open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року

Справа № 160/1034/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., одноособово розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області в якому просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, які виразилися у протиправному зменшенні ОСОБА_1 встановленого розмірі пенсії за віком після її перерахунку 01.10.2017, 01.03.2019 та 01.06.2019; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 розмір щомісячного пенсійного забезпечення з урахуванням встановленого 03.05.2017 розміру пенсії за віком у сумі 4739,85 грн. та коефіцієнту страхового стажу 0,53213 з 01 березня 2019 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з 29 квітня 2017 року їй була призначена пенсія за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії, у розмірі 4739,85грн. та встановлена доплата 112,23грн. за понаднормований стаж 9 років та 710,98 грн. підвищення за відстрочку, загальна сума щомісячного пенсійного забезпечення з урахуванням доплати та підвищення склала 5563,06 грн. Для визначення розміру пенсії згідно ст.27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» був застосований коефіцієнт страхового стажу відповідно до ст. 25 цього Закону в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу, а саме у розмірі 1,35%, що складав 0,53213. Звернулась до суду в зв`язку з тим, що вважає, що відповідачем з 01.10.2017 її пенсія була перерахована у бік зменшення, а саме: розмір пенсії за віком 3511,00 грн., 112,23 грн. доплата за понаднормований стаж 9 років, 526,65грн. підвищення за відстрочку 15% та призначена доплата до первинного встановленого розміру щомісячного суми пенсійного забезпечення у розмірі 1413,18 грн. В подальшому, відповідачем перерахунок пенсії здійснювався неодноразово, але розмір її щомісячного пенсійного забезпечення не збільшується, незважаючи на те, що позивач продовжує працювати після призначення пенсії та працює по теперішній час. ОСОБА_1 вважає, що це відбувається тому, що відповідач застосовує коефіцієнти, які були встановлені вже після її виходу на пенсію, а тому наведені дії відповідача є протиправними та порушують соціальні права та гарантії пенсіонера, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У вищевказаній ухвалі встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

25 лютого 2020 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому представник зазначає, що за даними пенсійної справи, розмір пенсії було обчислено, виходячи із загального стажу, зарахованого по 30.04.2017, що склав 39 років 5 місяців і заробітної плати за період роботи з 01.07.2000 по 30.04.2017 за даними персоніфікованого обліку. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1,35% склав 0,53213. Індивідуальний коефіцієнт заробітку після оптимізації склав 2,36620. 01.10.2017 року пенсію позивачу було перераховано, з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %. Згідно пункту 4 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Оскільки розмір пенсії, обчислений за вищезазначеним порядком, зменшився, з 01.10.2017 виплата пенсії здійснювалась у раніше встановленому розмірі - 5563,06 грн. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.03.2019 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії станом на жовтень 2017 року, в розмірі 1,17. Після проведеного перерахунку розмір призначеної пенсії збільшився, однак розмір підвищення не перевищив розміру доплати. Розмір пенсії до виплати не змінився. Пенсія виплачувалась у раніше встановленому розмірі - 5563,06 грн. З 01.06.2019 на підставі поданої заяви Позивачу проведено перерахунок пенсії відповідно до частини 4 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням страхового стажу та заробітної плати, набутих після призначення пенсії. Розмір пенсії було обчислено з урахуванням страхового стажу 41 рік 5 місяців 28 днів (коефіцієнт страхового стажу - 0,41417) та заробітної плати 10481,43грн., визначеної за всі періоди страхового стажу з 01.07.2000 по 30.04.2019 (коефіцієнт заробітної плати - 2,37979), становить 4341,09грн. Розмір пенсійної виплати після проведення перерахунків збільшився, однак розмір підвищення не перевищив розміру доплати після попереднього перерахунку пенсії, тому розмір пенсії до виплати не змінився - 5563,06грн. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло в межах повноважень, згідно діючого законодавства, в зв`язку із чим просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

04 березня 2020 року від позивача на адресу суду надійшли заперечення на відзив, в якому остання зазначає, що відповідач у відзиві підтверджує, що їй з 29 квітня 2017 року призначено пенсію за віком щомісячно у розмірі 4739,85 грн. та встановлена доплата 112,23грн. за понаднормований стаж 9 років та 710,98 грн. підвищення за відстрочку, отже загальна сума щомісячного пенсійного забезпечення з урахуванням доплати та підвищення склала 5563,06грн. В результаті перерахунків відповідачем її пенсії, які відбулись після призначення, розмір її встановленої щомісячної пенсії за віком суттєво зменшився, також зменшилися інші пенсійні нарахування, а саме: підвищення за відстрочку, оскільки його обчислення здійснюється з базового розміру щомісячної пенсії за віком. Метою прийняття 03 жовтня 2017 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148, яким внесені зміни, зокрема до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було підвищення пенсій. Відповідно до абзацу два пункту 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148 від 03.10.2017 у разі, якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Відповідач визнає, що відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі, якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Отже, наведені правові норми означають, що, якщо при здійсненні перерахунку пенсії в зв`язку з прийняттям 03 жовтня 2017 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148, було виявлено, що після такого перерахунку пенсія зменшується, то пенсія за віком, яка була призначена раніше, виплачується в раніше встановленому розмірі. А також саме ця раніше встановлена пенсія за віком є базою для подальших нарахувань відповідних доплат. Отже, пенсія за віком, яка була їй нарахована та призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла на момент виходу позивача на пенсію, не підлягає перерахунку у бік її зменшення у подальшому, навіть у разі прийняття змін до цього Закону.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .

Згідно повідомлення Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську, відповідно до Закону №1058 в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії, з 29 квітня 2017 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком у розмірі 5563,06 грн. На момент призначення пенсії її трудовий стаж складав 39 років 4 місяці 28 днів.

13 вересня 2019 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із зверненням, в якому просила надати детальну інформацію про порядок призначення та відповідних перерахунків її пенсії, починаючи з дати її призначення по дату звернення. А також просила надати інформацію про розмір пенсії, починаючи з дати призначення.

23 вересня 2019 року відповідачем надано відповідь на звернення №6833/К-09, в якому останній зазначив, що коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1,35% склав 0,53213. Індивідуальний коефіцієнт заробітку після оптимізації склав 2,36620. Станом на 03.05.2017 розмір пенсії складав 5563,06 грн. 03 жовтня 2017 року до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII. Відповідно до цих змін з 01.10.2017 був змінений показник вартості одного року страхового стажу у бік зменшення з 1,35 до 1 відсотка. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1 % склав 0,39417. Розмір пенсійної виплати з 01.10.2019 склав 5563,06 грн. З 01.03.2019 проведено перерахунок пенсії позивача із застосування коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати в Україні в розмірі 1,17. Розмір пенсійної виплати з 01.03.2019 склав 5563,06 грн. З 01.06.2019 позивачу був проведений перерахунок щомісячного пенсійного забезпечення, у зв`язку зі зміною стажу і заробітку який склав: 4341,09 грн. розмір пенсії за віком, 137,17 грн. доплата за понаднормований стаж 11 років, 651,16 грн. підвищення за відстрочку 15%, доплата до первинно встановленого розміру щомісячної суми пенсійного забезпечення у розмірі 433,64 грн. Розмір пенсійної виплати з 01.06.2019 склав 5563,06 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування коефіцієнту при перерахунку пенсії, який був встановлений вже після її виходу на пенсію, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Законів України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Пенсійні правовідносини, перш за все, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, так відповідно до пункту 1 частини першої зазначеної статті громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Слід зазначити, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У статті 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Таке визначення є досить важливим, оскільки розкриває сутність категорії "пенсія", вказує на її ознаки. Поряд з тим, зазначена стаття містить дефініцію терміну "пенсійні виплати": це грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, які здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати. Отже, характерною рисою пенсії є те, що вона виплачується в грошовому еквіваленті в установлений законом період та відповідному розмірі.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та, відповідно відрахувань до спеціального фонду.

Тобто, пенсія за віком - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом.

Україна, ставши 9 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання дотримуватися положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначена стаття містить три окремі норми.

Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети: попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Справа "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" демонструє, що перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм: необхідно з`ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (Case of Sporrong and Lonnroth v. Sweden, заяви №7151/75 та №7152/75, пункт 57).

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:

(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.

Так, право на пенсію включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з`ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття "майно", як і "власність", має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:

Справа "Гайгузус проти Австрії" - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (Gaygusuz v. Austria, заява №17371/90, пункт 39).

Крім того, у звіті Комітету Ради Європи у справі «Міллер проти Австрії» зазначено, що за певних обставин внесення обов`язкових внесків, наприклад, до пенсійного фонду чи схеми соціального страхування, може створити право власності, захищене статтею 1 Протоколу № 1, навіть до того, як виникне право фактично отримувати пенсію чи іншу виплату; це той випадок, коли існує прямий зв`язок між рівнем внесків та правом на пенсію; сплата внесків до пенсійного фонду може за певних обставин створити право власності на частину такого фонду, і зміна пенсійних прав за такою системою може, в принципі, порушити питання відповідно до статті 1 Протоколу № 1 (Mьller v. Austria, №5849/72, с. 25).

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (щодо прийнятності заяви у справі Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 98, «Сук проти України», заява № 10972/05, пункт 22).

Справа "Пічкур проти України" - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (Заява №10441/06, пункт 41).

Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права: справа "Суханов та Ільченко проти України" - якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland); ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Отже, є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на отримання пенсії у визначеному розмірі та у встановлені строки.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, елементом якого є принцип правової визначеності.

Практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява №28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява №45701/99).

Отже, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється виключно шляхом прийняття закону, змінювати розміри пенсії та періодичність її виплати.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України). (Абзаци перший-четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) від 13 травня 1997 року №1-зп/1997.

03 жовтня 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148, яким внесені зміни, зокрема до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо осучаснення пенсійного забезпечення шляхом їх підвищення.

Відповідно до абзацу два пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148 від 03.10.2017, у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Отже, наведені правові норми означають, що якщо при здійсненні перерахунку пенсії позивача в зв`язку з прийняттям 03 жовтня 2017 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148, було виявлено, що після такого перерахунку пенсія зменшується, то пенсія за віком, яка була вже призначена позивачу раніше, в подальшому має виплачується в раніше встановленому розмірі.

Отже, пенсія за віком, яка була нарахована та призначена позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла на момент її виходу на пенсію, не підлягає перерахунку у бік її зменшення у подальшому, навіть у разі прийняття змін до цього Закону.

Законні очікування позивача щодо підвищення щомісячного пенсійного забезпечення через два роки роботи після виходу на пенсію в зв`язку із збільшенням стажу та заробітку після перерахунку відповідача не були реалізовані, а розмір її пенсійного забезпечення не збільшився.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Будь-які прогалини у законодавстві або міркування працівників державного органу не можуть погіршувати становище людини похилого віку, який чесно та добросовісно працював тривалий час та має право на відповідне пенсійне забезпечення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що протиправні дії відповідача, які виразилися у неправильному перерахунку щомісячного пенсійного забезпечення ОСОБА_1 після її первинного призначення, що призвело до зменшенні розміру пенсії за віком за результатами такого перерахунку у порівнянні із первинно встановленим розміром щомісячного пенсійного забезпечення, наслідком чого стало зменшення щомісячного пенсійного забезпечення, що призвело до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 .

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, щодо зменшення ОСОБА_1 встановленого розміру пенсії за віком після її перерахунку 01.10.2017, 01.03.2019 та 01.06.2019.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 розмір щомісячного пенсійного забезпечення з урахуванням встановленого 03.05.2017 розміру пенсії за віком у сумі 4739,85 грн. та коефіцієнту страхового стажу 0,53213 з 01 березня 2019 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області (Код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 30 березня 2020 р.

Суддя О.М. Неклеса

Джерело: ЄДРСР 88497978
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку