ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, НОМЕР_1

_____________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.03.2020 Справа № 905/2209/19

Господарський суд Донецької області у складі:

судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Корецькій А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся» (87531, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Покришкіна, будинок 20; код ЄДРПОУ 20318968; адреса для листування: 87506, місто Маріуполь, вулиця Троїцька, будинок 43, офіс 16)

до Маріупольської міської ради Донецької області (87555, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 70; код ЄДРПОУ 33852448)

про визнання незаконними та скасування рішень Маріупольської міської ради Донецької області та про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконними та скасування рішень Маріупольської міської ради Донецької області №7/41-3895 від 26.04.2019 та №7/44-4278 від 05.09.2019, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014.

Позов обґрунтований тим, що між позивачем та відповідачем на підставі рішення Маріупольської міської ради №6/38-4350 від 28.03.2014 було укладено договір оренди земельної ділянки від 17.10.2014, зареєстрований службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 26.12.2014 за №8300393, згідно з яким ТОВ «Полісся» отримало в оренду земельну ділянку кадастровий номер 1412336600:01:007:0127 площею 0,0012 га, що знаходиться біля перехрестя вулиця Покришкіна та проспект Металургів в Іллічівському (Кальміуському) районі міста Маріуполя. Згідно з положеннями договору позивач, після закінчення строку дії останнього, мав переважне право на поновлення його на новий строк. В позові зазначено, що ТОВ «Полісся» подано заяву про подовження терміну дії договору оренди земельної ділянки в строк та у встановленому законом порядку, однак відповідач, на думку позивача, неправомірно відмовив у поновлені строку, що зумовило звернення останнього до суду.

Ухвалою суду від 04.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/2209/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.12.2019, встановлено строк відповідачу та позивачу для подання доказів, заяв по суті справи та з процесуальних питань.

На електронну адресу суду 20.12.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про об`єднання в одне провадження господарських справ №905/2209/19 та №905/2222/19. Аналогічне за змістом клопотання надійшло на поштову адресу суду 23.12.2019.

Представник відповідача на електронну пошту суду 21.12.2019 надіслав відзив на позовну заяву з накладенням електронного цифрового підпису, в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

На адресу суду 21.12.2019 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

На електронну адресу суду 23.12.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, що підтверджують повноваження особи, яка підписала відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.12.2019 відмовлено в задоволені клопотання представника відповідача про об`єднання в одне провадження господарських справ №905/2209/19 та №905/2222/19.

Судом за результатами підготовчого засідання 23.12.2019 вирішено відкласти підготовче засідання на 30.01.2020, продовжено строк учасникам справи для надання суду заяв по суті справи, з процесуальних питань та всіх доказів.

На адресу суду 11.01.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

До господарського суду 29.01.2020 надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

Ухвалою суду від 30.01.2020 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 11.02.2020 та продовжено строк сторонам для подання до суду заяв по суті справи, доказів.

Ухвалою суду від 11.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 05.03.2020.

У судове засідання 05.03.2020 представники сторін не з`явились, про причини неявки суду не повідомили.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

На підставі рішення Маріупольської міської ради №6/38-4350 від 28.03.2014, між Маріупольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полісся» було укладено договір оренди земельної ділянки від 17.10.2014, зареєстрованого реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області від 26.12.2014 р. за №8300393 (далі за текстом – Договір оренди земельної ділянки), згідно з яким ТОВ «Полісся» отримало в оренду земельну ділянку площею 0,0012 га кадастровий номер 1412336600:01:007:0127, що знаходиться біля перехрестя вул. Покришкіна та пр. Металургів в Іллічівському (Кальміуському) районі м.Маріуполя.

Відповідно до п. 3.1. Договір укладено на 5 (п`ять) років (з 28.03.2014 року по 28.03.2019 року).

Згідно з пунктом 3.2. Договору, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово Орендодавця про намір поновлення терміну дії договору.

Відповідно до п.4.1. договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 772,64 гривень/м².

Грошова оцінка земель м. Маріуполя встановлена рішенням Маріупольської міської ради №5/38-6108 від 15.12.2009, та посвідчується довідкою (витягом) встановленого зразку, що видається управлінням Держземагенства у м. Маріуполі (п.4.2. договору).

Орендна плата за землю (платіж) сплачується орендарем у грошовій формі в розмірі 5% від грошової оцінки земельної ділянки (за рік) на рахунок: № 33214812700053 код 13050200, отримувач Маріуп. УК/Іллічівський район, код ЄДРПОУ 37989721, банк Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, МФО 834016 (п. 4.3. договору).

Згідно п. 4.4. договору податкове зобов`язання з плати за землю, сплачується рівними частками орендарем за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

За умовами п.5.1. договору земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного кіоску).

На вказаній земельній ділянці позивач розмістив торговий кіоск, що підтверджується Паспортом №38 на об`єкт обслуговування населення від 30.06.2004.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до ст. 12 Закону України «Про адміністративні послуги», 15.01.2019 ТОВ «Полісся» подало заяву про подовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку, тобто за 2 місяці до закінчення строку дії вказаного договору. Цей факт підтверджує заява від 15.01.2019 та опис вхідного пакету документів № 015-01.27-00646 від 15.01.2019.

26.04.2019 Маріупольською міською радою було прийнято рішення № 7/41-3895 «Про поновлення строку оренди земельної ділянки біля перехрестя вул. Покришкіна та просп. Металургів в Кальміуському районі міста Товариству з обмеженою відповідальністю «Полісся»», яким відмовлено у поновленні строку оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) (кадастровий номер 1412336600:01:007:0127) площею 0,0012 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного кіоску) біля перехрестя вул. Покришкіна та просп. Металургів в Кальміуському районі міста Товариству з обмеженою «Полісся» (код ЄДРПОУ 20318968).

У мотивувальній частині даного рішення зазначено, що згідно зауваження до проекту рішення Головного управління містобудування і архітектури міської ради №30.5/8059 від 27.02.2019, запитувана до відведення земельна ділянка знаходиться в зоні обмеження – червоних лініях вулиці, що не відповідає вимогам ст..18 Закону України «Про автомобільні дороги» - розміщення об`єктів, будівель споруд або їх частин у межах червоних ліній не допускається та вимогам ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».

Не погодившись з вказаним рішенням ТОВ «Полісся» 25.05.2019 звернулось повторно до Маріупольської міської ради через Центр надання адміністративних послуг із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки. Цей факт підтверджує заява від 25.05.2019 та опис вхідного пакету документів №050-01.28-02779 від 25.05.2019.

Розглянувши заяву ТОВ «Полісся» від 25.05.2019 Маріупольська міська рада прийняла рішення №7/44-4278 від 05.09.2019, яким вирішила повторно відмовити у поновленні строку оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) (кадастровий номер 1412336600:01:007:0127) площею 0,0012 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного кіоску) біля перехрестя вул. Покришкіна та пр. Металургів в Іллічівському (Кальміуському) районі м.Маріуполя ТОВ «Полісся».

В подальшому, після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, ТОВ «Полісся» звернулось з листом до Маріупольської міської ради задля встановлення юридичного факту подовження строку договору оренди земельної ділянки на той самий строк та на тих самих умовах, та надало для підписання відповідний проект Додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки. Цей факт підтверджується копією листа від 04.10.2019 з проектом відповідної додаткової угоди, який отримано Маріупольською міською радою 08.10.2019.

Враховуючи, що протягом місяця з дня закінчення строку договору оренди до ТОВ «Полісся» не надходило листа-повідомлення щодо заперечень у поновленні договору оренди від 17.10.2014 на той же строк і на тих же умовах, тому на підставі ст. 33 Закону України «Про оренду землі ТОВ «Полісся» вважає договір оренди від 17.10.2014 поновленим строком на 5 років з 28.03.2019 до 28.03.2024, у зв`язку з чим просив відповідача підписати проект додаткової угоди до договору.

Посилаючись на положення статті 33 Закону України «Про оренду землі», належне виконання орендарем обов`язків за умовами договору та відсутність заборгованості з орендної плати, та, відповідно, незаконність рішення відповідача про відмову у подовженні договору оренди земельної ділянки, позивач звернувся до господарського суду Донецької області з даним позовом про визнання незаконними та скасування рішень Маріупольської міської ради Донецької області №7/41-3895 від 26.04.2019 та №7/44-4278 від 05.09.2019, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014, укладеного між Маріупольською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полісся» про надання в оренду ТОВ «Полісся» земельної ділянки площею 0,0012 га (кадастровий номер 1412336600:01:007:0127) біля перехрестя вул. Покришкіна та пр. Металургів в Іллічівському (Кальміуському) районі м.Маріуполя, державна реєстрація договору оренди проведена 26.12.2014, на тих самих умовах і на той самий строк

Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами ст. ст. 2, 3 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом ст.116 вказаного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.12 Земельного кодексу України, до виключних повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України «Про оренду землі»).

Як свідчать матеріали справи, 17.10.2014 між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки, розташованої біля перехрестя вул. Покришкіна та пр. Металургів в Іллічівському (Кальміуському) районі м.Маріуполя, терміном на 5 років (з 28.03.2014 до 28.03.2019). Отже, строк дії даного договору сплинув 28.03.2019.

В п.3.2. укладеного між сторонами договору оренди були передбачені умови щодо переважного права орендаря на поновлення терміну дії договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, шляхом письмового повідомлення орендодавця про намір поновлення терміну дії договору, не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Зокрема, частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Правова конструкція, передбачена частинами 1-5 статті 33 Закону України «Про оренду землі» узгоджується з положеннями 777 Цивільного України, яка встановлює загальний принцип реалізації переважного права наймача на продовження договору найму на новий строк. Згідно вказаної статті ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором в розумний строк.

У той же час, частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі. Так, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Як вбачається зі змісту вказаної норми, повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі у даному випадку не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» може бути здійснено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Крім того, орендодавець має право заперечити стосовно поновлення договору і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі.

Якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець у свою чергу в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто, договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі». Відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Отже, для застосування частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди з підстав передбачених частинами 2-5 вказаної статті, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення

При цьому, в ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавець після отримання листа-повідомлення орендаря має розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону; узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору; за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності); укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі; за наявності заперечень направити повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином: орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря; може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому, заперечення орендодавця стосовно невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону не можуть бути відхилені без зазначення відповідних причин, а мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни тощо.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 року у справі № 908/2315/17 та у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Наведені положення встановлюють порядок врегулювання розбіжностей щодо умов договору, при цьому прямо передбачають можливість усунути в межах встановленого терміну розбіжності, що виникли під час відповідного листування. При цьому, сама по собі обставина неподання орендарем тих чи інших документів під час першого звернення, не є достатньою підставою для відмови в поновленні договору оренди, за умови дотримання всіх передбачених Законом приписів до спливу строку дії договору.

Отже, приписи ст.33 Закону України «Про оренду землі» дозволяють продовжувати орендні правовідносини, але у першому випадку це право повинно бути реалізовано до спливу договору оренди, а у другому - воно може настати за відсутності заперечення іншої сторони протягом визначеного терміну після закінчення строку дії договору оренди землі.

При цьому, з врахуванням ч.ч.6, 7, 8 ст.33 Закону України «Про оренду землі», у другому випадку укладання додаткової угоди виступає оформленням факту його поновлення у відповідності до приписів ст.640 Цивільного кодексу України та ст.125 Земельного кодексу України, без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі.

Як вже зазначалося, п.3.2. договору передбачено переважне право орендаря на поновлення терміну дії договору після закінчення строку, на який було укладено, шляхом письмового повідомлення орендодавця про намір поновлення терміну дії договору, не пізніше, ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги»: 1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; 3) суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про адміністративні послуги» граничний строк надання адміністративної послуги визначається законом. У разі якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб`єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Статтею 12 Закону України «Про адміністративні послуги» передбачено, що Центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, що зазначений у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг.

Постановою Кабінету міністрів України №44 від 30.01.2013 «Про затвердження вимог до підготовки технологічної картки адміністративної послуги» відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про адміністративні послуги» затверджено вимоги до підготовки технологічної картки адміністративної послуги згідно з додатком.

Згідно п. 1 цієї постанови Технологічна картка адміністративної послуги (далі - технологічна картка), що містить інформацію про порядок надання адміністративної послуги суб`єктом надання такої послуги, затверджується зазначеним суб`єктом для кожної адміністративної послуги, яку він надає. Пункт 4 цієї ж постанови передбачає, що інформація, що міститься в технологічній картці, повинна відповідати нормативно - правовим актам, які встановлюють порядок, строк та умови надання відповідної адміністративної послуги.

З метою виконання Закону України «Про адміністративні послуги», згідно з рішенням Маріупольської міської ради №6/48-5405 від 05.06.2015 затверджений перелік послуг, які надаються.

Зокрема, пунктом 27 додатку до рішення Ради передбачено надання адміністративної послуги Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Згідно типового бланку Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради, для отримання адміністративної послуги «Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку», суб`єкт звернення має надати:

1. копії документів (для юридичних осіб): свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; статут; довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

2. копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна згідно діючого законодавства (за наявності);

3. копії документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою:

- рішення Маріупольської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду;

- договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у встановленому законом порядку;

- витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як слідує з обставин справи, 15.01.2019 (тобто в межах строку визначеного п. 3.2 договору спірного оренди та ч. ч. 1 – 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі») позивач звернувся відповідно до ст. 12 Закону України «Про адміністративні послуги» до Центру надання адміністративних послуг із заявою про продовження права оренди землі 17.10.2014, тобто більше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору оренди землі (28.03.2019).

З наведеного слідує, що орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди землі від 17.10.2014, як це передбачено умовами цього договору, та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі». Зазначеною заявою позивач зробив пропозицію укласти додаткову угоду (оферту) щодо продовження строку дії договору оренди землі.

Суд звертає увагу, що вимогами Центру надання адміністративних послуг Маріупольської міської ради для отримання адміністративної послуги «Рішення міської ради про продовження терміну оренди земельної ділянки за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку» встановлений виключний перелік документів, який має надати орендар у цьому випадку. Серед таких документів значиться саме копія договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у встановленому законом порядку, а не проект додаткової угоди.

Таким чином, неподання позивачем до заяви про поновлення договору додаткової угоди в даному випадку обумовлена тим, що самим відповідачем встановлені організаційні обмеження з прийняття до розгляду звернень суб`єктів (фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) з питань продовження терміну оренди земельної ділянки.

Одночасно, як було встановлено судом, позивач протягом строку дії договору оренди, а також, після закінчення строку його дії, продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачував орендну плату за неї. Відповідачем факт продовження користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано. Відсутність заборгованості з орендної плати підтверджується Довідкою №28.2-28276-28.1 від 11.10.2019.

Суд зауважує, що з огляду на факт відсутності заперечення Маріупольської міської ради протягом одного місяця від дати звернення орендаря із заявою про поновлення договору оренди землі, слідує, що орендодавець не скористався, передбаченим в п.4-5 ст.33 Закону України «Про оренду землі», правом на узгодження з орендарем умов договору, як-то строк оренди землі.

Рішення № 7/41-3895, яким відмовлено Товариству з обмеженою «Полісся» у поновленні строку оренди земельної ділянки, Маріупольською міською радою було прийнято лише 26.04.2019. Тобто після закінчення строку дії договору.

Отже, судом встановлено факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Предметом позову у даній справі є вимога про поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Як вже зазначалося, частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому, необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що орендодавець має право заперечити стосовно поновлення згідно із ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 33 Закону України «Про оренду землі» наведена Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та від 29.11.2018 у справах № 920/752/17, № 920/737/17, №920/747/17, № 920/751/17, №920/746/17, № 920/744/17, № 920/748/17, № 920/749/17.

Судом встановлено, що позивач продовжив користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 та сплачувати орендну плату, про що свідчить наявна в матеріалах справи Довідка про відсутність заборгованості з орендної плати, і що свідчить про прийняття відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Відповідачем належне виконання позивачем обов`язків у цій частині не заперечується.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що ним в місячний термін після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 направлявся лист із запереченнями проти поновлення дії договору. На підтвердження викладеного ним надано копію листа №26.4-18443-26.1 від 29.03.2019 за підписом «Директора департаменту С.О. Штенда».

При цьому, суд критично оцінює лист №26.4-18443-26.1 від 29.03.2019 із запереченнями проти поновлення дії договору оренди земельної ділянки, з огляду на таке.

Будь-яких доказів, щодо наявності повноважень директора департаменту (не зазначено якого саме департаменту) С.О. Штенда щодо одноособового розгляду питання про поновлення договірних відносин, відповідачем суду не подано.

Так, в силу п. 34 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» вирішення будь-яких відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин, відбувається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради та відноситься до їх виключної компетенції.

Про відсутність таких повноважень у директора департаменту С.О. Штенда станом на 29.03.2019 свідчить те, що питання про продовження терміну оренди земельної ділянки ТОВ «Полісся» вирішувалось на засіданні Маріупольської міської ради 26.04.2019.

Як слід, вказаний лист не може вважатися належним запереченням Маріупольської міської ради проти поновлення договору, в розумінні ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Крім того, орендар має бути повідомлений про наявність такого заперечення з боку орендодавця. Відповідачем в якості доказів направлення листа-повідомлення №26.4-18443-26.1 від 29.03.2019 надано до суду Список рекомендованих листів №1 та фіскальний чек.

Згідно вказаного списку на адресу ТОВ «Полісся» було здійснено відправлення 02.04.2019 за №8755502142771.

Водночас, відповідно до інформації, яка наявна у розділі «Форма пошуку» офіційного веб-порталу Публічного акціонерного товариства «Укрпошта», дані про поштове відправлення за №8755502142771 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Відтак, у суду відсутня можливість перевірити здійснення фактичного відправлення листа-повідомлення №26.4-18443-26.1 від 29.03.2019 на адресу позивача.

Суд вважає за необхідне значити, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів».

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії» встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Суд зазначає, що жодна норма не містить як імперативного припису щодо необхідності подання орендарем саме під час первісного звернення з повідомленням про намір продовжити договір оренди, так і права орендодавця відмовити у законних вимогах орендаря з огляду на не надання тих чи інших доказів разом з першим зверненням.

Положеннями Закону України «Про оренду землі» навпаки врегульовано порядок узгодження розбіжностей, що виникли між сторонами чинного договору оренди стосовно майбутнього продовження відповідних правовідносин, та надає їм можливість до моменту закінчення строку дії договору врахувати та врегулювати всі зауваження, шляхом надсилання відповідних пропозицій один одному.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

За приписами п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема, відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

В силу положень ст.12 Земельного кодексу України, ст.140 Конституції України Маріупольська міська рада Донецької області як орган місцевого самоврядування розпоряджається земельними ділянками комунальної власності. В той же час, таке розпорядження землями комунальної власності не є безумовним та повинно здійснюватися із дотриманням вимог діючого законодавства.

За приписами ст.152 Земельного Кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

За висновками суду, прийняті Маріупольською міською радою рішення № 7/41-3895 від 26.04.2019 та №7/44-4278 від 05.09.2019 «Про поновлення строку оренди земельної ділянки біля перехрестя вул. Покришкіна та просп. Металургів в Кальміуському районі міста Товариству з обмеженою відповідальністю «Полісся»» порушують приписи ст.33 Закону України «Про оренду землі», оскільки були прийняті після встановленого чинним законодавством місячного строку для розгляду звернення позивача з пропозицією поновлення договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, договірні правовідносини щодо оренди спірної земельної ділянки між позивачем та відповідачем існують досить тривалий час, а саме з 18.04.2001 (дати укладання договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), більш того, неодноразово продовжувались, що на думку суду свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором. Факт неналежного виконання позивачем зобов`язань щодо оренди спірної земельної ділянки, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 відповідачем під час розгляду даної справи не доведено. Також відповідачем не доведено факт неможливості подальшого використання позивачем земельних ділянок для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного кіоску), у зв`язку з чим таке твердження відповідача судом відхиляється.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка знаходиться в зоні обмеженнята, відповідно, не може бути в оренді позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території.

За змістом ст. 1 вищезазначеного Закону генеральний план населеного пункту - це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту. Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій, з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (Закон України «Про планування і забудову територій»). Містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

В пункті 14 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» також визначено поняття «червоних ліній», за змістом якого - це визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення. З урахуванням вимог Закону, що містобудівна документація, і детальний план як її складова, підлягають затвердженню у встановленому порядку.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія листа № 30.5/8059 від 27.02.2019 Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради, в якому повідомлено про те, що запитувана земельна ділянка знаходиться в зоні обмеження, що не відповідає вимогам Закону України «Про автомобільні дороги» та вимогам ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».

При цьому, в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення Маріупольської міської ради про затвердження «Плану зонування території м.Маріуполя», та відсутній сам план зонування території м.Маріуполя (схема), у зв`язку з чим суду не доведено, що надана позивачу в оренду земельна ділянка не відповідає встановленим нормам ДБН.

Крім того, Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068, визначено, що комплексна схема розміщення тимчасової споруди в межах вулиці (скверу, бульвару, провулку, узвозу, проїзду, площі, майдану тощо), мікрорайону (кварталу), населеного пункту - це текстові та графічні матеріали, якими визначаються місця розташування тимчасових споруд, розроблені з урахуванням вимог будівельних, санітарно-гігієнічних норм, а також існуючих містобудівних обмежень, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання територій, охорони історико-культурної спадщини, земельно-господарського устрою. Підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Можливість надання земельних ділянок у користування, у тому числі на умовах оренди, в межах червоних ліній міських вулиць і доріг загального користування передбачена і Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 з подальшими змінами і доповненнями. Згідно п. 4 Єдиних правил користувачами дорожніх об`єктів є учасники дорожнього руху, власники та користувачі земельних ділянок, які знаходяться в межах смуги відчуження автомобільних (позаміських) доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг, а також власники (користувачі) малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, рекламних засобів та інженерних комунікацій і споруд, розташованих у зазначених межах. Мала архітектурна форма для провадження підприємницької діяльності - це невелика (площею до 30 кв. метрів) споруда торговельно-побутового призначення, яка виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без спорудження фундаменту.

Таким чином, системний аналіз норм чинного законодавства надає підстави для висновку, що в межах червоних ліній міських вулиць і доріг забороняється розташування лише капітальних споруд.

Треба відмітити, що Закон України «Про автомобільні дороги» № 2862-IV, на який посилається Маріупольська міська рада у оскаржуваних рішеннях, набрав чинності у вересні 2005 року, тобто вже після того як ТОВ «Полісся» отримало в оренду спірну земельну ділянку.

ДБН Б.2.-12:2018 «Планування і забудова територій» було прийнято лише у 2018 році, в той час як між сторонами вже склались триваючі договірні відносини, а отже ДБН Б.2.-12:2018 «Планування і забудова територій» в будь-якому разі не можуть бути застосовані до наявних правовідносин та не можуть бути підставою для відмови у поновленні оренди землі.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У відповідності до ст. 19 Конституції України та ч.3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказане, за наявності вже триваючих договірних відносин між ТОВ «Полісся» (Орендар) та Маріупольською міською радою (Орендодавець) ще з 2001 року положення ЗУ «Про автомобільні дороги» не можуть застосовуватись до наявних договірних правовідносин, в тому числі не може бути підставою для відмови у поновлені договору оренди земельної ділянки.

У частині 1 статті 190 Цивільного кодексу України зазначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, а положення Глави 23 Загальні положення про власність і Глави 29 Захист права власності передбачають поняття та правові механізми захисту права власності на майно у наведеному значенні.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а відтак і майном. До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999, заява №311107/96, п.54).

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З аналізу вказаних положень вбачається, що майном є, в тому числі, і майнові права (наприклад, право користування майном - оренда), а відтак, від неправомірних посягань національним законодавством охороняється право власності не лише на саму річ, як об`єкт матеріального світу, а й на майнові права, які полягають, зокрема, у володінні та користуванні даною річчю.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, встановив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі», добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Отже, оскаржуваними рішеннями Маріупольської міської ради, якими було відмовлено позивачу у поновленні строку оренди земельної ділянки відповідач порушив майнові права позивача, і ці права підлягають захисту в порядку ст.1 Першого протоколу до Конвенції та ст.16 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Поновлення договору оренди землі у судовому порядку, у передбачений статтею 33 Закону спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків. Належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є позов про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту, оскільки сама по собі вимога про визнання договору оренди землі поновленим за своєю суттю є встановленням факту, який має юридичне значення, і не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що власне, і може бути предметом розгляду в суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 15.01.2019 у справі №922/1464/18, від 19.03.2019 у справі №908/2484/17.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку.

Суд дійшов висновку про необхідність відновлення порушеного права позивача, установивши належне виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі протягом місяця після закінчення строку дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та неспростування цих фактів відповідачем.

Відповідно до ч. 9 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Поновлення договору оренди землі в судовому порядку в передбачений ст. 33 Закону України «Про оренду землі» спосіб вимагає укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних правовідносин, що безпосередньо випливає зі змісту зазначеної правової норми.

Згідно частини 11 статті 33 Закону України «Про оренду землі» відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Згідно ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо, зокрема, існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Оскільки зміст та умови додаткової угоди відповідають приписам Закону України «Про оренду землі» та Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 у запропонованій позивачем редакції.

Згідно ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

При цьому суд зазначає, що оскільки затверджена судом додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 з огляду на приписи Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» набирає чинності після її державної реєстрації, та, відповідно, строк, на який поновлено договір оренди земельної ділянки від 17.10.2014, має рахуватися з моменту державної реєстрації відповідної додаткової угоди.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог, у свою чергу, позивачем документально підтверджено заявлені позовні вимоги.

За таких обставин, враховуючи подані докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем у попередньому розрахунку судових витрат визначено 25 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, які він очікує понести.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В той же час, позивачем не надано до суду ані договору на надання правничої допомоги, ані детального опису отриманих послуг здійснених адвокатом, необхідних для правничої допомоги, із зазначенням які саме послуги були надані позивачу, зокрема, які саме процесуальні документи були складені адвокатом, скільки часу було витрачено адвокатом для їх складання, кількість судових засідань в яких приймав участь адвокат, які документи були подані та отримані від імені Замовника адвокатом та чи пов`язані такі послуги з розглядом цієї справи тощо.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 гривень є недоведеними та непідтвердженими належними доказами.

Судовий збір відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 178, 185, 191, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся» до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання незаконними та скасування рішень Маріупольської міської ради Донецької області №7/41-3895 від 26.04.2019 та №7/44-4278 від 05.09.2019, визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 – задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати Рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/41-3895 від 26.04.2019 «Про поновлення строку оренди земельної ділянки біля перехрестя вул. Покришкіна та просп. Металургів в Кальміуському районі міста Товариству з обмеженою відповідальністю «Полісся»».

Визнати незаконним та скасувати Рішення Маріупольської міської ради Донецької області №7/44-4278 від 05.09.2019 «Про повторний розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся» про поновлення строку оренди земельної ділянки біля перехрестя вул. Покришкіна та просп. Металургів в Кальміуському районі міста».

Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 року, зареєстрованому Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 26.12.2014 р. за №8300393, згідно з яким Маріупольська міська рада надає Товариству з обмеженою відповідальністю «Полісся» в оренду земельну ділянку (землі житлової та громадської забудови) площею 0,0012 га кадастровий номер 1412336600:01:007:0127, що знаходиться біля перехрестя вул. Покришкіна та пр. Металургів в Іллічівському (Кальміуському) районі м.Маріуполя, на той самий строк та на тих самих умовах, котрі передбачені договором оренди земельної ділянки від 17.10.2014 року, зареєстрованому Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 26.12.2014 р. за №8300393, та викласти її у наступній редакції:

«Додаткова угода

до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 року, зареєстрованому Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 26.12.2014 р. за №8300393

місто Маріуполь, Донецька область, _______________________________ року

Ми , що нижче підписалися: Маріупольська міська рада, (код ЄДРПОУ 33852448), місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 70, іменована далі «Орендодавець», в особі директора юридичного департаменту Маріупольської міської ради Паська Максима Івановича (ІПН НОМЕР_2 ), який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , діючий на підставі розпорядження Маріупольського міського голови «Про надання повноважень з вчинення правочинів» від 23.01.2017 року №23р, з одного боку,

та

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ» (код ЄДРПОУ 20318968), місцезнаходження юридичної особи: м.Маріуполь, вул. Покришкіна, буд. 20, від імені якого на підставі статуту діє директор Товариства ОСОБА_1 Євдокія Петрівна (РНОКПП НОМЕР_3 ), яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , іменоване далі «Орендар», з другого боку,

уклали цю додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 року, зареєстрованому Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 26.12.2014 р. за №8300393, на підставі ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» про нижченаведене:

1. Пункт 3.1. розділу 3. СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ в Договорі оренди земельної ділянки від 17.10.2014 року, зареєстрованому Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 26.12.2014 р. за №8300393, викласти у наступній редакції:

« 3.1. Договір укладено на 5 (п`ять) років (з 28.03.2019 року до 28.03.2024 року)».

2. Усі інші пункти Договору оренди земельної ділянки від 17.10.2014 року, зареєстрованому Реєстраційною службою Маріупольського міського управління юстиції Донецької області 26.12.2014 р. за №8300393, не змінені цим Договором, залишаються без змін.

3. Цю додаткову угоду укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий – в орендаря.

4. Зміст ст.ст. 12, 93, 124 Земельного кодексу України сторонам договору відомо.

5. Ця додаткова угода набуває чинності відповідно до ст. 3, 4, 5 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» після її підписання сторонами та Державної реєстрації.

ПІДПИСИ СТОРІН

Орендодавець Маріупольська міська рада код ЄДРПОУ 33852448 87500, м. Маріуполь, пр. Миру, 70. _________________________________ Підпис М.П.

Орендар Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся» Код ЄДРПОУ 20318968 87500, м.Маріуполь, вул. Покришкіна, буд. 20. директор____________________Тамазенко Є.П.». Підпис М. ОСОБА_2 .

Стягнути з Маріупольської міської ради Донецької області (87555, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 70; код ЄДРПОУ 33852448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся» (87531, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Покришкіна, будинок 20; код ЄДРПОУ 20318968) судовий збір в сумі 5 763,00 гривень.

У судовому засіданні 05.03.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.03.2020.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач : Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся» (87531, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Покришкіна, будинок 20; код ЄДРПОУ 20318968

Відповідач : Маріупольська міська рада Донецької області (87555, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 70; код ЄДРПОУ 33852448)

Суддя С.М. Фурсова