Справа № 536/2041/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - Колотієвський О.О.,

за участю секретаря - Курбанової В.О.,

представника позивача — ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кременчуцького районного суду Полтавської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними електронних торгів,-

ВСТАНОВИВ :

06 грудня 2018 року позивач звернулась до суду із позовною заявою до Приватного виконавця ОСОБА_5 Володимира Леонідовича, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними електронних торгів в якій просила суд:

- визнати недійсними електронні торги з реалізації житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та щодо земельних ділянок: земельна ділянка, площею 0,1528 га, К/Н 5322482601:01:001:0150, цільове призначення — для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка, площею 0,1792 га, К/Н 5322482601:01:001:0149, цільове призначення — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнати недійсним акт про проведені електронні торги від 31.10.2018 р. у ЗВП № 56207661 складений приватним виконавцем Скрипником Володимиром Леонідовичем;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності, видане Ганночкою О.В. приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області 19.11.2018 р. за № 3047 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) Державного реєстратора — приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександра Вікторовича, індексний номер: 43968179 від 09.11.2018 р. 17:14:41 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності від 09.11.2018 р. № 3049 видане Ганночкою О.В. приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу на земельну ділянку площею 0,1528 га (цільове призначення — для ведення особистого селянського господарства) кадастровий номер 5322482601:01:001:0150;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) Державного реєстратора — приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександра Вікторовича, індексний номер: 43968414 від 19.11.2018 р. 17:26:29 на земельну ділянку кадастровий номер 53222482601:01:001:0150 по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності від 09.11.2018 р. № 3048, видане Ганночкою О.В. приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу на земельну ділянку площею 0,1792 га (цільове призначення — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5322482601:01:001:0149;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень(з відкриттям розділу) Державного реєстратора — приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка Олександра Вікторовича, індексний номер: 43968179 від 09.11.2018 р. 17:14:41 на земельну ділянку кадастровий номер 5322482601:01:001:0149 по АДРЕСА_1 ;

- вирішити питання стягнення судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом цієї справи.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 15.03.2010 року рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області по справі № 2-337/10 було визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 та визнано право власності за ОСОБА_6 , який у подальшому зареєстрував на нього своє право власності.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28.13.2013 р. вищеназване рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області було скасовано.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05.11.2014 р. по справі № 536/1441/14 було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу спірного домоволодіння дійсним.

При спробі здійснити державну реєстрацію права власності на спірне домоволодіння позивач отримала відмову державного реєстратора на тій підставі, що право власності на вказане домоволодіння зареєстроване за ОСОБА_6 , і згаданим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05.11.2014 р. за нею право власності не визнавалось про що прийнято рішення від 02.11.2018 р. № 2/536/645/14.

Згодом позивач довідалась, що спірне домоволодіння було реалізовано приватним виконавцем Скрипник В.Л. на електронних торгах за борговими зобов`язаннями ОСОБА_3 , хоча останній, як стверджує позивач, повідомляв приватного виконавця про наявність судового рішення про скасування права власності на спірне домоволодіння за ним.

Таким чином, на думку позивача, неправомірними діями та рішеннями, право на володіння, користування та розпоряджання майном, яке належить їй на праві особистої власності було порушено, оскільки, приватний виконавець повинен був передбачити негативні наслідки від реалізації неналежного ОСОБА_3 домоволодіння.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 26 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження по даній справі. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 07 березня 2019 року заяву позивача про забезпечення позову — задоволено. Оголошено заборону на відчуження на житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 та щодо земельних ділянок: земельна ділянка, площею 0,1528 га, К/Н 5322482601:01:001:0150, цільове призначення — для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка, площею 0,1792 га, К/Н 5322482601:01:001:0149, цільове призначення — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

08 лютого 2019 року від відповідача приватного виконавця Скрипник В.Л. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позову ОСОБА_2 і вважає свої дії з підготовки до проведення реалізації спірного домоволодіння такими, що відповідають Закону України «Про виконавче провадження».

20 лютого 2019 р. надійшов відзив на позов від відповідача ОСОБА_4 аналогічного змісту у якому той заперечує проти задоволення позову та вважає дії відповідача ОСОБА_9 такими, що відповідають чинному законодавству.

Відповідач ОСОБА_3 відзиву на позов не надав.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані сторонами та долучені до матеріалів справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

На виконанні у відповідача приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. перебуває зведене виконавче провадження № 56207611 до складу якого входять:

- виконавче провадження № 56205380 з примусового виконання виконавчого листа Кременчуцького районного суду Полтавської області №536/708/16-ц від 02.11.2016 р. про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 боргу в сумі 1617,00 грн.;

- виконавче провадження № 56205380 з примусового виконання виконавчого листа Кременчуцького районного суду Полтавської області №536/708/16-ц від 02.11.2016 р. про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10 боргу в сумі 6 515,84 доларів США.

В ході проведення виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_3 має на праві приватної власності житловий будинок та прилеглі земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . 17.04.2018 р. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження. Копії направлено сторонам у відповідності до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримано боржником 22.04.2018 р. Крім того, разом з постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику направлено пам`ятку сторін виконавчого провадження у якій роз`яснено норми статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки розмір заборгованості значно перевищував п`ять мінімальних розмірів заробітної плати та боржник мав на праві власності майно, на яке можливо звернути стягнення, жодних дій щодо стягнення грошових коштів з доходу боржника не вчинялись до закінчення проведення процедури реалізації нерухомого майна боржника.

12.07.2018 р. складено постанову про опис та арешт майно (коштів) боржника, якою описано житлові будинки та земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Копії постанови направлено сторонам. Боржник був присутній під час проведення виконавчих дій, приймав у них безпосередню участь та призначений зберігачем описаного та арештованого майна. У зв`язку з тим, що протягом 10 днів сторони не вчинили жодних дій щодо погодження вартості описаного та арештованого майна, 25.07.2018 р. винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні та залучено для проведення оцінки арештованого майна ПП «Центр незалежної оцінки» в особі директора ОСОБА_11 .

30.07.2018 р. надійшов звіт № 458 про незалежну оцінку майна, яким визначено ринкову вартість майна належного відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності.

30.07.2018 р. сторонам виконавчого провадження направлено повідомлення про визначення вартості майна боржника.

16.08.2018 р. сформовано заявку на реалізацію арештованого майна ЗВП № 56207661 та передано до ПФ ДП «СЕТАМ» для формування лоту у системі СЕТАМ.

23.10.2018 р. відбулись електронні торги з реалізації описаного та арештованого майна відповідача ОСОБА_3 Переможцем, який запропонував найвищу ціну, визнаний відповідач ОСОБА_4 .

31.10.2018 р. після отримання оригіналу протоколу електронних торгів та остаточного розрахунку переможця за лот складено акт про проведені електронні торги, копії якого направлено сторонам виконавчого провадження та переможцю.

Відомості щодо зареєстрованого права власності, яке належить боржнику ОСОБА_3 на праві приватної власності отримано відповідачем ОСОБА_9 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірного домоволодіння, згідно яких, ОСОБА_3 є власником вищевказаного майна на підставі рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15.03.2010 року.

Суд, надаючи правову оцінку позовним вимогам позивача, зазначає наступне.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постановах у справі №910/856/17 від 05 червня 2018 року та у справі № 725/3212/16-ц (провадження № 14-3цс18) від 21 березня 2018 року, набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Враховуючи, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою-шостою ст.203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша ст.215 цього Кодексу).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 24 жовтня 2012 у справі № 6-116цс12 при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити: чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

За змістом частини першої ст.215 ЦК України, підставами недійсності укладеного за результатами торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, то підставами для визнання таких торгів недійсним є порушення встановлених законодавством правил проведення аукціону, визначених відповідними нормативними актами.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається зі змісту ч. 1 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст.4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність зобов`язує.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ч. 1ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлюється, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Відповідно до статті 4 3акону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Також, згідно п. 9 ч. 1 ст.27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин)державна реєстрація права власності та інших речових прав зокрема проводиться на підставі рішення суду, що набрала законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, хоча рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05 листопада 2014 року і було визнано договір купівлі-продажу спірного домоволодіння дійсним, однак, вказаним рішенням не було визнано право власності за позивачем на вказане нерухоме майно.

Враховуючи те, що позивач по справі не оформив і не зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на спірне домоволодіння, то суд приходить до висновку, що вона не може вважатися його власником.

Також суд звертає увагу і на наступне.

Предметом позовних вимог є визнання електронних торгів недійсними.

За змістом частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба, приватний виконавець та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Виходячи з наведеного, сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба, приватний виконавець та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів.

Звертаючись із позовом про визнання недійсними електронних торгів, позивач пред`явив позов лише до приватного виконавця Скрипник В.Л. та переможця електронних торгів ОСОБА_4 , організатора спірних торгів - ДП «Сетам» не було залучено до участі у справі.

Водночас, у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись усі сторони правочину.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №910/856/17.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами,

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всупереч вказаним вимогам закону, позивачем по справі не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що вона є власником спірного нерухомого майна та належним чином зареєструвала своє право власності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що права позивача, як особи, яка оспорює результати електронних торгів ніяким чином порушені не були, одного із учасників оспорюваного правочину — організатора спірних електронних торгів ДП «Сетам» позивач не залучила до справи у якості відповідача, а отже, суд не знаходить підстав для задоволення позовної заяви.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачем по справі.

На підставі викладеного та керуючись 2, 12, 13, 15, 76-82, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст.15, 119, 124,203, 204, 215, 216, 317, 328, 368, 388 ЦК України, ст. ст.2, 4, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст.7, 34 Закону України «Про нотаріат», суд-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного виконавця Скрипника Володимира Леонідовича, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними електронних торгів - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

О. О. Колотієвський