Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

місто Київ

справа № 273/429/17

провадження № 61-8021св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Глибочанська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів,

треті особи: директор Глибочанської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Токова Тетяна Володимирівна, Відділ освіти Баранівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2017 року у складі судді Васильчук О. В. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, до Глибочанської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

(далі - Глибочанська ЗОШ, школа) про визнання рішення атестаційної комісії недійсним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що вона з 01 вересня 1990 року до 03 квітня 2017 року працювала бібліотекарем Глибочанської ЗОШ. Наказом від 03 квітня 2017 року № 08 її звільнено з посади бібліотекаря з 03 квітня 2017 року згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Вважає, що рішення атестаційної комісії є незаконним, оскільки атестацію стосовно неї проведено з порушенням вимог Положення про атестацію бібліотечних працівників навчальних закладів. Також, переконана, що звільнення відбулося з порушенням вимог статті 43 КЗпП України, без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Враховуючи наведене, просила визнати рішення атестаційної комісії Глибочанської ЗОШ від 24 березня 2017 року про визнання її такою, що не відповідає займаній посаді, протиправним та недійсним; визнати незаконним та скасувати наказ директора Глибочанської ЗОШ від 03 квітня 2017 року № 08 про звільнення її з посади бібліотекаря цієї школи за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України та поновити її на посаді бібліотекаря школи з 03 квітня 2017 року; стягнути з Глибочанської ЗОШ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 квітня 2017 року до 02 жовтня 2017 року включно, тобто за 126 робочих днів, у сумі 12 201, 84 грн, з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 96, 84 грн, зазначивши у рішенні суду, що визначену суму необхідно виплатити після відрахування з цієї суми передбачених законом податків та зборів; у разі якщо рішення суду не буде ухвалене 02 жовтня 2017 року, то стягнути на її користь заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03 квітня 2017 року до дня ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 96, 84 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах виплати за один місяць.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Директор Глибочанської ЗОШ, діючи від свого імені та як представник відповідача, школи, заперечила проти позову та зазначила, що під час ухвалення наказу про звільнення ОСОБА_1 не були порушені норми чинного трудового законодавства, рішення атестаційної комісії (на підставі якого ухвалено наказ про звільнення) не був позивачем оскаржений та на день звільнення був чинним. Порядок проведення атестації нею як керівником школи не був порушений, звільнення ОСОБА_1 відбулося за згодою профспілкового комітету.

Відділ освіти Баранівської міської ради вважав, що позов є необґрунтований та задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 , працювала на посаді бібліотекаря в середній школі без спеціальної освіти та своєю роботою не підтвердила здатність виконувати обов`язки бібліотекаря, тому рішення атестаційної комісії щодо її невідповідності займаній посаді є законним.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що матеріали справи в їх сукупності підтверджують факт невідповідності кваліфікації позивача займаній посаді. Невідповідність кваліфікації займаній посаді - оціночна категорія, яка залежить від конкретних обставин справи. При цьому суд звертає увагу на те, що зазначену оцінку робив компетентний колегіальний орган і суд не має достатніх і переконливих підстав для спростування зазначеного висновку. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався положеннями пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що звільнення ОСОБА_1 із посади бібліотекаря школи проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації працівник не може належно виконувати покладені на неї трудові обов`язки та вона відмовилася від переведення на іншу роботу. Тобто звільнення здійснено відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у листопаді 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2017 року, постановити нове рішення про задоволення позову; вирішити питання розподілу судових витрат; постановити окрему ухвалу про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що судами не враховано, що на час прийняття її на посаду спеціальна освіта не вимагалася, а тому відсутність у неї спеціальної освіти на момент проведення атестації не могла бути у подальшому підставою для звільнення.

Вважає, що атестація проведена з порушеннями, оскільки її ознайомлювали з Положенням про атестацію бібліотечних працівників навчальних закладів (зі змінами та доповненнями відповідно до наказу відділу освіти від 19 листопада 2007 року № 180, далі - Положення № 180), проте під час розгляду справи стало відомо, що атестація проведена відповідно до Положення про проведення атестації працівників підприємств, установ, організацій та закладів галузі культури, затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України 16 липня 2007 року № 44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 вересня 2007 року за № 1023/14290

(далі - Положення № 44), яке є аналогічним Положенню № 180.

Зазначає, що атестаційна комісія не дотрималася вимог зазначених положень, була упередженою та необ`єктивною, її склад не відповідав умовам Положення № 180, що підтверджено зібраними у справі доказами, суду не надано доказів на підтвердження того, яким чином проведено атестацію, а висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не давала відповіді на поставлені питання, не зробила звіт про роботу, вважає помилковим.

Оскільки заявника не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням посадових обов`язків, на підвищення кваліфікації вона не направлялася у зв`язку з відсутністю спеціальної освіти, вимога роботодавця щодо отримання освіти не висувалася, вважає, що відсутні підстави для її звільнення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Глибочанська ЗОШ просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що звільнення ОСОБА_1 здійснено із дотриманням пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відділ освіти Баранівської міської ради просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначив, що за результатами перевірок встановлено, що ОСОБА_1 виконувала професійні обов`язки бібліотекаря некомпетентно. Також третя особа зазначила, що локальний нормативний акт, положення про атестацію шкільних бібліотекарів, на яке посилається заявник, відділом освіти не розроблялося.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2017 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01 вересня 1990 року ОСОБА_1 прийнята на посаду бібліотекаря Глибочанської ЗОШ.

Протоколом засідання атестаційної комісії Глибочанської ЗОШ від 10 жовтня 2016 року № 2 ухвалено атестувати ОСОБА_1 у 2017 році.

Відповідно до заяви від 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 ознайомилася зі змістом атестаційної характеристики, зазначила, з якими висновками не погоджується.

Згідно з протоколом засідання атестаційної комісії Глибочанської ЗОШ від 24 березня 2017 року № 5 про підсумки атестації педагогічних працівників, а саме ОСОБА_1 , бібліотекаря школи, яка атестувалася на відповідність займаній посаді, за результатами голосування ухвалено рішення про те, що вона не відповідає займаній посаді, оскільки згідно з кваліфікаційними вимогами відсутня необхідна освіта, курси підвищення кваліфікації.

Відповідно до протоколу засідання профспілкової організації від 03 квітня 2017 року № 2, проведеного у присутності ОСОБА_1 , розглядалося питання про надання згоди на звільнення бібліотекаря ОСОБА_1 , оскільки вона не має відповідної освіти.

Наказом Глибочанської ЗОШ від 03 квітня 2017 року № 08 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 03 квітня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має середню спеціальну освіту, закінчила Житомирське професійне училище за спеціальністю закрійник жіночого та дитячого легкого плаття.

Згідно з наказом директора школи від 20 лютого 2017 року № 105 про підсумки роботи шкільної бібліотеки за 2016-2017 роки зазначено, що для подальшої роботи на посаді бібліотекаря ОСОБА_1 потрібно здобути відповідну освіту, провести повну інвентаризацію навчальних підручників, запровадити змагання між учнями на краще збереження підручників, активізувати роботу з проведення виховних заходів на базі бібліотеки, ввести в практику роботи щоквартальний аналіз стану виконання затвердженого плану.

Відповідно до довідок, наданих Відділом освіти Баранівської міської ради про роботу бібліотеки Глибочанської ЗОШ за 2009, 2013 роки, та довідки про роботу бібліотек загальноосвітніх закладів району за 2014 рік встановлено незадовільний облік бібліотечних фондів в Глибочанській ЗОШ протягом цих років, оскільки бібліотекар ОСОБА_1 є некомпетентною в питаннях ведення книги сумарного обліку.

З показань свідків, які були членами атестаційної комісії, встановлено, що під час проведення чергової атестації у березні 2017 року членів атестаційної комісії ознайомлено з характеристикою ОСОБА_1 та їй ставили питання щодо роботи на посаді бібліотекаря. Конкретних відповідей ОСОБА_1 не надавала, звіт про свою роботу не зробила, обраний навчально-виховний захід на тему протипожежної безпеки не підготувала та не провела. Враховуючи зазначені обставини, комісія дійшла висновку про невідповідність займаній посаді ОСОБА_1 . Свідки підтвердили, що позивач працювала без спеціальної освіти, протягом своєї роботи на посаді бібліотекаря спеціальної освіти не здобула, кваліфікаційний рівень не підвищувала, атестацію не проходила.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на працю визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

Статтею 21 КЗпП України закріплено рівність трудових прав громадян України.

Відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд врахував, що суд може визнати звільнення працівника таким, що відповідає закону, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність у особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема, документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Щодо проведення атестації працівників бібліотек

Бібліотека - це інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки (стаття 1 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»).

Відповідно до частини третьої статті 12 зазначеного Закону бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.

В оцінці доводів касаційної скарги, що ОСОБА_1 ознайомлювали з Положенням № 180, натомість атестація проведена відповідно до Положення № 44, Верховний Суд врахував таке.

Судами на підставі досліджених у справі доказів не встановлено, що атестація ОСОБА_1 мала здійснюватися відповідно до Положення № 180. При цьому, Відділ освіти Баранівської міської ради заперечував проти існування Положення № 180, у матеріалах справи відсутні докази про ознайомлення ОСОБА_1 з тим, що атестація буде проводитися саме відповідно до Положення № 180.

Отже, атестація працівників бібліотек здійснюється відповідно до Положення № 44, яким визначено порядок проведення атестації працівників підприємств, установ, організацій та закладів культури незалежно від форм власності та підпорядкування (пункт 1.1 Положення № 44).

Пунктом 1.2 Положення № 44 передбачено, що атестації підлягають працівники закладів культури відповідно до Переліку посад (професій) працівників, які підлягають атестації (додаток 1). У цьому додатку, зокрема зазначено посади бібліотекарів.

Згідно з пунктом 1.3 Положення № 44 основним завданням атестації є оцінка професійної кваліфікації і ділових якостей працівника на основі об`єктивних, обґрунтованих критеріїв, виходячи з результатів його роботи, з метою визначення можливостей професійного і посадового росту.

Керівником структурного підрозділу, а за відсутності структурного підрозділу - керівником закладу культури на працівника, який підлягає атестації, складається характеристика, у якій дається всебічна й об`єктивна оцінка результатів його праці з урахуванням функціональних обов`язків, досвіду роботи, професійної компетентності, а також висловлюються необхідні рекомендації щодо підвищення ефективності його роботи. Характеристика підписується керівником структурного підрозділу або керівником закладу (пункт 4.2 Положення № 44).

Працівник, який атестується, повинен бути ознайомлений зі своєю характеристикою (під підпис) не пізніше ніж за тиждень до початку атестації, при цьому він може висловити згоду чи незгоду зі змістом характеристики. Працівник подає до атестаційної комісії документи, що засвідчують зростання його фахового і кваліфікаційного рівня (пункт 4.4 Положення № 44).

Відповідно до пункту 4.6 Положення № 44 атестаційна комісія на підставі всіх даних дає одну з таких оцінок професійної кваліфікації і ділових якостей працівника: відповідає займаній посаді або виконуваній роботі; не відповідає займаній посаді або виконуваній роботі, рекомендовано направити на навчання; не відповідає займаній посаді або виконуваній роботі.

Пунктами 2.1, 3.1, 3.2 Положення № 44 передбачено, що атестація організовується та проводиться закладом культури на підставі відповідного наказу. Атестація працівників культури проводиться атестаційною комісією, що створюється при закладі культури. Кількість і персональний склад атестаційної комісії визначаються і затверджуються наказом їх керівника за погодженням з профспілковим комітетом. Атестаційна комісія створюється у складі: голови (як правило, керівника або одного із заступників керівника відповідного закладу культури), його заступника, секретаря, членів комісії (керівних працівників закладу культури, висококваліфікованих спеціалістів і представників відповідного профспілкового органу).

В оцінці доводів касаційної скарги, що до складу атестаційної комісії не увійшов представник відділу освіти, Верховний Суд врахував, що відповідно до пункту 2.8, підпункту 3.6.12 Примірного положення про відділ (управління) освіти виконавчого комітету міської ради, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01 квітня 2003 року № 192, до основних завдань та функцій відділу (управління) освіти з питань атестації віднесено організацію проведення атестації лише педагогічних і керівних кадрів. Тому проведення атестації бібліотечних працівників загальноосвітніх шкіл атестаційними комісіями, створеними при органах управління освіти, можливе, якщо положеннями про конкретний відділ чи управління поряд із такими основними функціями, як забезпечення атестації педагогічних та керівних працівників, передбачено її забезпечення щодо бібліотечних та інших працівників.

Отже, враховуючи, що під час розгляду справи не доведено, що до повноважень Відділу освіти Баранівської міської ради належить проведення атестації бібліотечних працівників навчальних закладів, доводи касаційної скарги у цій частині відхилені Верховним Судом.

Щодо оцінки відповідності ОСОБА_1 займаній посаді

Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників («Культура та мистецтво», Випуск 81), затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв України від 14 квітня 2000 року № 168, за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України, бібліотекарем може бути особа, яка має базову вищу освіту відповідного напряму підготовки (бакалавр, молодший спеціаліст) без вимог до стажу роботи.

У пункті 4.6 Положення про бібліотеку загальноосвітнього навчального закладу Міністерства освіти України, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 14 травня 1999 року № 139, зазначено, що бібліотечний працівник загальноосвітнього навчального закладу повинен мати спеціальну бібліотечну або педагогічну освіту.

Відповідно до пункту 11 Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336, особи, які не мають відповідної освіти або стажу роботи, установлених кваліфікаційними вимогами, але мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов`язки, можуть бути, як виняток, залишені на займаній посаді або призначені на відповідні посади за рекомендацією атестаційної комісії.

Тобто бібліотечний працівник, який не має повної вищої освіти відповідного напряму підготовки, але має достатній практичний досвід та успішно виконує покладені на нього завдання та обов`язки, за рекомендаціями атестаційної комісії може бути визнаний таким, що відповідає займаній посаді, за умови успішного виконання покладених на нього завдань.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 не має спеціальної бібліотечної чи педагогічної освіти, а тому за своєю освітою не відповідає займаній посаді. Проте, відповідно до аналізу наведених норм відсутність спеціальної бібліотечної чи педагогічної освіти не може бути безумовною підставою для звільнення такого працівника.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17

(провадження № 61-576сво18) виклала правовий висновок, відповідно до якого підставою для розірвання трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді. Якщо роботодавець, на момент призначення особи знав про кваліфікаційні вимоги, що є обов`язковими для виконання цієї роботи і те, що особа займаній посаді не відповідає через відсутність спеціальної освіти, однак свідомо її призначив, то сам по собі факт відсутності документа про освіту не може бути у подальшому підставою для звільнення працівника за цим пунктом. Виявленою невідповідністю у такому разі може бути неякісне виконання робіт; неналежне виконання трудових обов`язків через недостатню кваліфікацію.

Надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди дійшли висновку, що заявник, перебуваючи на посаді бібліотекаря, враховуючи її стаж на посаді понад 26 років, не може вважатися такою, що успішно виконує у повному обсязі покладені на неї завдання та обов`язки. При цьому судами надано системну оцінку атестаційному листку ОСОБА_1 , характеристиці, довідкам відділу освіти, показанням свідків тощо.

Зважаючи на наведене, враховуючи, що ОСОБА_1 ані під час проходження атестації, ані під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не спростувала належними та допустимими доказами висновки про її некомпетентність та невідповідність займаній посаді (неуспішне виконання нею обов`язків бібліотекаря, а не відсутність спеціальної освіти), Верховний Суд визнає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині обґрунтованими.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що оскільки заявника не було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням посадових обов`язків, на підвищення кваліфікації вона не направлялася у зв`язку з відсутністю спеціальної освіти, вимоги роботодавця в отриманні освіти до неї не висувалися, а тому відсутні підстави для її звільнення. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем доведено, що ОСОБА_1 не виконувала успішно обов`язки, покладені на неї як на бібліотекар, що є достатньою правовою підставою для звільнення її на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України через недостатню кваліфікацію.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення відбулося за відсутності згоди профспілки, відхилені Верховним Судом, оскільки спростовані під час розгляду справи судом першої інстанції, який дослідив протокол профкому, на засіданні якого вирішувалося питання про надання згоди на звільнення позивача.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених у частині першій статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила постановити окрему ухвалу щодо грубого порушення судами норм права.

Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, судом касаційної інстанції не встановлено порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі, а тому клопотання про постановлення окремої ухвали задоволенню також не підлягає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко