ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 р. Справа № 520/11121/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Старосуда М.І.,

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 02.12.19 року по справі № 520/11121/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, викладене в листі №212757/03 від 27.09.2019 року, про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за вислугою років.

2. Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ. вул. Бульварно- Кудрявська, 16) здійснити з 12.09.2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 24.01.1998 року; місце реєстрації адреси проживання: АДРЕСА_1 ) без обмеження її граничного розміру, з розрахунку 90%, від суми місячної заробітної плати, зазначеної в довідці генеральної прокуратури України № 18- 70зп від 04.09.2019 року, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат; виплату різниці суми між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою пенсією здійснити разово та однією сумою, без застосування Постанови Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 року «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, якою затверджено «Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що йому була призначена пенсія за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 р. Частинами 12 і 17 цієї статті в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачеві, було регламентовано право позивача на перерахунок пенсії у зв`язку зі збільшенням розміру заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Прийняття Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ, частиною 20 статті 86 якої передбачено визначення Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури, та відсутність такого порядку, на думку позивача, не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Вважає, що позивач має всі підстави розглядати своє право на перерахунок пенсії таким, що підпадає під дію ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на мирне володіння майном), а оскаржуване рішення суду першої інстанції суперечить рішенню Європейського Суду з прав людини від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України). З посиланням на норми Конституції України, рішення Конституційного Суду України щодо неможливості звуження прав на соціальний захист та достатній життєвий рівень, позивач вважає, що має право на перерахунок пенсії. Однак, судом першої інстанції не застосовано положення ст.17 Конституції України, як норми прямої дії, щодо особливого статусу громадян, які виконують (виконували) конституційно значущі функції в державі, зокрема, колишніх працівників правоохоронних органів, і як наслідок, специфічного обов`язку держави відносно забезпечення соціального захисту таких осіб, а також не враховано висновків Конституційного Суду України, викладених у рішеннях.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури України, перебуває на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві та отримує пенсію за вислугою років довічно, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХП, у діючій на час призначення пенсії редакції вказаного Закону, у розмірі 90% від суми заробітної плати.

12 вересня 2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою встановленого зразка про здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугою років, до якої було долучено довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_1 , яка видана 04.09.2019 року Генеральною прокуратурою України. Вказана заява була зареєстрована відповідачем 12.09.2019 року за №102263.

Листом відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №212757/03 від 27.09.2019 року позивачу було повідомлено, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213, з 01 червня 2015 року норми закону щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Законів України "Про прокуратуру", "Про статус народного депутута України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", «Про Національний банк України», "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, втратили чинність (Положення пункту 5 розділу ІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) в частині скасування з 01 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-рп/2016 від 08.06.2016).

Також в зазначеному листі відповідачем було повідомлено, що з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного рішення про відмову в перерахунку пенсії, оскільки станом на час звернення позивача, норми Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991, які передбачали перерахунок пенсії, втратили чинність, а Урядом, якому з 01.01.2015 належать повноваження щодо встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, відповідного нормативно-правового акту не прийнято, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (далі по тексту - Закон № 1789-ХІІ).

Зокрема, статтею 50-1 цього Закону, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).

Частина 18 статті 50-1 цього Закону у редакції, чинній до 15 липня 2015 року, передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята цієї статті).

Разом з тим, на час звернення позивача із заявою про перерахунок його пенсії (12.09.2019) правове регулювання відносин, що виникають у сфері пенсійного забезпечення прокурорів, змінилося.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».

Прийняття зазначеного Закону, як вбачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 1 січня 2015 року делегував Уряду.

Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

Крім того, пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі по тексту - Закон № 1697-VII), згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Отже, на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії (12 вересня 2019 року) частини тринадцята та вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали право на перерахунок пенсій працівникам прокуратури, втратили чинність.

За частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі по тексту - постанова КМУ № 1013), якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Отже, з 1 січня по 14 липня 2015 року Урядом не було прийнято відповідний нормативно-правовий акт, також і не було визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, а з 15 липня 2015 року встановлені Законом № 1789-ХІІ підстави для перерахунку пенсій працівникам прокуратури - скасовані.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати позивачу перерахунок пенсії на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Враховуючи викладене, беручи до уваги відсутність нормативного регулювання відносин щодо умов і підстав для перерахунку пенсій (зокрема у зв`язку зі збільшенням розміру заробітної плати) працівників прокуратури, підстав для такого перерахунку немає.

Наведений висновок суду першої та апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.02.2018 по справі № 415/1186/16-а, від 14.03.2018 по справі № 569/4659/16-а, від 16.05.2018 року по справі № 585/151/17, від 26.09.2018 по справі № 367/2177/17, від 03.10.2018 по справі № 397/183/17, від 11.12.2018 року по справі №750/4416/17, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У справі №711/6019/16-а за результатом перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 18.09.2017 на предмет неоднакового застосування норм матеріального права в аналогічних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 зробив висновок, що право на перерахунок пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку з урахуванням часу звернення до відповідного органу, а тому, зважаючи, що на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії такої підстави для перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій як збільшення розміру заробітної плати на законодавчому рівні не встановлено, а Урядом будь-яких умов для перерахунку не визначено, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку, а тому відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За відсутності постанови Уряду щодо умов та порядку перерахунку пенсій, призначених працівникам прокуратури (як це було передбачено ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, а потім - ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII), в пенсійного органу немає законодавчо-визначених підстав та правового механізму для їх перерахунку.

Положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, якими частину 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України та підлягали застосуванню до спірних відносин.

Таким чином, з моменту застосування постанови Кабінету Міністрів України № 1013 та у зв`язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов`язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.04.2018 у зразковій справі № 825/506/18, на час звернення позивача до прокуратури області із заявою про надання довідки про заробітну плату, складові якої відповідають заробітній платі працюючого працівника органів прокуратури, який обіймає посаду подібну до тої, що обіймав позивач, для здійснення перерахунку пенсії за вислугу років на підставі Закону № 1789-ХІІ та постанови № 657 станом на 01 вересня 2017 року, нормативного акта, який би регламентував підстави, форму, зміст, механізм та суб`єкта її видачі, немає. Відсутність цього акта зумовлена тим, що на рівні закону не передбачено (не врегульовано) можливості, умов і порядку перерахунку пенсії за вислугу років для непрацюючих пенсіонерів органів прокуратури, для досягнення мети якої й існує потреба у довідці з відомостями про заробітну плату.

Відтак, відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії з підстав, про які зазначено вище, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З приводу доводів позивача про звуження його прав на соціальний захист колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

У Рішенні № 20-рп/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.

Зокрема, з урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини" (Case v. the United Kingdom № 14038/88). У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини" (Case. The, № 9532/81).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Case. Ireland, № 6289/73).

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат - рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії" (Case of Kjartan Asmundsson v. Iceland, № 60669/00).

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (Case of Velikoda v. Ukraine, № 43331/12).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що у зв`язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючим прокурорським працівникам, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Відмова відповідача перерахувати пенсію не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що незастосування до спірних відносин положень ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії) в даному випадку не може вважатися звуженням прав позивача та не є підставою для визнання дій Київського об`єднаного УПФУ неправомірними та скасування рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002 колегія суддів відхиляє, оскільки цим рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" щодо зупинення дії положень законодавчих актів України в частині надання пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів (безкоштовний капітальний ремонт жилих приміщень громадян (пункт 1); надання бюджетних кредитів та позик (пункт 2); безплатне або пільгове встановлення телефону (пункт 3); безплатне або пільгове користування телефоном (пункт 4); безплатне або пільгове санаторно-курортне лікування (пункт 5); безплатне або пільгове забезпечення автомобілями (пункт 7); звільнення або зменшення плати за житло, комунальні послуги, електроенергію, газ, паливо особам, яким надані зазначені пільги (пункт 8); безкоштовний проїзд всіма видами пасажирського міського (комунального) та приміського транспорту (пункт 9)). Вказаним рішенням питання обмеження у виплаті пенсій колишнім працівникам правоохоронних органів не розглядалося.

Щодо тверджень апелянта про протиправність оскаржуваних дій відповідача як таких, що порушують право позивача на мирне володіння своїм майном, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання" якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

Колегія суддів звертає увагу, що у спірних правовідносинах вимоги позивача, станом на час його звернення до суду та розгляду справи, не мали достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже норма, на підставі якої позивач мав право на перерахунок пенсії, втратила чинність, а також була відсутня усталена практика національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників.

З огляду на це, у позивача не було "законних сподівань" на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 10.12.2013 по справі № 21-348а13, від 17.12.2013 по справі № 21-445а13, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані постанови ухвалені у справах з іншими фактичними обставинами. А саме, правовідносини у цих справах виникли до набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Додаткові посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(11)/2019, згідно якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначається Кабінетом Міністрів України, не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки вказане положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, на день прийняття судом першої інстанції 02.12.2019 року оскаржуваного рішення положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, якими частину 18 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України та підлягали застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року по справі № 520/11121/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.І. Старосуд Судді О.М. Мінаєва Я.М. Макаренко