ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2020 року

Київ

справа №813/3161/18

адміністративне провадження №К/9901/920/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 813/3161/18

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Миколаївське комунальне підприємство «Житлово-комунальне управління», товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна фірма «Екотех» про визнання протиправним і скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, ухвалене в складі головуючого судді Качур Р. П.,

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Обрізка І. М., суддів Іщук Л. П., Онишкевича Т. В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , позивачі) звернулися до суду з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради Львівської області (далі - Виконавчий комітет, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 30 березня 2017 року № 39 «Про розгляд звернення МКП «Житлово-комунальне управління».

2. На обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки прийняте поза межами компетенції (повноважень) відповідача, а отже, підлягає скасуванню. На думку позивачів, оскаржуваним рішенням Виконавчий комітет фактично делегує свої повноваження комісії, можливість створення якої не передбачено актами законодавства України. При цьому виконавчий комітет фактично самоусувається навіть від погодження істотних умов договору, хоча в подальшому договором про спільну діяльність, укладеним між Миколаївським комунальним підприємством «Житлово-комунальне управління» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІФ «Екотех» передбачено надання земельної ділянки у фактичне користування нею ТОВ «ІФ «Екотех», що суперечить пункту 35 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Окрім того, позивачі звертають увагу, на їх думку, на грубе порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки проект такого не було розміщено у встановленому порядку на сайті міської ради.

3. За доводами позивачів, помилковим є твердження відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ «Екотех» щодо того, що оскаржуване рішення є ненормативним актом та вичерпало свою дію, оскільки його норми застосовувалися при підписанні додаткової угоди від 04 грудня 2017 року, і якщо б оскаржуване рішення вичерпало свою дію, то було б неможливим укладення будь-яких додаткових договорів. Позивачі також акцентують увагу на тому, що ТОВ «ІФ «Екотех» не має ліцензії на провадження господарської діяльності із захоронення побутових відходів, отже, виконавчий комітет не мав права погоджувати з цим товариством будь-яку співпрацю. Позивачі зазначили, що в діях МКП «Житлово-комунальне управління» вбачається перевищення повноважень та порушення законодавства України в частині розпорядження майном без згоди засновника. Будь-які рішення, що стосуються майна мала б приймати Миколаївська міська рада.

4. Суд першої інстанції залучив до участі в справі МКП «Житлово-комунальне управління» (далі - МКП «Житлово-комунальне управління», третя особа-1) та ТОВ «ІФ «Екотех» (далі - ТОВ «ІФ «Екотех», третя особа-2 ) як третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору.

5. Представник відповідача проти позову заперечив посилався на те, що оскаржуване рішення було прийняте з метою вирішення проблемних питань захоронення твердих побутових відходів із дотриманням вимог законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зокрема підпункт 7 пункту 1 статті 27, підпункт 5 пункту 1 статті 28, підпункт 1 та підпункт 6 пункту 1 статті 30, пункт 2 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування». Рішення було прийняте без порушення регламенту. Також зазначає, що оскаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування і вичерпало свою дію внаслідок його виконання, отже його проект не повинен бути оприлюдненим.

6. Крім того, представник відповідача зазначає, що правовідносини, пов`язані з виконанням зазначеного рішення, не є предметом позовних вимог у цій справі. Так само не стосується позовних вимог твердження позивачів щодо необхідності отримання ліцензій на здійснення господарської діяльності ТОВ «ІФ «Екотех». На думку представника відповідача, позивачі, подаючи позов у власних інтересах, позивачі не обґрунтували яким чином оскаржуване рішення виконавчого комітету порушує їхні права як фізичних осіб.

7. Представник МКП «Житлово-комунальне управління» проти позову заперечувала, зауважила, що оскаржуване рішення виконавчого комітету є законним та прийняте у межах повноважень, передбачених підпунктом 7 пунктом 1 статті 27, підпунктом 5 пунктом 1 статті 28, підпунктом 1 та підпунктом 6 пунктом 1 статті 30, пунктом 2 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування».

