ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2020 року м. Київ № 826/4162/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Добрянської Я.І., суддів: Аверкової В.В., Васильченко І.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Громадської організації "Кримська правозахисна група" в інтересах учасника групи ОСОБА_1

до третя

Кабінету Міністрів України особа: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,

про

визнання протиправними та нечинними постанов

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація «Кримська правозахисна група» в інтересах учасника групи ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Пенсійного фонду України, в якому просить визнати протиправними та нечинними:

- постанову Кабінету Міністрів України від 14.03.2016 №167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» в частині внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 «Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року № 734»;

- постанову Пенсійного Фонду України від 08.04.2016 «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 « Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2016 року за № 633/28763.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка має статус внутрішньо переміщеної особи. Центральним об`єднаним управління Пенсійного фонду України в місті Києві на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 липня 2016 року у справі № 758/7377/16-а їй було призначено пенсію за вислугою років. 12 вересня 2016 року вона звернулась з заявою до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про надання їй інформації щодо розміру призначеної пенсії та вимогою про видачу їй пенсійного посвідчення. На її заяву в жовтні 2016 року надійшла відповідь, що розмір пенсії становить 9 490 грн. та видано лише електронне пенсійне посвідчення. У листопаді 2016 року позивач повторно звернулась до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в тому числі і щодо видачі пенсійного посвідчення відповідно до законодавства України. На це звернення позивач у грудні 2016 року одержала відповідь, в якій їй запропоновано звернутись до Управління для отримання пенсійного посвідчення, з пред`явленням довідки внутрішньо переміщеної особи. Позиція Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві обґрунтована особливим порядком виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам передбачених у оскаржуваних постановах. Вважає, що оскаржувані постанови, суперечать Конституції України, чинному законодавству, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, порушують її права та дискримінують її відносно інших громадян, які мають право на отримання пенсії, у зв`язку з чим вимушена звернутись до суду за захистом свої порушених прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

Представник Кабінету Міністрів України у поданих письмових запереченнях на адміністративний позов зазначає, що позовні вимоги є необгрунтованими, оскаржувані постанови правомірні, прийняті у межах та на підставі наявних у Кабінету Міністрів України повноважень. Також вказує, що реалізація оскаржуваної постанови сприяє забезпеченню виплат пенсій та соціальної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованих територій України, району проведення АТО чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення. При цьому зауважив, що позивач не навела належних та достатніх доказів на підтвердження конкретних обставин допущеного відповідачем дійсного порушення її прав, свобод та інтересів, а також застосування до неї положень оскаржуваної постанови №167. З цих підстав просять відмовити у позові.

Представник Пенсійного фонду України у письмових заперечення на позов зазначає, що постанова Правління Пенсійного фонду України від 08.04.2016р «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 « Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» є правомірною, прийнята в межах компетенції фонду. У звязку з чим просить у позові відмовити.

Третя особа- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини до суду письмових пояснень на позов не надала.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписи частин 1 та 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання суду, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

Відповідно до ч.2 ст.113 Конституції України та ч.1 ст. 1 ст. 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» ( далі - Закону № 794-VII), Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, що у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, актами Президента України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частина друга вказаної норми Закону визначає, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Положення ст. 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначають, що до відання Кабінету Міністрів України належить питання, пов`язані з реалізацією і додержанням гарантій, передбачених цим Законом.

З огляду на наведене вище, постановлені Кабінетом Міністрів України, як юридичною особою публічного права, оскаржувані нормативно-правові акти, які мають відповідати критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням наведеного, для встановлення обставин протиправності оскаржуваних постанов як нормативно-правових актів, необхідним є перевірка судом прийнятого означеним суб`єктом владних повноважень такого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Судом установлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 14.03.2016 №167 внесено зміни до низки постанов Кабінету Міністрів України, а саме:

- пункт 27 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 «Про заходи щодо виконання статті 3 Указу Президента України від 4 липня 1998 року № 734» викладено в такій редакції:

« 27. Уповноважені банки за письмовими запитами органів Пенсійного фонду, органів праці та соціального захисту населення і Мінфіну зобов`язані подавати інформацію про зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів та про їх закриття. Обмін інформацією між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» щодо здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі укладеного між Мінфіном та АТ «Ощадбанк» договору про взаємодію.».

- пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014р №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» викладено в такій редакції:

« 1. Установити, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором;

- призначені починаючи з 1 травня 2016 р. внутрішньо переміщеним особам пенсії (щомісячне довічне грошове утримання), усі види соціальної допомоги та компенсації, довічні державні стипендії, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, виплачуються через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»;

- починаючи з 1 липня 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»;

- для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати їм пенсій здійснюється емісія платіжних карток, які одночасно є пенсійним посвідченням, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

Строк дії карток, які одночасно є пенсійним посвідченням, встановлюється до трьох років за умови проходження фізичної ідентифікації клієнта в установах публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» перші 2 рази кожні шість місяців, у подальшому - кожні 12 місяців. Після завершення строку дії картки вона перевипускається за рахунок публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

За відсутності проходження фізичної ідентифікації одержувачів пенсій публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зупиняє видаткові операції за поточним рахунком до моменту звернення клієнта та щомісяця повідомляє Мінфіну.

Зазначені у цьому пункті виплати припиняються з місяця, наступного за тим, у якому завершився строк дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. У разі продовження строку дії довідки зазначені виплати поновлюються з дати припинення їх виплати.».

Крім того, постановою Пенсійного Фонду України від 08.04.2016р № 7-1 «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 « Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», зареєстрованою 26 квітня 2016 року в Міністерстві юстиції України за № 633/28763, затверджено Порядок емісії платіжних карток, які одночасно є пенсійними посвідченнями та внесено до постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.03.2004 року №4-1 «Про Порядок обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 квітня 2004 року за № 427/9026 такі зміни:

- пункт 3 доповнити новим абзацом такого змісту: «Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами) пенсійне посвідчення може виготовлятися у вигляді платіжної картки. При цьому у разі одержання особою платіжної картки, яка одночасно є пенсійним посвідченням, пенсійне посвідчення відповідно до цієї постанови не видається.

Пунктом 6 Порядку емісії платіжних карток, які одночасно є пенсійними посвідченнями встановлено, що строк дії електронного пенсійного посвідчення як платіжної картки встановлюється до трьох років за умови проходження фізичної ідентифікації одержувача пенсії у відділеннях банку перші 2 рази кожні шість місяців, надалі - у кожні 12 місяців.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені у положеннях ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (ч. 2 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині (ч. 9 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки від 08.02.2017р №951 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Антрацит, Луганської області, зареєстрована у АДРЕСА_1 , має фактичне місце проживання у АДРЕСА_2 (а.с. 37).

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Стаття 14 Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», визначає, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

З матеріалів справи вбачається, що 12 вересня 2016 року позивачка звернулася із заявою до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про надання їй інформації щодо розміру призначеної пенсії та вимогою про видачу їй пенсійного посвідчення.

Листом № 28791/19 від 20.10.2016 р. на її заяву від 12.09.2016 року надійшла відповідь, що розмір пенсії становить 9 490 грн., яка позивачу буде нараховуватись у разі звільнення з посади, а за видачею електронного пенсійного посвідчення їй необхідно звернутися до Управління з документами, перелік яких визначений Порядком емісії платіжних карток, які одночасно є пенсійними посвідченнями, затвердженого постановою Пенсійного Фонду України від 08.04.2016 № 7-1 «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України (а.с.41).

З матеріалів справи вбачається, що позивач повторно 3 листопада 2016 року звернулася до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою, в якій просила здійснити їй перерахунок призначеної пенсії, виходячи із розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, на підставі довідки № 18/1 від 08.04.2016р. прокуратури Автономної Республіки Крим; видати пенсійне посвідчення відповідно вимог чинного законодавства та відновити виплату пенсії з 12.04.2016р.(а.с.38-40).

На звернення позивачки від 03.11.2016р. Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом № 38155/04 від 05.12.2016р. надало відповідь, щодо розрахунку пенсії позивачки, періоду її виплати після звільнення з займаної посади, зазначили, що максимальний розмір пенсії відповідно до вимог чинного законодавства не може перевищувати 10740 грн., а для оформленням пенсійного посвідчення необхідно подати паспорт, ідентифікаційний код, фото, довідку внутрішньо переміщеної особи.

На підставі викладеного, вважаючи незаконним обмеження її права на отримання пенсійних виплат за електронним пенсійним посвідченням, що порушує її права та дискримінує її відносно інших громадян, які мають право на отримання пенсії за пенсійним посвідченням, яке видається довічно, позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Положення ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначають, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

У силу положень ч.ч. 1 та 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного акту Кабінету Міністрів України, останній містить у собі правові норми, спрямовані на регулювання пенсійного забезпечення внутрішньо переміщених осіб.

Так, нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, є Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Приписами ч.ч. 1-3 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.. Перереєстрація безробітних, яких у подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщені особи, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Стаття 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», визначає повноваження Кабінету Міністрів України з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Так, Кабінет Міністрів України: 1) координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону; 2) забезпечує проведення моніторингу внутрішнього переміщення осіб, спрямовує діяльність органів виконавчої влади на усунення обставин (умов), що сприяли внутрішньому переміщенню осіб, захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, сприяння поверненню таких осіб до залишеного місця проживання та їх реінтеграції; 3) у разі настання обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, які спричинили масове (більше 100 тисяч осіб) переміщення громадян України, або у разі продовження дії обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, понад 6 місяців затверджує комплексні державні цільові програми щодо підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб із визначенням джерел та обсягів фінансування, контролює їх виконання; 4) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

На виконання вказаних законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637, до якої постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 14.03.2016 №167 внесено ряд змін, зокрема ті, які позивач вважає такими, що порушують її права.

У свою чергу, нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

З пояснювальної записки до проекту Постанови № 167 вбачається, що проект постанови розроблений з метою збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.

Порядком обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах, затверджених постановою Правління Пенсійного фонду України 25.03.2004р. № 4-1, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 6 квітня 2004 за № 427/9026, встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду та пункту 45 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, документом, який підтверджує призначення громадянину пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України..

Листом № 38155/04 від 05.12.2016р.Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивачку, що для оформленням пенсійного посвідчення їй необхідно подати паспорт, ідентифікаційний код, фото, довідку внутрішньо переміщеної особи (а.с.42).

Твердженням позивача, що положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 14.03.2016 №167 обмежено останню у можливості отримувати пенсію за електронним пенсійним посвідченням та виключно через банківські установи Акціонерного товариства «Ощадбанк», суд визнає безпідставними, оскільки реалізація постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 14.03.2016 №167 сприяє забезпеченню виплат пенсій та соціальної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої територіях України, району проведення АТО чи населеного пункту, розташованого на лініях зіткнення, та недопущення застосування шахрайських схем з виплатами.

Крім цього, Постановою №167 визначено, що виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Таким чином, внутрішньо переміщених осіб вказаним актом Кабінету Міністрів України не позбавлено права на отримання пенсії за місцем їхнього проживання, яке передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами та забезпечення їм виплати пенсій, таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису, а отже твердження позивача щодо порушення її прав в цій частині не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції).

Згідно з ч. 9 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили), повністю або в окремій його частині.

Проте, ані зі змісту позовної заяви, ані з досліджених судом матеріалів справи, не вбачається, якому акту вищої юридичної сили не відповідають положення оскаржуваної постанови. У той же час, цитування позивачем положень Конституції України, а саме: ст. 3, п. 2 ст. 6, ст. 8, ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22, п. 1 ст. 24, ст. 28, ст. 58, які містять загальні декларації щодо прав, свобод та інтересів громадян, а також загальні положення щодо діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, не вказують про незаконність оскаржуваної постанови.

Стосовно вимог позивачки щодо протиправності постанови правління Пенсійного фонду України від 08.04.2016 «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 « Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» слід зазначити таке.

Відповідно до п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (далі - Положення № 280) визначено, що Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Норми п. 2 цього Положення № 280 передбачають, що Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до абз.3 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами внесеними постановою КМУ № 167 від 14.03.2016) визначено, що для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

У постанові Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» абз.3 пункт 1 викладено в такій редакції: «призначені починаючи з 1 травня 2016 р. внутрішньо переміщеним особам пенсії (щомісячне довічне грошове утримання), усі види соціальної допомоги та компенсації, довічні державні стипендії, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, виплачуються через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами внесеними постановою КМУ № 167 від 14.03.2016) Пенсійний фонд України зобов`язано до 15.04.2016р. розробити та погодити з Міністерством соціальної політики і акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" порядок емісії платіжних карток, які одночасно є пенсійним посвідченням, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису та порядок обміну інформацією між Пенсійним фондом України та акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", необхідні для відкриття рахунків одержувачам пенсій.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень ст. 117 Конституції України є обов`язковими до виконання.

Пункт 10 Положення № 280, визначає, що Правління Пенсійного фонду України приймає у межах повноважень, передбачених законом, постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України.

Таким чином, на виконання вищезгаданого пункту правління Пенсійного фонду України затвердило постанову від 08.04.2016 «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 « Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка була погоджена з Міністерством соціальної політики і акціонерним товариством "Державний ощадний банк України».

З урахуванням наведеного доводи позивача щодо дискримінаційності положень Постанови КМУ від 14.03.2016р № 167 спростовуються наданими відповідачем доказами.

Конституційний Суд України у пункті 2.1 рішення від 26.12.2011р №20-рп/2011 зазначив, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України, всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.

У рішенні від 02.03.1991 №2-рп/99 Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, проаналізувавши вказані норми в сукупності, суд дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою, повноваження відповідача щодо винесення постанов та розпоряджень є його виключною компетенцією (дискреційними повноваженнями), з огляду на те, що право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають виключно члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

В той же час, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке суб`єкт владних повноважень чи інший суб`єкт при здійснення владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли він може обирати з кількох допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто здійснення дискреційних повноважень може, в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий в ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний же суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (іншого суб`єкта при здійсненні владних управлінський функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень) на відповідність критеріям, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, в іншому ж разі це призведе до порушення принципу розподілу влади.

Відповідно до процесуального закону суд уповноважений давати правову оцінку обставинам під час розгляду та вирішення конкретної справи. Тому, у випадку неприйняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення по суті поставленого питання, суд має надати рішенню правову оцінку та зобов`язати такого суб`єкта прийняти необхідне рішення.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішення дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018р у справі № 361/7567/15-а (провадження № К/9901/4582/18), від 07.03.2018р у справі № 569/15527/16-а (провадження № К/9901/1323/17).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дії чи бездіяльність прийняті/вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дії чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови прийняті Кабінетом Міністрів України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правові підстави для визнання їх незаконними та скасування відсутні.

Крім того, виходячи з системного аналізу наведених норм права, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку, що постанова правління Пенсійного Фонду України від 08.04.2016р «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» прийнята у відповідності до норм чинного законодавства та не порушує права позивача щодо отримання пенсії як внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

З огляду на викладене, керуючись статтями 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Громадської організації «Кримська правозахисна група» в інтересах учасника групи ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Головуючий суддя: Я.І. Добрянська

Судді : В.В. Аверкова

І.П. Васильченко