ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 року м. Київ № 640/16669/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач, Управління Держпраці), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову від 30.07.2019 №КВ1311/1775/АВ/ТД/ФС-471 про накладення штрафу у розмірі 250 380,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що спірна постанова є протиправною, оскільки інспекційне відвідування проведене на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, який 14.05.2019 скасований рішенням суду. Крім того зазначила, що надані письмові пояснення під час інспекційного відвідування невірно трактовані перевіряючими та підставі чого зроблено хибні висновки про наявність у позивача неофіційно оформлених працівників.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у письмовому відзиві на адміністративний позов зазначив, що інспекційне відвідування позивача відбулося на підставі заяви громадянки ОСОБА_2 , у ході якого зафіксовано факт неоформлення трудових відносин позивачем, як роботодавцем, відтак спірна постанова є правомірною, та прийнятою відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

Оцінивши подані сторонами документи і матеріали, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Обставини встановлені судом:

Постановою Управління Держпраці №КВ1311/1775/АВ/ТД/ФС-471 від 30.07.2019 за результатами розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акту інспекційного відвідування №КВ 1311/1775/АВ від 17.07.2019, за порушення вимог частини першої та третьої статті 24 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України), що виразилось у неоформленні трудових відносин позивачем з працівниками ОСОБА_3 , яка знаходилась під час відвідування на робочому місці та ОСОБА_2 яка працювала протягом червня місяця, застосовано штраф у розмірі 250 380,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, вважаючи її такою, що порушує права та законні інтереси позивача, остання звернулася до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю).

Згідно з абзацом сьомим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення

Відповідно до частини четвертої статті 265 Кодексу законів про працю України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Постанова № 509), порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).

У відповідності до пункту 2 Постанови №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Позивач зазначала про безпідставність перевірки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, проте, суд звертає увагу, що предметом оскарження у даній адміністративній справі, являється постанова про накладення штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Київській області, щодо оскарження підстав перевірки або дій посадових осіб під час її проведення, позивач не звертався.

У даному випадку спірним питанням є правомірність/неправомірність прийнятої відповідачем постанови про накладення на позивача штрафу з підстав наявності/відсутності фактів вчинення порушень законодавства про працю.

У ході судового розгляду справи встановлено, що на підставі звернення-скарги фізичної особи від 12.06.2019 № Ф-2643 відповідачем видано наказ від 15.07.2019 №3537 про проведення інспекційного відвідування позивача. Направлення від 15.07.2019 №1311 було вручено 16.07.2019 о 14 годин 20 хвилин позивачу за адресою ведення господарської діяльності вул. Рейтарська, буд. 21/13, Київ у творчій школі «Артхаус».

Позивачем 17.07.2019 було надано документи (завірені копії), зокрема: договір оренди від 25.02.2016 №01-02, витяг/довідка про реєстрацію в органах статистики, особові справи всіх працівників підприємства (в т.ч. заяви, накази про прийом на роботу, повідомлення ДФС; особові картки ф. II- 2), посадові інструкції працівників, штатний розпис, розрахунково-платіжні відомості та відомості про виплату заробітної плати працівникам з датою такої виплати, табелі обліку використання робочого часу, журнал з підписами працівників щодо проведення інструктажу з охорони праці, пояснення стосовно ОСОБА_2 .

Кількість офіційно оформлених найманих працівників у позивача згідно наданих документів станом на 17.07.2019 становить п`ять осіб.

Проте, під час проведенні інспекційного відвідування 16.07.2019 за адресою ведення господарської діяльності позивача у творчій школі «Артхаус» посадовими особами відповідача виявлено факти допуску найманих працівників до виконання посадових обов`язків, без укладання трудових договорів (контрактів), оформлених наказами чи розпорядженнями та без подання повідомлення про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України до контролюючого органу (ДФС) чим порушено частину першу статті 21, частину третю статті 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII зі змінами та доповненнями, а також постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 зі змінами та доповненнями.

Під час проведення інспекційного відвідування проводилась інформаційно- роз`яснювальна робота щодо необхідності дотримання законодавства про працю та опитування персоналу щодо виконання ними функціональних обов`язків та роботи у позивача була опитана ОСОБА_3 , яка зазначила у письмовому поясненні, що є адміністратором у позивача, проходить стажування другий тиждень. До її посадових обов`язків входить повідомляти учнів про заняття, за потреби телефонує про зміни планів школи. Заробітну плату не отримувала, так як знаходиться на стажуванні. Проте офіційно не працевлаштована. Також зазначено, що пояснення написано особисто в 14 годині 50 хвилин 16.07.2019.

Згідно наданих документів позивача 17.07.2019 встановлено, що наказом від 16.07.2019 № 3 позивачем ОСОБА_3 прийнято на роботу за трудовим договором на посаду адміністратора на умовах укладеного з нею трудового договору від 16.07.2019.

Заява на прийом на роботу ОСОБА_3 від 16.07.2019.

Повідомлення про прийняття на роботу працівника ОСОБА_3 подано до ГУ ДФС у м. Києві (Соломянський р-н.)- 16.07.2019.

При цьому у зазначеному повідомленні зазначений час доставленого документу до ГУ ДФС у м. Києві (Соломянський р-н.) в 16:52:14 та зазначено час отримання 16.07.2019 в 16:53:26.

Інспекційне відвідування розпочато 16.07.2019 об 14:10. пояснення від працівника ОСОБА_3 отримано 16.07.2019 в 14:50, а повідомлення до ГУ ДФС у м. Києві (Соломянський р-н.) відправлено 16.07.2019 в 16:52:14.

Також в ході інспекційного відвідування, позивач 16.07.2019 в письмовому пояснені зазначила, що в червні місяці в неї проходила стажування на посаду адміністратора автор скарги від 12.06.2019 № Ф-2643 ОСОБА_2 , яка офіційно не була працевлаштована в зв`язку з тим, що проходила стажування, трудовий договір не заключався, заробітну плату позивач нараховувала ОСОБА_2 погодинно.

Отже, за висновками відповідача, в порушення вимог статей 253, 254, 256 Кодексу законів про працю України позивачем не проводилося стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сплати внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення.

Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про порушення позивачем законодавство про працю України, а саме: вимоги статей 43, 46 Конституції України, частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці», статей 21-24, 94-97, 253, 254, 256 Кодексу законів про працю України, які передбачають укладення трудових договорів між працівниками та роботодавцем, ведення обліку робочого часу та документів бухгалтерського обліку, які засвідчують нарахування та виплату заробітної плати працівникам, проведення сплати страхових внесків до фондів державного соціального страхування внесків до пенсійного фонду, тощо.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною першою статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у письмових поясненнях, зазначила що є адміністратором у позивача та проходить стажування другий тиждень. До її посадових обов`язків входить повідомляти учнів про заняття, за потреби телефонує про зміни планів школи. Заробітну плату не отримувала, так як знаходиться на стажуванні. Проте офіційно не працевлаштована. Письмові пояснення написані нею особисто під час інспектування та підписані о 14 годині 50 хвилин 16.07.2019.

Разом з тим, як зазначає відповідач, та не заперечує сама позивач, наказом від 16.07.2019 № 3 ОСОБА_3 прийнято на роботу за трудовим договором на посаду адміністратора на умовах укладеного з нею трудового договору від 16.07.2019. Заява на прийом на роботу ОСОБА_3 датована 16.07.2019. Повідомлення про прийняття на роботу працівника ОСОБА_3 подано до ГУ ДФС у м. Києві (Соломянський р-н.) - 16.07.2019.

При цьому у зазначеному повідомленні зазначений час доставленого документу до ГУ ДФС у м. Києві (Соломянський р-н.) в 16:52:14 та зазначено час отримання 16.07.2019 в 16:53:26, отже одразу після закінчення інспекційного відвідування.

Також в ході інспекційного відвідування позивач в письмовому пояснені не заперечувала що в червні місяці в неї проходила стажування на посаді адміністратора автор скарги від 12.06.2019 № Ф-2643 ОСОБА_2 . Офіційно не була працевлаштована в зв`язку з тим, що проходила стажування.

Водночас, слід зазначити, що у відповідності до вимог статті 26 Кодексу законів про працю України, який передбачає, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається та умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу, позивачем не надано наказів про проходження випробування вказаними особами.

Крім того, стажування при прийнятті на роботу законодавчо передбачено лише для певних категорій осіб. У всіх інших випадках роботодавець зобов`язаний оформити працівника на роботу за трудовим договором в установленому порядяку з першого дня виконання ним трудових функцій.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №817/2331/16.

Враховуючи надані громадянками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пояснення, суд вбачає наявність в діях позивача ознак порушень трудового законодавства.

З приводу посилань позивача на процедурні порушення, допущені суб`єктом владних повноважень під час проведення перевірки, суд зазначає наступне.

Суб`єкт господарювання, який вважає порушеним порядок та підстави призначення інспекційного відвідування перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб Держпраці до такого інспекційного відвідування.

Якщо ж допуск до проведення інспекційного відвідування відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень трудового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється Держпраці України.

Отже, саме на етапі допуску до інспекційного відвідування суб`єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість його призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення контролю щодо себе.

Водночас допуск до інспекційного відвідування нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених Держпраці України чи її територіальним органом при призначенні та проведенні Інспекційного відвідування. А відтак, позови суб`єктів господарювання, спрямовані на оскарження рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок , інспекційних відвідувань тощо можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулось допуску посадових осіб Держпраці до інспекційного відвідування.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав суб`єктів господарювання, оскільки після проведення інспекційного відвідування права суб`єкта господарювання порушують лише наслідки його проведення.

Подібна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 24.12.2010 у справі № 21-25а10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо доводів позивача відносно несвоєчасного повідомлення її про розгляд справи про накладення штрафу, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 Постанови №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Згідно з пунктом 4 Постанови №509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У відповідності до пункту 6 Постанови №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до пунктів 7-8 Постанови №509 справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якої її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Отже, постанова про накладення штрафу складається за результатами розгляду справи про порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення. При цьому, про розгляд справи уповноважена посадова особа зобов`язана повідомити суб`єкта господарювання та роботодавця не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду.

Позивач вказує, що отримала повідомлення про розгляд справи 03.08.2019, яким повідомлено про дату розгляду - 30.07.2019, що позбавило її можливості на захист.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем повідмолення позивачу направлено 19.07.2019.

Відповідно до пунктів 94-96 Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв`язку за місцем обслуговування.

Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об`єкта поштового зв`язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти. У разі вручення рекомендованих поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про надходження поштових відправлень з використанням абонентської поштової скриньки згідно з укладеним договором датою вручення вважається дата їх вкладення до скриньки.

Таким чином, повідомлення про розгляд справи надіслано більш ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу у відповідності до вимог пункту 6 Постанови №509.

Також , посилання ж позивача на окремі дефекти здійснення інспекційного відвідування не спростовують встановлених під час перевірки правопорушень і не можуть бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодекс адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, Київ, вул.Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214) про визнання протиправною та скасування постанови від 30.07.2019 №КВ1311/1775/АВ/ТД/ФС-471 про накладення штрафу у розмірі 250 380,00 грн. відмовити.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда