open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1476/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Григораш Віталій Олександрович

Суддя-доповідач: Охрімчук І.Г.

05 березня 2020 рокум. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року (повний текст рішення складено 26.12.2019 року, м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Каверін Сергій Миколайович (позивач), до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби - не нарахування та не невиплату на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 01.08.2019 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки загальним терміном 70 календарних днів;

- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки загальним терміном 70 календарні дні у сумі 35171,40 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки із розрахунку 513,28 грн в день до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26.06.2019 року № 277-ОС майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) від 01.08.2019 року №243-ОС ОСОБА_1 із 01.08.2019 року виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення цього прикордонного загону. Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 17.06.2015 року ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій з правом на пільги, гарантії та компенсації встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. На звернення ОСОБА_1 до Чернівецького прикордонного загону щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у зв`язку із звільненням листом від 10.09.2019 року №30/Х-73 у такій виплаті відмовлено. Надання вказаних додаткових відпусток відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було припинено з настанням особливого періоду у 2014 році. Тобто така відпустка невикористана ОСОБА_1 за період із 2015 - 2019 роки, що становить 70 календарних дні. Однак, з урахуванням звільнення ОСОБА_1 з військової служби 01.08.2019 року та невикористання ним вказаної додаткової відпустки за період 2015 по 2019 роки, останній, відповідно до абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" набув на день звільнення право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки. Проте, Чернівецьким прикордонним загоном до даного часу протиправно не виплачується ОСОБА_1 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. На думку представника позивача на суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення, покладається обов`язок організувати та вжити заходів із проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків частини. Такий термін, у силу приписів вказаного Положення надається із дня видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби до дня виключення із списків частини і за умови належної організації такого звільнення, військовослужбовець, на день виключення із списків частини мав би бути повністю розрахований.

Виходячи із довідки розрахунку заборгованість компенсації за невикористану додаткову відпустку передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2019 роки терміном 70 календарних днів перед ОСОБА_1 складає суму 35171,40 грн. Також представник позивача зазначив, що з урахуванням того, що Чернівецьким прикордонним загоном з часу отримання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби і до часу виключення із списків частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби, то останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.08.2019 року до повного фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП. За період із 02.08.2019 року по день фактичного розрахунку ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) зобов`язаний нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Відповідно до особистої карки грошового забезпечення за 2019 рік ОСОБА_1 за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за червень 15303,00 грн. (за виключенням із суми 17223,00 грн. компенсації за піднайм житла у розмірі 1920,00 грн.) та липень 16007,00 грн. (за виключенням із суми 17927,00 грн. компенсації за піднайм житла у розмірі 1920,00 грн.) 2019 року, що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати суму 31310,00 грн. Для обчислення середнього заробітку з 02.08.2019 року до дня фактичного остаточного розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 513,28 грн в день (31310,00грн./61день). При цьому, відповідач зобов`язаний компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, так як право на вказані виплати ОСОБА_1 набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження військової служби.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив проти позову, в якому зазначив, що оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України у 2015 - 2019 роках не передбачено виплату військовослужбовцям грошової компенсації за відпустки, як учасникам бойових дій. Взявши до уваги додатки 3 до Законів України "Про Державний, бюджет України на 2015 рік", "Про Державний бюджет України на 2016 рік", "Про Державний бюджет України на 2017 рік", "Про Державний бюджет України на 2018 рік", стає зрозумілим, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, розпорядником коштів 2 рівня є Адміністрація Державної прикордонної служби України, розпорядником коштів 3 рівня є ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, кошти ІНФОРМАЦІЯ_4 для виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не надходили. Під час звільнення військовослужбовця, військова частина зобов`язана розрахувати його по всім видам забезпечення, але компенсація за невикористані додаткові відпустки не входить до жодного із видів забезпечення військовослужбовців. Відповідач вважає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входять грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій. Стосовно вимоги про виплату позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із військової служби, відповідач вважає, що зазначена вимога не відповідає нормам законодавства. Так, норми КЗпП не розповсюджуються на правовідносини з проходження військової служби, проходження військової служби врегульовано нормами спеціального законодавства. Таким чином, на думку відповідача, військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі, та в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України.

Ухвалою суду першої інстанції від 04.12.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.12.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), в інтересах якого звернувся адвокат Каверіна Сергія Миколайовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ№001274 від 17.12.2018 року, вул. Довженка, 1/190, м. Львів, 79070) до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321682, вул. Герцена, 2-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58022) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії, - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби - не нарахування та не невиплату на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 01.08.2019 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки загальним терміном 70 календарних днів.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день її звільнення з військової служби має відбуватись із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки із розрахунку 513,28 грн в день до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входять грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій. Зауважує, що під час звільнення військовослужбовця військова частина зобов`язана розрахувати його по всім видам забезпечення, однак грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входить. На переконання відповідача, рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку є незаконними та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження та ухвалою від 13 лютого 2020 року призначено її до апеляційного розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Під час вирішення справи у письмовому провадженні у суду апеляційної інстанції виникла необхідність у витребуванні у відповідача відомостей про суму виплачених позивачу при звільненні коштів та дату такої виплати, для вирішення вимоги щодо відшкодування середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за не використану відпустку. Таким чином, ухвалою від 20 лютого 2020 року суд апеляційної інстанції перейшов до розгляду справи у відкритому судовому засіданні та призначив справу до розгляду на 03.03.2020 року.

27 лютого 2020 року до суду апеляційної інстанції надійшли витребувані документи.

В судове засідання 03.03.2020 року сторони подали заяви про слухання справи у їх відсутність. Таким чином, відповідно до ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі сторін за наявних у справі матеріалів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.06.2015 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с. 12).

Наказом начальника 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2019 року №243-ОС "Про особовий склад" виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майора ОСОБА_1 (П-001709), начальника відділення інспекторів прикордонної служби "Біла Криниця" (тип В) відділу прикордонної служби "Порубне" І категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України наказом начальника Західного регіонального управління (І категорії) від 26.06.2019 року № 277-ОС за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, з правом носіння військової форми одягу.

Вислуга років з розрахунком на 1 серпня 2019 року складає: Календарна військова - 27 років 00 місяці 00 дні. Пільгова військова - 10 років 02 місяці 20 днів. Загальна військова складає - 37 років 02 місяці 20 днів. Грошову допомогу для оздоровлення за 2019 рік отримав. Чергову відпустку за 2019 рік використав із розрахунку 1/12 відповідно до прослуженого періоду. Виплатити майору ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 27 (двадцять сім) повних календарних років служби. Виплатити премію в розмірі встановлених відсотків посадового окладу за 1 серпня 2019 року. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 1 серпня 2019 року (а.с. 13).

На звернення позивача щодо невиплати компенсації під час звільнення з військової служби за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій, що передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України листом від 10.09.2019 року №Х-73 повідомив позивача, що враховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною.

Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.

Одночасно повідомлено, що на цей час Міністерством оборони України розроблено проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яким передбачається надання військовослужбовцям в умовах особливого періоду додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с. 14).

На адвокатський запит від 12.10.2019 року Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України листом від 23.10.2019 року №11683 повідомив адвоката позивача що, враховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі і додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена (а.с. 16).

Відповідно до Довідки-розрахунку компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки звільненого з військової служби військовослужбовця запису ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення на дату звільнення 01.08.2019 року становить 15303,00 грн, компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки з 2015 року по 2019 року становить 35171,40 грн (а.с. 17).

Відповідно до Довідки Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 22.10.2019 року №11/666 військовослужбовцю запасу ОСОБА_1 , який проходив військову службу-у військовій частині НОМЕР_1 , у серпні 2019 року було нараховано компенсацію замість належного до видачі речового майна в сумі 47430,68 грн. згідно службової записки № 89 від 02.08.2019 року.

Відповідно до довідки відповідача №14/2136 від 27.09.2019 року, наданої на вимогу суду апеляційної інстанції, встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем, тобто виплата належних неоспорюваних сум, відповідачем проведено 15.08.2019 року та складається з наступних сум: сума виплаченого грошового забезпечення у розмірі 493, 66 грн., сума виплаченої грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 15 303,00 грн., сума виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 203491,64 грн.

Вважаючи протиправними дії Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нездійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби 01.08.2019 року не виплачено всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оцінка чому надана судом вище. Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні 01.08.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача. Крім того, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення 01.08.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача, задоволенню також підлягає й вимога щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки.

Колегія суддів, надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, слід зазначити, що при вирішенні даної справи необхідно керуватись нормами Конституції України, Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року №504/96-ВР (Закон №504/96-ВР), Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-ХІІ, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (Закону №2011-ХІІ ).

Статтею 4 Закону 504/96-ВР встановлені види щорічних відпусток, а саме основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею 12 Закону №3551-ХІІ встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п.12).

Згідно статті 10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Статтею 10 Закону №504/96-ВР розділу ІІ "Щорічні відпустки" регламентований порядок надання щорічних відпусток.

Згідно з пункту 8 частини 13 статті 10 Закону №504/96-ВР щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказані норми аналогічні нормам п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, що позивачеві, який не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні відповідачем повинно нараховуватись та виплачуватись компенсація за невикористану відпустку.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Водночас, варто погодитись, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв`язку із звільненням зі служби 01.08.2019, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Отже, на час прийняття наказу про звільнення позивача у запас та виключення з 01.08.2019 року зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 №3551-ХІІ з 2015 року по 2019 рік, а тому такі дії відповідача слід вважати протиправною бездіяльністю, про що вірно визначено судом попередньої інстанції.

Стосовно позовних вимог про стягнення із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки загальним терміном 70 календарні дні у сумі 35171,40 грн, суд першої інстанції, що задоволення позову шляхом стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку буде неналежним способом захисту порушеного права позивача, оскільки така компенсація відповідачем не нарахована позивачу, а суд не повноважний визначати розмір компенсації за дні невикористаної додаткової відпуски. При цьому суд першої інстанції зазначив, що належним способом захисту порушених прав позивача, в межах спірних правовідносин, є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день її звільнення з військової служби.

З даного приводу, суд апеляційної зазначає, що позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції в цій частині. Зазначене свідчить про згоду позивача із обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права, шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, тому суд апеляційної інстанції, в межах апеляційної скарги відповідача, не вбачає підстав для скасування, перегляду рішення в цій частині та вирішення вимоги шляхом стягнення відповідних сум.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки із розрахунку 513,28 грн в день до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, судова колегія зазначає наступне.

Згідно статті 25 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03.04.2003 року №661-IV Держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби 01.08.2019 року не виплачено всіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оцінка чому надана судом вище. Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні 01.08.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача.

Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення 01.08.2019 року остаточного розрахунку при звільненні позивача вимога щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки, підлягає задоволенню.

До таких висновків суд дійшов з огляду на постанову Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру одноденного заробітку позивача і зазначення цієї суми у резолютивній частині рішення, оскільки вважає, що суд першої інстанції при вирішенні вимоги шляхом зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати компенсації за не використану додаткову відпустку, помилково сам здійснив такий розрахунок, в той час як це має бути здійснено відповідачем під час виконання рішення суду зобов`язального характеру, з урахуванням вище наведених норм законодавства, що регулює зазначені правовідносини.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при виконанні свого обов`язку покладеного на відповідача судом у даній справі, має бути враховано наступне.

Відповідно до п. 57 рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (заява №377/02), остаточне рішення від 04.10.2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. У зв`язку з цим Суд зазначає, що відповідно до ст. 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (ч. 1 ст. 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (ч. 2 ст. 117). Особливу увагу слід звернути на те, що ч. 2 ст. 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини ч. 1 ст. 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

У п. 65 цього рішення суд зазначив, що вимоги заявниці щодо компенсації за період з 8 липня 1997 року по 18 березня 1999 року не мають жодного правового підґрунтя (див. п.п. 56 і 57 вище). Зокрема, ст. 117 Кодексу законів про працю не могла бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена заявниці за рішенням суду.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При задоволенні вимог працівника визначається розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, може бути зменшено, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; часткової заборгованості по сумах належних працівнику при звільненні у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405цс15 Верховний Суд України зазначив, що у разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

З огляду на викладене, питання про наявність у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього заробітку, може бути вирішено в залежності від задоволення його позовних вимог про стягнення належних при звільненні сум повністю або частково.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018 року у справі № №524/1714/16-а зазначив, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Таким чином, необхідно брати до уваги такі обставини: розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16, від 15 вересня 2015 року по справі № 21-1765а15, у постанові Верховного Суду від 10.05.2019 року у справі № 715/714/16, у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі 461/6803/16-ц.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми затримки розрахунку має бути встановлений розмір недоплаченої суми та має визначатись істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» слідує, що у разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно пунктів 2 - 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. N 44 "Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу" грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Відтак, позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 у справі N812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки, до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, що сприятиме належному захисту порушених прав позивача в межах спірних правовідносин.

Крім того, зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день її звільнення з військової служби має відбуватись із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, що сприятиме належному захисту порушених прав позивача в межах спірних правовідносин.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з ч.2 вказаної статті, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.3 ст.242 КАСУ).

Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на викладене, колегія суддів, перевіривши оскаржене рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідача вважає, що встановлені обставини у справі дають підстави для висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та зміни рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - не виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною змінити та викласти абзац 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції:

"Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44."

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 березня 2020 року.

Головуючий Охрімчук І.Г. Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.

Джерело: ЄДРСР 88025161
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку