ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року

Київ

справа №826/7733/16

адміністративне провадження №К/9901/4948/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року (суддя Вєкуа Н.Г.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року (судді: Чаку Є. В., Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.) у справі за адміністративним позовом 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України до Північного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання недійсними та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

1 окремий відділ капітального будівництва Державної прикордонної служби України (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання недійсними та скасування вимоги Державної фінансової інспекції в місті Києві № 26-07-14-14/4167 від 06 травня 2016 року щодо усунення порушень законодавства і попередження № 26-07-14-14/4168 від 06 травня 2016 року про неналежне використання бюджетного фінансування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наведені в оскаржуваних позивачем рішеннях відповідача висновки щодо порушення 1 окремим відділом капітального будівництва Державної прикордонної служби України вимог законодавства не ґрунтуються на фактичних обставинах, оскільки видатки у 2015 році за бюджетною програмою КПКВ 112120 відповідають вимогам паспорту цієї програми, з урахуванням його коригування та приведення у відповідність до вимог Плану заходів щодо інженерно-технічного облаштування українсько-російського і українсько-молдовського державного кордону, територій, прилеглих до районів проведення антитерористичної операції та Автономної Республіки Крим, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 439 (далі також - План), з урахуванням фактично виділеного фінансування.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Державної фінансової інспекції в місті Києві від 06 травня 2016 року № 26-07-14-14/4167 щодо усунення порушень законодавства. Визнано протиправною та скасовано попередження Державної фінансової інспекції в місті Києві від 06 травня 2016 року № 26-07-14-14/4168 про неналежне використання бюджетного законодавства.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскаржувана вимога відповідача від 06 травня 2016 року № 26-07-14-14/4167 не вказує на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення, а лише зобов`язує позивача опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлене порушення законодавства у встановленому законодавством порядку, розглянути питання щодо притягнення осіб, винних у допущеному порушенні, до встановленої законом відповідальності. Судами встановлено необґрунтованість висновку акту ревізії в частині, яка стала підставою для прийняття оскаржуваних вимоги та попередження, та безпідставність наданих відповідачем заперечень на адміністративний позов, тому позовні вимоги 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України є обґрунтованими та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню в судовому порядку.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

На думку скаржника, при розгляді справи суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки експертизи та не надав належної оцінки доказам, наведених відповідачем, що призвело до неправильного вирішення справи.

Скаржник не заявляв клопотання про розгляд справи за його участю.

Позиція інших учасників справи.

Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Від відповідача не надходило клопотань про розгляд справи за його участю.

Від Адміністрації Державної прикордонної служби України до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Північного офісу Держаудитслужби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року у справі за позовом 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України до Північного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Адміністрація Державної прикордонної служби України про визнання недійсними та скасування рішень.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/4849/18 (адміністративна справа№826/7733/16) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року № 98/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку з внесенням змін до Спеціалізації суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді та судових палат Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 27 грудня 2019 року №33, що унеможливлює участь судді - доповідача - Юрченко В.П. у розгляді справ, категорії яких віднесені до спеціалізації іншої судової палати у зв`язку зі змінами).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Відповідачем на підставі проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 роки було складено Акт ревізії № 07-30/394 від 31 березня 2016 року.

На підставі висновків, зафіксованих в даному Акті ревізії, відповідачем 06 травня 2016 року були складені вимога № 26-07-14-14/4167 щодо усунення порушень законодавства та попередження про неналежне використання бюджетного законодавства № 26-07-14-14/4168 (далі також - оскаржувані рішення).

Вказаною вимогою позивач зобов`язувався: опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлене порушення законодавства у встановленому законодавством порядку; розглянути питання щодо притягнення осіб, винних у допущеному порушенні, до встановленої законом відповідальності.

Попередженням № 26-07-14-14/4168 від позивача вимагалося прийняти до відома факт застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 6 005 162, 87 грн.; забезпечити дотримання вимог бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу.

В основу оскаржуваних рішень відповідачем було покладено виключно висновок про те, що внаслідок включення до титульного «списку за КПКВ 1002120 «Заходи з інженерно-технічного облаштування кордону» (далі - КПКВ 1002120) на 2015 рік об`єкту «Реконструкція нежитлових приміщень в будівлі літ. «Г-2» під адміністративні приміщення по вул. Стартовій, 11 в м. Харкові (інв. № 10310029) (1-й пусковий комплекс, службові приміщення), в т.ч. ПВР» та проведення 1 ОВКБ у 2015 році видатків на оплату робіт по вказаному об`єкту на суму 6 005 162,87 грн (в т. ч. до внесення змін до паспорту бюджетної програми наказом Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства фінансів України від 30 листопада 2015 року № 1522/1102 - на суму 1 441 503,63 грн) по КПКВ 1002120, кошти в указаній сумі використано всупереч напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми по КПКВ 1002120, оскільки Планом заходів щодо інженерно-технічного облаштування українсько-російського державного кордону, територій, прилеглих до районів проведення антитерористичної операції та Автономної Республіки Крим, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 439-р, яке вказано як підставу виконання програми, передбачено створення інфраструктури та облаштування нових підрозділів, розгорнутих внаслідок зменшення ділянок відповідальності до 30-40 кілометрів після безоплатної передачі будівель та земельних ділянок для розміщення військових містечок (для розміщення відділів прикордонної служби Глибоке, Колодязьне, Охримівка, Стариця), що є порушенням пункту 5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28 лютого 2002 року, Плану та відповідно до вимог статті 119 Бюджетного кодексу України є нецільовим використанням бюджетних коштів.

Позивач, не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені Законом України від 26 січня 993 року № 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтею 2 Закону № 2939-XIІ визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМ України № 868 від 28 жовтня 2015 року утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.

Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою КМ України № 43 від 03 лютого 2016 року (далі - Положення), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з пунктом 3 Положення, основними завданнями Держаудитслужби є, зокрема: 1) забезпечення формування і реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; 3) здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Пунктом 4 Положення передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: - здійснює контроль у міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи); - реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, інспектування (ревізії); - здійснює контроль за цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності, станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних установах, усуненням виявлених недоліків і порушень; - вживає в межах повноважень, передбачених законом, заходів до усунення виявлених недоліків та запобігання їм у подальшому, а саме: проводить аналіз стану дотримання фінансової та бюджетної дисципліни, виявляє причини та умови, що призвели до недоліків і порушень, готує рекомендації та пропозиції щодо їх усунення і запобігання їм у подальшому; - вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 6 Положення).

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Зазначені вище норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об`єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об`єктів, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, заявлено, зокрема, вимогу про визнання недійсними та скасування вимоги Державної фінансової інспекції в місті Києві № 26-07-14-14/4167 від 06 травня 2016 року щодо усунення порушень законодавства і попередження № 26-07-14-14/4168 від 06 травня 2016 року про неналежне використання бюджетного фінансування.

У вимозі вказано про те, що ревізією встановлено, що внаслідок включення до титульного «списку за КПКВ 1002120 «Заходи з інженерно-технічного облаштування кордону» (далі - КПКВ 1002120) на 2015 рік об`єкту «Реконструкція нежитлових приміщень в будівлі літ. «Г-2» під адміністративні приміщення по вул. Стартовій, 11 в м. Харкові (інв. № 10310029) (1-й пусковий комплекс, службові приміщення), в т.ч. ПВР» та проведення 1 ОВКБ у 2015 році видатків на оплату робіт по вказаному об`єкту на суму 6 005 162,87 грн (в т. ч. до внесення змін до паспорту бюджетної програми наказом Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства фінансів України від 30 листопада 2015 року № 1522/1102 - на суму 1 441 503,63 грн) по КПКВ 1002120, кошти в указаній сумі використано всупереч напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми по КПКВ 1002120, оскільки Планом заходів щодо інженерно-технічного облаштування українсько-російського державного кордону, територій, прилеглих до районів проведення антитерористичної операції та Автономної Республіки Крим, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 439-р, яке вказано як підставу виконання програми, передбачено створення інфраструктури та облаштування нових підрозділів, розгорнутих внаслідок зменшення ділянок відповідальності до 30-40 кілометрів після безоплатної передачі будівель та земельних ділянок для розміщення військових містечок (для розміщення відділів прикордонної служби Глибоке, Колодязьне, Охримівка, Стариця), що є порушенням пункту 5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28 лютого 2002 року, Плану та відповідно до вимог статті 119 Бюджетного кодексу України є нецільовим використанням бюджетних коштів.

Нецільовим використанням бюджетних коштів за статтею 119 Бюджетного кодексу України є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Тобто, відповідачем у цій вимозі вказано на факт використання бюджетних коштів в указаній сумі всупереч напрямам використання бюджетних коштів, зазначено їх розмір та зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення відповідного порушення згідно з вимогами законодавства.

Порушення бюджетного законодавства може мати наслідком застосування заходів впливу, передбачених статтею 117 Бюджетного кодексу України. Рішення про застосування заходів впливу може бути предметом судового контролю відповідно до статті 124 Бюджетного кодексу України, в ході якого судом може бути перевірено правильність визначеного розміру бюджетного порушення.

Також кошти, які використані всупереч напрямам використання бюджетних коштів, у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування можуть бути стягнуті примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, а правильність обчислення їх розміру має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення. За таких обставин заявлені позовні вимоги 1 окремого відділу капітального будівництва Державної прикордонної служби України у розглядуваній адміністративній справі про скасування вимоги Державної фінансової інспекції в місті Києві № 26-07-14-14/4167 від 06 травня 2016 року щодо усунення порушень законодавства є передчасними.

У попередженні № 26-07-14-14/4168 від 06 травня 2016 року відповідачем зазначено прийняти позивачу до відома факт застосування фінансової санкції у вигляді зменшення бюджетних асигнувань на суму 6005162,87 грн, забезпечити дотримання вимог бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу. Відповідач вказав на те, що у разі недотримання зазначених вимог, Держфінінспекцією в м. Києві буде вжито заходи у відповідності до вимог законодавства.

Згідно з частиною першою статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 117 Бюджетного кодексу України зменшення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктом 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), пунктом 29 та пунктом 38 частини першої статті 116 цього Кодексу. Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов`язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 29, 38 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України, здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч цьому Кодексу чи закону про Державний бюджет України.

Порядком зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2011 року № 255 (далі - Порядок) визначено механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 Порядку підставою для зменшення бюджетних асигнувань є протокол про порушення бюджетного законодавства або акт ревізії, в якому зафіксовано факт вчинення розпорядником бюджетних коштів у поточному чи минулих роках одного з порушень бюджетного законодавства. Такий протокол або акт складається органом, уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства (далі - контролюючий орган).

Згідно із пунктом 3 Порядку рішення про зменшення бюджетних асигнувань головному розпоряднику коштів державного бюджету приймає Міністр фінансів, головному розпоряднику коштів місцевого бюджету - керівник місцевого фінансового органу, розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня - головний розпорядник коштів відповідного бюджету.

Пунктом 6 Порядку встановлено, що виконання рішення про зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов`язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) в частині фактичного зменшення обсягу бюджетних асигнувань на суму вчиненого порушення бюджетного законодавства.

Таким чином законодавством визначений порядок зменшення бюджетних асигнувань і направлення попередження цим порядком не передбачено.

Оскаржуване попередження хоча і є заходом впливу, проте у цьому випадку носить інформаційний характер. Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги не вказує, яким чином попередження впливає на його права, обов`язки або законні інтереси. Таким чином позов в цій частині є необґрунтованим, а тому в задоволенні цієї вимоги слід відмовити. Суди першої та апеляційної інстанції у своїх рішеннях не вказали яким чином попередження впливає на права позивача і чому воно є протиправним.

Колегія Верховного Суду, зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли невірного висновку про скасування оскаржуваних рішень (вимоги та попередження) та дійшли висновку про необґрунтованість висновку акту ревізії в частині, яка стала підставою для прийняття оскаржуваних вимоги та попередження.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

На наведені обставини суди попередніх обставин уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, касаційну скаргу акціонерного товариства Північного офісу Держаудитслужби необхідно задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні повних вимог.

Судові витрати.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Північного офісу Держаудитслужби задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

Ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов