ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Катющенко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Справа № 640/8453/19

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивачів Поляновського В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року у справі

за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до Кабінету Міністрів України,

третя особа, яка не заявляє

самостійні вимоги

на предмет спору: Адміністрація Державної прикордонної служби України

про визнання протиправним та нечинним положення,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулися до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та нечинним абзацу 4 пункту 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою КМУ від 27.07.1998 № 1147, наступного змісту: «Маломірні судна, інші плавзасоби можуть виходити (крім засобів розваг на воді, які виходять на відстань до 2 морських миль) у територіальне море та внутрішні води України згідно з інструкціями про порядок обліку та випуску маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України за умови завчасного, не пізніше ніж за одну годину до виходу, інформування адміністраціями об`єктів базування, які ними обліковуються, відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких вони перебувають».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що постанова КМУ № 1147 направлена на виконання Закону України «Про державний кордон України», на протидію вхідній нелегальній міграції та на виконання обов`язку держави, визначеного статтею 17 Конституції України, а також, що процедурні порушення, на які посилаються позивачі частково спростовуються матеріалами справи, деякі стосуються прийняття постанови КМУ № 1147, якою пункт 33 затвердженого нею Положення було викладено в інший редакції, та в цілому не можуть бути самостійною та достатньою підставою для скасування оспорюваного абзацу 4 пункту 33 Положення про прикордонний режим.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на те, що норма, яка закріплена в оскаржуваному ними абзаці 4 пункту 33 Положення не регламентована жодним Законом та не відповідає самій меті прийняття КМУ цього Положення, що збір інформації про осіб, які відпочивають на яхтах в межах територіального моря України та не обмежені в свободі пересування, не може бути виправданий захистом кордону чи боротьбою з іншими порушеннями, суперечить праву фізичних осіб бути автономними від держави та на збереження конфіденційної інформації у таємниці від держави.

З цих та інших підстав апелянти просять скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити постанову про задоволення їх позову в повному обсязі, вважаючи, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини, порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Третьою особою - Адміністрацією ДПС України продано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів апелянтів та, зокрема, зазначаючи, що оскаржувана апелянтами норма Положення є відсильною до спеціальних Інструкцій, та містить лише умову виходу маломірних суден у територіальне море - інформувати підрозділи ДПС, у зоні відповідальності яких вони перебувають, що право осіб не перебування та інші права не порушуються, а також наголошує, що відповідно до Інструкції, яка визначає порядок інформування та перелік відомостей, що повідомляються ДПС, дані про конкретних осіб, які перебувають на відповідному маломірному судні, не зазначаються.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.07.1998 Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) відповідно до Закону України «Про державний кордон України» прийняв постанову № 1147, якою зокрема, установив вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим; затвердив перелік міст і районів, в межах територій яких можуть бути встановлені контрольовані прикордонні райони; Положення про прикордонний режим.

Пунктом 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого вказаною постановою КМУ, визначалось, що випуск самохідних і несамохідних суден, інших плавзасобів у внутрішні води здійснюється адміністрацією пристані, причалу або пункту базування згідно з інструкцією, яка затверджується місцевими державними адміністраціями разом з відповідними підрозділами Прикордонних військ.

Постановою КМУ від 08.12.2010 № 1110 були внесені суттєві зміни до Положення про прикордонний режим та, зокрема, пункт 33 викладено у новій редакції, відповідно до абзацу 4 якого випуск маломірних суден, інших плавзасобів за межі 2 морських миль здійснюється відповідно до Інструкції після належного оформлення їх адміністрацією причалу, пристані або пункту базування та завчасного не пізніш як за одну годину інформування відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких буде здійснено вихід за межі 2 морських миль.

03.02.2016 КМУ прийнято постанову № 52 «Про внесення змін до Положення про прикордонний режим», якою абзац 4 пункту 33 вказаного Положення викладено в редакції, чинній на теперішній час, відповідно до якої маломірні судна, інші плавзасоби можуть виходити (крім засобів розваг на воді, які виходять на відстань до 2 морських миль) у територіальне море та внутрішні води України згідно з інструкціями про порядок обліку та випуску маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води України за умови завчасного, не пізніше ніж за одну годину до виходу, інформування адміністраціями об`єктів базування, які ними обліковуються, відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких вони перебувають.

13.05.2018 у відношенні ОСОБА_2 Одеським прикордонним загоном складено протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ № 160333, який, будучи посадовою особою, здійснив випуск в море маломірного плавзасобу без завчасного, не пізніше ніж за одну годину до виходу, інформування підрозділу прикордонної служби, в зоні відповідальності якого здійснюється випуск, чим порушено пункт 33 Положення про прикордонний режим.

При цьому, на вказаному маломірному судні, який вийшов у море, серед інших осіб (пасажирів), у журналі випуску суден зазначено ОСОБА_1

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними внаслідок внесення вищезазначених змін до абзацу 4 пункту 33 Положення № 1147, звернулися до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав та основоположних свобод, Загальною декларацією прав людини від 10.12.1948, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Законом України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 № 1777-XII (далі - Закон № 1777-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1199 (далі - Постанова № 1199), Інструкцією про порядок обліку та випуску маломірних суден, інших плавзасобів у територіальне море та внутрішні води в межах Одеської області, затвердженою розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 22.03.2018 № 260/А-2018 (далі - Інструкція № 260/А-2018).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

У статті 1 Закону № 1777-XII закріплено, що державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 2 Закону № 1777-XII Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Захист державного кордону України є невід`ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.

Координація діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави із захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України.

Охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення захисту та охорони державного кордону і території України.

Статтею 3 Закону № 1777-XII визначено, що державний кордон України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється: 1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах; 2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України; 3) на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з`єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік; 4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення; 5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - по середині цих споруд, або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

Відповідно до статті 5 Закону № 1777-XII до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з`єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

До внутрішніх вод України належать: 1) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України; 2) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря; 3) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль; 4) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні; 5) обмежена лінією державного кордону частина підземних водних об`єктів, а також вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні (ст. 6 Закону № 1777-XII).

Згідно зі ст. 8 Закону № 1777-XII режим державного кордону України - порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України - визначається цим Законом, іншими актами законодавства України і міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 22 Закону № 1777-XII з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України.

До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Згідно зі ст. 23 Закону № 1777-XII у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Передбачений частиною першою цієї статті порядок обліку і тримання самохідних та несамохідних суден на пристанях, причалах і в пунктах базування, їх плавання і пересування в територіальному морі і внутрішніх водах України поширюється і на територію району, міста, селища, сільради, що прилягає до державного кордону України або до узбережжя моря, яке охороняється органами Державної прикордонної служби України, де прикордонну смугу та контрольований прикордонний район не встановлено.

Постановою КМУ № 1199 установлено контрольовані прикордонні райони в межах територій міст і районів (згідно з додатком).

До контрольованих прикордонних районів включити також територіальне море України, внутрішні води України і частину вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Згідно з додатком до вказаної постанови прикордонні райони в Одеській області установлені: міста Ізмаїл, Іллічівськ, Одеса, Южне; Білгород-Дністровський, Біляївський, Белградський, Великомихайлівський, Ізмаїльський, Кілійський, Колимський, Комінтернівський, Котовський, Красноокнянський, Овідіопольський, Ренійський, Роздільнянський, Саратський, Тарутинський, Татарбунарський, Фрунзівський райони.

Крім того, статтею 29 Закону № 1777-XII визначені підстави затримання органами Державної прикордонної служби України іноземних та українських невійськових суден.

У свою чергу, згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 від 16.09.1963 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод (Свобода пересування): кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 12 Загальної декларації прав людини нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну (стаття 13 Загальної декларації прав людини).

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права закріплено, що кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в`їзд у свою власну країну.

Відповідно до статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.

Згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 33 Основного Закону встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано правовий режим Державного кордону України, який, крім іншого, передбачає встановлення спеціальних правил в окремих прикордонних районах, одним з яких є територіальне море.

При цьому, безпосередньо Законом регламентовано повноваження КМУ щодо визначення заходів, спрямованих на охорону Державного кордону України та її території і боротьбу з нелегальною міграцією.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в абзаці 4 пункту 33 Положення № 1147, що оскаржується позивачами, КМУ передбачив саме превентивні заходи, які мають виконуватися для досягнення вищевказаної мети та забезпечення безпеки в прикордонних районах України, одним з яких є територіальне море.

При цьому, проаналізувавши вказане положення у сукупності з приписами Інструкції № 260/А-2018, колегія суддів зазначає, що оспорювана позивачами норма не обмежує прав громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, зокрема на вільне пересування, і тим більше, на особисте життя, а лише встановлює певний правовий режим реалізації такими особами права користування маломірними суднами, що повністю відповідає вищенаведеним нормам Основного Закону України та міжнародних правових актів.

Доводи апелянтів про те, що норма абзацу 4 пункту 33 Положення не відповідає самій меті прийняття КМУ цього Положення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як відзначалося вище, заходи, які визначені цією нормою націлені саме на забезпечення охорони Державного кордону України та прикордонних районів, що, крім іншого, охоплює й мету боротьби з незаконною міграцією, та відповідає Закону № 1777-XII, на підставі та на виконання якого КМУ прийнято Постанову № 1147.

Посилання апелянтів на те, що норма оскаржуваного ними абзацу 4 пункту 33 Положення не регламентована жодним законом, є необґрунтованими, оскільки саме на підставі та на виконання Закону № 1777-XII КМУ прийнято в цілому Постанову № 1147 та, зокрема, включено до неї (після внесення змін) абзац 4 пункту 33 Положення.

Твердження апелянтів про те, що збір інформації про осіб, які відпочивають на яхтах в межах територіального моря України та не обмежені в свободі пересування, не може бути виправданий захистом кордону чи боротьбою з іншими порушеннями, суперечить праву фізичних осіб бути автономними від держави та на збереження конфіденційної інформації у таємниці від держави, апеляційний суд також вважає необґрунтованими з підстав, наведених вище.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевикладене та перевіривши рішення суду у межах доводів та вимог апелянтів, відповідно до статті 308 КАС України, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення цього адміністративного позову.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст., 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення ухвалено 25.02.2020 о 10:37 год., повний текст судового рішення виготовлено 26.02.2020.

Головуючий суддя

Судді :