ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/4590/19Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, ухвалене у письмовому провадженні в м. Одесі, по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №28 від 08 липня 2019 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час призначення ОСОБА_1 на посаду - 12.08.1995 року).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2014 році позивача було звільнено з органів внутрішній справ у запас Збройних сил України за власним бажанням. За результатом судового розгляду справи №1540/4865/18 було зобов`язано Ліквідаційну комісію ГУ МВС в Одеській області скласти та направити до Головного управління ПФУ в Одеській області всі необхідні документи для призначення пенсії позивачу. 08.07.2019 року за №28 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 з підстав недостатньої для призначення пенсії вислуги років. Позивач з таким висновком пенсійного органу не погоджується та зазначає, що чинна редакція Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яку застосував пенсійний орган при прийнятті оскаржуваного рішення, безпідставно звужує обсяг прав позивача на призначення йому пенсії. Оскільки позивач був звільнений до набрання чинності Законом України №900 від 23.12.2015 року, положення, введені цим законом, на думку позивача, не можуть розповсюджуватись на нього. У редакції Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який діяв на момент звільнення позивача з лав органів внутрішніх справ, законодавець не розмежовував поняття «календарної» та «пільгової» вислуги років, а тому до уваги необхідно брати кінцеву вислугу років - 22 роки 6 місяців 25 днів. Позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення пенсійний орган не врахував положення ст. 17-2 Закону, положення Постанови КМУ від 17.07.1992 року №393, які визначають порядок обчислення стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №28 від 08.07.2019 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст..12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час звільнення ОСОБА_1 - 03.03.2014 року). Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість)грн. 80коп. В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та винести нове судове рішення, яким в цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводами апеляційної скарги зазначено, що спірні правовідносини мали місце саме між позивачем та Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в Одеській області. При цьому, на думку апелянта, відповідним рішенням суду жодних зобов`язань на Головне управління в частині призначення пенсії позивачу не покладено ( в даному випадку йдеться лише про прийняття рішення після надходження необхідних документів). Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що при призначенні пенсії Головне управління використовує правові норми, що діють саме на момент звільнення особи зі служби (а не на момент призначення на посаду, як помилково вважає позивач). Апелянт вказує, що згідно з поданням Головного управління МВС України в Одеській області від 18.06.2019 р. № 4824 про призначення пенсії за вислугу років, направленого Головному управлінню на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року по справі № 1540/4865/18 та наданих копій документів на день звільнення, тобто на 03.03.2014 р., позивач має календарну вислугу 18 років 6 місяців 13 днів. Таким чином, на думку апелянта, Головне управління правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки для цього відсутні правові підстави.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийняте на підставі всебічно з`ясованих обставин справи, наданням належних оцінок доказам по справі з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак, на його думку, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, так як є необґрунтованою та безпідставною. Позивач зазначає, що правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції від 02.04.1994 року) поширюються не тільки на працівників ОВС, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посадах в структурі МВС у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років. Більш того, законодавець у наведеній вище редакції Закону взагалі не розділяв поняття календарної та пільгової вислуги років. Позивач зазначає, що, на його думку, відмовляючи позивачу в призначені пенсії, відповідачем не було враховано норму, що міститься у ст. 17-1 Закону № 2262-ХІ, про те, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. З огляду на вищезазначене, позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 07.02.2014 року №54 о/с, підполковника міліції ОСОБА_1 , з 03 березня 2014 року було звільнено у запас Збройних Сил України за власним бажанням відповідно до пп. «ж» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 (а.с. 34).

23.05.2018 року позивач звернувся до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області із заявою, в якій просив відповідача підготувати необхідні документи, передбачені діючим законодавством України для призначення йому пенсії за вислугу років та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області, в особі Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області щодо відмови у оформленні всіх необхідних документів та подання про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 . Зобов`язано Ліквідаційну комісію ГУ МВС України в Одеській області оформити всі необхідні документи та подання про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років згідно Додатку 2 до пункту 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та направити їх до головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для прийняття рішення.

У квітні 2019 року Ліквідаційною комісією було складено розрахунок вислуги років на пенсію підполковника міліції ОСОБА_1 , колишнього начальника сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, згідно якого вислуга років позивача складає 22 роки 7 місяців 14 днів, з яких 18 років 6 місяців 13 днів - у календарному обчисленні, а 4 роки 1 місяць 1 день - час служби в пільговому обчисленні (без врахування календарної вислуги) (а.с.37-38).

Після направлення пакету документів на виконання рішення суду у справі №1540/4865/18 Головне управління Пенсійного фонду України 08.07.2019 року за №28 прийняло рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії (а.с.17). Підставою для такого рішення стало те, що позивач не має достатньої календарної вислуги років, необхідної для призначення йому пенсії, згідно подання ГУМВС України в Одеській області від 18.06.2019р. №4824.

Рішення обґрунтовано нормою п «а» ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погоджуючись із таким висновками пенсійного органу, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління ПФУ в Одеській області при прийнятті оскаржуваного рішення діяло всупереч норм чинного законодавства та безпідставно не врахувало до вислуги років необхідні пільгові періоди, що призвело до порушення прав позивача, у зв`язку із чим дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №28 від 08.07.2019 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років підлягає задоволенню. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням встановлених судом обставин, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент звільнення позивача, а саме 03.03.2014 року), оскільки момент виникнення права у позивача на її призначення є моментом звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що момент виникнення права у позивача на її призначення є моментом звільнення позивача з органів внутрішніх справ, а саме з 03.03.2014 року та зазначає, що в цій частині рішення суду не оскаржується.

Однак, з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній

пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з ч.1 ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим

Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ), яка визначається в порядку ( 1168-2011-п ), встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача 03.03.2014 р.) пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5

цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.

Статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на момент звільнення позивача 03.03.2014 р.) порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим

Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Згідно із підпунктом «в» пункту 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського склад, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за півтора місяця: - час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах карного розшуку.

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії).

В той же час для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не має на момент звільнення необхідної календарної вислуги років, оскільки наявні 18 років 06 місяців 13 днів при необхідних 21 календарний рік та 6 місяців.

Одночасно стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Суд звертає увагу на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії можуть бути встановлені підзаконними актами.

Крім того, в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 21 календарний рік та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/9109/17.

Відтак, приписи пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 суперечать приписам статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому застосуванню підлягає саме Закон, оскільки має вищу юридичну силу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право на пенсію за вислугу років визначається, виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні.

Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарної вислуги років.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим приймаються в якості належних.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати.

В цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року - залишити без змін.

Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик