Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 175/1186/15-ц

провадження № 61-11477св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Обухівська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Тетяна Миколаївна, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватне підприємство Науково-виробнича фірма «Укрбудгеопроект», Реєстраційна служба Дніпровського районного управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2018 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцева Тетяна Миколаївна, про усунення порушень права власності на землю та житловий будинок, господарські будівлі і споруди,

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання державного акту на земельну ділянку недійсним, скасування кадастрового номеру та зобов`язання вчинити певні дії,

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Обухівська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, Приватне підприємство Науково-виробнича фірма «Укрбудгеопроект», Реєстраційна служба Дніпровського районного управління юстиції, про усунення перешкод у користуванні власністю,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який змінив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що на належній йому земельній ділянці площею 0,150 га по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 збудувала житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив: визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 загальною площею 292,1 кв. м, житловою площею 106,7 кв. м, видане ОСОБА_1 14 січня 2015 року Реєстраційною службою Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, індексний номер 32188616; визнати нерухоме майно - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою самовільним будівництвом; зобов`язати ОСОБА_1 повернути йому самовільно зайняту нею земельну ділянку по АДРЕСА_1 та відновити її попередній стан шляхом знесення ОСОБА_3 за рахунок ОСОБА_1 самочинного будівництва - житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами.

ОСОБА_1 у березні 2015 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що їй на праві власності належить земельна ділянка по АДРЕСА_4 , яку вона придбала у березні 2010 року.

У подальшому, з дотриманням всіх необхідних процедур та отриманням дозволів, нею було побудовано житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, на який 14 січня 2015 року було отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

При цьому, виділення місцевою владою у 1997 році земельної ділянки по АДРЕСА_1 первісному власнику ОСОБА_4 відбулося з численними порушеннями, без дотримання вимог нормативних актів, у зв`язку з чим, відбулося фактичне накладення суміжних земельних ділянок.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів від 26 листопада 1997 року № 44; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Дн №027410, виданий 06 січня 1998 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2196 без номеру по АДРЕСА_1 , який було видано на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів від 26 листопада 1997 року № 44 на ім`я ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 272 приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевою Т. М. серія ВЕЕ № 073992; скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,150 га, адреса: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати (анулювати) кадастровий номер 1221455400:02:002:0154, присвоєний земельній ділянці площею 0,150 га, адреса: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Управління Держземагентства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області внести зміни до автоматизованої системи державного земельного кадастру шляхом скасування (анулювання) кадастрового номеру 1221455400:02:002:0154 присвоєний земельній ділянці площею 0,150 га, адреса: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 981408 від 23 жовтня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 1221455400:02:002:0154.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки площею 0,1750 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої в смт Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області, на підставі державного акта на право приватної власності серії ДП Дн № 001764 від 09 березня 1995 року.

Після звернення до ПП «Земельний ресурс» з метою присвоєння вказаній земельній ділянці кадастрового номеру, стало відомо, що межа належної йому земельної ділянки перетинається з суміжними земельними ділянками № НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .

Для врегулювання спору, на умовах добросусідства, 14 серпня 2015 року між ним, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено угоду про співпрацю.

Однак, відповідач ОСОБА_3 відмовляється від добровільного вирішення питання, чим порушує його права на отримання кадастрового номеру та вільного володіння своєю земельною ділянкою.

ОСОБА_3 під час виготовлення державного акта на свою земельну ділянку допустив численні порушення, зокрема не погоджував акт відновлення меж із суміжними земельними ділянками та не використовує свою земельну ділянку згідно з цільовим призначення.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив: визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 981408, виданий ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер 1221455400:02:002:0154; визнати недійсним та скасувати (анулювати) кадастровий номер 1221455400:02:002:0154, присвоєний земельній ділянці площею 0,150 га по АДРЕСА_1 та зобов`язати Управління Держземагентства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області внести зміни до автоматизованої системи державного земельного кадастру шляхом скасування (анулювання) кадастрового номеру 1221455400:02:002:0154 присвоєний земельній ділянці № НОМЕР_1 площею 0,150 га за вищевказаною адресою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року змінено, виключено з його мотивувальної частини висновки відносно Державного акта на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку від 23 жовтня 2008 року та технічної документації до нього. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про недоведеність позивачем порушення його права користування спірною земельною ділянкою, не врахували, що незалежно від законності збудованого відповідачем житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на земельній ділянці, яка відповідно до земельного кадастру належить ОСОБА_3 , в силу вимог статті 152 ЗК України має право на захист свого порушеного права. Відмовляючи у задоволенні позову, суди на зазначене уваги не звернули, обставин, внаслідок яких виник спір, не з`ясували та не перевірили, чи у встановленому законом порядку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 отримали спірні земельні ділянки, чи були встановлені межі цих земельних ділянок, внаслідок чого виникла невідповідність даних земельного кадастру фактичному розташуванню спірних земельних ділянок, та чи може бути захищене право позивача в обраний ним спосіб.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 15 лютого 2018 року, визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів від 26 листопада 1997 року № 44.

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ДП Дн № 027410, виданий 06 січня 1998 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2196 АДРЕСА_10, який був виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів від 26 листопада 1997 року № 44 на ім`я ОСОБА_4 .

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 981408 від 23 жовтня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 площею 0,150 га, адреса: АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,150 га за адресою: АДРЕСА_1 , та анулювати кадастровий номер 1221455400:02:002:0154, присвоєний земельній ділянці площею 0,150 га, адреса: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, надавши належну оцінку представленим у справі доказам, у їх сукупності, встановивши факт недотримання Виконавчим комітетом Кіровської селищної ради народних депутатів вимог нормативних актів при видачі рішення від 26 листопада 1997 року № 44 стосовно наявності необхідної містобудівної документації, місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою, для передачі в приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності органами селищної ради, встановивши також факт передачі громадянину ОСОБА_4 двох земельних ділянок з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що є порушенням статті 67 ЗК України № 561-XII від 18 грудня 1990 року, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також суд зазначив, про те, що з останньої сторінки державного акта на право приватної власності на землю, у змінах у межах і розмірах земельної ділянки, дописано вручну: «дописаному «18» на підставі витягу з рішення від 17 липня 2007 року № 217 Кіровської селищної ради», кульковою ручкою зазначено також номер ділянки, але згідно з пунктом 2.9 Наказу Держкому України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 «Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю» (втратив чинність 23 серпня 2013 року), заповнення державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи і інші землевпорядні підприємства та організації; усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказаних документів здійснюється з використанням комп`ютерної техніки.

Разом з тим, Державний акт на право власності на землю серія ЯЕ № 981408 від 23 жовтня 2008 року, виданий ОСОБА_3 , також не відповідає формі державного акта на право власності на земельну ділянку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року (втратив чинність 03 червня 2013 року), оскільки у ньому відсутній підпис голови органу місцевого самоврядування (в редакції з 03 листопада 2008 року до 07 листопада 2008 року підпис голови був не потрібний, але дана позиція діяла лише 5 днів).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 , місцевий суд виходив з того, що вимірювальні роботи технічної документації ОСОБА_3 були проведені з порушеннями норм проведення цих робіт та не відповідають фактичному розташуванню спірної земельної ділянки, оскільки ОСОБА_3 за весь час не визначив межі своєї ділянки в натурі на місцевості, межові знаки не встановив, земельну ділянку не використовує за її цільовим призначенням, внаслідок чого порушуються права суміжних власників земельних ділянок.

ОСОБА_3 не заявлено позовних вимог щодо оспорювання державних актів на право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на належні їм земельні ділянки у смт Кіровське (Обухівка) Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Суду не надано доказів встановлення, у відповідності до вимог діючого земельного законодавства меж земельної ділянки ОСОБА_3 та не надано доказів встановлення межових знаків.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2018 року в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,150 га за адресою по АДРЕСА_1 та анулювання кадастрового номеру 1221455400:02:002:0154, присвоєного земельній ділянці площею 0,150 га за адресою по АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку і анулювання кадастрового номера та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,150 га за адресою по АДРЕСА_1 є передчасною, оскільки сам по собі факт скасування документу, на підставі якого внесено запис про право власності, є підставою для внесення реєстраторами, наділеними на те повноваженнями, відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Залишаючи рішення місцевого суду в решті без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та в частині відмови у задоволенні його позовних вимог і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та про задоволення в повному обсязі його позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що позивачами чітко не вказано і судами не встановлено, в чому полягало порушення ним їх прав на землю та нерухомість, і яким чином обраний спосіб захисту відновить нібито порушені ним їхні права. ОСОБА_1 не вказано і судами не встановлено в чому полягало порушення її права власності на земельну ділянку, оскільки воно ніким не порушено, навпаки ОСОБА_1 самовільно зайняла належну йому суміжну земельну ділянку. Визнання недійсними рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів та державних актів на право приватної власності на землю не може бути способом захисту нібито порушеного права ОСОБА_1 , а вона не може бути особою, яка має право заявляти подібні вимоги, оскільки не має відношення до земельної ділянки площею 0,150 га по АДРЕСА_1 , яку вона самовільно зайняла, і визнання недійсними даних актів жодним чином не вплине на її права.

Судами не застосовано до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, про застосування якого він заявляв як у письмовій формі, так і в усній, та не наведено будь-яких підстав для їх застосування.

ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку в 2010 році, а до суду з позовом звернулася у 2015 році, при цьому не просила поновити строк звернення та не навела причини поважності пропуску такого строку.

Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права після подання ним позову не відповідають законодавству, оскільки про зайняття нею чужої земельної ділянки вона повинна була дізнатися при оформленні права власності на належну їй земельну ділянку.

Також судом апеляційної інстанції не застосовано наслідки спливу позовної давності до вимог ОСОБА_2 , який дізнався про фактичне розташування належної йому земельної ділянки 26 грудня 1997 року при встановленні в натурі її меж при передачі у власність ОСОБА_4 .

Суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень самоусунулися від застосування практики Європейського суду з прав людини, не встановили жодних порушень при набутті ним права власності на земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Він набув право власності на земельну ділянку за відплатним договором, дане набуття здійснено ним відповідно до чинного законодавства, тому суди не мали права позбавляти його законно набутого права власності лише тому, що його земельна ділянка була самовільно забудована третьою особою.

ОСОБА_1 отримувала дозвіл на будівництво на земельній ділянці по АДРЕСА_4 , дозвіл на будівництво на земельній ділянці по АДРЕСА_1 не видавався, тому збудовані на його земельній ділянці житловий будинок, господарські будівлі і споруди є самочинним будівництвом, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які не були виправлені апеляційним судом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій були дотримані норми процесуального законодавства та правильно застосоване матеріальне право, встановлено коло осіб, чиї права та законні інтереси порушено та підлягають поновленню. При розгляді справи Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернув увагу на те, що ОСОБА_3 незаконно набув право власності на свою земельну ділянку, тому не має права її захищати. Підставою для визнання такого набуття незаконним стало незаконне отримання попереднім власником земельною ділянки ОСОБА_4 , який повторно скористався своїм правом безкоштовної приватизації. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що перебіг позовної давності для неї та ОСОБА_2 розпочався саме з того дня, коли вони отримали ухвали про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 .

Судами правильно встановлено те, що ОСОБА_3 жодного разу не звертався до відповідних компетентних органів з питань реалізації своїх прав на земельну ділянку як власник. Він незаконно набув цю земельну ділянку у власність, жодного разу не встановлював межі. Доводи ОСОБА_3 щодо незаконності будівництва ОСОБА_1 житлового будинку не відповідають дійсності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії ДП Дн № 001764, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 2968, ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів від 21 грудня 1994 року № 42 передано у приватну власність землю для обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га та ведення особистого підсобного господарства площею 0,0400 га, яка розташована на території селища Кіровське Кіровської селищної ради.

08 лютого 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , від імені якого діяла ОСОБА_8 , укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_3 став власником земельної ділянки площею 0,150 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:02:002:0154, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т. М. та зареєстрований у реєстрі за № 272.

Згідно з пунктом 1 зазначеного договору, ОСОБА_3 приймає у власність земельну ділянку площею 0,150 га в межах згідно з планом, в тому числі 0,150 гектарів ріллі; згідно з довідкою № 25, виданою Дніпропетровським районним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» від 25 січня 2007 року, будівлі та споруди капітального будівництва по АДРЕСА_1 відсутні.

Земельна ділянка належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності не землю серії ДП Дн № 027410 , виданого Кіровською селищною радою народних депутатів 06 січня 1998 року (пункт 2 зазначеного договору).

Державний акт на право власності не землю серії ДП Дн № 027410 виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів від 26 листопада 1997 року № 44.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів від 26 листопада 1997 року № 44 земельна ділянка передається для ведення особистого підсобного господарства. Зобов`язано ОСОБА_4 використовувати надану земельну ділянку за призначенням.

Також встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 2010 року є власником суміжної земельної ділянки площею 0,150 га по АДРЕСА_4 , кадастровий номер 1221455400:02:002:0191, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В. та зареєстрований у реєстрі за № 245.

ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_4 загальною площею 202,1 кв. м, житловою площею 106,7 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14 січня 2015 року.

Рішенням Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 15 червня 2011 року № 80 надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_4 .

09 листопада 2011 року Комунальним підприємством Дніпропетровського району «Бюро технічної інвентарізації» (інвентаризаційна справа № 22390) було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4

04 вересня 2014 року ОСОБА_1 отримала будівельний паспорт № 211-11 /14, виданий відділом містобудування та архітектури Дніпропетровської райдержадміністрації Дніпропетровської області.

26 грудня 2014 року ОСОБА_1 зареєструвала декларацію про готовність до експлуатації об`єкта нерухомості, а 14 січня 2015 року отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами індексний номер 32188616, реєстраційний номер об`єкта житлової нерухомості 548810212214 (СТА562244).

За результатами здійсненого 03 жовтня 2014 року представниками земельної комісії Кіровської селищної ради виїзду встановлено, що на належній ОСОБА_3 земельній ділянці по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:02:002:0154, розташований капітальний будинок, який огороджений парканом.

Згідно з актом Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 07 листопада 2014 року на вказаній земельній ділянці розташований двоповерховий житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами.

Актом обстеження земельних ділянок від 30 січня 2015 року встановлено, що межі земельних ділянок НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 , зазначені в кадастровій карті, не відповідають фактичному використанню. Земельна ділянка ОСОБА_2 , що знаходиться по АДРЕСА_8 , площею 0,1750 га, яка передбачена для ведення особистого селянського господарства в кадастровій системі накладається на земельні ділянки з кадастровими номерами 1221455400:02:002:0154, 1221455400:02:002:0191, 1221455400:02:002:0192, 1221455400:02:002:0242, 1221455400:02:002:1840, що зупиняє присвоєння кадастрового номера земельній ділянці ОСОБА_2 Побудований ОСОБА_1 по АДРЕСА_4 житловий будинок фактично знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у власності ОСОБА_3 . На інших сусідніх земельних ділянках, передбачених для індивідуальної забудови, будівництво фактично не розпочато.

Листом КП «Господарсько-архітектурне бюро Кіровської селищної ради» від 07 травня 2015 року № 07/1, зазначено, зокрема про відсутність рішення щодо проектування АДРЕСА_1 та рішення щодо надання земельних ділянок під забудову; правила забудови на території смт Кіровське не розроблялися; відповідно до генерального плану забудови розробленого у 1989 році вулиця Перемоги не зазначена, але частина земель, на якій вона на даний час розташована передбачалася для подальшої забудови; у зв`язку з тим, що нумерація земельних ділянок по АДРЕСА_1 проводилася до 2013 року, тобто до початку роботи КП «Господарсько-архітектурне бюро Кіровської селищної ради», запитувана інформація відсутня; інформація на підставі чого та які поштові адреси зареєстровані по вулиці Перемога у смт Кіровське відсутня.

Згідно з листом Кіровської селищної ради від 04 липня 2016 року № 409 ОСОБА_4 було передано у власність дві земельні ділянки з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», а саме земельну ділянку, загальною площею 0,0089 га за адресою: АДРЕСА_9 , та земельну ділянку загальною площею 0,1500 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, згідно з листом ПП ПВФ «Землемір» № 1 від 20 лютого 2015 року, зокрема зазначено, що вихідними даними під час виконання робіт по складанню документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 , при встановленні меж земельної ділянки в натурі є державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім`я ОСОБА_4 та договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Для подальшого вчинення дій спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з землевласників відповідно до глави 17 ЗК України - добросусідство, 14 серпня 2015 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено угоду про співпрацю власників та/або землекористувачів земельних ділянок при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них, яку посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пилипенко Н. М. та зареєстровано в реєстрі за № 729.

Висновком судової почеркознавчої експертизи, складеним 02 жовтня 2017 року експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 3465-17, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в акті від 07 грудня 2007 року відновлення меж земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1500 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,0400 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_8 , на підставі державного акта на право приватної власності серії ДП Дн № 001764 від 09 березня 1995 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

21 серпня 2019 року справа № 175/1186/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії землі житлової та громадської забудови (пункт «б» частини першої статті 19 ЗК України).

За змістом статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Відповідно до статті 39 ЗК Українивикористання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За положеннями частини першої статті 21 Закону України «Про основу містобудування» визначення територій для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Нормативним документом, що визначають правовий режим земель населених пунктів, є ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173.

Згідно з діючим на час видачі Державного акта ДП Дн № 027410 від 06 січня 1998 року законодавством, зокрема ЗК України від 18 грудня 1990 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах «Про затвердження порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України» від 15 лютого 1993 року № 10 (втратив чинність 09 квітня 2003 року), громадянам України передаються безплатно земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва. Передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок, вказаних у частині першій цього пункту, провадиться тільки один раз по кожному виду їх цільового використання, про що обов`язково робиться Радами народних депутатів відповідна відмітка у паспорті або документі який його замінює, та інші.

Згідно з частинами першою, другою статті 67 ЗК України № 561-XII від 18 грудня 1990 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

За положеннями частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування (частина перша статті 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнаючи недійсними рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради народних депутатів та державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, видані на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , врахував докази, які містяться у матеріалах справи, встановив факт недотримання Виконавчим комітетом Кіровської селищної ради народних депутатів вимог нормативних актів при прийнятті рішення від 26 листопада 1997 року № 44 щодо наявності необхідної містобудівної документації, місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою, встановивши факт передачі ОСОБА_4 двох земельних ділянок з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, дійшов обґрунтованого про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в означеній частині.

Також правильним є висновок апеляційного суду про те, що державний акт виданий ОСОБА_3 не відповідає формі державного акта на право власності на земельну ділянку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою», яка була чинною на час видачі ОСОБА_3 державного акта, оскільки у ньому відсутній підпис голови органу місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, третьої статті 125 ЗК України у редакції, чинній на час видачі ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з пунктами 1.13, 1.14 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об`єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановчих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

Довгострокові межові знаки передаються на зберігання власнику або користувачу земельної ділянки, про що складається відповідний акт. Акт складається у трьох примірниках, підписується власником або користувачем земельної ділянки, виконавцем робіт і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. Один примірник додається до технічної документації зі складання відповідного державного акта, другий - передається виконавцю робіт, третій - видається разом з державним актом на землю власнику або користувачу земельної ділянки. Власник або користувач земельної ділянки попереджається про відповідальність за порушення чи знищення вказаних знаків.

Відповідно до статті 125 ЗК України з 01 січня 2002 року право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року - у відповідності із Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VІ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною другою статті 90 ЗК України встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав суміжних власників земельних ділянок, оскільки вимірювальні роботи технічної документації ОСОБА_3 були проведені з порушеннями норм проведення цих робіт та не відповідають фактичному розташуванню спірної земельної ділянки, ОСОБА_3 за весь час не визначив межі своєї ділянки в натурі на місцевості, межові знаки не встановив, земельну ділянку не використовує за її цільовим призначенням.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що ОСОБА_3 не позбавлений права на відшкодування збитків за рахунок ОСОБА_4 .

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вмотивованого висновку про недоведеність ОСОБА_3 заявлених позовних вимог, у зв`язку із ненаданням доказів встановлення відповідно до чинного земельного законодавства межових знаків.

Суди попередніх інстанцій сприяли сторонам у всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, роз`яснили їм право на звернення до суду із клопотанням про надання та витребування доказів, зокрема про призначення судової земельно-технічної експертизи. Проте ОСОБА_3 не скористався таким право ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Обов`язок доказування і подання доказів відповідно до статті 81 ЦПК України покладається на сторони, суд лише сприяє їм у вчиненні процесуальних дій з метою встановлення обставин справи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про незастосування судами попередніх інстанцій спірних правовідносин позовної давності, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Враховуючи викладене, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 про оспорювання свого права дізналася після пред`явлення у 2013 році до неї позову ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права наприкінці 2014 року після отримання відмови у наданні кадастрового номера на земельну ділянку, у зв`язку із накладенням суміжних земельних ділянок.

Тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до пред`явлення позову ОСОБА_3 не були обізнані зі змістом оспорюваних державних актів та рішенням Виконавчого комітету Кіровської селищної ради, а Публічна кадастрова карта України доступна для населення на офіційному веб-сайті Держземагенства з 01 січня 2013 року.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанови суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та анулювання кадастрового номера не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядається.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2018 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська