ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №826/7483/17

адміністративне провадження №К/9901/69712/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року (головуючий суддя - Арсірій Р.О.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (головуючий суддя - Ганечко О.М., судді: Федотов І.В., Коротких А.Ю.)

у справі №826/7483/17

за позовом ОСОБА_1

до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України,

третя особа: Державна казначейська служба України,

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

I. РУХ СПРАВИ

1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив зобов`язати Апеляційний суд міста Києва та Державну судову адміністрацію України нарахувати йому вихідну допомогу згідно статті 136 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 10 місячних заробітних плат та виплатити позивачу недоплачену суму вихідної допомоги у розмірі 7 місячних заробітних плат, що складає 209 440 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на час звернення із заявою про відставку до Вищої ради юстиції, чинною була норма статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якою передбачалась виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку. Скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, на думку позивача, є обмеженням її соціальних гарантій, передбачених Конституцією України та законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

3. Відповідачі позов не визнали. У запереченнях проти позову наполягали на безпідставності останнього з огляду на те, що на момент звільнення позивача у відставку були відсутні законодавчо визначені передумови виплати позивачеві одноразової вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

4. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

5. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. З травня 1990 року позивач працював на посаді судді, в тому числі, з серпня 2008 року - судді Апеляційного суду міста Києва. Рішенням Вищої ради юстиції №3118/0/15-16 від 8 грудня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

7. Наказом голови Апеляційного суду міста Києва № 562-ос від 21 грудня 2016 року 12.2016, зокрема: вважати ОСОБА_1 звільненим 8 грудня 2016 року з посади судді апеляційного суду міста Києва у зв`язку з ухваленням Вищою радою юстиції рішення про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку; відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

8. Листами Апеляційного суду міста Києва №60/0403/17 від 12 травня 2017 року та Державної судової адміністрації України №М488-17-505/17 від 5 травня 2017 року позивачу відмовлено у перерахунку та виплаті вихідної допомоги у належному розмірі на підставі того, що заява про відставку подана до Вищої ради юстиції та рішення Вищої ради юстиції про відставку прийнято після набрання чинності Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким частина перша статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, виключена, а на момент звільнення діяв Закон України від 2 червня 2016 року №1402-УІІ «Про судоустрій і статус суддів», яким передбачена виплата вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород.

9. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат протиправною та такою, що порушує права та інтереси позивача, останній звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10.Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності правових підстав для виплати позивачу зазначеної вихідної допомоги у зв`язку з виходом у відставку.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права та принцип верховенства права, який закріплений нормами Конституції, крім того, зазначає, що гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних. Вважає, що зменшення розміру вихідної допомоги стосується лише тих суддів, які набули право на відставку після набуття чинності новим законодавством і не може поширюватися на нього, як на суддю, який набув право на відставку до прийняття цього закону.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

12.Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

13.Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Згідно зі статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

15. За правилами частин другої, шостої статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

16. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

17. Водночас, рішенням Вищої ради юстиції від 8 грудня 2016 року №3118/0/08-16 ухвалено внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади суді апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яке не було розглянуте Верховною Радою України.

18. Вказаною нормою Основного Закону України було передбачено: суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

19. 30 вересня 2016 року набули чинності Закони України від 2 червня 2016 року №1401-VIII та №1402-VIII, відповідно «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про судоустрій і статус суддів». Законом №1401-VIII статті 126 та 131 Конституції України викладено у новій редакції, зокрема пунктом 4 частини шостої визначено, що подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням є підставою для звільнення судді. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 у редакції цього Закону рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя.

20. Згідно з частиною третьою статті 116 Закону України №1402-VIII заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

21. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1401-VIII з дня набрання чинності цим Законом призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.

22. Пунктом 16? розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у редакції Закону України №1401-VIII встановлено, що до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції.

23. Відповідно до пункту 50.1 Регламенту Вищої ради юстиції заяви про звільнення суддів за власним бажанням та про відставку, рішення щодо внесення подань про звільнення за якими були прийняті Радою до 30 вересня 2016 року, однак не розглянуті Верховною Радою України, Вища рада юстиції розглядає на засіданні Ради у спрощеному порядку без розгляду секцією на підставі частини другою статті 8 Конституції України.

24. Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

25. Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв`язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям відповідного рішення про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту його прийняття.

26. Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв`язку з відставкою відбулась у момент прийняття Вищою радою юстиції відповідного рішення, тобто 8 грудня 2016 року.

27. Разом із цим, відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

28. Проте, Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року (далі - Закон №1166-VII), внесено зміни до Закону №2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.

29. Рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII у частині виключення статті 136 Закону №2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.

30. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

31. Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон №2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття рішення Вищою радою юстиції від 8 грудня 2016 року №3118/0/08-16, яким позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм ані щодо виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, ані щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

32. Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

33. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

34. Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Вищою радою юстиції рішення про звільнення позивача з посади судді.

35. За таких обставин у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до Закону №2453-VI, а відповідачі обґрунтовано відмовили їй у виплаті такої допомоги.

36. При цьому Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

37. Що стосується доводів позивача про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, суд касаційної інстанції наголошує, що в рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

38. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

39. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року N460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі №826/7483/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

О.В. Калашнікова,

Судді Верховного Суду