ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2020 року м. Київ№ 826/3903/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Шуст Н.А., за участі: представника позивача Тарановського А.О., представника відповідача - Суховій О.В., представника третьої особи - Бобренка О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства економічного розвитку та торгівлі Українитретя особаПублічне акціонерне товариство "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченка Андрія Миколайовичапро визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13 лютого 2020 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, код ЄДРПОУ 37508596), третя особа: Публічне акціонерне товариство "РОДОВІД БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрій Миколайович (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, код ЄДРПОУ 14349442), про:

- визнання протиправною бездіяльності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, яка полягає у нездійсненні ефективних заходів контролю за додержанням Публічним акціонерним товариством "Родовід Банком", як суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності норм Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" під час отримання послуг від компанії Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP (США);

- зобов`язання Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за порушення норм частини 43 статті 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" шляхом здійснення зовнішньоекономічної операції з компанією Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP без індивідуальної (разової) ліцензії, застосувати до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3, код ЄДРПОУ 14349442) спеціальну санкцію у вигляді штрафу у сумі 10 відсотків вартості проведеної операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день здійснення такої операції.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України чинить протиправну бездіяльність щодо притягнення до відповідальності ПАТ «Родовід Банк» за здійснення ним економічної діяльності без відповідної ліцензії. Так, позивач зазначає, що ПАТ «Родовід Банк» порушено норму ч. 43 ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», оскільки останнім було вчинено зовнішньоекономічну операцію з компанією Aking Gump Strauss Hauer&Feld LLP, до якої Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2012 №1068 застосовано спеціальну економічну санкцію індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, без індивідуальної (разової) ліцензії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2018 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання у справі

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, зокрема, що у разі здійснення зовнішньоекономічних операцій між ПАТ «Родовід Банк» та Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP, ПАТ «Родовід Банк», як суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності мав би обов`язок звернутись до Мінекономрозвитку із заявкою про видачу індивідуальної ліцензії, однак, Мінекономрозвитку не отримувало таких звернень від ПАТ «Родовід Банк» щодо отримання індивідуальної ліцензії, не надано повноважень щодо здійснення оцінки відповідно до ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» на предмет чи потребує здійснення зовнішньоекономічної операції ПАТ «Родовід Банк» та Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP отримання такої індивідуальної (разової) ліцензії відповідно до Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій. Крім того, на переконання відповідача, права ОСОБА_1 ніяким чином з боку відповідача не порушені. Крім того, відповідач вважає, що суд не може втручатись в дискреційні повноваження Мінекономрозвитку щодо накладення штрафів за правопорушення в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Представником позивача було надано відповідь на відзив, в якій він наголосив на доводах, викладених в позовній заяві та висловив незгоду з приводу доводів відповідача.

Представником третьої особи ПАТ «Родовід Банк» було надано пояснення з приводу спірних правовідносин, в яких зазначено, що рішення по даній справі не має жодного впливу на права, свободи чи інтереси позивача. Також, третьою особою наголошено, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, зокрема, не надано доказів того, що мала місце зовнішньоекономічна діяльність.

Позивач заперечив проти доводів третьої особи, вказавши, що ним були надані докази на підтвердження здійснення зовнішньоекономічної операції між ПАТ «Родовід Банк» та Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP, а саме, було надано витяг з афідевіту від 09.03.2015, а також роздруківку електронного листа юриста Akin Gump Олівера Сіріча від 11.02.2015.

В підготовчому судовому засіданні 28.11.2019 представником відповідача було зазначено, що наразі у зв`язку з змінами в законодавстві, а саме, у зв`язку з виключенням ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», він не є уповноваженим органом, який застосовує штрафи у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Враховуючи зазначені представником відповідача твердження, представником позивача було надано суду письмові доводи та міркування щодо пояснень сторони відповідача, в яких зазначено, що відповідно до пп. 220 та 226 Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №459, відповідач все ще здійснює контроль за додержанням суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог національного законодавства та положень міжнародних договорів України, застосовує до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальні санкції, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

В судовому засіданні 13.02.2020 суд повернувся до підготовчого провадження у справі, за згодою сторін, протокольною ухвалою суд вирішив закрити підготовче провадження у справі та на підставі ч. 7 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України продовжити розгляд справи по суті в тому ж судовому засіданні 13.02.2020.

В судовому засіданні 13 лютого 2020 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13 лютого 2020 року проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи не надав пояснень по суті спірних правовідносин.

У судовому засіданні 13 лютого 2020 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

05 лютого 2018 року Адвокатське об`єднання «Головань і Партнери» в інтересах свого клієнта ОСОБА_1 звернулось із заявою до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, в якій повідомило, що наявні правові підстави для накладення на ПАТ «Родовід Банк» штрафу згідно зі ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» у сумі 10 відсотків від вартості проведеної операції та, на підставі доводів, викладених в заяві, просило: розглянути питання щодо застосування до ПАТ «Родовід Банк» спеціальних санкцій за порушення Закону України «про зовнішньоекономічну діяльність»; повідомити про результатами розгляду зазначеного питання.

Листом від 09.02.2018 № 4102-13/5345-07 Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, з посиланням на приписи Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» щодо підстав та порядку застосування спеціальних санкцій в сфері порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, повідомило представника позивача, що Мінекономрозвитку буде готове розглянути питання про застосування спеціальних санкцій до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та/або іноземних суб`єктів господарської діяльності у разі надходження подань відповідних державних органів у порядку, встановленому законодавством.

Незгода позивача із бездіяльністю відповідача, яка полягає у незастосуванні до ПАТ «Родовід Банк» санкції у вигляді штрафу, зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд з цим, суд також виокремлює, що за ч. 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Даний конституційний припис закріплений у статті 6 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі також - Закон), в редакції до 07 лютого 2019 року, визначається значення, серед іншого, терміну зовнішньоекономічна діяльність під якою розуміється діяльність суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

В статті 1 Закону також наведені визначення термінів: господарської діяльності - будь-якої діяльності, в тому числі підприємницької, пов`язаної з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару; зовнішньоекономічного договору (контракту) - домовленості двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямованої на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», в редакції до 07 лютого 2019 року, за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності може бути застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій. Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду.

Як свідчать матеріали справи, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2012 №1068 за порушення пов`язаних із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , а саме статей 1 і 2 закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», застосовано спеціальну санкцію індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України до компанії Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP.

Наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 №47 було затверджено Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій (далі Положення №47) п. 1.1 розділу І якого встановлено, що це положення визначає єдиний порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності в разі застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або до іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальної санкції, передбаченої статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" - індивідуального режиму ліцензування.

Пунктами 1.2-1.3 Положення №47 визначено, що дія Положення поширюється на всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності, до яких застосовано індивідуальний режим ліцензування, незалежно від їхніх форм власності і місця їх реєстрації. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, відмінні від передбачених цим Положенням, застосовуються правила міжнародного договору.

Разова (індивідуальна) ліцензія є підставою для здійснення окремої зовнішньоекономічної операції суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосована спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування

Відповідно до п. 1.4 Положення, окремою зовнішньоекономічною операцією є комплекс дій суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності та іноземного суб`єкта господарської діяльності, що підпадає підвизначення одного із видів зовнішньоекономічної діяльності, передбачених статтею 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", та включає в себе закінчену разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг) та закінчені розрахунки (грошові, товарні та в інших формах) за цю разову передачу товару (виконання робіт, надання послуг).

Відповідно до приписів статті 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» здійснення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічних операцій без відповідних ліцензій тягне за собою накладення штрафу згідно зі статтею 37 цього Закону у сумі 10 відсотків вартості проведеної операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день здійснення такої операції.

Як стверджує позивач, мав місце факт здійснення зовнішньоекономічної операції з надання Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP, як іноземним суб`єктом господарської діяльності, ПАТ «Родовід Банк», як суб`єкту зовнішньоекономічної діяльності України, юридичних послуг, проте, ПАТ «Родовід Банк» не зверталося до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для одержання разових (індивідуальних) ліцензій на проведення зовнішньоекономічних операцій за участю Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP, зовнішньоекономічну операцію з надання Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP юридичних послуг ПАТ «Родовід Банк» здійснено за відсутності індивідуальної (разової ліцензії).

В якості доказів на підтвердження факту здійснення зовнішньоекономічної операції між Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP та ПАТ «Родовід Банк» позивач посилається на копію листа юриста «Akin Gump» Олівера Сіріча від 11.02.2015 та витяг з афідевіту від 09.03.2015.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи факт вчинення бездіяльності що виражається у незастосування санкції до ПАТ «Родовід Банк», наголошує, що дія приписів Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій поширюється на ПАТ «Родовід Банк» та Akin Gump Strauss Hauer&Feld LLP у випадку здійснення зовнішньоекономічної операції, однак, у Мінекономрозвитку відсутня інформація щодо того чи здійснювалися зовнішньоекономічні операції між зазначеними суб`єктами. Мінекономрозвитку не було надано повноважень щодо здійснення оцінки відповідно до ст. 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» на предмет чи потребує здійснення зовнішньоекономічної операції ПАТ «Родовід Банк» та Akin Gump отримання такої індивідуальної (разової) ліцензії відповідно до Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій.

Представником третьої особи ПАТ «Родовід Банк» у своїх поясненнях від 24.05.2018 також наголошено, що позивачем не доведено обставин, що мала місце зовнішньоекономічна діяльність.

Суд, ретельно дослідивши доводи сторін, з приводу наявності чи відсутності підтвердження факту здійснення зовнішньоекономічної діяльності між ПАТ «Родовід Банк» та компанією Akin Gump, звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з приписами ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, з метою встановлення факту здійснення зовнішньоекономічної операції між ПАТ «Родовід Банк» та компанією Akin Gump, яка потребує отримання індивідуальної (разової) ліцензії, відповідно до Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій, судом було вчинено ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2018 було витребувано у Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченка Андрія Миколайовича копію договору відповідно до якого надаються юридичні послуги останньому, та відповідно до якого здійснюється супровід справи №1052/2015, яка розглядається в Окружному суді Нікосії (Кіпр); зобов`язано Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Шевченка Андрія Миколайовича надати вказані матеріали суду у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2018 за невиконання вимог ухвали суду від 26.07.2018 було застосовано до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "РОДОВІД БАНК" Шевченка Андрія Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий, службова юридична адреса: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3) заходи процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу у розмірі 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - 5 286 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) гривень 00 коп. в дохід Державного бюджету України.

Протокольною ухвалою суду від 12.09.2018 судом також було задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків у справі, та викликано у якості свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 Матеріали справи місять докази направлення на адреси зазначених осіб повісток про виклик в судове засідання, а також докази їх отримання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , конверт з повісткою ОСОБА_3 повернувся на адресу суду за закінченням встановленого строку зберігання.

В підготовче судове засідання свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не прибули.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2018 суд, за клопотанням позивача, вирішив звернутись із судовим дорученням до компетентного органу Сполучених Штатів Америки про надання правової допомоги в отриманні: інформації про наявність та зміст відносин між Akin Gump Strauss Hauer & Feld LLP та Публічним акціонерним товариством «Родовід Банк» щодо надання останньому правової допомоги стосовно справи №1052/2015, яка розглядається Окружним судом Нікосії, Кіпр; належним чином засвідченої копії довіреності, доданої до електронного листа співробітника Akin Gump Strauss Hauer & Feld LLP Олівера Сірича від 11 лютого 2015 року на адресу співробітника Bombardier Inc Емілі Жермейн-Вільнев на підтвердження повноважень представляти інтереси Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до компетентного державного органу Сполучених Штатів Америки; зупинити провадження у справі №826/3903/18 до отримання відповіді від компетентного державного органу Сполучених Штатів Америки на судове доручення.

Разом з тим, 04.10.2019 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов лист Головного територіального управління юстиції у м. Києві про повернення без виконання доручення Окружного адміністративного суду м. Києва про витребування інформації відносно Akin Gump Strauss Hauer & Feld LLP та ПАТ «Родовід Банк», в результаті чого, провадження у справі було поновлено.

Таким чином, з наведеного вбачається, що судом, з метою встановлення обставин, які мають значення для вирішення справи по суті, було вчинено всі необхідні дії в межах своїх повноважень, передбачені приписами Кодексу адміністративного судочинства України, водночас, ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять достатніх та достовірних доказів вчинення зовнішньоекономічної операції між ПАТ «Родовід Банк» та Akin Gump, третьою особою на вимогу суду витребуваних документів на підтвердження вказаних обставин не надано, в результаті чого до третьої особи також було застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, судове доручення до компетентного органу Сполучених Штатів Америки повернулось без виконання.

Разом з тим, щодо наданої позивачем копії витягу з афідевіту від 09.03.2015 та електронного листа ОСОБА_5 від 11.02.2015, необхідно зазначити, що надані позивачем докази не є достатніми в розумінні приписів ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, адже такі не дають суду змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, а саме, чи дійсно було вчинено зовнішньоекономічну операцію між ПАТ «Родовід Банк» та компанією Akin Gump.

Надані позивачем докази (копія витягу з афідевіту від 09.03.2015 та електронного листа ОСОБА_5 від 11.02.2015) не містять конкретної та прямої інформації, яка б підтверджувала обставини здійснення зазначеної вище операції та не дають суду можливості встановити дійсні обставини справи.

Суд наголошує, що матеріалами справи не підтверджується факт здійснення між ПАТ «Родовід Банк» та компанією Akin Gump зовнішньоекономічної операції, яка вимагає отримання індивідуальної (разової) ліцензії.

Відтак, у даному випадку непідтвердження факту здійснення зовнішньоекономічної операції між ПАТ «Родовід Банк» та компанією Akin Gump, свідчить про відсутність підстав для застосування відносно ПАТ «Родовід Банк» санкцій за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Як зазначено судом вище, відповідно до приписів статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в редакції до 07 лютого 2019 року, санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду.

Разом з тим, Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 №2473-VIII статтю 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» було виключено.

Водночас, позивач, у письмових поясненнях від 10.01.2020 та під час підготовчого провадження у справі наполягає на тому, що відповідно до Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20.08.2014 №459 (далі Положення №459), відповідач все ще здійснює контроль за додержанням суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог національного законодавства та положень міжнародних договорів України й застосовує до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальні санкції, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Також, під час підготовчого провадження у справі, позивачем було зазначено, що Положенням №459 визначено, аналогічно до ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» право відповідача накладення штрафних санкцій за рішенням суду.

Разом з тим, дослідивши зміст Положення №459, суд зазначає, що твердження позивача відносно того, що вказаним Положенням визначено порядок застосування санкцій за рішенням суду, - є хибними.

Так, дійсно підпунктами 220 та 226 Положення №459 визначено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України здійснює контроль за додержанням суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог національного законодавства та положень міжнародних договорів України; застосовує до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальні санкції, передбачені Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність, проте, вказаним Положенням не передбачено застосування таких санкцій за рішенням суду.

Отже, з 07 лютого 2019 року стаття 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» втратила чинність та не підлягає застосуванню.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, з моменту втрати чинності ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», суд втратив повноваження на застосування штрафних санкцій в разі порушення суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або пов`язаних з ним Законів на підставі цієї статті.

Застосування судом штрафних санкцій на підставі ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за відсутності визначених Конституцією та законами України повноважень суперечитиме ч.2 ст.19 Конституції України, що є неприпустимим.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У свою чергу, верховенство права як фундаментальний принцип реалізується шляхом проявів своїх складових елементів. Одним із визначальних елементів верховенства права, який значною мірою персоналізує його ефективність та юридичне призначення, є правова визначеність.

Правова визначеність як складова частина верховенства права передбачає, що органи державної влади мають бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають змогу передбачити з великою точністю заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації. З урахуванням цього індивід може впевнено планувати свої дії.

Юридична визначеність як фундаментальний міжгалузевий принцип у вигляді елемента більш загальної ідеї - верховенства права - є бажаним результатом правового регулювання, якого прагнуть правова держава і громадянське суспільство.

У справі "Круслен проти Франції" Європейський суд дійшов висновку, що словосполучення "згідно із законом", у контексті пункту 2 статті 8 Конвенції, вимагає насамперед, щоб захід, який розглядається, мав певні підстави в національному праві; воно також передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступний для цієї особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципу верховенства права. Тлумачачи зміст Конвенції, ЄСПЛ вказує, що вона не обмежується відсиланням до внутрішнього права, а говорить і про якість закону, що має відповідати принципу верховенства права. Це положення передбачає, що у внутрішньому праві мають існувати обмежувальні заходи проти свавільного втручання влади у здійснення громадянами своїх прав. Формулювання законів мають бути досить чіткими і зрозумілими, щоб надати громадянам необхідну інформацію стосовно обставин та умов, за яких публічна влада наділяється повноваженнями для таємного та потенційно небезпечного втручання у здійснення індивідом своїх прав на повагу особистого життя та кореспонденції.

Таким чином, вирішальне значення в сенсі гарантування визначеності норми права надається не буквальному її змісту, а якісним характеристикам правових приписів.

При цьому, аналізуючи дотримання вимог "якості закону" як прояву його визначеності, ЄСПЛ зазначив, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону є фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі "Гудвін проти Сполученого Королівства"). Таким чином, Суд указав, що необхідні процедурні гарантії, які б могли запобігти свавільному застосуванню відповідного матеріального законодавства.

Враховуючи викладене у сукупності, та зважаючи на те, що з 07.02.2019 стаття 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» виключена згідно з Законом України від 21.06.2018 №2473-VIII, суд з метою дотримання вимог "якості закону" дійшов висновку, що на час вирішення даної справи неможливо застосувати спеціальну санкцію на підставі норми закону, що втратила чинність.

Таким чином, наведене в сукупності, а саме: відсутність встановленого факту здійснення зовнішньоекономічної операції між ПАТ «Родовід Банк» та компанією Akin Gump Strauss Hauer & Feld LLP, а також виключення статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Водночас, слід наголосити, що судом було вжито всі передбачені Кодексом адміністративного судочинства України заходи, з метою отримання доказів по справі, в той час, як позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 14.11.2019 (справа № 826/2966/16).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовну.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 лютого 2020 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа