УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/865/18 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 53 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Талько О.Б., Шевчук А.М.

за участю секретаря

судового засідання: Драч Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/865/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 жовтня 2019 року, яке ухвалено суддею Драчем Ю.І. в м. Житомирі

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року позивач звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального Страхування України у Житомирській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. №419-к від 19.12.2017 року про звільнення з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити її на посаді провідного спеціаліста відділу перевірок страхувальників Житомирського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 30 грудня 2017 року; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 30 грудня 2017 року по дату винесення рішення та 5000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що 19 грудня 2017 року відповідачем видано наказ №419-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 29 грудня 2017 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення та процедуру його проведення таким, що не відповідає вимогами чинного законодавства, оскільки всупереч вимогам закону відповідач фактично попередив позивача про майбутнє звільнення лише 19.12.2017 року, відповідачем не враховано її високу кваліфікацію та продуктивність праці серед інших працівників, а також роботодавцем не взято до уваги те, що позивач має переважне право на залишення на роботі, оскільки вона є одинокою матір`ю і на її утримання знаходиться дитина 8 років, тому просить задовольнити її вимоги.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. № 419-к від 19.12.2017р. про звільнення ОСОБА_1 з роботи; поновлено позивача на посаді провідного спеціаліста відділу перевірок страхувальників Житомирського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області з 30 грудня 2017 року; стягнуто з відповідача на користь позивачки 208 725,30 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; вирішено питання про судові витрати. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні вимог за безпідставністю. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що застосовуючи до спірних правовідносин частину 3 ст. 184 КЗпП України, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та не звернув уваги, що позивач при прийнятті на роботу не надала документів, які б підвереджували її статус як одинокої матері. Крім того зазначає, що позивач, як одинока матір має пільгу лише для надання їй гарантій та пільг, передбачених трудовим законодавством щодо відпусток, а не при звільненні з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. Також вважає, що позивач не обґрунтувала та не надала доказів щодо підтвердження факту спричинення моральних чи фізичних страждань, а тому стягнення моральної шкоди є безпідставним.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просила апеляційну скаргу відповідача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства.

В судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представники позивача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17.09.2003 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду спеціаліста першої категорії відділу організаційного та господарського забезпечення Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування України у Житомирській області.

Наказом №27/2-к від 01.11.2012 року переведена на посаду спеціаліста першої категорії Житомирської міської виконавчої дирекції.

Наказом №5-к від 13.03.2014 року переведена на посаду провідного спеціаліста відділу соціальних виплат і перевірок.

Наказом №72-к від 16.12.2015 року переведена на посаду головного спеціаліста відділу соціальних виплат і перевірок.

У зв`язку з реорганізацією Фонду наказом №72-к від 28.07.2017 року позивач була звільнена з роботи в порядку переведення до Житомирського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області.

Наказом начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №112-к від 01.08.2017 року вона була прийнята на роботу в порядку переведення на посаду провідного спеціаліста відділу перевірок страхувальників Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування України у Житомирській області.

Наказом в.о. начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Прокопчука В.В. №419-к від 19.12.2017 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади з 29 грудня 2017 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відбулось звільнення працівника без законної на те підстави, в зв`язку з чим останній підлягає поновленню на попередній роботі, а також підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода. Суд вважав, що роботодавець не застосував до спірних правовідносин частину третю статті 184 КЗпП України, яка забороняє звільнення одинокої матері при наявності у неї дитини віком до чотирнадцяти років, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи організації.

Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною третьою статті 184 КЗпП України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» статті 2 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», статті 6 Сімейного Кодексу України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше.

Аналіз статей 18-1 - 18-3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» дає підстави для висновку, що одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умови, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Такого ж висновку дає тлумачення пункту 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки», за змістом якого одинока матір - особа яка виховує дитину без батька.

Під час розгляду справи було встановлено, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини (а.с.21 т.1). Згідно рішення Богунського райсуду м. Житомира від 30.09.2014 року, шлюб між ОСОБА_1 та батьком дитини ОСОБА_3 було розірвано (а.с.19 т.1). Батько дитини разом з позивачем та малолітньою донькою не проживає, що підтверджується довідкою КП «ВЖРЕП № 1» Житомирської міської ради № 176 від 27.01.2018 року (а.с.22 т.1). Згідно листа служби у справах дітей Житомирської міської ради від 23.07.2018 року № 755/2, слідує, що ОСОБА_1 має на утриманні та вихованні малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дитини, ОСОБА_3 , проживає окремо, до органу опіки та піклування міської ради з питань призначення днів та годин зустрічей з дитиною не звертався. В даному листі також зазначено, що позивач має на утриманні малолітню дитину, незважаючи, що вона отримує аліменти (а.с.208 т.1).

Отже, позивач є одинокою матір`ю, оскільки виховує дитину віком до 14 років, а тому підпадає під гарантії трудових прав визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України.

Посилання представників апелянта на ту обставину, що позивач при прийнятті на роботу не надала документів, які б підвереджували її статус як одинокої матері є безпідставним, оскільки при прийнятті на роботу 01.08.2017 року до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській позивач подала автобіографію, в якій зазначила, що має на утриманні малолітню доньку ОСОБА_2 , 2010 року народження та перебуває у розірваному шлюбі з 30.09.2014 року.

Крім того, відповідач надав суду наказ Житомирської міської виконавчої дирекції ФСС з ТВП від 04.07.2017 р. № 15-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » в якому зазначено, що позивачу надається додаткова оплачувана відпустка за 2017 рік тривалістю 10 календарних днів як одинокій матері, згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки». Підставами для її надання зазначені заява ОСОБА_1 від 04.07.2017р., копія свідоцтва про народження дитини від 04.01.2011 року, копія рішення Богунського райсуду м. Житомира від 30.09.2014 р. та довідка з Житомирського навчально-виховного комплексу № 38. Отже відповідач знав та визнав ту обставину, що відповідач є одинокою матір`ю.

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та порушує її права, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд обґрунтовано виходив із роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування морального (немайнового) збитку», відповідно до яких заподіяний моральний збиток відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені неправомірними діями інших осіб та положень статті 237-1 КЗпП України, згідно яких за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. В зв`язку з чим судом обґрунтовано стягнуто 3000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність прийнятого рішення, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Однак, поновлюючи позивача на роботі з 30.12.2017 року та здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вказаної дати, суд першої інстанції припустився помилки, оскільки вказаний день був вихідним днем в установі, а тому позивач підлягає поновленню на роботі з 02 січня 2018 року. У зв`язку з чим підлягає і зменшенню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 208725,30 грн. до 207305,40 грн. (виходячи з розрахунку: кількість робочих днів за весь час вимушеного прогулу складає - 438 (за період з 02 січня 2018 року по 07 жовтня 2019 року); 473,30 (середньоденна заробітна плата) х 438 робочих днів = 207305,40 грн.).

За таких обставин, рішення суду в частині дати поновлення на роботі позивача та суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 жовтня 2019 року змінити, зазначивши дату поновлення ОСОБА_1 на роботі з 02 січня 2018 року, а також зменшивши суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 208725,30 грн. до 207305,40 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 лютого 2020 року.

Головуючий: Судді: