ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

Київ

справа №160/10255/19

адміністративне провадження №К/9901/3505/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/10255/19

за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів

за касаційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, постановлену суддею Єфановою О.В. та

постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Білак С.В., суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , де просила:

1.1. стягнути на користь Міністерства оборони України в особі 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту фактичні витрати, пов`язані з грошовим забезпеченням ОСОБА_1 у вищому військовому навчальному закладі у сумі 159130,98 грн;

1.2. стягнути на користь Міністерства оборони України в особі: 19 окремого мостового загону 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту фактичні витрати, пов`язані з продовольчим забезпеченням ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі, у сумі 28 331,32 грн, витрати на речове забезпечення курсанта - 11,70 грн та витрати на медичне забезпечення - 4,06 грн.

2. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що 26 вересня 2019 року військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону на адресу Міністерства оборони України направлено повідомлення за вихідним номером 3-6-4471 про невідшкодування ОСОБА_1 протягом довгого часу витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі, чим державі завдано збитку у розмірі 187478,06 грн.

3. У відповідь на повідомлення, до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону надійшов лист від військової частини НОМЕР_1 від 27 вересня 2019 року за вихідним номером 9/98-556, у якому повідомляється, що з травня 2018 року уповноваженими особами військової частини НОМЕР_1 не здійснювалось жодних заходів за для стягнення з ОСОБА_1 коштів, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі у зв`язку із неможливостю організувати претензійно-позовну роботу з метою захисту інтересів держави та стягнення з ОСОБА_1 коштів, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

4. Таким чином, ні Міністерством оборони України, ані військовими частинами Т0120 та НОМЕР_2 не здійснювались жодні заходи для захисту інтересів держави та відшкодування витрат, пов`язаних з навчанням та утриманням у вищому військовому навчальному закладі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

5. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року, позовну заяву Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів повернуто позивачу на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України.

6. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у цьому випадку «не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Отже, відсутні обставини, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання зазначеними прокуратурою органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави, а тому позов підлягає поверненню на підставі пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

7. Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, заступник військового прокурора Південного регіону України подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкових висновків, що у прокурора відсутні підстави звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України. посилається на положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Вказує, що Міністерством оборони України, Військовою частиною НОМЕР_1 та Військовою частиною НОМЕР_2 , усвідомлюючи порушення законних інтересів держави внаслідок не відшкодування витрачених на навчання ОСОБА_1 коштів, не здійснювався захист інтересів держави та за їх захистом до суду не зверталися.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Соколова В.М. від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року у справі № 160/10255/19 за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20 лютого 2020 року підготовчі дії закінчено, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позиція інших учасників справи

11. Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи.

12. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

13. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Згідно зі статтею 1311 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

15. Частиною 3 статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

16. Відповідно до частин третьої п`ятої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

17. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

18. Частиною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року№ 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

19. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

20. Частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

21. У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

22. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що прокурор, як посадова особа державного правоохоронного органу, з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій має право звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави (стаття 55 Конституції України), але не на загальних підставах, а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

23. Конституція України та ординарні закони не визначають перелік випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Наприклад, таке право виникає тоді, коли прокурор діє в інтересах громадянина, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

24. Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

25. Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

26. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги, так само як вимоги касаційної скарги, мотивовано не зверненням Міністерством оборони України, Військовою частиною НОМЕР_1 та Військовою частиною НОМЕР_2 , у цьому випадку, з позовом протягом певного періоду для захисту інтересів держави та нездійсненням цими суб`єктами заходів щодо захисту таких інтересів.

27. Однією з умов виникнення у прокурора права на звернення до суду в інтересах держави передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

28. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

29. У другому випадку законодавчо обумовлено, що має бути відсутнім орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

30. Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16.

31. Представництво інтересів держави прокурором в суді не повинно мати на меті підміну суб`єкта виконання владних управлінських функцій, а спонукати до виконання у разі неналежного виконання таких функцій суб`єктом владних повноважень, якого представлятиме прокурор в суді.

32. Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.

33. Враховуючи викладене, з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

34. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2019 року у справі №320/903/19.

35. Як слідує з матеріалів справи, звернення прокурора до суду з цим позовом обумовлено невжиттям заходів Міністерством оборони України, Військовою частиною НОМЕР_1 та Військовою частиною НОМЕР_2 щодо відшкодування ОСОБА_1 протягом довгого часу витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі, чим державі завдано збитку у розмірі 187478,06 грн.

36. Відповідно до пункту 9 статті 5 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України забезпечує представництво інтересів Міноборони в судових та інших органах.

37. Згідно з п. 4 «Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040 (далі - Загальне положення), основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов`язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.

38. Відповідно до п. 1 розділу III «Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.12.2016 № 744 (далі - Інструкція), для організації вирішення в судовому порядку спірних правовідносин, забезпечення належного представництва інтересів Міноборони та Збройних Сил під час розгляду справ судами загальної юрисдикції, недопущення заподіяння збитків та майнових втрат державі відповідними юридичними службами за участю фінансової (фінансово-економічної) служби та відповідальних підрозділів проводиться позовна робота.

39. Отже, здійснення захисту інтересів міністерства, які у цьому випадку збігається з інтересами держави покладено на юридичну службу, яка у визначений законом спосіб реалізує свої повноваження у цій сфері.

40. Крім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді зазначила наступне.

41. Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

42. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

43. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

44. Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

45. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

46. Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

47. Щодо посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року № 905/803/18, колегія суддів зазначає наступне.

48. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

49. Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

50. Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 липня 2018 року у справі №822/1169/17, від 17 липня 2019 року у справі № 810/3159/18, від 18 липня 2019 року у справі № 826/15794/17.

51. У касаційній скарзі скаржником зазначено, що підставою звернення військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону із позовом є факт не звернення суб`єкта владних повноважень до суду з позовом який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, відтак у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом.

52. В якості доказів зазначеного, зокрема, як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі посилається на листи військової частини НОМЕР_1 від 27 вересня 2019 року за вихідним номером 9/98-556, у якому повідомляється, що з травня 2018 року уповноваженими особами військової частини НОМЕР_1 не здійснювалось жодних заходів задля стягнення з ОСОБА_1 коштів, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі у зв`язку із неможливістю організувати претензійно-позовну роботу з метою захисту інтересів держави та стягнення з ОСОБА_1 коштів, пов`язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі та лист Адміністрації державної спеціальної служби транспорту від 03 жовтня 2019 року за № 518/10/984, де повідомляється, що Міністерство оборони України з метою відшкодування витрат, завданих ОСОБА_1 до суду не зверталося.

53. Разом з тим, Міністерство оборони України не повідомило причин, які перешкоджають йому самостійно захистити інтереси, які збігаються з інтересами держави як міністерства так і, відповідно, Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , які згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05 грудня 2017 року № 2225- VIII з 14 січня 2018 року є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

54. Як слідує з матеріалів справи, військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону теж не з`ясувала цих причин і не повідомила їх суду. Відтак, не підтвердила підстав представництва.

55. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

56. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

57. Таким чином, посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2019 року № 905/803/18 є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справах № 903/129/18 та № 905/803/18.

58. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у справі не було передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

59. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій, ухвалили судові рішення з додержанням норм процесуального права.

60. Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

61. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка та під час розгляду справи суди не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій відсутні.

62. Оскільки висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні, то касаційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України необхідно залишити без задоволення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

63. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду