Рішення від 07.01.2020 по справі № 420/4871/19 Одеський окружний адміністративний суд

open

Головна
Судові рішення
Рішення
Рішення від 07.01.2020 по справі № 420/4871/19 Одеський окружний адміністративний суд

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

Справа № 420/4871/19

Картка справи

Справа № 420/4871/19

Картка справи

Справа № 420/4871/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа Державна казначейська служба України, про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення невиплаченої пенсії, компенсації втрати частини пенсії, майнової та моральної шкоди, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.11.2019 року) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.08.2018 року про зупинення з 1 вересня 2018 року виплати позивачу, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- стягнути з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 :

- 45236,16 грн. невиплачену в період з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- 882,12 грн. компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року;

- 8556,62 грн. і 3850,00 грн. на відшкодування майнової шкоди;

- 50000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалами суду від 9 вересня 2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; від 9 жовтня 2019 року: продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів.

В судове засідання 09.12.2019 року сторони та/або їх представники не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. (а.с.138-140)

09.12.2019 року представником позивача до суду подано заяву, вхід. № 46380/19, в якій останній просить розглянути справу по суті за його відсутності у порядку письмового провадження. (а.с.141) 25.11.2019 року представником відповідача електронною поштою до суду подано клопотання, вхід. № ЕП/9132/19, в якому останній просить проводити розгляд справи № 420/4871/19 без участі представника відповідача. (а.с.105)

Третя особа про причини неприбуття її представника суд не повідомила, будь-яких заяв/клопотань від неї, в тому числі про відкладення (перенесення) судового розгляду, від неї до суду не надійшло.

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно зі змістом позовної заяви та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, із зазначенням таких фактичних обставин:

- позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України відповідно до її паспорту НОМЕР_2 , виданого 31 жовтня 1997 року, в якому наявна відмітка про її розписку (реєстрацію) з 9 серпня 1978 року у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира перебуває у власності позивачки на підставі наступних правовстановлюючих документів: свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 , виданого 14 вересня 1995 року органом приватизації державного житлового фонду Приморського району міста Одеси, за яким квартира на праві спільної сумісної власності належить позивачці і члену її сім`ї ОСОБА_2 у рівних частинах кожному; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданому 22 серпня 2003 року у спадковій справі № 1057/2003 за реєстром № 5-2292 Третьою Одеською державною нотаріальною конторою, за яким позивачка, як дружина, є спадкоємцем ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо Ѕ частини квартири, яка належала померлому на підставі зазначеного вище свідоцтва. На підставі вказаних вище правовстановлюючих документів, право приватної власності позивачки на квартиру було зареєстроване: 9 листопада 1995 року на Ѕ квартири Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації у книзі 130пр на стор. 207 за № 2097. 22 серпня 2003 року на 1/2 квартири Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації нерухомості у книзі 497пр на стор.21 за № 2097;

- позивачу після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , з березня 2003 року Одеським обласним військовим комісаріатом була призначена пенсія у разі втрати годувальника на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пенсійна справа № ЮО 102329);

- рішенням комісії з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною Одеської обласної державної адміністрації від 07.05.2003 року (протокол № 40), позивачу з 14 березня 2003 року була встановлена пенсія за особливі заслуги перед Україною по втраті годувальника. До призначення їй пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено надбавку згідно Законом України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» в розмірі 70% від надбавки, яка була б встановлена годувальнику 25% від прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність;

- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1522 від 02.11.2006 року «Про передачу органам Пенсійного Фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категорій громадян», військові комісаріати передали пенсійні справи до відповідних Головних управлінь Пенсійного фонду України і з цього часу виплату пенсії позивачу стало здійснювати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області;

- у квартирі АДРЕСА_2 проживає син позивача ОСОБА_3 , родинні відносини з яким підтверджено свідоцтвом про народження, виданим на підставі запису за № 158 зробленого 1 червня 1955 року у книзі реєстрації актів про народження бюро ЗАГС виконавчого комітету Лубненської міської ради Полтавської області Української РСР, в якому позивач вказана його матір`ю. У зв`язку з похилим віком та поганим станом здоров`я, позивач в`їхала до Російської Федерації для проходження лікування за допомогою проживаючого у місті Рязань сина ОСОБА_3 , про що їй була видана міграційна картка серії НОМЕР_4 з необхідністю виїзду з Російської Федерації до 06.05.2018 року та 29.03.2018 року за № 484 прийнята заява про видачу дозволу на тимчасове проживання. 7 квітня 2018 року позивачці у Рязанській обласній клінічній лікарні була проведена невідкладна хірургічна операція, а після виписки з 9 квітня 2018 року вона проходила амбулаторне лікування з рекомендаціями: обмеження фізичних навантажень протягом трьох місяців, нагляд хірурга за місцем проживання, зняття швів на 12-14 день. У зв`язку з необхідністю тривалого лікування та догляду, згідно відміток у паспорті позивача, рішенням № 733/18/62 від 22.05.2018 року Управління з питань міграції УМВС Росії по Рязанській області їй було дозволено тимчасове проживання на строк до 22.05.2021 року і позивач до 28.01.2020 року зареєстрована за місцем проживання сина у АДРЕСА_3 . Через тимчасове перебування за кордоном, позивач не мала можливості в подальшому самостійно отримувати пенсію і сплачувати необхідні платежі з утримання квартири і тому це могла робити тільки уповноважена її довіреністю особа, яка за рахунок отримуваної пенсії позивача могла б проводити оплату належних з позивача платежів з утримання квартири та вартості наданих у квартирі житлово-комунальних послуг. Для вчинення вказаних дій позивач надала строком на три роки своєму сину ОСОБА_3 наступні довіреності, посвідченні 30 червня 2018 року ОСОБА_4 , нотаріусом нотаріального округу міста Рязань: бланк 62 АБ 1155218 за реєстром № 62/21-н/62-2018-9-336 для оформлення банківської картки, зарахування на карту належної їй пенсії, перерахування та отримання з карти грошових коштів, з правом передоручення повноважень іншим особам; бланк 62 АБ 1155219 за реєстром № 62/21-н/62-2018-9-337 на вільний доступ до належного позивачці нерухомого майна; отримувати грошові кошти готівкою та перерахувати їх на інші рахунки; бути її представником щодо оплати комунальних платежів по квартирі та здійснювати оплату комунальних послуг. На підставі заяви про приєднання № 490117216 від 26 липня 2018 року до ТВБВ № 10015/0568 Одеського регіонального управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», на ім`я позивача зі строком дії до 09/22 для зарахування пенсії на її банківський рахунок була отримана платіжна картка типу MasterCard Debit Standart під номером НОМЕР_5 за рахунком НОМЕР_6 . На наступний день син позивача надав відповідачу усі необхідні документи для отримання пенсії і наступної оплати нею комунальних послуг та виключення зайвих вимушених поїздок сина до міста Одеси, що тягло за собою витрати значних сум грошових коштів. Працівники відповідача в усній формі повідомили сина позивача, що пенсію на банківську картку перераховувати не будуть і з 1 вересня 2018 року припинять виплату пенсії, оскільки позивач більше трьох місяців проживає за кордоном. Належна позивачу пенсія у щомісячному розмірі 3769,68 грн. по 31 серпня 2018 року через підприємство зв`язку надійшла за адресою реєстрації її місця проживання та була отримана на підставі зазначеної вище довіреності сином позивача, який здійснював за її рахунок оплату платежів з утримання квартири;

- з 1 вересня 2018 року відповідач припинив виплату належної позивачу пенсії, не надавши позивачу щодо цих дій будь-яких своїх рішень, обґрунтованих положеннями законодавства. У зв`язку з припиненням виплати пенсії, позивач не мала можливості уповноважити особу за місцем проживання у місті Одесі за рахунок отримуваної на банківську карту пенсії здійснювати оплату платежів з утримання квартири та вартості наданих у квартирі житлово-комунальних послуг. Через це позивач була вимушена за рахунок наявних в неї грошових заощаджень періодично відряджати свого сина ОСОБА_3 з міста Рязань Російської Федерації до міста Одеса для здійснення зазначених вище платежів за квартирою. Витрати позивача на зазначені відрядження полягали в оплаті проїзду, який здійснював син позивача з Російської Федерації до України для оплати вартості утримання квартири і наданих житлово-комунальних послуг: у 2018 році проїзд 27 жовтня поїздом Моска-Київ-Одеса 5139,6 рублів РФ з перетином кордону у м. Конотоп 28 жовтня; у 2019 році проїзд 14 березня Рязань-Москва 565 рублів РФ, 15 березня поїздом Москва-Київ 3675,5 рублів РФ з перетином кордон у м. Конотоп 16 березня, 19 березня поїздом Гребінка-Одеса 142,73 грн.; 29 березня поїздом Одеса-Москва 2183,17 грн. з перетином кордону у м. Конотоп 30 березня; проїзд 23 червня автобусом Рязань-Москва 450 рублів РФ, автобусом Москва-Одеса-Херсон 2400 рублів РФ з перетином кордону 24 червня, автобусом Одеса-Москва 24 серпня 1100 грн. Згідно даного розрахунку, загальна сума витрат позивача за період з жовтня 2018 року по серпень 2019 року на проїзд сина з Російської Федерації до України та його повернення становить 8556,62 грн.;

- Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» було визначено розмір цієї допомоги особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною 3850 грн. Встановлено, що виплату до 5 травня зазначеної разової грошової допомоги здійснюють районні органи соціального захисту населення через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії. Подання до 25 березня 2019 року районним органам соціального захисту населення переліку осіб, які мають право на отримання допомоги, було покладено, зокрема, на Пенсійний фонд України щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах. У зв`язку з припиненням виплати пенсії, відповідач не включив позивача до переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги, у зв`язку з чим позивач з вини відповідача, без будь-яких на те законних підстав, не отримала від районного органу соціального захисту населення зазначену разову грошову допомогу в сумі 3850 грн.;

- у травні 2019 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою щодо необхідності виплатити належну їй пенсію починаючи з 1 вересня 2018 року. У своєму листі № 1114/К-11 від 03.06.2019 року на вказану заяву, відповідач вказав на те, що оскільки позивач зареєстрована за місцем перебування у місті Рязань Російської Федерації, то вона може звернутись до Рязанського обласного військового комісаріату із заявою про запит пенсійної справи за новим місцем проживанням, або особисто подати до відповідача заяву про поновлення виплати пенсії та пред`явити уповноваженій особі органу, що призначає пенсію, паспорт;

- позивач за місцем свого тимчасового перебування у Російській Федерації звернулась до військового комісаріату Рязанської області із заявою про витребування від відповідача її пенсійної справи з метою призначення та виплати їй пенсії у Російської Федерації у відповідності до Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, яка була підписана Україною і набула для неї чинності 15 травня 1992 року. Відповідач направив на адресу військового комісаріату Рязанської області Міністерства оборони Російської Федерації пенсійну справу позивача для прийняття рішення про призначення пенсії. У супровідному листі № 12743/03-25 від 05.07.2019 року відповідач зазначив, що пенсія виплачена по 31.08.2018 року у розмірі 3769,68 грн., виплата пенсії була призупинена з 01.09.2018 року у зв`язку з уточненням фактичного місця проживання. На теперішній час пенсія позивача у Російській Федерації не призначена;

- позивач вважає протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу належної позивачу пенсії за період з 01.09.2018 року по теперішній час, оскільки у відповідача були відсутні підстави для припинення виплати пенсії позивачу, а частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюються відповідно до положень Закону України «Про компенсація громадян втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та прийнятого з метою його реалізації Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. Через неправомірні дії відповідача позивач не отримала належну їй пенсію за період з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року, загальний розмір якої складає 45236,16 грн. (3769,68 грн.*12 місяців). У зв`язку з безпідставною невиплатою відповідачем належної позивачу пенсії, у відповідності до наведеного вище законодавства необхідно також нарахувати компенсацію втрати частини доходів, загальний розмір якої згідно даного розрахунку складає 882,12 грн.;

- в результаті неправомірних дій відповідача щодо безпідставного припинення виплати належної позивачу пенсії, позивачу також була заподіяна інша майнова, а також моральна шкода. Майнова шкода полягає у витратах у сумі 8556,62 грн., які понесла позивач у період невиплати їй пенсії відповідачем з жовтня 2018 року по серпень 2019 року на проїзд сина з Російської Федерації до України та його повернення для оплати витрат з утримання квартири та наданих у ній житлово-комунальних послуг. До заподіяної майнової шкоди позивач відносить також і отриману нею з вини відповідача зазначену вище разову грошову допомогу у сумі 3850 грн., а загальний розмір заподіяної майнової шкоди, згідно доданого розрахунку, становить 58524,90 грн. безпідставна невиплата пенсії порушила права позивача, передбачені частинами 1 і 2 статті 319 Цивільного кодексу України. Пенсія є основним джерелом існування позивача і у зв`язку з її невиплатою не був забезпечений рівень її життя, не нижчим від прожиткового мінімуму, та позивач була вимушена існувати за рахунок своїх заощаджень, які були призначені для невідкладених витрат на лікування. Для оплати утримання квартири позивача була вимушена за рахунок вказаних заощаджень відряджати сина у далекі та тривалі поїздки з Росії до України;

- у зв`язку з протиправними діями відповідача, позивач тривалий час зазнавала душевних страждань через тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках і їй була заподіяна моральна шкода у розмірі фактично заподіяної майнової шкоди у сумі 50000 грн.;

- позовні вимоги про стягнення на користь позивача майнової та немайнової шкоди не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог пунктів 3 і 6 частини 2 статті 245 КАС України;

- відповідачем не обґрунтовано свої дії з посиланням на норми законодавства, які передбачають можливість зупинення виплати пенсії у випадку припинення виплати пенсії у зв`язку з тим, що позивачка поїхала до сина в Росію на лікування та необхідністю уточнення її фактичного місця проживання;

- до повноважень адміністративного суду віднесено вирішення питання про стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним рішенням, дією або бездіяльністю. Доданий до позовної заяви розрахунок проведено відповідно до розміру пенсії позивача 3769,68 грн., яка підлягала виплаті станом на 01.09.2018 року, про що зазначено у наданому відповідачем рішенні від 27.08.2018 року про зупинення виплати пенсії;

- заподіяння моральної шкоди позивачці обґрунтовується порушенням її прав власника на володіння та розпорядження пенсією та втратою через її невиплату засобів до її існування;

- підставою для стягнення компенсації у зв`язку з порушення строків виплати пенсії є положення частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» про те, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частині доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно з відзивом на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:

- позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача сум майнової (8556,62 грн. та 3850) та немайнової (моральної) шкоди (50000 грн.) за своєю правовою природою підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відтак, в цій частині позовних вимог позивачем обрано не вірний спосіб захисту своїх майнових прав, адже стосовно цих вимог виник приватно-правий спір;

- позивачу з 01.03.2003 року призначено пенсію в разі втрати годувальника згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 року, у зв`язку з чим вона перебуває на обліку в головному управлінні. Відповідачем 22.08.2018 року отримано лист Центрального ОУПФУ в м. Одесі від 17.08.2018 року про результати перевірки факту місця проживання позивача та встановлено, що остання проживає в Росії. Згідно довіреності 62 АБ 1155219 позивач зареєстрована та перебуває за адресою: АДРЕСА_3 . Відтак, 27.08.2018 року Головним управлінням винесено рішення про зупинення позивачу пенсії по втраті годувальника у зв`язку з уточненням фактичного місця проживання. Від Управління Пенсійного фонду Російської Федерації в місті Рязань 26.06.2019 року надійшов запит від 11.06.2019 № 174683/19 про пересилання пенсійної справи позивача. Листом від 05.07.2019 року Головне управління для прийняття рішення про призначення пенсії у зв`язку з переїздом пенсіонерки на нове місце проживання направило на адресу Управління Пенсійного фонду Російської Федерації в місті Рязані, Військового комісаріату Рязанської області пенсійну справу позивача. На адресу головного управління 12.09.2019 року надійшов лист Військового комісаріату Рязанської області про те, що пенсійну справу позивача отримано 22.07.2019 року. Таким чином, дії головного управління щодо припинення виплати пенсії позивачу реалізовані відповідно до вимог чинного законодавства;

- суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручатися в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходять за межі завдань адміністративного судочинства. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі № 817/1819/17 (адміністративне провадження № К/9901/56055/18) за реєстраційним номером в ЄДРСР 78159732. Відтак, самостійне визначення сум позивачем є неналежним доказом їх розрахунку, оскільки це виключна компетенція Головного управління;

- позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки відсутні обов`язкові умови, зокрема: 1) дана вимога є похідною, а тому наразі суми коштів як втраченої частини доходів позивача не існує; 2) в будь-якому разі утворена доплата матиме виключно характер разового платежу; 3) у зв`язку з відсутністю факту нарахування доплати та відповідно і її виплати неможливо встановити термін затримки виплати нарахованої суми доходів. Таким чином, зазначена позивачем похідна вимога є передчасною;

- вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн. не обґрунтовані, оскільки останньою не доведено передбачених ст.ст. 23, 1167 ЦК України обставин та підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди, зокрема, матеріали справи не містять жодних свідчень та відповідних доказів про ступінь його моральних чи фізичних страждань або шкоди завданої здоров`ю. Відшкодування шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто є делікатною відповідальністю, підставою якої є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіянню шкодою. Наявність всіх вказаних умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність, хоча б одного з цих елементів, виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В делікатних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактним, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Вказаної правової позиції дотримувався Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16. Вимоги позивача про завдання головним управління моральної шкоди не обґрунтовані, оскільки останнім не доведено підстав, які зумовлюють наявність матеріальної шкоди, зокрема, матеріали справи не містять жодних свідчень та відповідних доказів про неправомірність поведінки особи, що завдала матеріальної шкоди; вини завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Тому підстави для задоволення вимог щодо визнання завдання головним управлінням матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

31.10.2019 року від Державної казначейської служби України, як від відповідача за первісним позовом, до суду надійшов відзив, вхід. № 40417/19, в якому останній просить в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

Пояснення щодо позовної заяви (уточненої) від 15.11.2019 року та/або відзиву на неї від Державної казначейської служби України, як від третьої особи, до суду не надійшли.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до листа Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 17.08.2018 року № 14064/02 «Щодо надання інформації» (а.с.62), на запит від 08.08.2018 року № 12876/03 відповідача повідомлено про наступне:

- службовою особою відділу звернення громадян Київського відділу зроблена перевірка за фактом проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , яка отримує пенсію в разі втрати годувальника (МО, п/с № 075190) згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- перевіркою встановлено наступне: у розмові з сусідкою з`ясувалось, що ОСОБА_1 перебувала за даною адресою, а потім поїхала до сина в Росію на лікування.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (протокол від 27.08.2018 року) про зупинення виплати пенсії (а.с.63) за результатами розгляду пенсійної справи № ЮО 102329 (МО) ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , і одержує пенсію в разі втрати годувальника в розмірі 3769 грн. 68 коп. у місяць, вирішено: зупинити виплату пенсії з 01.09.2018 до надання пенсіонеркою нової заяви, у зв`язку з уточненням фактичного місця проживання.

Позивач звернувся до відповідача з заявою від 1 травня 2019 року про виплату усіх пенсійних грошових коштів та надбавки за період з 01.09.2018 по даний час. (а.с.36-37)

Листом від 03.06.2019 року № 1114/К-11 (а.с.38) на заяву щодо поновлення виплати пенсії, яка надійшла до відповідача 20.05.2019, позивача повідомлено про таке:

- відповідно до статті 52 Закону України від 09.04.1992 № 2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсії органами Пенсійного фонду України виплачуються через установи відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформлюються органом Пенсійного фонду України;

- за бажанням пенсіонера доставка пенсії може здійснюватись через підприємства зв`язку за місцем його фактичного проживання незалежно від реєстрації місця проживання;

- відповідно до Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей і державне страхування військовослужбовців держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.05.1992 пенсійне забезпечення й обов`язкове державне страхування військовослужбовців Збройних Сил держав-учасниць Співдружності та інших військових формувань, створених законодавчими органами цих держав, Об`єднаних Збройних Сил Співдружності, Збройних Сил й інших військових формувань колишнього Союзу РСР, а також пенсійне забезпечення сімей цих військовослужбовців здійснюються на умовах, за нормами і в порядку, що встановлені або будуть установлені законодавством держав-учасниць, на території яких проживають зазначені військовослужбовці та їх сім`ї, а до прийняття цими державами законодавчих актів з цих питань на умовах, за нормами і в порядку, встановлених законодавством колишнього Союзу РСР;

- оскільки позивач зареєстрований за місцем перебування у місті Рязані Російської Федерації, позивач має право звернутися до Рязанського обласного військового комісаріату із заявою про запит пенсійної справи за новим місцем проживання, або особисто надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області заяву про поновлення виплати пенсії та пред`явити уповноваженій особі органу, що призначає пенсію, паспорт.

Запитом виплатної справи від 11.06.2019 № 174683/19 Управління Пенсійного фонду Російської Федерації в місті Рязані (а.с.64) у відповідача, у зв`язку із заявою ОСОБА_1 , витребувано її пенсійну справу, як іноземного громадянина, який проживає в Російській Федерації за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області від 05.07.2019 року № 12743/03-25 (а.с.39) згідно з запитом Управління Пенсійного фонду Російської Федерації (державної установи) в місті Рязані від 13.06.2019 № 05/9244 пенсійну справу (ЮО 102329 МО України) ОСОБА_1 направлено до Міністерства оборони Російської Федерації (військовий комісаріат Рязанської області) для прийняття рішення про призначення пенсії у зв`язку з переїздом пенсіонерки на нове місце проживання.

В зазначеному листі також вказано, що: пенсія виплачена по 31.08.2018 у розмірі 3769,68 грн.; виплату пенсії було зупинено з 01.09.2018 в зв`язку з уточненням фактичного місця проживання; атестат про зняття з обліку в зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за границю долучений до пенсійної справи.

Листом від 27.08.2019 року № АР-64983 прип. на № 12743/03-25 від 05.07.2019 року (а.с.65) військовий комісаріат Рязанської області повідомив відповідача, що пенсійну справу позивача отримано 22.07.2019 року.

Відповідно до довідки УПФР в місті Рязані від 20.09.2019 № 291710/19 (а.с.120), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку УПФР в місті Рязані та їй встановлена страхова пенсія за віком відповідно до ст. 8 Закону № 400-ФЗ з 11.06.2019 року безстроково.

Не погоджуючись з рішенням відповідача (протокол від 27.08.2018 року) про зупинення виплати пенсії в разі втрати годувальника з 01.09.2018 року, позивач звернувся до суду з вищенаведеними позовними вимогами.

Судом також встановлено, що відповідно до листа Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 16.10.2019 року № 15-14/6019 (а.с.88), представника позивача повідомлено про наступне:

- ОСОБА_1 , яка зареєстрована та отримує пенсію у Київському районі м. Одеси за адресою: АДРЕСА_4 , на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги у Приморському районі м. Одеси, не перебуває;

- в списках, наданих Приморським відділом обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України, прізвище ОСОБА_1 відсутнє;

- таким чином, станом на 30.09.2019 року, виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2019 році ОСОБА_1 не проводилась.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): законами України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV); «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 року (далі Закон № 2262-XII); Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року № 435-IV (далі ЦК України); постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2019 року № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі Постанова № 237); Положенням про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 (далі Постанова № 117).

Відповідно до ст. 40 Закону № 2262-XII пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", - довічно.

Зміна розміру пенсії, якщо у складі сім`ї, якій було призначено пенсію у разі втрати годувальника, станеться зміна, внаслідок якої окремі члени сім`ї або сім`я в цілому втратять право на пенсію, перерахунок пенсії або припинення її виплати провадиться з першого числа місяця, що йде за тим місяцем, у якому сталася зміна.

Статтею 46 Закону № 1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009};

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 49 Закону № 1058-IV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до ст. 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. {Положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}

Згідно зі статтею 107 Закону № 1058-IV пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно з п. 1 Постанови № 237 установлено, що у 2019 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах:

особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:

I групи - 3850 гривень;

II групи - 3400 гривень;

III групи - 2950 гривень;

учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1295 гривень;

особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3850 гривень;

членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 840 гривень;

учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 530 гривень;

2) військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування коштів районними органами соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ, організацій за місцем їх служби;

3) особам, яких тримають в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах (крім пенсіонерів), виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування коштів Міністерством соціальної політики на зазначені цілі регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення. Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти на спеціальні рахунки установ виконання покарань і слідчих ізоляторів;

4) особи, які не отримали грошової допомоги, зокрема ті, що набули згідно із статтями 6, 7, 9, 10 і 11 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту відповідний статус до 5 травня 2019 р. включно, мають право звернутися за нею до районного органу соціального захисту населення за місцем реєстрації та отримати її до 30 вересня 2019 року.

Відповідно до п. 2 Постанови № 237 забезпечити подання до 25 березня 2019 р. районним органам соціального захисту населення переліків осіб, які мають право на отримання грошової допомоги:

Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною гвардією, Національною поліцією, Державною фіскальною службою, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Міністерством юстиції, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною спеціальною службою транспорту, Генеральною прокуратурою України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, підприємствами, установами, організаціями - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України;

Пенсійним фондом України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.

Згідно п. 1 Положення № 117 Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги Реєстр - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України.

Пунктом 3 Положення № 117 встановлено, що Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної у п. 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

За приписами п. 2 Положення № 117 до Реєстру включається така інформація: загальні відомості про пільговика (прізвище, ім`я та по батькові, число, місяць, рік народження, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; адреса зареєстрованого місця проживання (або за рішенням комісій, утворених місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до п. 4 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848; адреса фактичного місця проживання; склад сім`ї; характеристика житла; реквізити паспорта та документа, що підтверджує право на пільги, а також категорія пільговика, перелік пільг, на які він має право, інформація про те, якими пільгами він реально користується.

Пунктом 4 цього Положення № 117 передбачено, що уповноважені органи з дотриманням вимог Закону України "Про інформацію" мають право: отримувати від пільговика документи, що підтверджують їх право на пільгу, проводити перевірку достовірності поданих документів, отримувати відомості від пільговиків, використовувати під час наповнення Реєстру інформацією з інших баз даних щодо персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, надавати інформацію, яка міститься в Реєстрі, підприємствам та організаціям, що надають послуги, на запити та в межах їх компетенції.

Відповідно до п. 5 Положення № 117 для включення до Реєстру інформації про пільговика він подає уповноваженому органу копії документів, що підтверджують право пільговика та членів його сім`ї на пільги (з пред`явленням оригіналів цих документів), копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, пред`являє паспорт та надає інформацію про характеристику житла та послуги, щодо отримання яких він має пільги та реально ними користується.

Згідно п. 7 Положення № 117 у разі зміни місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, яку обслуговує уповноважений орган, пільговик або його законний представник повинен повідомити його про це письмово. У разі зміни місця проживання поза межами адміністративно-територіальної одиниці пільговик знімається з обліку в уповноваженому органі за попереднім місцем проживання та стає на облік за новим місцем проживання. Уповноважені органи за попереднім місцем проживання пільговика закривають його персональну облікову картку та видають пільговику довідку про зняття з обліку, а за новим місцем проживання відкривають нову облікову картку з дати реєстрації пільговика.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та на підставі встановлених судом обставин, а саме:

1. Щодо позовних вимог про: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.08.2018 року про зупинення з 1 вересня 2018 року виплати позивачу, яка народилась 9 червня 1932 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», слід зазначити таке.

Судом встановлено, що відповідно до листа Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 17.08.2018 року № 14064/02 «Щодо надання інформації», на запит від 08.08.2018 року № 12876/03 відповідача повідомлено про наступне:

- перевіркою встановлено наступне: у розмові з сусідкою з`ясувалось, що ОСОБА_1 перебувала за даною адресою, а потім поїхала до сина в Росію на лікування.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (протокол від 27.08.2018 року) про зупинення виплати пенсії, за результатами розгляду пенсійної справи № ЮО 102329 (МО) ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_5 , і одержує пенсію в разі втрати годувальника в розмірі 3769 грн. 68 коп. у місяць, вирішено: зупинити виплату пенсії з 01.09.2018 до надання пенсіонеркою нової заяви, у зв`язку з уточненням фактичного місця проживання.

По-перше, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав, за наявності яких, виплату пенсії може бути припинено.

Проте, у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (протокол від 27.08.2018 року), яким зупинено виплату пенсії позивача, взагалі не зазначено нормативно-правового обґрунтування його прийняття, в тому числі, на підставі якого пункту частини першої статті 49 Закону № 1058-IV та/або якою нормою, якого закону (в разі застосування п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV) керувався відповідач при прийнятті цього рішення, застосувавши випадок до надання пенсіонеркою нової заяви, у зв`язку з уточненням фактичного місця проживання.

Пенсійний орган, приймаючи рішення про припинення виплати пенсії, не вказав норму матеріального закону та не обґрунтував на якій підставі, визначеній законом, припинено виплату пенсії.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (протокол від 27.08.2018 року) про зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 року є законодавчо необґрунтованим, недоведеним та безпідставним.

Крім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву також не наведено жодного фактичного та правового обґрунтування правомірності припинення виплати пенсії позивачу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

По-друге, суд звертає увагу відповідача на те, що Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 129/2275/16-а.

По-третє, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року по справі № 822/1817/18 (адміністративне провадження № К/9901/62472/18) та від 2 квітня 2019 року по справі № 822/1878/18 (адміністративне провадження № К/9901/4668/19), від 21 травня 2019 року по справі № 815/2791/18 (адміністративне провадження № К/9901/8950/19) тощо.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного рішення, з дотриманням вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем суду не наведено та не надано, відповідно

суд дійшов висновку, що:

- оскаржуване рішення про зупинення виплати пенсії позивачу (Протокол від 27.08.2018 р.) з 01.09.2018 року прийняте відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.

2. Щодо позовних вимог позивача про: стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 45236,16 грн. невиплаченої в період з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, які дають суб`єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.

Як вбачається зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо виконання дискреційних повноважень адміністративними органами від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Як встановлено судом, рішенням відповідача (протокол від 27.08.2018 року) про зупинення виплати пенсії, позивачу зупинено виплату пенсії з 01.09.2018 року до надання пенсіонеркою нової заяви, у зв`язку з уточненням фактичного місця проживання.

При цьому, відповідно до довідки УПФР в місті Рязані від 20.09.2019 № 291710/19, позивач перебуває на обліку УПФР в місті Рязані та їй встановлена страхова пенсія за віком відповідно до ст. 8 Закону № 400-ФЗ з 11.06.2019 року безстроково.

Отже, спірний розрахунок та виплату пенсії позивача необхідно здійснити з 01.09.2018 року по 10.06.2019 року, а не з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року, як зазначено позивачем.

Крім того, вищенаведені вимоги позивача про стягнення пенсії в певній сумі є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про зупинення виплати пенсії позивачу.

Отже, наведена в прохальній частині позову конкретизація позивачем загального розміру 45236,16 грн. невиплаченої в період з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яку позивач просить стягнути з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, виходить за межі спору (дослідження/встановлення/доказування) у даній справі.

Згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- виходячи з висновків суду, що оскаржуване рішення про зупинення виплати пенсії позивачу (Протокол від 27.08. 2018 р.) з 01.09.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню, з урахуванням того, що нарахування (розрахунок сум) пенсії входить до дискреційних повноважень відповідача, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача конкретної суми (45236,16 грн.) невиплаченої в період з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню у заявлений позивачем спосіб;

- виходячи із встановлених судом обставин та висновків суду про визнання протиправним та скасування рішення відповідача (Протокол від 27.08.2018 р.) про зупинення виплати пенсії позивачу з 01.09.2018 року, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, для ефективного захисту прав та інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах від порушень з боку відповідача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 01.09.2018 року по 10.06.2019 року пенсію у разі втрати годувальника, призначену за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

3. Щодо позовних вимог позивача про: стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 882,12 грн. компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 1 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року, слід зазначити таке.

Як зазначено вище, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Закону № 2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з ст. 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно зі ст. 7 Закону № 2050-III, відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що захисту підлягають вже порушені права, свободи та інтереси особи, а не ті, яке можуть бути порушені у майбутньому.

Тобто, похідна вимога позивача про стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача певної суми компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати за певний період, є передчасною.

Спірність у зазначених правовідносинах між сторонами ще не виникла, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- позиція позивача зі спірного питання є помилковою;

- виходячи із вищенаведених висновків суду, що похідна вимога позивача про стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача певної суми компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати за певний період, є передчасною, дана вимога не підлягає задоволенню.

Обставини, щодо стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача певної суми компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати за певний період входять до питання подальшої реалізації прав позивача на підставі рішення суду про: визнання протиправним та скасування рішення відповідача (Протокол від 27.08.2018 р.) про зупинення виплати пенсії позивачу з 01.09.2018 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 01.09.2018 року по 10.06.2019 року пенсію у разі втрати годувальника, призначену за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

4. Щодо позовних вимог позивача про: стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 8556,62 грн. і 3850,00 грн. на відшкодування майнової шкоди, слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

4.1 Щодо стягнення з відповідача 8556,62 грн. на відшкодування майнової шкоди, слід зазначити таке.

Позивач, як на підставу для задоволення наведених позовних вимог посилається на те, зокрема, що: майнова шкода полягає у витратах у сумі 8556,62 грн., які понесла позивач у період невиплати їй пенсії відповідачем з жовтня 2018 року по серпень 2019 року на проїзд сина з Російської Федерації до України та його повернення для оплати витрат з утримання квартири та наданих у ній житлово-комунальних послуг.

На доведення обставин щодо майнової шкоди у сумі 8556,62 грн. позивачем до позову додано копії, зокрема: сторінок паспорта громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 із штампами щодо дат в`їзду в Україну та виїзду з України, залізнодорожніх та автобусних квитків.

Проте, надані документи доводять лише факт прибуття-вибуття певної особи ( ОСОБА_3 ) в Україну, та об`єктивно не є належними доказами для доведення наведених позивачем обставин щодо мети прибуття в Україну та фактично виконаних цією особою дій в інтересах та за рахунок позивача.

Отже, позовні вимоги позивача про стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 8556,62 грн. на відшкодування майнової шкоди є необґрунтованими, не доведеними та безпідставними.

4.2 Щодо стягнення з відповідача 3850,00 грн. на відшкодування майнової шкоди, слід зазначити таке.

Позивач, як на підставу для задоволення наведених позовних вимог посилається на те, зокрема, що: до заподіяної майнової шкоди позивач відносить також і неотриману нею з вини відповідача зазначену вище разову грошову допомогу у сумі 3850 грн.; так, у зв`язку з припиненням виплати пенсії, відповідач не включив позивача до переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги, у зв`язку з чим позивач з вини відповідача, без будь-яких на те законних підстав, не отримала від районного органу соціального захисту населення зазначену разову грошову допомогу в сумі 3850 грн.

З вищенаведеного змісту прохальної частини уточненого позову та його мотивувальної частини щодо підстав позову вбачається, що:

- основною самостійною позовною вимогою позивача немайнового характеру є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.08.2018 року про зупинення з 1 вересня 2018 року виплати позивачу, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- позовна вимога про стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 3850,00 грн. на відшкодування майнової шкоди, є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 27.08.2018 року.

Отже, предметом спору (дослідження/встановлення/тощо), є правомірність/протиправність оскарженого рішення, оцінку якому судом надано вище.

Комплексний аналіз вищенаведених положень Постанови № 237 та Постанови № 117 дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для отримання разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік є подання Пенсійним фондом України переліків осіб, які перебувають на обліку в його органах, а виплату здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Фактично, позивач пов`язує не отримання грошової допомоги на підставі Постанови № 237 з не включенням позивача відповідачем до відповідного переліку осіб, які мають право на отримання грошової допомоги.

Проте, зазначені дії чи бездіяльність відповідача не є предметом оскарження в даній справі та їх дослідження/встановлення/тощо виходить за межі заявлених позивачем вимог. Крім того, суд звертає увагу позивача, що саме районні органи соціального захисту населення перераховують відповідні кошти. Отже, фактичне отримання особою, яка має право на отримання відповідної грошової допомоги, залежить від вчинення певних дій в тому числі іншим крім відповідача суб`єктом владних повноважень.

З встановленого не вбачається доведеного причинно-наслідкового зв`язку між оскарженим у цій справі рішенням відповідача про зупинення виплати пенсії позивачу та не отриманою позивачем від районного органу соціального захисту населення разової грошової допомоги в сумі 3850 грн., заявленої позивачем до стягнення з відповідача на відшкодування майнової шкоди.

суд дійшов висновків, що:

- позиція позивача зі спірних питань наведених позовних вимог є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини та/або фактичним обставинам справи;

- зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

5. Щодо позовних вимог позивача про: стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 50000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За правилами ч. 5 ст. 23 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставин справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними рішеннями/діями/бездіяльністю відповідача.

Позивач, як на підставу для задоволення наведених позовних вимог посилається на те, зокрема, що: у зв`язку з протиправними діями відповідача, позивач тривалий час зазнавала душевних страждань через тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках і їй була заподіяна моральна шкода у розмірі фактично заподіяної майнової шкоди у сумі 50000 грн.; заподіяння моральної шкоди позивачці обґрунтовується порушенням її прав власника на володіння та розпорядження пенсією та втратою через її невиплату засобів до її існування.

Проте, по-перше, жодних доказів на доведення обставин, на підставі яких заявлено ці позовні вимоги, позивачем не зазначено та/або не надано, та не зазначено причини неможливості їх самостійного подання суду.

По-друге, як зазначено судом вище, сам факт визнання протиправними рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди.

По-третє, відповідно до положень ст. 23 ЦК України моральна шкода не пов`язана з розміром майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Враховуючи те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

суд дійшов висновків, що:

- позовні вимоги про стягнення з держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 50000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості, недоведеності її спричинення саме оскарженим рішенням відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру тощо.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, учасниками справи суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, зокрема, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем до позовної заяви додана квитанція № 0.0.1451606258.1 від 31.08.2019 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову у сумі 1536,80 грн. (а.с.48)

Виходячи з того, що судом задоволена одна самостійна та одна похідна від неї вимога немайнового характеру, у встановлений судом спосіб, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295, 371 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107; ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385), третя особа Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6; ідентифікаційний код юридичної особи: 37567646) про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення невиплаченої пенсії, компенсації втрати частини пенсії, майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (Протокол від 27.08.2018 р.) про зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.09.2018 року по 10.06.2019 року пенсію у разі втрати годувальника, призначену за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

Джерело: ЄДРСР 87892838

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!