КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа 761/33564/19

провадження № 22-ц/824/4189/2020

24 березня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.,

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Метробуд» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Метробуд» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року у складі судді Юзькової О. Л.,

встановив:

23.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що він в період з 20 жовтня 2008 року по 28 вересня 2018 року перебував в трудових правовідносинах з Приватним акціонерним товариством «Метробуд» ( далі - ПрАТ "Метробуд").

Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем йому була нарахована та не виплачена заробітна плата більше ніж за 6 місяців у розмірі 49 478,40 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості є довідка, видана відповідачем за №28/09 від 28.09.2018 року. Також підтвердженням наявності заборгованості відповідача є довідка, отримана з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України про розмір заробітної плати, з якої вбачається, що з квітня 2018 року страхові внески відповідачем не сплачувалися.

28.09.2018 він був звільнений з роботи за власним бажанням, однак в день звільнення відповідач письмово не повідомив його про розмір нарахованих сум та не здійснив виплату належних йому при звільненні грошових коштів у розмірі 49 478,40 грн , що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

В рахунок погашення заборгованості по заробітній платі 03.01.2019 відповідачем перераховано на його картковий рахунок грошову суму у розмірі 12 864, 82 грн. Залишок заборгованості на день звернення до суду з даним позовом становить 36 613,58 грн.

З огляду на викладене, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 36 613,58 грн та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення рішення в сумі 93 217,60 грн.

04.10.2019 р. ОСОБА_1 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що 09.09.2019, після відкриття провадження у даній справі, на його картковий рахунок відповідачем перерахована невиплачена заробітна плата у розмірі 36 613,58 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку з банку. Оскільки відповідачем не був виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 96 969,94 грн, виходячи із середньоденної заробітної плати - 416,18 грн та кількості днів затримки станом на день виплати заробітної плати у повному обсязі - 233 робочих днів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «Метробуд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 96 969 грн 94 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «Метробуд», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої доводи мотивує тим, що в день звільнення 28.09.2018 позивач не працював, оскільки відповідно до поданої ним заяви від 01.08.2018 про надання щорічної основної відпустки та наказу про надання відпустки №85 від 06.08.2018 він перебував у щорічній основній відпустці, а тому не міг у день звільнення бути повідомленим про нараховані суми, належні при звільненні. Починаючи з дня звільнення до дня звернення з даним позовом до суду від позивача вимог про здійснення розрахунку не надходило. Судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст. 117 КЗпП України.

Також зазначив, що судом першої інстанції залишено поза увагою наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву твердження стосовно пропуску позивачем строку для звернення з заявою про вирішення трудового спору, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.

Оскільки грошові кошти у сумі 36 613,58 грн були перераховані відповідачу на картковий рахунок позивача 09.09.2019, звернення позивача 23.08.2019 з даним позовом здійснено після закінчення процесуального строку, встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України, а тому суд першої інстанції повинен був застосувати наслідки, передбачені ч. 2 ст.126 ЦПК України.

Суд першої інстанції не дав оцінки доводам позивача про те, що в день звільнення йому не було відомо про нараховані суми, а також доводам останнього, що в день звільнення йому була видана довідка №28/09 від 28.09.2018, яка містила відомості про нараховані позивачу суми.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Посилається на те, що в заяві про надання відпустки він зазначав 52 календарні дні, однак у наказі №85 від 06.08.2018 зазначено 53 календарні дні. Він ознайомлювався з наказом про надання відпустки, в якому було зазначено саме 27 вересня 2018 року. З наказом №58 від 06.08.2018, копію якого надано до матеріалів справи, він ознайомлений не був, його не попереджали про зміну тривалості відпустки, а тому твердження позивача про те, що 28.09.2018 року він знаходився у відпустці не відповідає дійсності, оскільки останнім днем відпустки був 27.09.2018 року.

Факт його присутності на робочому місці підтверджується довідкою № 28/09 від 28.09.2018 р., виданою на його вимогу головним бухгалтером у день звільнення, а також наявністю у нього трудової книжки, виданої працівником відділу кадрів у день звільнення.

Твердження відповідача про відсутність своєї вини у нездійсненні розрахунку в день звільнення вважає безпідставними.

Також зазначив, що виплата заробітної плати здійснювалася виключно на його банківську (зарплатну) картку, відповідачу були відомі її реквізити, а тому у останнього були всі підстави для перерахунку відповідних сум.

Відповідно до положень ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 20 жовтня 2008 року по 28 вересня 2018 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Метробуд».

Згідно наказу №89ос від 28.09.2018 р. ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України).

Відповідно до бухгалтерської довідки від 28 вересня 2018 року ПрАТ «Метробуд», на момент звільнення, станом на 28.09.2018, заборгованість ПрАТ «Метробуд» перед ОСОБА_1 по заробітній платі складає 49 478,40 грн (а.с.13 т.1).

03.01.2019, в рахунок часткового погашення заборгованості по заробітній платі, ПрАТ «Метробуд» перераховано на картковий рахунок позивача грошову суму у розмірі 12 864,82 грн.

09.09.2019 ПрАТ «Метробуд» здійснено безготівкове зарахування на рахунок ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі 36 613,58 грн (а.с. 29 т.1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в день звільнення з працівником не було здійснено виплати всіх сум, що належали працівнику при звільненні, спір про їх розмір був відсутній, а тому відповідач у відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки останній відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що в день звільнення ОСОБА_1 не працював, на робочому місті не перебував, оскільки відповідно до поданої ним заяви від 01.08.2018 про надання щорічної основної відпустки та наказу (розпорядження) про надання відпустки №85 від 06.08.2018 він перебував у щорічній відпустці, вимог про здійснення розрахунку від позивача не надходило, а тому у відповідача не виник обов`язок виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Доводи відповідача про відсутність своєї вини у невиплаті належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, є необґрунтованими.

Так, надана відповідачем копія заяви ОСОБА_1 від 01.08.2018 про надання щорічної відпустки з 06 серпня 2018 року містить виправлення у зазначенні кількості календарних днів відпустки, а саме 52 календарних дні виправлено на 53 (а.с.44 а.с.1).

При цьому доводи позивача про те, що в своїй заяві він зазначав 52 календарних дні, з наказом №85 від 06 серпня 2018 року він ознайомлений не був, про зміну тривалості відпустки його не попереджали, останнім днем відпустки в наказі, з яким він знайомився, було 27 вересня 2018 року, а 28 вересня 2018 року був його останнім робочим днем, відповідачем спростовано не було.

На підтвердження тієї обставини, що в останній робочий день позивач знаходився на роботі, останнім надано бухгалтерську довідку від 28.09.2018 про розмір заборгованості по заробітній платі, яка почала виникати щомісячно, починаючи з березня 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було видано трудову книжку з внесеним до неї записом про звільнення (а.с.11-12 т.1).

Доказів того, що трудову книжку було видано працівнику не в день звільнення, а в іншій день, відповідачем надано не було.

Доказів надіслання позивачу поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки матеріали справи також не містять.

Звернення позивача до Головного управління Держпраці у Київській області з приводу порушення законодавства про працю, направлення листа керівнику ПрАТ «Метробуд» з вимогою вжиття заходів щодо недопущення порушення вимог трудового законодавства відносно ОСОБА_1 , про що було надано відповідь від 06.05.2019, також є свідченням того, що позивачем вживались дії, спрямовані на отримання заборгованості по заробітній платі (а.с. 15 т.1).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 05.04.2019 до Київської місцевої прокуратури №10 надійшла колективна заява ОСОБА_1 та інших осіб про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами ПрАТ «Метробуд» шляхом невиплати останнім на протязі 6 місяців заробітної плати (а.с.62 т.1).

Вказані докази в їх сукупності спростовують ту обставину, що причиною невиплати ОСОБА_1 заробітної плати при звільненні слугувало не те, що останній в день звільнення був відсутній на робочому місті та не звертався до відповідача з вимогою про проведення відповідного розрахунку.

При цьому колегія суддів враховує і ту обставину, що в період перебування у трудових відносинах з відповідачем виплата заробітної плати позивачу відбувалась на банківську (зарплатну) картку, а тому відповідач не був позбавлений можливості в день звільнення позивача перерахувати відповідні суми на його рахунок.

Невідповідність у доводах позивача щодо його необізнаності про розмір заборгованості на час звільнення, з огляду на отримання останнім довідки від 28.09.2018 про нараховану заробітну плату, яка не була виплачена в день звільнення, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невчасно проведений розрахунок зі звільненим працівником.

У статті 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).

У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Суд дійшов висновку про те, що положення зазначених статей слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Судом встановлено, що на момент звернення позивача з даним позовом останньому не була виплачена заробітна плата.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належали йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, яке припиняється в день фактичного (остаточного) розрахунку, коли такий працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог.

Відсутність своєї вини у затримці розрахунку при звільненні відповідачем доведена не була.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки перебіг передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку починається з наступного дня після виплати всіх належних ОСОБА_1 сум при звільненні, яким є 09.09.2019 .

Звернувшись до суду з позовом у серпні 2019 року, позивач не пропустив строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що звернення позивача 23.08.2019 з вказаним позовом є таким, що здійснене після закінчення процесуального строку, встановленого ч.1ст.233 КЗпП України, є необґрунтованими.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем, а тому у вказаній частині судове рішення не переглядається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Метробуд» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк