5.4. 03.12.2018 договір про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України № 367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018 (надалі за текстом договір № 367-П-АМПУ-18 від 03.12.2018) розміщено на офіційному веб - ресурсі відповідача за наступним посиланням: http://uspa.gov.ua/ru/morskie-agenty/dogovor-prisoedineniya.

5.5. 27.12.2018 позивач відповідно до листа № 1-1-12/254 від 27.12.2018 звернувся до відповідача з клопотанням про надання для розгляду проекту договору, який би регулював відносини щодо надання послуг в морських портах України судновласнику без залучення послуг морського агенту.

28.12.2018 аналогічний за своїм змістом запит було направлено Філією Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" до Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (лист № 1332 від 27.12.2018).

Миколаївською філією Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" у листі № 58/12-01-02/Вих/18 від 09.01.2019 повідомлено Філію Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт", що згідно установчих документів філії вона не має повноважень на укладення договорів по вищезазначеному питанню, та запропоновано звернутися до центрального апарату відповідача.

Відповідь відповідача, викладена в листі № 417/10-03/01/Вих від 04.02.2019, за своїм змістом аналогічна листу №8656/3939/10-03-01/Вих від 22.12.2018.

5.6. 24.01.2019 позивачем направлено на адресу відповідача відповідно до додатку до листа №80 від 23.01.2019 два примірника належним чином підписаних скріплених печаткою договору №02-01-19 від 23.01.2019 для розгляду та підписання відповідачем.

У відповідь на лист № 80 від 23.01.2019 відповідач заперечив щодо умов договору № 02-01-19 від 23.01.2019. Вказані заперечені викладені в листі №509/10-03-01/Вих від 07.02.2019.

6. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

6.1. Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що договір, визнання укладеним якого є предметом даної справи, не є обов`язковим для укладання сторонами в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей та/або угод щодо укладання договору сторони не заключали, по суті договір про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України є договором приєднання, який розміщено на офіційному сайті, та який не акцептований позивачем, у зв`язку з чим відсутні підстави переддоговірного врегулювання спору щодо укладання договору про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України, а відтак відсутні законні підстави зобов`язувати відповідача укладати спірний договір у відповідній редакції.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

7.2. Відповідно до ч 1 ст. 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно ст. 11 названого Кодексу, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

В силу вимог ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

За правилами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зі змісту ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначено в ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

7.3. Преамбулою Закону України "Про морські порти України" визначено, що саме цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України.

Статтею 1 Закону України "Про морські порти України" передбачено, що адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

7.4. Судами встановлено, що за умовами п. 2.1 Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" підприємство створене з метою, передбаченою статтею 15 Закону України "Про морські порти України" та встановленими чіткими цілями згідно з порядком встановлення чітких цілей діяльності для державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 листопада 2016 №1052.

7.5. Згідно зі ст.13 Закону України "Про морські порти України" державне регулювання діяльності в морському порту здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про морські порти України", метою утворення адміністрації морських портів України, серед іншого, є надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; організація та забезпечення безпеки мореплавства; справляння та цільове використання портових зборів; а також забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності та отримання послуг у морському порту.

З метою реалізації визначених законом функцій у процесі своєї діяльності адміністрація морських портів України укладає договори, що відповідають цілям та меті її утворення, визначеним у статті 15 цього Закону, у тому числі господарські договори з питань забезпечення своєї діяльності (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про морські порти України", ст. 67 Господарського кодексу України).