Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 713/1548/18

провадження № 61-12099св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2019 року у складі судді Пилип`юка І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів: Височанська Н. К., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк», Банк) про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 08 грудня 2006 року між ним та Банком було укладено договір кредиту № 334, згідно якого кредитор надав йому у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 70 000,00 доларів США, зі сплатою 13 % річних та надано графік погашення суми основної заборгованості з кінцевим терміном повернення заборгованості по кредиту до 07 грудня 2021 року. Кредит надано на споживчі цілі.Вказував, що свої обов`язки за кредитним договором виконував добросовісно, своєчасно вносив платежі в розмірі відповідно до умов договору. Однак у січні 2009 року він дізнався, що Банк без укладення з ним додаткової угоди до договору кредиту, не повідомивши його, в односторонньому порядку з 08 грудня 2008 року підвищив відсоткову ставку за договором з 13 % річних до 16 % річних. Вказував, що працівники Банку не захотіли взяти в нього гроші для сплати основного боргу за кредитом поки він не сплатить їм 16% річних. Протягом 2009 року він неодноразово звертався до відповідача, Національного банку України із зверненнями з приводу неправомірних дій відповідача щодо підвищення відсоткової ставки та ненадання йому відповідей на його звернення до керівництва Вижницького відділення АКБ «Укрсоцбанк», однак жодної відповіді від них не отримав. 16 липня 2009 року після його остаточного переконання в недоцільності листування з банками (відділеннями) він відповідно до вимог пункту 6.2 договору кредиту звернувся із заявою до судді Третейського суду постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків ОСОБА_2 , однак відповіді не не отримав, тому подав до суду позов, вважаючи дії банку відносно збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за договором кредиту №334 від 08.12.2006 року незаконними та такими, що порушують його права, встановлені законодавством України. Ухвалою суду від 31 серпня 2009 року залишено без розгляду цивільну справу за його позовом через наявність третейського застереження в договорі кредитування. Вказував, що потім він подав позовну заяву до Третейського суду про порушення прав споживача, визнання недійсним та скасування договору кредиту від 08 грудня 2006 року № 334, але в частині розгляду позову про порушення прав споживача було відмовлено, оскільки це відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції. Рішенням Третейського суду від 03 березня 2010 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Третейського суду від

16 грудня 2015 року у справі № 858/15 задоволено частково позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з боржника на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 330 656,61 грн.

У позовній заяві позивач також наголошував на тому, що жодна з подій вказаних у пункті 2.3.1 договору кредиту не настала, тому збільшивши в односторонньому порядку відсоткову ставку по кредиту до 16 % річних, Банк порушив норми статті 525 ЦК України.Звертав увагу на те, що підвищуючи в односторонньому порядку відсоткову ставку, Банк також не надав йому розрахунку значення цієї процентної ставки, нового графіку платежів за кредитним договором або суму щомісячного платежу, чим порушив норми статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункти 3.1, 3.2, 3.3, 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, яка зареєстрована Мінюстом України за №541/13808 від 25.05.2007 року. Вказував, що бездіяльність Банку є агресивною і такою, що порушує його права споживача, що є підставою для розірвання договору відповідно пункту 4 частини четвертої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначає про те, що Банк продовжує його тероризувати погрожуючи судом. Крім того, у письмовій вимозі до нього про усунення порушень від 26 вересня 2017 року Банк вказав, що він має перед ним кредитну заборгованість у розмірі

177 223,09 доларів США, що й спонукало його звернутись до суду. Звертав увагу суду на те, що про збільшення відповідачем відсотків в односторонньому порядку він дізнався з листа від 21 січня 2009 року, а в серпні 2009 року звернувся до Вижницького районного суду із позовом про оскарженням дій відповідача по підвищенню відсоткової ставки, однак ухвалою Вижицького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2009 року у справі № 2-806/09 його позов було залишено без розгляду. В подальшому в 2010, 2013, 2015 роках він звертався до Третейського суду, але відповіді не отримав. За таких обставин вважає, що строк на звернення до суду з цим позовом ним пропущено з поважних причин.

У зв`язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог просив поновити йому пропущений з поважних причин строк звернення до суду з позовною заявою; визнати неправомірними дії та бездіяльність Банку щодо порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині незаконного збільшення відповідачем процентної ставки за користування кредитом та визнати недійсним вказаний кредитний договір від 08 грудня 2006 року №334.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 травня

2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судові рішення мотивовані тим, що Банк збільшуючи в односторонньому порядку відсоткову ставку за кредитним договором порушив умови договору кредиту та вимоги частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чим порушив права позичальника, як споживача. Однак у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживача відмовилии у зв`язку зі спливом строку позовної давності, оскільки позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності, у межах якого йому необхідно було звернутися до суду із позовом про захист прав споживача, а Банком було подано клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. Також судами відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним кредитного договору з тих підстав, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами жодної встановленої законодавством підстави для визнання недійсним договору кредиту від 08 грудня 2006 року № 334.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 травня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема наголошував на тому, що суд апеляційної інстанції замість того, щоб скасувати незаконне рішення суду першої інстанції та захистити його порушені права, зайняв правову позицію суду першої інстанції та залишив ухвалене цим судом рішення без змін. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції відмовляючи йому у задоволенні позову належним чином не мотивував свого рішення та надав перевагу доводам відповідача, а не позивача, тобто став на захист прав Банку, а не споживача. Вказує, що його позовна заява та апеляційна скарга містять в собі достатньо доказів щодо обґрунтованості його позовних вимог, однак суди обох інстанцій не звернули на них належної уваги, чим порушили його право на судовий захист. Вказує про те, що лише в касаційному порядку може вирішитися ця справа.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Вижницького районного суду Чернівецької області.

У серпні 2019 року справу № 713/1548/18 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 грудня 2006 року між Банком та позивачем було укладено кредитний договір, згідно якого позичальник отримав кредит у розмірі

70 000,00 доларів США на споживчі цілі, зі сплатою 13,00 % річних з кінцевим терміном повернення 07 грудня 2021 року.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між Банком та позивачем було укладено іпотечний договір №334.

Пунктом 2.6. Договору кредиту передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, Кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів та комісії, визначених, відповідно, в п.п.1.1. та 3.3.16. цього Договору.

Відповідно до підпункту 2.6.1. Договору кредиту про намір змінити розмір процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, Кредитор зобов`язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідний Договір про зміну умов цього Договору.

Відповідно до п.2.6.2. Договору кредиту №334 від 08.12.2006 року у випадку погодження зі зміненим розміром процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, він зобов`язаний протягом строку, зазначеного в п.2.6.1. цього Договору, підписати надану Кредитором Додаткову угоду про зміну умов Договору кредиту №334 від 08.12.2006 року.

Підпунктом 2.6.3. Договору кредиту визначено, що у разі, якщо Позичальник не погодиться з запропонованими Кредитором розмірами процентів та/або комісії за дострокове погашення Кредиту, він зобов`язаний протягом строку, зазначеного в п.2.6.1. цього Договору, повернути Кредитору існуючу заборгованість за Кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному обсязі. Після сплати Позичальником зазначених сум дія цього Договору вважається припиненою.

22 січня 2009 року позивач дізнався, що йому в односторонньому порядку було збільшено відсоткову ставку за кредитним договором до 16 % річних, з порушенням встановленого договором кредиту порядку (а. с. 15).

Також судами було встановлено, що з січня 2009 року до серпня 2009 року позивач здійснював з АТ «Укрсоцбанк» листування з приводу незаконного підвищення відсоткової ставки, яке нажаль не призвело до жодних наслідків (а. с. 14-20).

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до АТ «Укрсоцбанк», Хмельницької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», Вижницького відділення АКБ «Укрсоцбанк» про визнання бездіяльності неправомірною, та визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та умов договору.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 серпня 2009 року у справі № 2-806/09 було залишено без розгляду позов ОСОБА_1 про визнання бездіяльності неправомірною, та визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та умов договору (а. с. 21).

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від

16 грудня 2015 року у справі № 858/15 задоволено частково позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту у розмірі 330 656,61 грн та третейський збір у розмірі 3 706,57 грн (а. с. 22-23).

З розрахунку заборгованості судами було встановлено, що останнє погашення заборгованості ОСОБА_1 було зроблено 19 грудня 2008 року, а відсоткову ставку на рівні 16 % річних Банком було встановлено 18 грудня 2008 року (а. с. 38-41).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня

2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого

2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року

№ 661-VI, який набрав чинності 09 січня 2009 року, положення ЦК України доповнено статтею 1056-1, частиною другою якої передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Наведена редакція статті 1056-1 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.

З аналізу зазначених норм можна дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2355цс15.

При цьому належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк має довести, що він повідомив боржника належним чином; неправомірною є зміна процентної ставки навіть у разі належного повідомлення, якщо договором чітко передбачено підписання в таких випадках додаткової угоди; потрібно також враховувати поведінку сторін після прийняття рішення банком щодо зміни процентної ставки, зважаючи на положення цивільного законодавства про укладення та зміну договору, зокрема: а) якщо боржник сплачує проценти за новою ставкою, то пропозицію слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи частини другу, третю статті 205, частину другу статті 642 ЦК України (навіть за відсутності доказів про належне повідомлення боржника), оскільки фактичні дії свідчать про прийняття пропозиції.

Судами обох інстанцій було встановлено, що з 18 грудня 2008 року АТ «Укрсоцбанк» збільшило в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором кредиту від 08 грудня 2006 року № 334, разом з тим процедури збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку визначеної умовами договору Банком дотримано не було, тому суди обох інстанцій дійшли правильного висновку стосовного того, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо захисту прав позивачів та визнання незаконними дій Банку щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Разом з тим, позивач про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з порушенням умов договору кредиту дізнався 22 січня 2009 року та з позовними вимогами звернувся лише 23 серпня 2018 року, а представником відповідача в суді першої інстанції було подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 54).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про захист прав споживача та визнання неправомірними дій Банку щодо порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині незаконного збільшення відповідачем відсоткової ставки за користування кредитом, у зв`язку з пропуском позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року

№ 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).»

У пункті 137 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт

51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень».

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Тлумачення статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що «для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц)».

Судами було встановлено, та це вбачається з матеріалів справи, що позивач про порушення свого права, а саме незаконного збільшення Банком відсоткової ставки з 18 грудня 2008 року до 16 % річних дізнався 22 січня 2009 року (а. с. 15).

Також судами було встановлено, що у серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Вижницького районного суду Чернівецької області з позовом до АТ «Укрсоцбанк», Хмельницької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», Вижницького відділення АКБ «Укрсоцбанк» про визнання бездіяльності неправомірною, та визнання незаконною підвищення відсоткової ставки та умов договору, який ухвалою цього суду від

31 серпня 2009 року у справі № 2-806/09 було залишено без розгляду (а. с. 21).

Отже, з урахуванням наданих сторонами доказів судами обох інстанцій було встановлено, що позивач про порушення свого права дізнався 22 січня 2009 року, останнім днем закінчення перебігу позовної давності є 22 січня 2012 року. Зазначений строк перервався пред`явленням позивачем позову до суду, який ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області 31 серпня 2009 року було залишено без розгляду, після чого перебіг позовної давності розпочався заново і сплив 31 серпня 2012 року, а позов у справі, що переглядається позивачем було подано лише 23 серпня 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, а відповідачем до суду першої інстанції було подано обґрунтовану заяву про її застосування.

Таким чином з урахуванням аналізу вказаних норм законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку стосовного того, що позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживача та визнання неправомірними дій Банку щодо порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині незаконного збільшення відповідачем відсоткової ставки за користування кредитом є обґрунтованими та доведеними, тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності, строк якої минув, а поважних причин для поновлення пропущеного строку позивач не навів, як і не надав доказів їх існування.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови у задоволенні його позовних вимог про захист прав споживача та визнання неправомірними дій Банку щодо порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині незаконного збільшення відповідачем відсоткової ставки за користування кредитом, у зв`язку з пропуском позовної давності не спростовують обґрунтованих висновків судів обох інстанцій та зводяться до незгоди позивача з такими висновками.

Зокрема ОСОБА_1 не надано жодних належних доказів, які б вказували на те, що позовну давність на звернення до суду з вказаними позовними вимогами він пропустив з поважних причин, як і не надано ним доказів того, що перебіг строку позовної давності переривався.

Також слід зазначити, що ні до суду першої інстанції, ні до судів апеляційної та касаційної інстанцій позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що перебіг строку позовної давності ним все таки переривався шляхом подання до Третейського суду в 2010, 2013 та 2015 роках позовів про оскарження дій Банку щодо підвищення відсоткової ставки.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним, то слід зазначити, що суди обох інстанцій дійшли правильного висновку стосовно того, що у задоволенні вказаних позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з недоведеністю вказаних позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Суди обох інстанцій установивши, що оспорюваний позичальником договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення спірного договору позивач не заявляв додаткових вимог щодо надання додаткової інформації, щодо умов договору та у подальшому виконував умови такого договору; зміст кредитного договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки; дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовної вимоги про визнання кредитного договору недійсним й відсутності підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про захист прав споживача та визнання неправомірними дій Банку щодо порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині незаконного збільшення відповідачем відсоткової ставки за користування кредитом, у зв`язку з пропуском позовної давності, а у задоволенні позовної вимоги про визнання кредитного договору недійсним, у зв`язку з недоведеністю вказаної вимоги.

Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що судами обох інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а доводи його касаційної скарги з цього приводу не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до власного тлумачення заявником одних і тих самих норм законодавства.

Крім того, доводи касаційної скарги заявника є аналогічними доводам, наведеним в позовній заяві та апеляційній скарзі, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик