ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2020 року

м. Полтава

Справа № 440/799/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

13 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій управління щодо надання Росоловій Л.Ф. відповіді від 14.08.2019 за вих.№52/Р-02.10-45.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю посилань відповідача на положення пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону №213-VІІІ) щодо обмеження права на пільгову пенсію за вислугу років наявністю спеціального стажу у 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017, оскільки з 04.06.2019 положення вказаного пункту діють у первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VІІІ, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. У позивача є достатній спеціальний стаж для призначення їй пенсії за вислугу років, враховуючи періоди її роботи з 16.08.1985 по 11.01.1986 вчителем початкових класів Кременчуцької середньої школи №17, з 11.01.1986 по 15.08.1991 вчителем початкових класів СШ № НОМЕР_1 , з 15.08.1991 по 07.09.1993 вчителем початкових класів СШ №12 та з 09.09.1999 по 01.08.2019 вчителем фізичної культури Кременчуцького ліцею №17 «Вибір» імені М.І. Неленя Кременчуцької міської ради Полтавської області.

Ухвалою суду від 17.02.2020 позовну заяву залишено без руху, в зв`язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

21.02.2020 позивач усунула недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 17.02.2020.

У зв`язку з цим, ухвалою суду від 26.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/799/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (в письмовому провадженні).

16.03.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позов (а.с. 30-31), в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Зазначає, що із заявою встановленого зразка позивач не зверталась та відповідно відповідачем не приймалося рішення, яке породжувало б певні правові наслідки.

Відповідно до приписів статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Cправи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

З відомостей трудової книжки ОСОБА_1 слідує, що остання працювала (працює) на педагогічних посадах у наступних періодах:

- з 16.08.1985 по 11.01.1986 вчителем початкових класів Кременчуцької середньої школи №17;

- з 11.01.1986 по 15.08.1991 вчителем початкових класів СШ №31 м. Кременчука;

- з 15.08.1991 по 07.09.1993 вчителем початкових класів СШ №12 м. Кременчука;

- з 09.09.1999 вчителем фізичної культури Кременчуцького ліцею №17 «Вибір» імені М.І. Неленя Кременчуцької міської ради Полтавської області (а.с. 11-13).

09.08.2019 ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою довільної форми, у якій просила повідомити їй чи має вона право вийти на пенсію за вислугою років для працівників освіти, маючи професійний стаж на 09.08.2019 більше 25 років враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-Р/19 про визнання неконституційними деяких положень статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 32).

Листом від 14.08.2019 №52/Р-02.10-45 пенсійний орган проінформував ОСОБА_1 , що аналіз наданих нею документів показав, що станом на день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», тривалість спеціального стажу становить 26 років 01 місяців 26 днів, що унеможливлює позитивне вирішення питання щодо призначення пенсії за вислугу років. На даний час пенсії за вислугу років передбачені частиною 4 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До осіб, які користуються правом на вказаний вид пенсії віднесені артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів. Щодо призначення пенсій за вислугу років іншій категорії осіб, які за раніше діючим законодавством користувалися правом на призначення таких пенсій, необхідно враховувати, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності з 11.10.2017, положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. При цьому, до статей 51-55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вносилися зміни щодо порядку визначення права на вказаний вид пенсії (Закони України №213-VІІІ від 02.03.2015 та №911-VІІІ від 24.12.2015), а також до низки постанов КМУ з цього приводу. Зокрема, право на пенсію за вислугу років мають працівників освіти (за умови залишення роботи, яка дає право на цю пенсію) незалежно від віку за наявності спеціального стажу не менше 25 років 6 місяців станом на 01 січня 2016 року або при досягненні віку, визначеного пунктом «є» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за наявності спеціального стажу не менше 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017. Окремі положення вищевказаних законів рішенням КСУ від 05.06.2019 визнано неконституційними. Згідно зі статтею 22 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення Конституційного Суду є обов`язковим для органу, який ухвалив неконституційний акт. Станом на теперішній час зміни до діючих законодавчих актів, які регулюють питання призначення пенсії за вислугу років, не внесено (а.с. 33).

Не погодившись із такою відповіддю, позивач звернулася до суду з даним позовом про визнання протиправними дій управління щодо надання Росоловій Л.Ф. відповіді від 14.08.2019 за вих.№52/Р-02.10-45.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд приходить до таких висновків.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Європейська соціальна хартія від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11.10.2017.

Тобто пенсію за вислугу років згідно із нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу.

Статтею 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон України №1788-XII) передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Зі змісту статті 2 Закону України №1788-ХІІ вбачається, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 7 Закону України №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до статті 51 Закону України №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е"статті 55 (стаття 52 Закону України № 1788-ХІІ).

Пунктом "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

В подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закон №911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Однак, 04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України ухвалюючи вищезазначене рішення №2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного (для працівників, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, та Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII - неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.

Таким чином, на день звернення позивача (09.08.2019) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

З відомостей трудової книжки ОСОБА_1 слідує, що остання працювала (працює) на педагогічних посадах у наступних періодах:

- з 16.08.1985 по 11.01.1986 вчителем початкових класів Кременчуцької середньої школи №17;

- з 11.01.1986 по 15.08.1991 вчителем початкових класів СШ №31 м. Кременчука;

- з 15.08.1991 по 07.09.1993 вчителем початкових класів СШ №12 м. Кременчука;

- з 09.09.1999 вчителем фізичної культури Кременчуцького ліцею №17 «Вибір» імені М.І. Неленя Кременчуцької міської ради Полтавської області (а.с. 11-13).

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України та статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), де регламентовано порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з розрахунку спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років ІКІС ПФУ, копія якого міститься в матеріалах справи, позивачу до означеного стажу не було зараховані наступні періоди роботи: - з 16.08.1985 по 11.01.1986, з 12.01.1986 по 15.08.1991, з 16.08.1991 по 07.09.1993, з 09.09.1999 по 30.06.2000, з 01.07.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.01.2017, страховий стаж з 01.07.2000 - 16 років 7 місяців, загальний стаж після 2004 року - 13 років 1 місяць, загальний стаж - 25 років 5 місяців 15 днів (а.с. 13).

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі Перелік №909).

Так, відповідно до розділу 1 Освіта, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать:

- робота в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителі, логопеди вчителі-логопеди вчителі-дефектологи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

- робота у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах директора, його заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

З огляду на наведені норми, роботи позивача у періоди з 16.08.1985 по 11.01.1986 на посаді вчителя початкових класів Кременчуцької середньої школи №17, з 11.01.1986 по 15.08.1991 на посаді вчителя початкових класів СШ №31 м. Кременчука, з 15.08.1991 по 07.09.1993 на посаді вчителя початкових класів СШ №12 м. Кременчука, а з 09.09.1999 на посаді вчителя фізичної культури Кременчуцького ліцею №17 «Вибір» імені М.І. Неленя Кременчуцької міської ради Полтавської області відносяться до робіт, на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років.

Відтак, оскільки згідно з даними трудової книжки спеціальний стаж роботи позивача станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"), який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти становить значно більше 25 років, визначених пунктом "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ, суд вважає помилковими висновки пенсійного органу щодо неможливості позитивного вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій управління щодо надання Росоловій Л.Ф. відповіді, оформленої листом від 14.08.2019 за вих.№52/Р-02.10-45, оскільки зазначення у ній про те, що аналіз наданих заявницею до пенсійного органу документів показав, що станом на день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», тривалість спеціального стажу становить 26 років 01 місяців 26 днів, що унеможливлює позитивне вирішення питання щодо призначення пенсії за вислугу років, не відповідає вимогам пенсійного законодавства.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо надання ОСОБА_1 відповіді, оформленої листом від 14 серпня 2019 року за вих.№52/Р-02.10-45, про неможливість призначення їй пенсії за вислугу років.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

О.В. Гіглава