ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 49089 м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, (веб адреса сторінки на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://adm.dp.court.gov.ua)

25 березня 2020 року

Справа № 160/9108/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Жукової Є.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності щодо не поновлення пенсії протиправною; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов`язання провести виплату пенсії з 07.10.2009 р., -

ВСТАНОВИВ:

19.09.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності щодо не поновлення пенсії протиправною; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов`язання провести виплату пенсії з 07.10.2009 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 р. клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №160/9108/19 - задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк звернення до суду у справі №160/9108/19.

Прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/9108/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 р. клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнено.

Закрито провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

16.12.2019 р. ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 р. у справі №160/9108/19.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.01.2020 р. у справі №160/9108/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року - скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Супровідним листом від 03.03.2020 р. Третім апеляційним адміністративним судом було направлено на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу №160/9108/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до розпорядження від 03.03.2020 р. №90 д «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи» в тексті якого зазначено наступне.

Обгрунтування призначення проведення повторного автоматизованого розподілу справи: на виконання п.1 ст.37 КАС України щодо недопустимості повторної участі судді Захарчук-Борисенко Н.В. в розгляді адміністративної справи №160/9108/19.

Відповідно до пп. 2.3.51 п.2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначити повторний автоматизований розподіл справи №160/9108/19 за допомогою автоматизованої системи документообігу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2020 р. на підставі: недопустимості повторної участі судді в розгляді справи призначено головуючого суддю Жукову Євгенію Олексіївну.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 р. прийнято до провадження адміністративну справу №160/9108/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності щодо не поновлення пенсії протиправною; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов`язання провести виплати пенсії з 07.10.2009 р.

Позовні вимоги позивача, викладені в позовні й заяві від 19.09.2019 р., обґрунтовано наступним.

До жовтня 2006 року ОСОБА_1 , проживала в м.Дніпрі за адресою: АДРЕСА_2 , надалі виїхала на постійне місце проживаннч до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

Повноважний представник позивача зазначає, що 25 травня 2017 р. останній, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подав до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську особисту заяву позивача - ОСОБА_1 про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану. Дана заява була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій.

Проте, Центральним об`єднаним Управлінням Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську було надано відповідь позивачу, оформлену листом № Л-44 від 02.06.2017 р., в тексті якої зазначено, що в управління відсутні підставі для поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 за наданими документами. Надана копія довіреності ОСОБА_1 від 31.03.2017 року не завірена нотаріально. За даними наданої копії закордонного паспорту постійне місце проживання ОСОБА_1 є держава Ізраїль. Чинним законодавством України не передбачено поновлення виплати пенсії за довіреністю.

Не погодившись з рішенням Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську, яке оформлено листом № Л-44 від 02.06.2017 р., позивач звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновлення виплати пенсії.

Однак, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2017 р. у справі №200/13690/17 (провадження №2-а/200/1084/17) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновити виплату пенсії - відмовлено.

14.03.2019 р. уповноважена особа позивача - ОСОБА_1 , а саме: Вадим Маламед звернувся із заявою від 14.03.2019 р. до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про поновлення пенсії.

18.03.2019 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відповідь Маламеду Вадиму щодо звернення останнього від 14.03.2019 р., як уповноваженого представника клієнта «В. Маламеда Юридичного офісу (Ізраїль - Україна)» ОСОБА_1 від 18.03.2019 р. №160/03.6-13, в тексті якої зазначено про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 , з посиланням на те, що документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання ОСОБА_1 до Соборного району м.Дніпра не надані, тому звернення до управління з питання поновлення (перерахунку) пенсії за віком є безпідставним.

З огляду на викладене вище, позивач, посилаючись на ст.ст. 24, 46 Конституції України, ст. ст. 8, 16, 26, 44, 47 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ст.5 Закону України «Про громадянство України», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» від 07.02.2014 року №10441/06 стверджує про те, що наведена вище бездіяльність відповідача щодо не призначення йому пенсії за віком є протиправною, такою, що порушує його права та законні інтереси у сфері соціального страхування, зокрема, його право на пенсію, що і зумовило його звернення до суду з даною позовною заявою.

10.03.2020 р. через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду, повноважним представником відповідача було подано відзив на позовну заяву від 10.03.2020 р. вх.№16643/20, який обґрунтований наступним.

14.03.2019 р. представник позивача - ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетроській області із заявою від 14.03.2019 р. про поновлення пенсії.

18.03.2019 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відповідь на звернення представника позивача - ОСОБА_1 від 14.03.2019 р. щодо відмови в поновленні пенсії ОСОБА_1 згідно, як зазначає повноважний представник відповідача, заяви останньої від 25.05.2017 р. Вказана відмова стала підставою для звернення позивача з позовом до суду, в якому вона зобов`язати відповідача поновити їй виплату пенсії за віком з 07.10.2009 р. відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації пенсії та компенсації втрати частини доходів.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2017 р. у справі №200/13690/17 (провадження №2-а/200/1084/17) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновити виплату пенсії - відмовлено.

На підставі викладеного вище, та з посиланням на відповідні норми чинного пенсійного законодавства України, повноважний представник відповідача просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повому обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 25.03.2020 р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 КАС України, у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України. До 2006 р. проживала за адресою: АДРЕСА_2 , а з 06.10.2006 р. виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

В матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача - ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), якою визначено трудовий шлях останньої.

25 травня 2017 р. представник позивача, який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подав до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську особисту заяву останньої про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану. Дана заява була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій.

В листі Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську №Л-44 від 02.06.2017 р., зазначено, що в управлінні відсутні підставі для поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 за наданими документами. Надана копія довіреності ОСОБА_1 від 31.03.2017 р. не завірена нотаріально. За даними наданої копії закордонного паспорту постійне місце проживання ОСОБА_1 є держава Ізраїль. Чинним законодавством України не передбачено поновлення виплати пенсії за довіреністю.

Не погодившись з рішенням Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську, яке оформлено листом № Л-44 від 02.06.2017 р., позивач звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновлення виплати пенсії.

Однак, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2017 р. у справі №200/13690/17 (провадження №2-а/200/1084/17) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновити виплату пенсії - відмовлено.

14.03.2019 р. уповноважена особа позивача - ОСОБА_1 , а саме: Вадим Маламед звернувся із заявою від 14.03.2019 р. до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про поновлення пенсії.

18.03.2019 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відповідь Маламеду Вадиму щодо звернення останнього від 14.03.2019 р., як уповноваженого представника клієнта «В. Маламеда Юридичного офісу (Ізраїль - Україна)» ОСОБА_1 від 18.03.2019 р. №160/03.6-13, в тексті якої зазначено про відмову в поновленні пенсії ОСОБА_1 , з посиланням на те, що документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання ОСОБА_1 до Соборного району м.Дніпра не надані, тому звернення до управління з питання поновлення (перерахунку) пенсії за віком є безпідставним.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон Бабушкінським райсоцабезом.

Правовідносини сторін щодо визначення принципів, засад і механізмів функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел регулюються нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від01.01.2004 р.№ 1058-15, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 року №21-1 тощо.

Відповідно до ст.1 Конституції УкраїниУкраїна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до ст.25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 01.01.2004 р.№ 1058-15 цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від01.01.2004 р.№ 1058-15, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України"Про недержавне пенсійне забезпечення","Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи","Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:види пенсійного забезпечення;умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;організаціята порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст.5 наведеного вище закону визначається сфера дії Закону та зазначається, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню;види пенсійних виплат;умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;мінімальний розмір пенсії за віком;порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням;порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування;організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ст.7 вказаного закону визначаються принципи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зокрема, такі, як: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців;права на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню;заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);солідарності та субсидування в солідарній системі;фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;спрямування частини страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;гласності, прозорості та доступності діяльності Пенсійного фонду;обов`язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов`язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом;цільового та ефективного використання коштів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; відповідальності суб`єктів системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст.8 наведеного закону закріплюється право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Зокрема, зазначається, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно доЗакону України"Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до ст.45 визначаються строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії. При цьому, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.При відстрочці часу призначення пенсії за віком пенсія з урахуванням положеньстатті 29цього Закону призначається за заявою пенсіонера з дня, що настає за останнім днем місяця, в якому набуто повний місяць страхового стажу (у тому числі сумарно) для відстрочки часу виходу на пенсію, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з такого дня;пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимогичастини другоїстатті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності.У разі коли вимогичастини другоїстатті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права; пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені вчастині першійстатті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Відповідно до ст.46 вказаного закону регулюється порядок виплати пенсії за минулий час. Зокрема, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

При цьому чітко зазначається, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст.46 зазначеного закону регулюється порядок виплати пенсії. Зокрема, зазначається, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.49 наведеного закону визначено вичерпні підстави припинення та поновлення виплати пенсії. Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченомучастиною третьоюстатті 35тастаттею 46цього Закону.

Відповідно до ст. 113 вказаного закону встановлюються також гарантії прав і законних інтересів застрахованих осіб. Так, визначено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат та їх пенсійних активів, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках.Держава створює умови для функціонування страхових організацій і гарантує дотримання ними законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб, які отримують довічні пенсії відповідно до закону. У разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

При цьому, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 року №21-1, затвердженого на виконання наведеного вище закону, встановлено наступне.

Відповідно до п.1.1 зазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сімї у звязку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, обєднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до п.1.6, 1.7 наведеного Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку, а днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбаченихчастиною четвертоюстатті 45 Закону.

Відповідно до п.2.1 зазначеного вище Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообовязкове державне соціальне страхування;2) документи про стаж, що визначеніПорядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно здодатком 3до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1,3до Положення).

За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначеніПорядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1 до цього Порядку;

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Відповідно до п.2.22 наведеного Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до п.2.23 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідно до п.2.25 до заяви про виплату пенсії у звязку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Відповідно до п.4.1 зазначеного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до п.4.2 наведеного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію:1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;4) видає памятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно до п.4.3 вказаного вище Порядку не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477 IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06) «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може повязуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».

Крім того, у тексті наведеного вище рішення, Європейський суд з правлюдини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, є цілком неприйнятним, оскільки користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповіднодо п.22 рішення Європейськогосудузправлюдини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення.

Відповідно до п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

При цьому, у відповідності до п.26 наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.86 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і обєктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.

При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовязку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України та надаючи оцінку доводам сторін, як викладених в заявленій позовній заяві та відзиві на неї, суд зазначає наступне.

Право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, гарантоване ст.46 Конституції України, є непорушним.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом відповідності до наведеної вище норми Основного закону.

Будь які обмеження громадян у зазначеному праві забороняються, як забороняється і будь яка дискримінація внутрішньо переміщених осіб, які користуються тими ж правами і свободами відповідно доКонституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони обрали місцем свого проживання іншу країну.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до ст.45 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 01.01.2004 р. № 1058-15.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 01.01.2004 р. № 1058-15.

При цьому, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організаціята порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 01.01.2004 р. № 1058-15.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00); «Пічкур проти України» (заява №10441/06), які суди застосовують при розгляді справ як джерело права у відповідності до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477 IV прямо встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може повязуватися з такою умовою, як постійне проживання будь - де; держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами та встановлено заборону для органів державної влади свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, а також визначено заборону для органів державної влади щодо посилання на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань.

З огляду на викладене, а також зважаючи на ч.1 ст. 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, суд приходить до висновку про порушення відповідачем наведених вище норм Конституції України, Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від01.01.2004 р.№ 1058-15, допущені останнім при відмові в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 з такої підстави, як«відсутність документів, підтверджуючих місце проживання в Україні на законних підставах».

Зазначене вище кореспондує правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.05.2018 року у справі №204/5502/17 (2-а/204/208/17) адміністративне провадження №К/9901/22212/18, яка набрала законної сили 03.05.2018 року, та яка полягає в наступному.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може повязуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 03.05.2018 року у справі №204/5502/17 (2-а/204/208/17) адміністративне провадження №К/9901/22212/18, яка набрала законної сили 03.05.2018 року, підлягає обов`язковому застосуванню при розгляді і вирішенні справ даної категорії.

Так , дійсно, позивач, ОСОБА_1 , з 06.10.2006 року є прийнятим на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, та проживає в державі Ізраїль, АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями, які міститься в матеріалах справи.

Проте, бездіяльність відповідача, допущена останнім при відмові в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у звязку з відсутністю документів, підтверджуючих місце проживання останнього в Україні на законних підставах, суперечить приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соцільний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Суд також зазначає, що рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2017 р. у справі №200/13690/17 (провадження №2-а/200/1084/17), яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Дніпропетровську про зобов`язання поновити виплату пенсії - відмовлено, не має преюдиційного значення у даній справи, оскільки з тексту даного рішення судом не можливо встановити ні змісту позовних вимог, ні порядку їх вирішення, що в свою чергу унеможливлює віднесення даного рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 20.11.2017 р. у справі №200/13690/17 (провадження №2-а/200/1084/17), хоч і враховуючи суб`єктний склад сторін до категорії преюдиційного.

Відтак, встановивши відповідно до ч.2 ст.2 КАС України факт бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідача щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , та допущення такої бездіяльності: не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); небезсторонньо (упереджено); недобросовісно; нерозсудливо; без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); а також встановивши факт порушення законних прав та інтересів позивача - ОСОБА_1 внаслідок допущення дій з боку відповідача, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій щодо не поновлення пенсії протиправними; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов`язання провести виплати пенсії з 07.10.2009 р., а саме: в частині визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії протиправною; визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р., та зобовязання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести виплати пенсії з 14.03.2019 р., відповідно до норм ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто з дати звернення повноважного представника позивача - ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення пенсії.

При цьому зазначивши, що відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Так, суд зазначає, що дія - це активна поведінка людини, її активний вчинок, а бездіяльність - це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов`язана була і могла вчинити.

З урахуванням викладеного вище, та зважаючи на те, що відповідачем було прийнято оскаржуване рішення від 18.03.2019 р. №160/03.6-13 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , останнє є діями Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а не бездіяльністю, як в прохальній частини позовної заяви визначив представник позивача.

На підставі вищезазначеного, та з метою належного захисту прав позивача, суд прийшов до висновку про визнання протиправними саме дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії, у відповідності до п.4 ч.1 ст.5 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати субєкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції від 16.09.2019 р. №87485 за подання позовної заяви позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн., 40 коп.), який у повному розмірі зараховано до Державного бюджету України.

Враховуючи часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій щодо не поновлення пенсії протиправними; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов`язання провести виплати пенсії з 07.10.2009 р., суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового присудження здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 512,27 грн. (768,40 грн. / 3 * 2) (п`ятсот дванадцять грн., 27 коп.).

Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності щодо не поновлення пенсії протиправною; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії від 18.03.2019 р.; зобов`язання провести виплату пенсії з 07.10.2009 р., - задовольнити часткового.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії протиправними.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.03.2019 р. № 160/03.6-13 про відмову в поновленні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 14 березня 2019 р., відповідно до норм ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 512,27 грн. (п`ятсот дванадцять грн., 27 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.О. Жукова