Справа № 428/6455/19

Провадження № 22-ц/810/740/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Єрмакова Ю.В.,

суддів - Авалян Н.М., Назарової М.В.,

за участю секретаря - Перишкіна Т.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот»,

розглянув в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот»

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2019 року, постановлену суддею Юзефовичем І.О.

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст скарги

В червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що 14.01.2016р. його було звільнено з роботи на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України, однак відповідач не провів з ним розрахунок за період з 16.04.2015 року по 17.06.2015 року у розмірі 4815,92 грн. в день звільнення. Заборгованість була стягнута постановою Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року.

Умежах виконавчого провадження №56705378 у примусовому порядку 06.03.2019 року сума заборгованості по заробітній платі була перерахована відповідачем ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єдання Азот» на банківський рахунок позивача ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що на його користь підлягає до стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2016р. по 06.03.2019р. у розмірі 156937,47грн., у зв`язку з чим просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2016р. по 06.03.2019р. у розмірі 156937,47грн., задоволено частково.

Суд вирішив: стягнути з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (код ЄДРПОУ 33270581, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 5) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2016р. по 06.03.2019р., визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів, у розмірі 149051,12грн..

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд першої інстанції послався на ст. 116, 117 КЗпП України та постанову Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року і дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки за період з 15.01.2016р. по 06.03.2019р., визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 149051,12грн., оскільки з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач – Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним.

В апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені на підставі ст. 117 КЗпП України, оскільки на день його звільнення з ним був проведений повний розрахунок, натомість, сума ж у розмірі 4815,92 грн., на підставі якої позивачу був нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2016 р. по 06.03.2019 р., була присуджена останньому більш ніж через два роки після його звільнення відповідно до постанови Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року.

Сума 4815,92 грн., на підставі якої позивачу був нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, є середнім заробітком «за час вимушеного прогулу», а отже, ця сума є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, має разовий характер та за своєю природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року відкрито провадження по справі, сторонам по справі роз`яснювалося право на подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що в період з 16.04.2015 року по 17.06.2015 року відповідач не виплачував йому заробітну плату, грошові кошти за цей період були стягнуті в межах виконавчого провадження №56705378, отже при звільнені з підприємства йому не були в повному обсязі виплачені належні кошти при звільнені у вигляді заробітної плати.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЗУ «про оплату праці» додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхі та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством та інше.

Згідно п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, застосовується , крім іншого, у випадках вимушеного прогулу, а вимушеним прогулом був період у часі , протягом якого він знаходився на роботі, мав отримувати належну заробітну плату, але її не отримував через незаконні дії відповідача, що було встановлено постановою Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року.

Отже, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу спричиненого незаконним відстороненням від роботи, є заробітною платою, оскільки є компенсаційною виплатою згідно ч.2 ст.2 ЗУ «Про оплату праці».

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року справу було призначено до апеляційного розгляду.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року провадження у зазначеній цивільній справі за клопотанням ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» було зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судового рішення у цивільній справі № 428/4806/15-ц.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року поновлено провадження та справу призначено до розгляду.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання представник ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» не з`явився, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

В судове засідання з`явився позивач ОСОБА_1 , заперечував проти апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговорив доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Частиною 2 статті 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався на ст. 116, 117 КЗпП України та постанову Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року і дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки за період з 15.01.2016р. по 06.03.2019р., визначену без утримання податків й інших обов`язкових платежів, в розмірі 149051,12грн.

Суд звернув увагу, що Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за певних обставин, зокрема в разі працевлаштування позивача або отримання ним доходу з інших джерел.

Також, суд взяв до уваги, що відповідачем протягом тривалого часу не було вчинено жодних дій для погашення суми заборгованості з виплати заробітної плати перед позивачем, тобто характер порушення трудових прав позивача з боку відповідача в даному випадку є свідомим, тривалим та не містить ознак наявності у роботодавця волі щодо відновлення порушених трудових прав працівника.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, але на думку колегії суддів, сума, яка підлягає стягненню з відповідача, повинна бути зменшена з урахуванням обставин справи, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_2 , виданої 22.11.2002р. на ім`я ОСОБА_1 , позивач був звільнений з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» 14.01.2016р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №50705378, 05.07.2018р. Сєвєродонецьким міським відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Луганській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №428/4806/15-ц, виданого 11.04.2018р. Сєвєродонецьким міським судом Луганської області про стягнення з ПрАТ СО «Азот» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16.04.2015р. по 17.06.2015р. у розмірі 4815,92.

Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , оформленої 27.03.2019р. АТКБ «Приватбанк», 06.03.2019р. зараховано погашення боргу за виконавчим листом 428/4806/15-ц від 11.04.2018р. у розмірі 4815,92грн..

Також, з матеріалів справи вбачається наступне:

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року, крім іншого, вирішено, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 4815,92грн., як середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2015р. по 17.06.15 р.

Зі змісту рішення вбачається, що відповідач мав право відсторонити позивача від роботи, а питання нарахування заробітної плати на період відсторонення було спірним.

Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ ««Сєвєродонецьке об`єднання Азот» та зупинено виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року до закінчення касаційного провадження.

Постановою Верховного Суду від 10.02.2020 року касаційну скаргу ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» залишено без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року залишено без змін.

Поновлено виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року.

Отже, зазначена заборгованість у розмірі 4815,92грн., як середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2015р. по 17.06.15 р., стала підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень ст. 116,117 КЗпП України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду від 26 червня 2019 року дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц погодилась з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Однак, з огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З урахуванням зазначеного вище, обставин даної справи, а саме: розміру заборгованості, періоду затримки причини, з якими пов`язана тривалість затримки виплати (прострочення) такої заборгованості, тобто порушень прав працівника до моменту остаточного розрахунку по заборгованості, а також співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та положень пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, де зазначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, судова колегія вважає, що є підстави для зменшення стягнутого судом першої інстанції середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд враховує наступне:

-заборгованість складає 4815,92 грн.; стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 149051,12 грн.

-період затримки розрахунку з 15.01.2016 р. по 06.03.2019 року;

-причини затримки, а саме: як вбачається з копії постанови Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року з позовом про визнання незаконною відмови у наданні оплачуваної відпустки, зобов`язання здійснити перерахунок заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи, зобов`язання привести у відповідність з нормативними актами екзаменаційні білети з питань охорони праці, відшкодування моральної шкоди позивач звернувся в червні 2015 року; звільнений позивач був 14.01.2016 року; розгляд вказаної справи був закінчений прийняттям 11.04.2018 року зазначеної вище постанови Апеляційного суду Луганської області, якою і була визначена спірна сума 4815,92 грн.(середній заробіток за час вимушеного прогулу), яка і стала підставою для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-крім того, як було зазначено вище, ухвалоюВерховного Суду від 20.07.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» та зупинено виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року до закінчення касаційного провадження;

-дії роботодавця (заборгованість була сплачена в повному обсязі 06.03.2019 року в період зупинення виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року); поновлено виконання постанови Апеляційного суду Луганської області від 11.04.2018 року Постановою Верховного Суду від 10.02.2020 року.

Отже, з урахуванням зазначеного вище, а також не співмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, судова колегія вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 40000 грн., зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням стягнутої судом першої інстанції суми з 149051,12 грн. до 40000грн., як відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується доводів про те, що у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав для стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені на підставі ст. 117 КЗпП України, оскільки на день його звільнення з ним був проведений повний розрахунок, то вони не є слушними, враховуючи положення ст. 116,117 КЗпП України, які зазначені вище, та за змістом яких при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Також, не є слушним довід скаржника про те, що сума 4815,92 грн., на підставі якої позивачу був нарахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, є середнім заробітком « за час вимушеного прогулу», а отже, ця сума є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, має разовий характер та за своєю природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною, оскільки як міжнародними правовими актами, так і Конституцією України, законами України та підзаконними нормативними актами, рішеннями Конституційного Суду України урегульовано питання оплати праці та захисту прав найманих працівників.

Так, серед іншого у Конвенції про захист заробітної плати №95 (ратифікована 04.02.1994 року) у статті 1 надано визначення заробітної плати, відповідно до мети цієї Конвенції термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь- яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Отже, під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. ст. 376 ЦПК України).

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення суду першої інстанції змінено з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог, то сума судових витрат зі сплати судового збору розподіляється наступним чином.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви судовий збір не сплачувався.

Згідно з підп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, при поданні позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір, що становить 1 відсоток ціни позову, а саме в сумі 1569,37 грн, (пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Отже, оскільки позов задоволено частково, а саме на 26%, то з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 400 грн., а з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1169,37грн.

Згідно платіжного доручення від 19.08.2019 року скаржником понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 354,05 грн (а.с. 55), апеляційну скаргу задоволено частково, а саме на 26%, то з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1742грн.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 липня 2019 року змінити: викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; зменшити стягнутий з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродоноцьке об`єднання Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 149 051,12 грн до 40000 грн. та на користь держави судовий збір з 768,40грн. до 400грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1169,37грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Сєвєродоноцьке об`єднання Азот» у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги 1742грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Дата складення повної постанови – 16 березня 2020 року.

Головуючий

Судді :