8. За доводами представника третьої особи-1, твердження позивачів, що земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ «ІФ «Екотех», не відповідає дійсності, оскільки відповідно до пункту 6.1 Договору про спільну діяльність сміттєзвалище залишається у комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва, а земельна ділянка залишається належною МКП «Житлово-комунальне управління». Також зазначає, що на час дії договору стан території, де розміщено міське сміттєзвалище, значно покращився. Перевіркою Державної екологічної інспекції у серпні 2018 року суттєвих порушень не встановлено.

9. Представник третьої особи-2 ТОВ «ІФ «Екотех» проти позову заперечив, вказав на відсутність самого факту порушення прав позивачів оскаржуваним рішенням. Також вказує на те, що позивачі зазначають, що є депутатами Миколаївської міської ради, проте не доводять цього жодними доказами. Із самого позову випливає, що позивачами подано позов у власних інтересах, а не в інтересах територіальної громади. Проте позивачі не вказали, яким чином оскаржуване рішення порушує їх особисті права та інтереси, а з обставин справи випливає, що вказане рішення прав, свобод та інтересів позивачів не порушує. Наведена обставина виключає підстави для захисту непорушеного права позивачів та є підставою для відмови в задоволенні позову. З посиланням на норми підпункту 7 пункту 1 статті 27, підпункту 5 пункту 1 статті 28, підпункту 1 та підпункту 6 пункту 1 статті 30, пункту 2 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування». Представник третьої особи-2 зазначав, що виконавчий комітет прийняв оскаржуване рішення із дотриманням вимог законодавства, у межах повноважень та у спосіб, визначений законами України. Окрім того, зауважував, що оскаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

10. 30 липня 2017 року Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради прийнято рішення № 39 «Про розгляд звернення МКП «Житлово-комунальне управління».

11. Цим рішенням виконавчий комітет вирішив:

- погодити виконуючій обов`язки директора МКП «Житлово-комунальне управління» Міськів У. І. провести перемовини з ТОВ «ІФ «Екотех» щодо визначення договірних умов по реалізації інвестиційних зобов`язань з метою впорядкування стану полігону твердих побутових відходів;

- за підсумками проведених перемовин та за умови погодження створеною згідно цього рішення комісією договірних умов дозволити в рамках чинного законодавства укладення МКП «Житлово-комунальне управління» договору із ТОВ «ІФ «Екотех». Про результати проведених переговорів повідомити виконавчий комітет Миколаївської міської ради;

- з метою супроводу та контролю за визначенням договірних умов між МКП «Житлово-комунальне управління» та ТОВ «ІФ «Екотех» створити комісію у складі: ОСОБА_6 - голова комісії, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів; ОСОБА_7 - керуючий справами виконкому; ОСОБА_8 - в.о. директора МКП «Житлово-комунальне управління»; ОСОБА_4 - голова громадської комісії по перевірці спорудження полігону ТПВ; ОСОБА_5 - член виконкому міської ради;

- контроль за виконанням цього рішення покладено на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради ОСОБА_9

12. У результаті перемовин між МКП «Житлово-комунальне управління» та ТОВ «ІФ «Екотех» укладено Договір про спільну діяльність від 10 квітня 2017 року. За умовами цього договору сторони зобов`язуються шляхом об`єднання вкладів та зусиль спільно діяти без створення юридичної особи по впорядкуванню, будівництву нових карт та належному обслуговуванню міського сміттєзвалища за адресою: Львівська область, м. Миколаїв, урочище «Гроби» з метою мінімізації негативних наслідків для навколишнього природного середовища від діяльності сміттєзвалища та забезпечення можливості сторонам Договору здійснювати захоронення відповідного обсягу твердих побутових відходів (ТПВ). Спільна діяльність за цим Договором не передбачає прибутку. МКП «Житлово-комунальне управління» для здійснення спільної діяльності надає міське сміттєзвалище на земельній ділянці площею 4,0 га (кадастровий номер 4623010100:02:000:0067), що належить МКП «Житлово-комунальне управління» на праві користування, а ТОВ «ІФ «Екотех» здійснює свій вклад в спільну діяльність за цим Договором шляхом залучення спеціалістів та кошти для виконання заходів по впорядкуванню, належному обслуговуванню сміттєзвалища, а також будівництва нових карт.

13. Загальний обсяг коштів, які є необхідними для впорядкування належного обслуговування сміттєзвалища, будівництва нових карт (включаючи розроблення/корегування проектної документації), без врахування поточних операційних витрат, оцінюється в розмірі близько 28,8 млн. грн. Внаслідок реалізації заходів, визначених цим Договором по впорядкуванню, належному обслуговуванню міського сміттєзвалища, а також будівництва нових карт, кожна сторона отримує право на захоронення певної кількості твердих побутових відходів. Таке право у ТОВ «ІФ «Екотех» виникає після реалізації заходів, визначених пунктами 1-9 додатку № 1 до Договору.

14. Рішенням Миколаївської міської ради від 12 травня 2017 року № 583 скасовано рішення виконавчого комітету № 39 від 30 березня 2017 року.

15. Листом Державної екологічної інспекції у Львівській області від 22 грудня 2018 року № 02-7027 підтверджено, що суттєвих перевищень санітарних норм при проведенні позапланової перевірки на Миколаївському міському сміттєзвалищі в урочищі «Гроби» не виявлено.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

16. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

17. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняття оскаржуваного рішення віднесено до компетенції відповідача, воно не є регуляторним актом, отже, не підлягало обов`язковому оприлюдненню після його прийняття. Крім того, суди дійшли висновку, що в цій справі оскаржуване рішення не порушує прав позивачів, оскільки воно не стосується їхніх індивідуально виражених прав чи інтересів. Позивачі при поданні позову зазначають про порушення їхніх екологічних прав оскаржуваним рішенням. Проте в обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення. Жодних інших доказів на підтвердження порушення екологічних прав чи жодних інших, індивідуально виражених прав чи інтересів позивачів ними не надано і в ході розгляду справи судом не здобуто.

ІV. Касаційне оскарження

18. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 03 січня 2020 року.

19. У касаційній скарзі позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, такими, що порушують норми процесуального та матеріального права, просить скасувати судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Також позивач просить вирішити питання про розподіл судових витрат.

20. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на неврахування судами попередніх інстанцій прав громадян щодо участі в обговоренні проектів нормативно-правових актів, зокрема тих, які можуть впливати на довкілля та наявність необхідних дозволів. Посилаючись на частину третю статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статтю 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», позивач зазначає, що такі проекти рішень повинні бути оприлюднені не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

21. На думку позивача, судами попередніх інстанцій було безпідставно не взято до уваги, що у ТОВ «ІФ «Екотех» не було дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з твердими побутовими відходами.

22. Частина доводів касаційної скарги стосується того, що прийняттям спірного рішення було порушено права депутатів місцевої ради щодо права розпорядження майном та права створення комісій, оскільки жодна Комісія не мала права укладати Договір про спільну діяльність Крім того, відповідно до умов цього договору МКП «Житлово-комунальне управління» зобов`язується надати ТОВ «ІФ «Екотех» для здійснення спільної діяльності земельну ділянку під міським сміттєзвалищем у місті Миколаєві в урочищі «Гроби».

23. Посилаючись на те, що дія рішення стосується інтересів необмеженого кола осіб - крім юридичних осіб ще й Комісія та громада міста Миколаєва, позивач доводить, що це рішення є нормативним.

24. Касаційна скарга позивача містить прохання про розгляд справи за його участю або участю його представника.

25. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу № 813/3161/18.

26. 07 лютого 2020 року справа № 813/3161/18 надійшла до Верховного Суду

27. 20 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень, на підставах і в спосіб, визначений законодавством. Правомірність укладення Договору про спільну діяльність не є предметом розгляду в цій справі. Поряд з цим відповідач вказує, що сміттєзвалище залишається в комунальній власності територіальної громади міста Миколаєва, а земельна ділянка залишається належною МКП «Житлово-комунальне управління».

28. За доводами відповідача, позивачі у своєму позові взагалі не обґрунтували яким чином спірним рішенням порушено їх індивідуальні права або охоронювані законом інтереси.

29. Відповідач також спростовує також доводи позивача щодо необхідності оприлюднення спірного рішення на підставі статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки це рішення не є регуляторним актом

30. У зв`язку із наведеним відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

31. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

32. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

33. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

36. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

37. Частиною третьою статті 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

38. Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закону №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

39. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

40. Пунктом 30 частини першої статті 43 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів.

41. Згідно з частинами першою, дванадцятою та п`ятнадцятою статті 46 Закону №280/97 - ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

42. Приписами статті 59 Закону №280/97 - ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

43. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року №93-IV (далі - Закон №93-IV) депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

44. Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування. Депутат місцевої ради відповідно до цього Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.

45. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

46. Положеннями статті 15 Закону №93-IV визначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності. У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об`єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов`язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради. У разі невжиття відповідних заходів посадові особи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та керівники правоохоронних і контролюючих органів, до яких звернувся депутат місцевої ради, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законом.

VІ. Позиція Верховного Суду

47. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

49. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

50. У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

51. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

52. З аналізу наведених вимог законодавства слідує, що відповідні ради, а не окремі депутати, згідно зі статтею 10 Закону №280/97 - ВР є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, а отже й наділені в силу передбачених законодавством випадках правом на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.

53. Слід зазначити, що положеннями статей 2, 15 Закону №93-IV регламентовано право депутата місцевої ради порушувати питання про перевірку діяльності виконавчих органів ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, брати участь у здійсненні контролю за виконанням рішень ради.

54. Право депутата на звернення до відповідних органів державної влади у випадку виявлення порушень законодавства України також може бути реалізовано відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

55. Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) в суді може бути реалізоване шляхом представництва. Із Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» не випливає те, що депутат місцевої ради уповноважений представляти у судах інтереси такої ради, або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.

56. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що депутат ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах.

57. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

58. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

59. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

60. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 687/1539/16-а, від 04 лютого 2020 року в справі № 320/7969/17, від 17 лютого 2020 року в справі № 697/835/17.

61. Позивачі звернулися з цим позовом як депутатами Миколаївської міської ради. Однак, ані у позовній заяві, ані в касаційній скарзі не наводять жодних доводів на обґрунтування того, які саме їх права (індивідуально-виражені) були порушені оскаржуваним рішенням відповідача. Тобто відсутній причинно-наслідковий зв`язок між оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень та порушенням конкретних прав позивачів.

62. З доводів позивачів, що містяться в позові в цій справі, випливає, що їх незгода з рішенням відповідача зумовлена тим, що вони не погоджуються з порядком прийняття такого рішення, а також з наслідками його реалізації (укладення Договору про спільну діяльність).

63. Натомість аргументів щодо порушення конкретних, визначених законом прав позивачів як депутатів ради, в тому числі щодо їх участі у місцевому самоврядуванні, вони не навели, тоді як повноваженнями на представництво або захист інтересів всієї територіальної громади в суді позивачі не наділені.

64. Крім того, слід також зазначити, що у разі наявності підстав вважати, що посадовою особою місцевого самоврядування вчиняються певні правопорушення, депутати вправі використовувати механізми, визначені статтею 15 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

65. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевірили обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.

VІІ. Судові витрати

66. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2019 року в справі № 813/3161/18 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н. В. Шевцова

Судді: О. А. Губська

О. В. Калашнікова