) від 17 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Попко Я. С., Хобор Р. Б., Онишкевич Т. В.) від 26 червня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області, пов`язаною з невиплатою ОСОБА_1 в повному обсязі за період з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року підвищення посадового окладу на підставі Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР та Постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» від 11 серпня 1995 року № 648;

- стягнути з 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 підвищення посадового окладу за військову службу на території населених пунктів, яким надано статус гірських, за період з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року в сумі 811,62 грн.;

- стягнути з 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 23 квітня 2016 року по 12 березня 2018 року за затримку розрахунку грошового забезпечення при звільненні в розмірі 80607,03 грн.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що наказом Управління Державної пожежної охорони УМВС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 12 червня 2000 року № 59 о/с позивача призначено водієм 19-ї самостійної державної пожежної частини м. Косів. Указом Президента України від 27 січня 2003 року № 47 пожежні підрозділи передано в підпорядкування МНС України. Наказом Міністерства України з надзвичайних ситуацій від 25 квітня 2012 року № 716 реорганізовано 19 самостійну державну пожежну частину територіального управління МНС в Івано-Франківській області, м. Косів у 14 державну пожежно-рятувальну частину територіального управління МНС в Івано-Франківській області, без зміни місця дислокації. Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 16 січня 2013 року № 20 «Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій» правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій України є Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Наказом УДНС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 15 квітня 2016 року № 307 позивача звільнено із служби в 14 державній пожежно-рятувальній частині УДНС України (м. Косів) з 22 квітня 2016 року.

За приписами статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» № 56/95-ВР встановлюються пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Зокрема частиною 1 цього Закону передбачено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. На виконання Закону № 56/95-ВР прийнято Постанову № 648 та Постанову Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських». Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських» м. Косів включено в перелік населених пунктів, яким надається статус гірських. Частиною 1 статті 6 Закону №56/95 передбачено, що умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» № 648 від 11 серпня 1995 року установлено, що на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки та посадові оклади працівників, військовослужбовців підвищуються на 25 %. Таким чином, у період з 12 червня 2000 року по 22 квітня 2016 року позивач проходив службу цивільного захисту в населеному пункті, якому надано статус гірського та в якому посадовий оклад при проходженні служби підвищується на 25%.

3. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

4. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 17 липня 2018 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області, пов`язаною з невиплатою ОСОБА_1 в повному обсязі за період з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року підвищення посадового окладу на підставі Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР та Постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» від 11 серпня 1995 року № 648; стягнення з 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 підвищення посадового окладу за військову службу на території населених пунктів, яким надано статус гірських, за період з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року в сумі 811,62 грн. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку грошового забезпечення при звільненні, направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

5. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Желтобрюх І. Л., Білоус О. В., Данилевич Н. А.) від 27 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та установлено строк для подання відзиву.

6. 16 серпня 2018 року до Верховного Суду від 14 Державної пожежно-рятувальної частини Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 709/0/78-19 від 12 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

8. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

9. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року справу прийнято до свого провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Управління Державної пожежної охорони УМВС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 12 червня 2000 року № 59 о/с ОСОБА_1 призначено водієм 19-ї самостійної Державної пожежної частини м. Косів, з 12 червня 2000 року, встановивши посадовий оклад 74 грн.

11. Указом Президента України від 27 січня 2003 року № 47 пожежні підрозділи передано в підпорядкування МНС України.

12. Наказом Міністерства України з надзвичайних ситуацій від 25 квітня 2012 року № 716 реорганізовано 19-самостійну державну пожежну частину територіального управління МНС в Івано-Франківській області, м. Косів у 14 Державну пожежно-рятувальну частину територіального Управління МНС в Івано-Франківській області, без зміни місця дислокації.

13. Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 16 січня 2013 року № 20 «Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій» правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій України є Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

14. Наказом УДСНС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 15 квітня 2016 року № 307 відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнено із служби у запас Збройних сил за пунктом 176 підпунктом 1 (у зв`язку із закінченням строку контракту) старшину служби цивільного захисту ОСОБА_1 , водія 14 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС (м. Косів), з 22 квітня 2016 року.

