ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/2538/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Мельничука В.П., Файдюка В.В.,

за участю секретаря: Рагімової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України, Народного депутата України Журжія Андрія Валерійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державна податкова служба України, Голова Державної податкової служби України Верланов С.О., Міністерство фінансів України, Виконуючий обов`язки Голови Державної фіскальної служби України Гутенко Д.В., Державна митна служба України, Голова Державної митної служби Нефьодов М.Є. про визнання протиправним та скасування рішення (розпорядження) №35-р від 31 січня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України»;

- поновити позивача на посаді Голови Державної фіскальної служби України;

- стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі - Кабінет Міністрів України, Державна фіскальна служба України та особа, яка не брала участі у справі - Народний депутат України Журжій Андрій Валерійович звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Апелянти мотивують свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

28 жовтня 2019 року під час судового засідання ОСОБА_1 подав клопотання про відмову від позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у вигляді стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про відмову від позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у вигляді стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, спричиненої незаконним звільненням, у вигляді стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в цій частині визнано нечинним рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року та в цій частині позовних вимог провадження у справі закрито.

17 лютого 2020 року під час судового засідання ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позовних вимог в частині поновлення його на посаді Голови Державної фіскальної служби України та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Шостого апеляційний адміністративний суд від 17 лютого 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог щодо поновлення на посаді Голови Державної фіскальної служби України. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної фіскальної служби України та в частині звернення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Голови Державної фіскальної служби України - визнано нечинним та закрито провадження у справі щодо зазначених позовних вимог.

У зв`язку із відмовами від частини позовних вимог та задоволенню вказаних клопотань, Шостий апеляційний адміністративний суд переглядає справу в межах позовних вимог щодо -визнання протиправним та скасування Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України».

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 травня 2015 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 424-р, ОСОБА_1 призначено Головою Державної фіскальної служби України.

17 січня 2018 року Міністром фінансів України О. Данилюком листом за № 17030-02-3/1421 внесено Кабінету Міністрів України подання про припинення державної служби ОСОБА_1 у зв`язку із втратою права на державну службу. Додатком до листа долучено проект Розпорядження Кабінету Міністрів України про припинення державної служби ОСОБА_1 , лист-відповідь від Посольства Великої Британії в Україні, направлений за підписом Міжнародного офіцера зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріка Торкингтона , від 11 квітня 2017 року та неофіційний переклад цього листа українською мовою.

25 січня 2018 року на засіданні Кабінету Міністрів України, що підтверджується витягом з протоколу № 3 засідання Кабінету Міністрів України від 25 січня 2018 року, було вирішено доручити Комісії з питань вищого корпусу державної служби здійснити дисциплінарне провадження стосовно Голови Державної фіскальної служби України ОСОБА_1 за фактами, викладеними в листі Міністра фінансів України від 17 січня 2018 року № 17030-02-3/1421, та за його результатами подати Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції.

На виконання даного доручення Кабінету Міністрів України Комісією з питань вищого корпусу державної служби листом від 30 січня 2018 року № 14-90/1-1-18 повідомлено Кабінет Міністрів України, що з урахуванням наданих матеріалів підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 відсутні. У вказаному ж листі Комісією з питань вищого корпусу державної служби було процитовано норму п. 2 ч. 1 статті 84 Закону України «Про державну службу» про те, що «набуття громадянства іншої держави є підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження».

31 січня 2018 року Кабінетом Міністрів України винесено Розпорядження № 35-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України».

Вважаючи оскаржуване розпорядження відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ст. 64 Закону України «Про державну службу», за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.

Частина 1 статті 66 Закону України «Про державну службу» визначає, що одним з видів дисциплінарних стягнень, які застосовуються до державного службовця, є звільнення з посади державної служби.

Водночас, ч. 1 статті 71 Закону України «Про державну службу» встановлено, що службове розслідування може проводитися виключно з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку.

Проте, наведеною вище статтею 65 вказаного Закону до переліку можливих дисциплінарних проступків державного службовця не віднесено набуття ним громадянства іншої держави.

Так, статтею 83 Закону України «Про державну службу» визначені підстави для припинення державної служби, серед яких, зокрема, зазначені «у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону)» та «за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону)».

При цьому, підставою припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження, як це визначено статтею 84 Закону України «Про державну службу», є, в тому числі, набуття громадянства іншої держави.

В той же час, однією з підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу», є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Таким чином, Закон України «Про державну службу» розрізняє два окремі випадки припинення державної служби, а саме, у разі набуття громадянства іншої держави та у разі вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, до якого не віднесено випадку набуття особою громадянства іншої держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Відповідно до протоколу №3 засідання Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року Комісії з питань вищого корпусу державної служби було доручено здійснити дисциплінарне провадження стосовно Голови ДФС ОСОБА_1 за фактами, викладеними у листі Мінфіну від 17.01.2018 року та за його результатами подати Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну службу» Комісія здійснює дисциплінарні провадження щодо державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", та вносить суб`єкту призначення пропозиції за наслідками дисциплінарного провадження.

Отже, Комісія здійснює будь-які перевірки відносно державного службовця тільки в межах дисциплінарного провадження та надає свої пропозиції тільки за наслідками дисціплінарного провадження.

Дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 в передбачений законом спосіб не порушувалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про державну службу» підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Частиною другою вказаної статті визначено вичерпний перелік дисциплінарних проступків, а саме:

1) порушення Присяги державного службовця;

2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;

3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;

4) дії, що шкодять авторитету державної служби;

5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;

7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;

10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;

11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;

12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення;

15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

У листі до Кабінету Міністрів України Міністр фінансів України О.Данилюк вказує на наявність підстав для застосування до позивача наслідків, передбачених ст. 84 Закону України «Про державну службу».

При цьому, ст. 84 Закону України «Про державну службу» регулює питання припинення державної служби у разі втрати державним службовцем права на державну службу або його обмеження, що не є дисциплінарним проступком, за який настає дисциплінарна відповідальність, а є виключною підставою для припинення державної служби (а не звільнення) державного службовця.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Міністр, у відносинах з центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується через міністра, порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника центрального органу виконавчої влади та його заступників.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Міністр фінансів України О.Данилюк не порушував перед Кабінетом Міністрів України питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а вносив подання про припинення державної служби ОСОБА_1 (що відноситься до виключних повноважень Прем`єр-міністра) на підставі ст. 84 Закону України «Про державну службу», яка не відноситься до дисциплінарних проступків, за вчинення якого відносно державного службовця могло б бути порушено дисциплінарне провадження.

У свою чергу, Прем`єр-міністр України не мав повноважень порушувати перед Кабінетом Міністрів питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності Голови ДФС України, адже це питання відноситься до виключною компетенції Міністра фінансів Укарїни.

Таким чином, доручивши Комісії з питань вищого корпусу державної служби здійснити дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 Кабінетом Міністрів України порушено положення п. 13 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та ст. 65 Закону України «Про державну службу».

Комісія з питань вищого корпусу державної служби жодних пропозицій за наслідками дисциплінарного провадження щодо ОСОБА_1 не вносила.

30 січня 2018 року Комісія з питань вищого корпусу державної служби своїм листом №14-90/1-1-18 адресованим Кабінету Міністрів України повідомила, що комісією встановлена відсутність підстав для притягнення Голови ДФС України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, що відповідно до ст. 64 Закону України «Про державну службу» державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності виключно за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни у порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на це, підстави для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відсутні.

Також, у даному листі Кабінету Міністрів України було роз`яснено, що набуття громадянства іноземної держави є підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням (п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону).

Будь-якого підтвердження фактів, викладених у листі Міністра фінансів України О. Данилюка від 17 січня 2018 року, Комісією знайдено не було.

Таким чином, дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 . Комісією з питань вищого корпусу державної служби не здійснювалось взагалі, жодної перевірки наведених у листі Міністра фінансів України О . Данилюка фактичних обставин не проводилось, жодного підтвердження чи спростування не надано. При цьому, жодних пропозицій Комісія з питань вищого корпусу державної служби Кабінету Міністрів України не подала.

Отже лист Комісії з питань вищого корпусу державної служби не може бути підставою для прийняття Кабінетом Міністрів України жодного кадрового рішення відносно Голови ДФС України ОСОБА_1 .

Щодо встановлення факту набуття ОСОБА_1 громадянства іншої країни, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 35-р від 31.01.2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України» позивача було звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

У свою чергу п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу" передбачає, що підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набуття громадянства іншої держави.

Отже, звільненню позивача з роботи із зазначеної підстави мало передувати встановлення факту набуття ним громадянства іншої держави.

В розпорядженні № 35-р від 31.01.2018 року відсутня інформація про те, громадянство якої держави набув ОСОБА_1 та на підставі яких доказів така обставина була встановлена.

Судом першої інстанції було встановлено, що оскаржуване розпорядження було прийняте за результатами розгляду подання Міністра фінансів України О. Данилюка , викладеного у формі листа № 17030-02-3/1421 від 17.01.2018 року, про припинення державної служби ОСОБА_1 у зв`язку із втратою права на державну службу. Подання обґрунтоване тим, що у позивача наявне громадянство Великої Британії.

Разом із вказаним дорученням Кабінету Міністрів України був наданий лист Посольства Великої Британії в Україні, який підписаний Міжнародним офіцером зв`язку Національного кримінального агентства Великобританії Патріком Торкингтоном , від 11.04.2017 року та неофіційний переклад цього листа українською мовою.

Вказаним листом Міністра фінансів України О. Данилюка було повідомлено про те, що ОСОБА_1 має Британський паспорт з відповідним статусом, отриманим у 2012 році. Додатково зазначено, що Національне кримінальне агентство Великобританії забезпечило Національне антикорупційне бюро України інформацією відносно ОСОБА_1 , включаючи факт про його Британське громадянство та повідомлено, що в подальшому, матеріали, що підтверджують цей факт будуть надані Національному антикорупційному бюро України відповідно до міжнародних Конвенцій.

Інші докази щодо наявності у позивача громадянства іншої держави на час прийняття рішення про звільнення його з посади Голови Державної фіскальної служби України у розпорядженні Кабінету Міністрів України були відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 74 КАС України встановлює умови, за яких докази є допустимими та передбачає, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінюючи лист Посольства Великої Британії в Україні як доказ наявності у ОСОБА_1 громадянства Великої Британії, колегія суддів приходить до висновку про те, що Міністра фінансів України О. Данилюка фактично повідомлено про обставини, які можуть мати вплив на законність перебування позивача на державній службі та про уповноважений орган на території України, якому в подальшому будуть передані докази, які підтверджують такі обставини.

У такому листі відсутні посилання на офіційний документ Великої Британії із зазначенням його реквізитів та найменування органу, що видав такий документ, на підставі якого зроблений висновок про наявність у ОСОБА_1 британського громадянства.

Лист Посольства Великої Британії в Україні фактично розкриває зміст інформації, яка передана Національному антикорупційному бюро України від Національного кримінального агентства Великобританії та зміст доказів, які будуть передані у майбутньому.

Сам по собі такий лист не є доказом набуття ОСОБА_1 громадянства Великої Британії, не містить посилання на докази, які підтверджують такий факт та лише інформує про орган, якому будуть передані докази, які стосуються набуття позивачем громадянства іншої держави.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України з підстав набуття громадянства іншої держави за наявності у розпорядженні Кабінету Міністрів України виключно листа Посольства Великої Британії в Україні від 11.04.2017 року було передчасним.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення також врахував, що вказаний вище лист отримано його адресатом у квітні 2017 року, позивача звільнено з роботи у січні 2018 року, проте на час розгляду справи по суті у грудні 2018 року, відповідачами не надано інших доказів набуття позивачем громадянства Великої Британії.

З метою повного з`ясування обставин справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2019 року витребувано у директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича належним чином завірені копії матеріалів, що підтверджують Британське громадянство ОСОБА_1 , відповідно до інформації, що зазначена у відповіді на лист Міністерства фінансів України 17030-07-12/9614 від 10.04.2017.

Витребувано в Кабінету Міністрів України належним чином завірені документи на підтвердження факту набуття ОСОБА_1 громадянства іншої країни.

Витребувано в Кабінету Міністрів України належно завірену копію листування між Кабінетом Міністрів України та Секретаріатом Кабінету Міністрів України та Міністерством фінансів України на підтвердження факту вживання заходів щодо отримання запитуваної під час судового засідання 13 травня 2019 року інформації, а саме: засвідченої належним чином копії відповіді на лист Міністерства фінансів України 17030-07-12/9614 від 10.04.2017, які наявні в матеріалах справи як ксерокопії (а.с. 68,69 том 1).

На виконання вимог вказаної ухвали до суду апеляційної інстанції надійшли відповіді наступного змісту.

Листом від 10.06.2019 року за № 10-177/19181 Національне антикорупційне бюро України зазначило, що витребувані судом матеріали були отримані в рамках міжнародно-правової допомоги у кримінальному провадженні № 52017000000000218 від 31.03.2017 та відповідно до ч. 1 ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Оскільки від Шостого апеляційного адміністративного суду до Національного антикорупційного бюро України не надходило копій письмового дозволу прокурора на розголошення відповідних відомостей досудового розслідування, можливість надання витребуваних судом документів відсутня.

Листом від 12.06.2019 року за № 6-4640/1-19 Державна міграційна служба України вказала, що добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави (держав) є відповідно до ст. 19 Закону України «Про громадянство України» підставою для втрати громадянства України. Проте, на сьогодні не має документально підтвердженої інформації для порушення питання про втрату громадянства ОСОБА_1 .

Листом від 13.06.2019 року за № 17030-07-10/15389 Міністерство фінансів України повідомило, що згідно із пунктом 70 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55, установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються у ній, Міністерство фінансів України не може засвідчити копію відповіді на лист Міністерства фінансів України від 10.04.201717030-07-12/9614.

Щодо відомостей зазначених в листі Національного антикорупційного бюро України від 10.06.2019 року за № 10-177/19181 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п. 19 ст. 46 «Взаємна правова допомога» Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, яка ратифікована Законом України від 18 жовтня 2006 року № 251-V, запитуюча Держава-учасниця не передає й не використовує інформацію або свідчення, надані запитуваною Державою-учасницею, для здійснення розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду, іншого, ніж те (той), яке (який) зазначено в проханні, без попередньої згоди на це запитуваної Держави-учасниці.

Згідно з ч. 2 ст. 553 Кримінального процесуального кодексу України докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, можуть бути використані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім випадків, коли досягнуто домовленості про інше із запитуваною стороною.

З огляду на встановлені обмеження у використанні відомостей та доказів, отриманих в рамках міжнародно-правової допомоги, враховуючи, що обмін інформацією щодо ОСОБА_1 між Національним кримінальним агентством Великобританії та Національним антикорупційним бюро України відбувався у рамках кримінального провадження № 52017000000000218 від 31.03.2017 року та приймаючи до уваги відсутність домовленості щодо використання матеріалів поза межами кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що викладена у листі Посольства Великої Британії в Україні інформація не може бути використана судом з підстав її одержання з порушенням порядку, встановленого законом.

Підсумовуючи наведене колегія суддів зазначає, що:

- використаний Кабінетом Міністрів України у якості доказу набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави лист Посольства Великої Британії в Україні не є належним та допустимим доказом наявності у позивача британського громадянства;

- під час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій відповідачі не надали інших доказів на набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави, у тому числі отриманих після видачі розпорядження № 35-р від 31.01.2018 року;

- з метою дотримання принципу офіційного з`ясування обставин справи, судом апеляційної інстанції були реалізовані повноваження щодо збирання доказів з власної ініціативи. Разом з тим, направлення запиту до органу державної влади, у розпорядженні якого, за твердженням осіб, які подали апеляційні скарги, може перебувати інформація щодо предмету доказування, не забезпечило отримання додаткових письмових доказів, які б підтверджували або спростовували наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу", для припинення державної служби ОСОБА_1 .

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідачів про набуття ОСОБА_1 громадянства Великої Британії, оскільки вони ґрунтуються виключно на інформації, яка за своїм змістом не дає змоги встановити юридичний факт, наявність якого могла б бути підставою для припинення державної служби ОСОБА_1 на посаді Голови Державної фіскальної служби України та його звільнення з такої посади.

В контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що з метою належного дослідження доказів в рамках розгляду даної адміністративної справи, перед відповідачами неодноразово ставилось питання про наявність документів, які підтверджували б наявність факту подвійного громадянства ОСОБА_1 , про які, в тому числі, могло йтися в вищезазначеному листі.

Особи, які подали апеляційні скарги, вважають, що процедуру звільнення позивача було дотримано, адже звільнення керівника центрального органу виконавчої влади саме за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби відбувається не у кожному випадку припинення державної служби.

Особливості проходження державної служби в окремих державних органах визначені у ст. 91 Закону України «Про державну службу».

Згідно з ч. 3 ст. 91 Закону України «Про державну службу» керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України у порядку, передбаченому Конституцією України та законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади».

Положеннями ч. 7 ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України звільняє керівників центральних органів виконавчої влади з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади", «Про державну службу». Порядок звільнення керівників центральних органів виконавчої влади Закону України «Про Кабінет Міністрів України» не визначає.

На час прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України № 35-р від 31.01.2018 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України», ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» діяла у редакції, яка передбачала, що керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби.

Іншого порядку звільнення керівника центрального органу виконавчої влади, ніж за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби, Конституція України та законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади» - не передбачають.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що надходження пропозиції Комісії з питань вищого корпусу державної служби є обов`язковою передумовою для прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження про звільнення Голови Державної фіскальної служби України не залежно від підстав, з яких припиняється державна служба.

Посилання скаржників на те, що повноваження Комісії з питань вищого корпусу державної служби визначені ст. 15 Закону України «Про державну службу», яка передбачає можливість внесення суб`єкту призначення пропозицій виключно за наслідками дисциплінарного провадження також є необґрунтованими.

Повноваження зазначеної Комісії дійсно визначені у ст. 15 Закону України «Про державну службу». Разом з тим, вказана норма права не містить застереження про те, що визначений у ній перелік повноважень Комісії з питань вищого корпусу державної служби є виключним.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державну службу» Комісія з питань вищого корпусу державної служби входить до системи управління державною службою.

Зміни до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», відповідно до яких керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби, були внесені саме пп. 14 п. 3 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу».

Отже, Закон України «Про державну службу» визначає, що порядок звільнення керівників центральних органів виконавчої влади встановлюється Законом України «Про центральні органи виконавчої влади». Також саме вказаним Законом положення ч. 1 ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» було викладено у редакції, яка визначає пропозицію Комісії з питань вищого корпусу державної служби як обов`язкову передумову для звільнення керівника центрального органу виконавчої влади.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційних скарг про те, що Закон України «Про державну службу» не наділяє Комісію з питань вищого корпусу державної служби повноваженнями щодо внесення подання про звільнення керівника центрального органу виконавчої влади з інших підстав, ніж за наслідками дисциплінарного провадження.

Додатково колегія суддів наголошує на тому, що прийняття рішення про звільнення позивача з посади за відсутності пропозиції Комісії з питань вищого корпусу державної служби призвело не лише до порушення встановлено законом порядку звільнення керівника центрального органу виконавчої влади, а й до прийняття рішення за відсутності доказів, які б підтверджували існування підстав для припинення державної служби, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу".

Колегія суддів враховує, що Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Окружного адміністративного суду міста Києва, що відповідачами не доведено правомірність звільнення позивача з займаної посади, а тому вбачається, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, що адміністративний позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 35-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України» підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтами доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №35-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України».

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Кабінету Міністрів України, Державної фіскальної служби України, Народного депутата України Журжія Андрія Валерійовича - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року в частині визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №35-р «Про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови Державної фіскальної служби України» залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде виготовлено протягом п`яти днів.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Мельничук В.П.

Суддя Файдюк В.В.

Повний текст постанови виготовлено - 24 лютого 2020 року.