ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 03» березня 2020 року

м. Харків

справа № 953/17730/19-ц

провадження № 22ц/818/1063/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Кіся П.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Колосовської А.Р.

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1 ,

заінтересована особа – Головне управління Державної податкової служби у Харківській області

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2019 року в складі судді Губської Я.В.

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної податкової служби у Харківській області звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, та просив встановити факт того, що пункт в наказі голови Державної податкової адміністрації у Харківській області № 550-о від 09 жовтня 2008 року «відпустка за 2008 рік виконана повністю» не відповідає дійсності та є помилковим.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2019 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, справу за заявою ОСОБА_1 надіслано за підсудністю до Московського районного суду м. Харкова.

Ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року визначено підсудність справи за заявою ОСОБА_1 . Київському районному суду м. Харкова у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 входить до списку присяжних Московського районного суду м. Харкова.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2019 року – відмовлено у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з ухвалою судді про відмову у відкритті провадження у справі ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу судді скасувати та прийняти постанову про направлення справи для розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального права.

Вважав , що з його заяви не вбачається спір про право, який має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки він не оскаржує проходження публічної служби, не просить встановити правовідносини, пов`язані з такою службою, та вирішити спір, пов`язаний з його правовим статусом як особи, що перебувала на публічній службі, а лише встановити факт, що має юридичне значення; що у його заяві відсутні будь-які позовні вимоги щодо встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця чи посадовця, чи вимоги щодо скасування наказу від 09 жовтня 2008 року або оскарження звільнення з публічної служби чи розміру виплачених сум.

07 лютого 2020 року до суду апеляційної інстанції від Головного управління Державної податкової служби у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому податкова служба вважала ухвалу законною, а апеляційну скаргу – необгрунтованою. При цьому посилалася на те, що предметом розгляду у даній справі є встановлення факту невідповідності дійсності пункту наказу Державної податкової служби у Харківській області, однак податкова служба не погоджується з тим, що цей пункт наказу не відповідає дійсності, тому розглядати справу в порядку окремого провадження неможливо. Крім того, вимоги заявника стосуються проходження публічної служби і в силу приписів пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

11 лютого 2020 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій він фактично виклав доводи та вимоги апеляційної скарги. Зокрема, вказав, що цей спір не є публічно- правовим. Його вимоги стосуються саме встановлення факту, яке має юридичне значення та повинно розглядатися саме в порядку окремого провадження.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу судді – залишити без змін.

Ухвала судді суду першої інстанції, з висновком якої погоджується судова колегія, мотивована тим, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки з неї вбачається спір про право, який має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав заявника.

Отже , справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини четверної статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Виходячи із зазначеного, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження, так і в процесі розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної податкової служби у Харківській області звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

У заяві ОСОБА_1 вказав, що наказом голови Державної податкової адміністрації у Харківській області № 550-о від 09 жовтня 2008 року його звільнено з посади заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Харківській області з 04 березня 2008 року.

При цьому, у вказаному наказі зазначено, що відпустка за 2008 рік використана повністю, що, на його думку, не відповідає дійсності, оскільки він не міг використати всю відпустку за 2008 рік до дня звільнення через перебування на лікарняних.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просив встановити факт, що пункт в наказі голови Державної податкової адміністрації у Харківській області № 550-о від 09 жовтня 2008 року «відпустка за 2008 рік виконана повністю» не відповідає дійсності та є помилковим.

У заяві про встановлення факту ОСОБА_1 вказав, що його метою є з`ясування факту внесення до вказаного наказу інформації, яка не відповідає дійсності, як доказу помилки, скоєної посадовими особами Державної податкової адміністрації у Харківській області при оформленні цього наказу.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 свою заяву підтримав та просив її задовольнити.

Матеріали справи свідчать, що встановлення зазначеного факту необхідно заявнику для отримання в подальшому грошової компенсації за невикористану відпустку, яка не була йому виплачена, спір з приводу чого перебуває на розгляді Харківського окружного адміністративного суду.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати наказ Голови ДПА в Харківській області №550-о від 09 жовтня 2008 року на підставі невідповідності його чинному законодавству; зобов`язати Головне управління ДПС в Харківській області видати іншій наказ про звільнення, виконуючи правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності та змінити формулювання причини звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю та Положенням; зобов`язати Головне управління ДПС в Харківській області, у відповідності до КЗпП України та Положення, надати щорічну чергову невикористану у 2008 році звільнення відпустку та провести з ним розрахунок після його звільнення (справа № 520/11642/19).

Виходячи з того, що ОСОБА_1 у заяві про встановлення факту ставиться питання щодо неправомірності наказу про його звільнення з посади у частині внесених до нього відомостей про використання відпустки, тобто фактично він оскаржує цей наказ, суддя суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки предметом заявлених вимог є спір про право, що не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, яке є видом безспірного цивільного судочинства.

Правомірність чи неправомірність внесення відповідних відомостей про використання відпустки до наказу про звільнення ОСОБА_1 не є фактом, який не заперечується заінтересованою особою та може бути безспірно встановлений в порядку окремого провадження, оскільки вирішення цього питання пов`язано зі спором про право заявника на отримання компенсації за невикористану відпустку.

Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції щодо відсутності спору про право у цій справі є безпідставними, оскільки наявність або відсутність такого спору визначається змістом правовідносин, які зумовили необхідність звернення до суду.

Обставини , які просив встановити ОСОБА_1 у цій справі, належать до предмету доказування у справі за його позовом про скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причини звільнення та проведення розрахунків після звільнення, яка перебуває на розгляді адміністративного суду, і мають встановлюватися у межах тієї справи у порядку, встановленому процесуальним законодавством, а не в порядку окремого провадження в цивільному судочинстві.

Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір, який вбачається із заяви ОСОБА_1 , взагалі не відноситься до цивільної юрисдикції та має бути вирішений за правилами адміністративного судочинства.

Так , у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відтак, зміст поняття «публічна служба» охоплює поняття державної служби.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу», чинного на час виникнення спірних правовідносин, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Згідно з частиною першою статті 2 вказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Статтею 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).

Частиною 1 статті 24 цього Закону передбачено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Проходження публічної служби - це процес діяльності особи на посадах, які вона обіймає, починаючи від моменту призначення на відповідну посаду та завершуючи припиненням публічної служби, із сукупністю всіх обставин і фактів, які супроводжують таку діяльність. Оскільки така професійна діяльність нерозривно пов`язана з отриманням оплати (винагороди) за роботу, яку особа виконує на відповідній посаді, то правовідносини, пов`язані з нарахуваннями, виплатами, утриманнями, компенсаціями, перерахунками заробітної плати, компенсацій, грошової допомоги під час виконання такою особою своїх посадових обов`язків, є одним з елементів проходження публічної служби, а під час звільнення з публічної служби - одним з елементів припинення такої служби.

Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначені висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 333/298/16-ц, провадження № 14-98цс18; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц, провадження № 14-202цс19.

Оскільки ОСОБА_1 обіймав посаду державного службовця в органі державної виконавчої влади, а саме, заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Харківській області, спір щодо правомірності наказу про його звільнення та виплати йому компенсації за невикористану відпустку не є трудовим спором приватного характеру та стосується проходження публічної служби, отже, на нього поширюється юрисдикція адміністративних судів.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, який є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він пов`язаний з проходженням публічної служби, а тому обґрунтовано відмовив заявнику у відкритті окремого провадження у цій справі.

Таким чином, оскільки ухвалу судді суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як інвалід другої групи, та його апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1. ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу судді Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2019 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді П.В. Кісь

В .Б. Яцина

Повний текст постанови складено 04 березня 2020 року.