15. Листом 14 Державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області № К-3/01-13 від 19 лютого 2018 року, ОСОБА_1 , на його клопотання, повідомлено, що при виплаті грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту ДПРЧ-14 керується наказом МВС України № 475 від 23 квітня 2015 року «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 року за № 544/26989.

Також повідомлено, що посадовий оклад ОСОБА_1 в період з січня 2015 року по березень 2016 року становив 605,00. Розмір грошового забезпечення за період з січня 2015 по березень 2016 наведено в додатку № 1.

16. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати у повному обсязі за період з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року підвищення посадового окладу на підставі Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР та Постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» від 11 серпня 1995 року № 648 у розмірі 25 відсотків, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що під час проходження служби цивільного захисту до 15 червня 2015 року позивачу грошове забезпечення виплачувалося у відповідності до Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженої наказом МНС України від 10 червня 2008 року № 447.

Згідно із п. 4.17 Інструкції № 447 встановлювалось, що особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах управління (підрозділах), дислокованих у населених пунктах, яким відповідно до чинного законодавства надано статус гірських, виплачується надбавка в розмірі 25 відсотків до посадового окладу за основною або тимчасово виконуваною посадою. А пунктом 2 наказу МНС України від 10 червня 2008 року № 447 не передбачалось обмеження виплати цього додаткового виду до 50 відсотків установленого згідно із зазначеною Інструкцією розміру до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення виплати додаткових видів грошового забезпечення. Відтак, до травня 2015 року включно позивачу виплачувалась надбавка за службу у високогірних місцевостях в розмірі 25% від посадового окладу.

16 червня 2015 року набрав чинності Наказ МВС України від 23 квітня 2015 року № 475 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту», яким було затверджено нову відповідну Інструкцію та визнано таким, що втратив чинність наказ МНС України від 10 червня 2008 року № 447.

Відповідно до пп. 1 п. 17 розділу IV Інструкції № 475 передбачалось, що особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах управління (підрозділах), дислокованих у населених пунктах, яким відповідно до чинного законодавства надано статус гірських, виплачується надбавка в розмірі 25 відсотків до посадового окладу за основною або тимчасово виконуваною посадою. Водночас, п. 19 розділу IV Інструкції № 475 встановлено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення виплати додаткових видів грошового забезпечення, передбачені пунктами 9-17 цього розділу (крім щомісячних виплат особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, а також тим, які виконують водолазні роботи), здійснювати в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із цією Інструкцією розміру. Тому, з огляду на зміни в законодавстві та враховуючи вимоги п. 11 розділу І Інструкції № 475, з червня 2015 року до дня звільнення із служби позивачу виплачувалася така надбавка у розмірі 12,5% від посадового окладу (тобто, 50% від 25% становить 12,5%).

18. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що всі дії щодо нарахування і виплати грошового забезпечення позивачу (включаючи надбавку за службу у високогірних місцевостях) зі сторони ДПРЧ-14 були правомірні, а порушення вимог законодавства зі сторони посадових осіб частини - відсутні.

19. Також, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими посилання позивача на обов`язковість застосування до спірних правовідносин Постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», оскільки вказана постанова не поширює свою дію за колом осіб на позивача.

20. Крім цього, суди не погодилися з твердженням позивача щодо розрахунку грошового забезпечення при звільненні з посиланням на ті обставини, що зі сторони відповідача не було порушень будь-яких нормативно-правових актів, що визначають порядок виплати позивачу грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 проводилася у відповідності до норм Інструкції №475, а тому ДПРЧ-14 діяло в межах повноважень та у спосіб передбачені законодавством України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

22. Зокрема скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на Постанову КМУ № 1294, наказ МНС України від 10 червня 2008 року № 447 та наказ МВС від 23 квітня 2015 року № 475, як на правове обґрунтування відмови у позові, не звернули уваги на те, що у зазначених нормативних актах йдеться про встановлення надбавки до грошового забезпечення у розмірі 25 відсотків посадового окладу, але позовні вимоги стосуються виключно підвищення посадового окладу на 25 відсотків, а не надбавки до грошового забезпечення, які не є тотожними.

23. Скаржник зазначив, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати Постанову КМУ № 648 від 11 серпня 1995 року, проте судами цього зроблено не було. Крім цього, зазначена постанова поширює свою дію на позивача, оскільки він є працівником у розумінні ст. 22 Закону України «Про пожежну безпеку» та який був чинний до прийняття у 2012 році Кодексу цивільного захисту України.

24. Також скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджувалися докази щодо розміру середнього заробітку для його стягнення за затримку розрахунку грошового забезпечення при звільненні, відтак рішення судів у цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

25. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Враховуючи положення п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

27. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

28. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.

30. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

31. На виконання постанови Верховної Ради України від 15 лютого 1995 року № 57 «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 648 від 11 серпня 1995 року «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах».

32. Абзацом 1 п. 1 зазначеної Постанови установлено, що на підприємствах, в установах, організаціях та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.

33. Відповідно до абзацу 3 п. 1 цієї Постанови підвищення тарифних ставок і посадових окладів працівникам бюджетних установ і організацій, військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації та Державної кримінально-виконавчої служби здійснити в межах асигнувань відповідних бюджетів.

34. З аналізу зазначених положень Постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 11 серпня 1995 року «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» слідує, що вони чітко визначають перелік суб`єктів, на яких поширює дію зазначена постанова, а також визначають підстави, за яких посадові оклади підвищуються на 25 відсотків, зокрема, наявність відповідного статусу населеного пункту - гірський.

При цьому, відповідно до п. 1 Постанови № 648 на 25 відсотків підвищуються тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації та Державної кримінально-виконавчої служби, які визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням.

35. Судами попередніх встановлено, що старшина служби цивільного захисту ОСОБА_1 у період спірних правовідносин з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року працював на посаді водія ДПРЧ-14 (м. Косів) Управління ДСНС в Івано-Франківській області.

36. Відносини пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, регулює Кодекс цивільного захисту України від 02 жовтня 2012 року № 5403-VI.

37. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 22 Кодексу цивільного захисту України до сил цивільного захисту належать, зокрема, пожежно-рятувальні підрозділи (частини).

38. Згідно ч. 1 - 4 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

На рядовий і начальницький склад служби цивільного захисту поширюється дія Дисциплінарного статуту, затвердженого законом.

Час проходження особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

39. Згідно ст. 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

40. Так, постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294 (далі - Постанова № 1294) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 1 зазначеної Постанови).

41. У додатку № 27 Постанови № 1294 встановлено додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, серед яких передбачена надбавка за службу у високогірних місцевостях у розмірі 25 відсотків посадового окладу.

42. Аналізуючи положення Постанов № 648 та № 1294 у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що встановлена постановою № 1294 Кабінетом Міністрів України надбавка за службу у високогірних місцевостях у розмірі 25 відсотків посадового окладу, узгоджується з положеннями Постанови № 648 в частині, що за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації та Державної кримінально-виконавчої служби, підвищуються на 25 відсотків.

43. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294.

44. Щодо розміру такої надбавки, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 7 Постанови № 1294, до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25 - 28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу у високомобільних десантних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.

45. На виконання Постанови № 1294 та з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 червня 2008 року за № 447 затверджено Інструкцію про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 2008 року за № 612/15303 (далі - Інструкція № 447).

46. Пунктом 4.17. Інструкції № 447 регламентовано надбавку за службу у високогірних місцевостях, зокрема, згідно підпункту 4.17.1. пункту 4.17. особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах управління (підрозділах), дислокованих у населених пунктах, яким відповідно до чинного законодавства надано статус гірських, виплачується надбавка в розмірі 25 відсотків до посадового окладу за основною або тимчасово виконуваною посадою.

47. Разом з цим, згідно п. 2 наказу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 червня 2008 року за № 447 до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення виплати додаткових видів грошового забезпечення, передбачені п. 4.9 - 4.11, 4.13 - 4.15 та п. 6.1 (крім щомісячних виплат особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, а також тим, які виконують водолазні роботи), здійснювати в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеною Інструкцією розміру.

48. Отже, надбавка за службу у високогірних місцевостях не входила у зазначений перелік додаткових видів грошового забезпечення, виплата яких здійснювалась в обсязі до 50 відсотків.

49. Відтак, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що з дати набрання чинності зазначеною Інструкцією і до травня 2015 року позивачу виплачувалась надбавка за службу у високогірних місцевостях в розмірі 25 відсотків до посадового окладу.

50. 16 червня 2015 року набрав чинності наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» від 23 квітня 2015 року за № 475, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15 травня 2015 року за № 544/26989 (далі - Інструкція № 475), яким визнано таким, втратив чинність, наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 червня 2008 року № 447 «Про затвердження Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07 липня 2008 року за № 612/15303.

51. Відповідно до п. 7 розділу І Інструкції № 475 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, визначених у кошторисі органу управління (підрозділу) на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу.

52. Пунктом 17 розділу IV Інструкції № 475 визначено порядок виплати надбавки за службу у високогірних місцевостях. Зокрема, особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах управління (підрозділах), дислокованих у населених пунктах, яким відповідно до чинного законодавства надано статус гірських, виплачується надбавка в розмірі 25 відсотків до посадового окладу за основною або тимчасово виконуваною посадою.

53. Разом з цим, п. 19 розділу IV Інструкції № 475 визначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення виплати додаткових видів грошового забезпечення, передбачені пунктами 9 - 17 цього розділу (крім щомісячних виплат особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, а також тим, які виконують водолазні роботи), здійснювати в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із цією Інструкцією розміру.

54. З огляду на зміни в законодавстві пов`язані з набранням чинності Інструкції № 475, яка обмежує розмір додаткового виду грошового забезпечення надбавки за службу у високогірних місцевостях, встановлений п. 17 цієї Інструкції, відповідачем, з урахуванням п. 11 розділу І Інструкції № 475, з червня 2015 року по день звільнення ОСОБА_1 зі служби цивільного захисту щомісячно здійснювалась виплата надбавки за службу у високогірних місцевостях в обсязі до 50% від установлених 25%, що складає 12,5% до посадового окладу.

55. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачу правомірно здійснювалась виплата додаткового грошового забезпечення у вигляді надбавки за службу у високогірних місцевостях в розмірі 12,5% (50% від 25%) до посадового окладу за період з червня 2015 року по квітень 2016 року та, як наслідок, відповідач при виплаті позивачу додаткового грошового забезпечення у вигляді надбавки за службу у високогірних місцевостях діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

56. Щодо доводів скаржника, викладених у п. 24 цієї Постанови, у їх сукупності з іншими доводами касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

57. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

58. Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

59. Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

60. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що безпідставними є позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому в повному обсязі за період з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року підвищення посадового окладу на підставі Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» від 11 серпня 1995 року № 648, стягнення з відповідача на його користь підвищення посадового окладу за військову службу на території населених пунктів, яким надано статус гірських, за період з 01 червня 2015 року по 22 квітня 2016 року в сумі 811,62 грн. та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за період з 23 квітня 2016 року по 12 березня 2018 року за затримку розрахунку грошового забезпечення при звільненні в розмірі 80607,03 грн.

61. Верховний Суд відхиляє аргументи позивача про те, що судами попередніх інстанцій не досліджувались докази щодо розміру середнього заробітку для його стягнення за затримку розрахунку грошового забезпечення при звільнення, оскільки такі вимоги залежать від вимог щодо стягнення суми підвищення посадового окладу за службу на території населеного пункту, якому надано статус гірського, у задоволенні яких відмовлено, відтак, судами попередніх інстанцій не порушено норми процесуального права.

62. Також, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на Закон України «Про пожежну безпеку» в частині визначення статусу позивача, як «працівник», оскільки у період спірних правовідносин зазначений закон втратив чинність, що унеможливлює застосування його положень до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.

63. Крім цього, колегія суддів зазначає, що нормативно-правове обґрунтування позовних вимог та аргументів касаційної скарги ґрунтується на невірному розумінні та тлумаченні позивачем норм законодавства.

64. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

65. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

66. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

67. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

68. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої та апеляційної інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

69. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

70. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

71. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

72. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

73. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі № 809/476/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов