open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 420/4275/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколенко О.М.;

при секретарі судового засідання - Хлевитській С.І.,

за участю:

представника позивача - Шевченко А.Є. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморського рибоохоронного патруля) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, добових за час перебування у службовому відрядженні та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Чорноморського басейного управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморського рибоохоронного патруля) (далі - відповідач, Чорноморське басейне управління), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 12 червня 2019 року № 65-О "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 , на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) з 12 червня 2019 року;

- стягнути з Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.06.2019 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) на користь позивача добові за час перебування у службовому відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року;

- зобов`язати Чорноморське басейнове управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) відшкодувати моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Ухвалою суду від 22.07.2019 року позовну заяву залишено без руху та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

06 серпня 2019 року через канцелярію суду від позивача, на виконання вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року, надійшла заява про усунення недоліків разом із заявою про внесення змін і доповнень до позову від 17.07.2019 року.

У заяві про внесення змін та доповнень до позову від 17.07.2019 року позивач виклав позовні вимоги в уточненій редакції (т.1 а.с.141), а саме, уточнив позовну вимогу про визнання протиправним та скасування наказу і просив суд визнати протиправним та скасувати наказ Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 12 червня 2019 року № 65-О "Про звільнення ОСОБА_1 ", а всі інші позовні вимоги, які були заявлені у позовній заяві, позивач залишив у первинній редакції.

Так, у позовній заяві позивач зазначає, що його звільнення згідно оскаржуваного наказу відповідача від 12 червня 2019 року № 65-О є протиправним через невірне оцінювання показників результативності, ефективності та якості виконання поставлених завдань, обумовлених його посадовими обов`язками, та в обґрунтування заявлених вимог посилається на наступне.

По-перше, як зазначає позивач, згідно наказу начальника Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства від 18 квітня 2017 року № 65-О, він був призначений з 20.04.2017 року на вакантну посаду провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4, як переможець конкурсу, з випробувальним терміном 2 місяці. Однак, згідно усного розпорядження начальника Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства направлений ОСОБА_2 , з 20.04.2017 року він був направлений у службове відрядження строком на 30 днів виконувати посаду провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 2. За твердженням позивача, на цій посаді він працював з 20.04.2017 року по грудень 2018 року, що підтверджується планами-наказами на проведення рибоохоронного рейду, починаючи з плану-наказу №14 від 18.04.2017 року та закінчуючи планом-наказом №151 від 22.10.2018 року (дія якого визначалась на 05.11.2018 року), а також, даними, що містяться у журналі обліку робочого часу відділу рибоохоронного патруля №2. Позивач вказує, що з 05.11.2018 року по 23.11.2018 року знаходився у відпустці, а після виходу на роботу з відпустки був відряджений в якості провідного державного інспектора вже до складу відділу рибоохоронного патруля №1, у якому, як стверджує позивач, він пропрацював до видання наказу про звільнення. Факт перебування позивача у складі відділу рибоохоронного патруля № 1 підтверджується наказами Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства №203 від 11.12.2018 р., № 01 від 02.01.2019 р., № 22 від 01.02.2019 р., № 46 від 01.03.2019 р., № 76 від 01.04.2019 р., № 119 від 02.05.2019 р.

З посиланням на прийняття відповідачем наказу від 09.10.2018 року № 164 «Про проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорії «Б» та «В» у 2018 році», до списку яких був включений і позивач, та на п.40 додатку №1 до наказу №195 від 30.11.2018 року «Про затвердження результатів оцінювання службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорії «Б» та «В» у 2018 році», позивач зазначає, що йому як провідному державному інспектору відділу рибоохоронного патруля № 4, визначена індивідуальна оцінка «негативна». У зв`язку з чим, в тому числі, відносно позивача на підставі наказу від 19 березня 2019 року №67 проведено повторне оцінювання та 22 квітня 2019 року наказом Управління №99 затверджено результати повторного оцінювання, відповідно до яких позивачу як провідному державному інспектору відділу рибоохоронного патруля № 4, встановлено оцінку «негативна» та пунктом 4 наказу доручено сектору роботи з персоналом підготувати проекти наказів на звільнення державних службовців, які отримали дві підряд негативні оцінки за результатами оцінювання службової діяльності.

Як вказує позивач, після цього він був звільнений з вказаної посади наказом від 12 червня 2019 року № 65-О на підставі наказу Чорноморського рибоохоронного патруля від 22 квітня 2019 року №99.

Таким чином, як стверджує позивач, за період з 20.04.2018 року по день його звільнення з посади провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства, дільниця якого розташована у Херсонської області, позивач фактично виконував обов`язки провідних державних інспекторів відділів рибоохоронних патрулів № 2 і № 1, дільниці яких розташовані у Одеської області, однак, незважаючи на ці обставини, відповідач двічі робив оцінювання службової діяльності позивача на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4, яку позивач ніколи не виконував.

По-друге, з посиланням на положення ч.ч. 1,2, 5, 6 ст. 44, п.3 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.п.2,3,8,28 Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2017 року №640, п. 4 розділу І, п.п. 1,2 розділу ІІ, п. 2 розділу ІІІ Методичних рекомендацій щодо визначення ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 27.11.2017 року №237, позивач стверджує, що порядок, процедура та висновки щодо оцінювання відповідачем його службової діяльності як державного службовця категорії «В» не відповідають чинному законодавству України.

Таким чином, позивач вважає, що визначення в якості завдань для результатів щорічного оцінювання його службової діяльності державного службовця таких показників як кількість складених протоколів, кількість випадків вилучення майна, кількість виявлених порушень КУпАП та суми збитків за ними тощо, суперечать вимогам щодо визначення завдань та ключових показників їх виконання, врегульованих чинним законодавством України.

По-третє, позивач зазначає, що виконання ним за весь період роботи у Чорноморському басейновому управлінні Державного агентства рибного господарства обов`язків провідних державних інспекторів відділів рибоохоронних патрулів №№ 2 і 1, замість виконання посади провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4, яку позивач отримав після укладення трудового договору, має ознаки службового відрядження, оскільки одним із його критеріїв є виконання службового доручення поза місцем постійної роботи.

З посиланням на норми ч.ч.1,2 ст. 121 КЗпП України, позивач стверджує, що за весь час знаходження у службовому відрядженні йому не були виплачені добові за час перебування у відрядженні, що є порушенням його прав.

По-четверте, позивач, з посиланням на норми ч.1 ст.47, ч.2 ст.235 КЗпП України, п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301, п.п. 2,3,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, зазначає, що у порушення цих вимог відповідач, при звільненні з роботи, не видав позивачу належно оформлену трудову книжку, незважаючи на заяву позивача.

По-п`яте, як вказує позивач, незаконними діями роботодавця йому завдано моральну шкоду, оскільки через незаконне звільнення позивач був позбавлений гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя, що призвело до моральних переживань, втрати душевного спокою, постійного роздратування, тощо. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення його прав та глибину душевних страждань, позивач просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

Ухвалою суду від 14.08.2019 року судом відкрито провадження в адміністративній справі №420/4275/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

13.09.2019 року засобами електронної пошти та додатково 16.09.2019 року засобами поштового зв`язку від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін (т.1 а.с.146-151).

16.09.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву разом із доказами його направлення на поштову адресу позивача (т.1 а.с.152-158).

У відзиві на позовну заяву відповідач, з посиланням на фактичні обставини справи щодо призначення позивача на посаду, затвердження завдань службової діяльності позивача, зазначає, що за результатами проведення оцінювання службової діяльності відповідачем видано наказ №195 від 30 листопада 2018 року, згідно з додатком 1 якого та висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорій «Б» або «В», затвердженого наказом №195 від 30.11.2018 ОСОБА_1 отримав середній бал 2,2, що становить оцінку - «негативна». Відповідач зазначає, що результати оцінювання службової діяльності, затверджені наказом №195 від 30.11.2018 року, не були оскаржені позивачем, що, на його думку, вказує на погодження останнього із результатами оцінювання.

Наказом Чорноморського рибоохоронного патруля №67 від 19 березня 2019 року затверджено графік проведення оцінювання, список державних службовців, що підлягають повторному оцінюванню, критерії виставлення балів державним службовцям, а наказом №99 від 22 квітня 2019 року затверджено результати повторного оцінювання державних службовців за списком, згідно додатку 1 до якого, ОСОБА_1 отримав оцінку «негативна».

Відповідач зазначає, що Чорноморський рибоохоронний патруль за результатами отримання двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності ОСОБА_1 , після спливу строку, передбаченого п.1 ст.11 Закону України «Про державну службу», для захисту права на державну службу, видав наказ №65-О від 12 червня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » за п.3 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», який є законним та здійсненим без порушень порядку, передбаченого Законом України «Про державну службу» та іншим чинним законодавством України, з наступних підстав.

По-перше, як зазначає відповідач, з посиланням на п.30 Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців та розділу IV «Моніторинг виконання та перегляд (уточнення) завдань, ключових показників», на протязі всього строку виконання завдання до Чорноморського рибоохоронного патруля не надходили заяви ОСОБА_1 про перегляд (уточнення), зміну визначених Завдань та ключових показників, що вказує на те, що позивач був згоден із визначеними завданням та був впевнений у їх виконанні.

По-друге, відповідач вказує, що позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3000 грн., але не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру.

По-третє, відповідач зазначив, що з приводу стягнення на користь позивача добових за час перебування у службовому відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року, Чорноморським басейновим управлінням Державного агентства рибного господарства буде надіслано додаткові письмові пояснення з приводу спірного питання.

У зв`язку із вищевикладеним відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

25 вересня 2019 року засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив, однак без надання до суду доказів її направлення на адресу відповідача (т.1 а.с.159-160). У відповіді на відзив позивач наводить доводи, аналогічні тим, що зазначені у позовній заяві.

Враховуючи те, що від відповідача до суду не надходило інформації про те, чи вакантна посада, на яку позивач просить суд його поновити, та чи не призначено на цю посаду будь-яку іншу особу, та додаткових пояснень з приводу стягнення на користь позивача добових за час перебування у службовому відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року, заперечень на відповідь на відзив позивача, ухвалою суду від 10.10.2019 року, з огляду на сплив строку розгляду справи в порядку спрощеного провадження, вирішено проводити розгляд адміністративної справи №420/4275/19 в порядку загального позовного провадження, розпочато розгляд справи спочатку - зі стадії відкриття провадження у справі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі необхідності його подання) та призначено підготовче засідання на 07.11.2019 року об 11:40 год.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Соколенко О.М. 07.11.2019 року на лікарняному, підготовче засідання перенесено на 20.11.2019 року на 10 год. 40 хв.

У підготовчому засіданні судом за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 03.12.2019 року о 14 год. 00 хв.

03 грудня 2019 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення (т.1 а.с.186-188) та клопотання про приєднання документів до матеріалів справи згідно переліку, а саме: з довідкою про доходи позивача та довідкою про те, що посада, на яку позивач просить суд його поновити, є вакантною (т.1 а.с.189-191).

У письмових поясненнях відповідач зазначив, що позивач допустив помилку під час розмежування поняття «відрядження» та «службова поїздка» та помилково стверджує, що знаходився у відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року. Так, з посиланням на п. 2 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59, відповідач зазначає, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз`їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і роботодавцем. Водночас, посилаючись на зміст листа Міністерства фінансів України «Про службові відрядження» від 22.03.2013 № 31-07230-16-27/9358, відповідач вказує, що якщо в рамках виконання своїх безпосередніх обов`язків працівник виконує роботу, яка передбачає постійне здійснення поїздок на підвідомчій йому території, то такі поїздки не є службовими відрядженнями. Отже, на переконання відповідача, рішення щодо оформлення поїздки працівника як службового відрядження приймається керівником виходячи з посадових обов`язків такого працівника, мети поїздки, тощо. Також, з посиланням на норму п.3 ст.42 Закону України «Про державну службу», відповідач вказав, що строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством, а направлення державного службовця у відрядження на більш тривалий строк можливе за його письмовою згодою.

У зв`язку із вищевикладеним, відповідач вважає, що доводи та посилання позивача на те, що він знаходився у службовому відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року є хибними.

Ухвалою суду від 03.12.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 13.12.2019 року о 10 год. 20 хв.

13 грудня 2019 року на виконання ухвали суду від представника відповідача надійшов лист №1-9-9/1803-19 від 09.12.2019 року разом із уточненою довідкою про доходи позивача (т.1 а.с.211-212), які судом залучені до матеріалів справи.

Також, у підготовчому засіданні 13.12.2019 року представником позивача до суду надано копію щоденнику державного інспектора рибоохорони Скорика В.О. (т.1 а.с.213-250; т.2 а.с.1-7), яка залучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 13.12.2019 року судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 08 січня 2020 року об 11 год. 00 хв.

У зв`язку із неявкою позивача (його представника) у судове засідання 08.01.2020 року, судом відкладено розгляд справи на 15.01.2020 року о 14 год. 00 хв.

15.01.2020 року у судовому засіданні судом заслухано вступне слово представників сторін, і у зв`язку із необхідністю отримання від відповідача табелів обліку робочого часу позивача за визначені судом періоди, наказу про відпуску позивача та необхідністю виклику свідка, у судовому засіданні оголошено перерву до 29.01.2020 року об 11 год. 40 хв.

17 січня 2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів разом із витребуваними судом копіями табелів обліку робочого часу позивача та іншими документами, згідно з переліком (т.2 а.с.37-54), які судом залучено до матеріалів справи у судовому засіданні 29.01.2020 року.

У судовому засіданні 29.01.2020 року судом досліджено письмові докази, які містяться у справі, та оголошено перерву у розгляді справи до 03.02.2020 року об 11 год. 30 хв.

У судовому засіданні 03.02.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, відповіді на відзив, у наданих під час вступного слова поясненнях та зважаючи на подані до суду докази.

Представник відповідача у судове засідання 03.02.2020 року не з`явився, про дату час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи положення ст.205 КАС України, суд розглядав справу за відсутності відповідача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, промову в судових дебатах представника позивача, ознайомившись із заявами сторін по суті справі, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються ці заяви, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 18.04.2017 року № 65-О «Про призначення ОСОБА_1 » відповідно до ст.ст.31,35,39,46,52 Закону України «Про державну службу» з 20.04.2017 року ОСОБА_1 призначено на вакантну посаду провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4, як переможця конкурсу, з випробувальним терміном 2 місяці, з окладом згідно штатного розпису (т.1 а.с.54).

Як зазначив представник відповідача під час розгляду справи, після закінчення випробувального терміну позивач продовжив виконувати роботу в Чорноморському басейновому управлінні Державного агентства рибного господарства.

Наказом Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 09 жовтня 2018 року № 164 "Про проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорій "Б" та "В" у 2018 році", на виконання, в тому числі, ст.44 Закону України «Про державну службу», Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 року № 640, визначено, зокрема: провести оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорій "Б" та "В" згідно графіку проведення оцінювання (додаток 1) та затвердити список таких державних службовців (додаток 2). До списку державних службовців, що підлягають щорічному оцінюванню відповідно до зазначеного наказу було включено також і ОСОБА_1 (провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4) (т.1 а.с.105-106,108).

Також, додатком 3 до вищевказаного наказу є критерії виставлення балів державним інспекторам (т.1 а.с.107).

30 листопада 2018 року начальником Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) видано наказ № 195 "Про затвердження результатів оцінювання службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорій "Б" та "В" у 2018 році". Вказаним наказом, зокрема: затверджено результати оцінювання службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорій "Б" та "В" в 2018 році відповідно до додатку 1, та доручено керівникам структурних підрозділів, в підпорядкуванні яких знаходяться державні службовці, що отримали негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності, провести повторне оцінювання службової діяльності підпорядкованих державних службовців за новими завданнями та ключовими показниками 01 квітня 2019 року та надати висновки результатів оцінювання до сектору роботи з персоналом (т.1 а.с.109).

Також, вказаним наказом затверджено висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" по провідному державному інспектору відділу рибоохоронного патруля №4 ОСОБА_1 , із зазначенням середнього балу « 2,2» (т.1 а.с.118).

Відповідно до п.40 додатку 1 до вказаного наказу № 195, ОСОБА_1 (провідний державний інспектор відділу рибоохоронного патруля №4) отримав негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорій "Б" та "В" в 2018 році (т.1 а.с.110).

Згідно вищевказаного наказу № 195 визначено нові завдання, ключові показники результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б» або «В» провідному державному інспектору відділу рибоохоронного патруля №4 ОСОБА_1 із строком фактичного виконання по 31.03.2019 року (т.1 а.с.119).

На підставі наведеного наказу начальником Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) 19 березня 2019 року видано наказ № 67 "Про проведення повторного оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорії "В" у 2019 році", яким, зокрема, визначено провести повторне оцінювання результатів службової діяльності державних службовців згідно графіку та затвердити відповідний список цих державних службовців (додатки 1 та 2). Також, пунктом 4 зазначеного наказу встановлено, що з урахуванням специфіки роботи відділів рибоохоронних патрулів Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства та завдань, ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державних інспекторів, для виставлення балів за результатами роботи державних інспекторів, - використовувати критерії виставлення балів, наведені в додатку 3 до наказу, що розроблений відповідно до додатку 4 Типового порядку (т.1 а.с.111).

До списку державних службовців, які підлягають повторному оцінюванню за номером 9 додатку № 2 до наказу № 67 було включено ОСОБА_1 (провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4) (т.1 а.с.112).

Додатком 3 до вищевказаного наказу є критерії виставлення балів державним службовцям (т.1 а.с.113).

Згідно наказу Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 22 квітня 2019 року № 99 "Про затвердження результатів повторного оцінювання службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорії "В" в 2019 році", в тому числі, затверджено результати повторного оцінювання службової діяльності державних службовців відповідно до додатку 1 та доручено сектору роботи з персоналом підготувати проекти наказів на звільнення державних службовців, які отримали дві підряд негативні оцінки за результатами оцінювання службової діяльності (т.1 а.с.115).

Також, вказаним наказом затверджено висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В" по провідному державному інспектору відділу рибоохоронного патруля №4 ОСОБА_1 , із зазначенням середнього балу « 0,8» (т.1 а.с.120).

Відповідно до п.9 додатку 1 до вказаного наказу, ОСОБА_1 (провідний державний інспектор відділу рибоохоронного патруля №4) отримав негативну оцінку за результатами повторного оцінювання службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорії "В" в 2019 році (т.1 а.с.116).

Наказом Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 12 червня 2019 року №65-О «Про звільнення ОСОБА_1 »:

- звільнено ОСОБА_1 14 червня 2019 року з посади провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 1 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства у зв`язку з отриманням двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності, відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу";

- доручено сектору бухгалтерського обліку та звітності виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 20.04.2018 по 19.04.2019 тривалістю 11 календарних днів та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 20.04.2019 по 14.06.2019 тривалістю 05 календарних дні (т.1 а.с.52).

Підставою для видання цього наказу у ньому визначено наказ Чорноморського рибоохоронного патруля від 22 квітня 2019 року № 99 "Про затвердження результатів повторного оцінювання службової діяльності державних службовців Чорноморського рибоохоронного патруля, які займають посади державної служби категорії «В» в 2019 році".

Позивач, не погоджуючись із зазначеним наказом відповідача № 65-О від 12 червня 2019 року, та вважаючи, що має право на отримання добових за час перебування у службовому відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року, звернувся із даним позовом (враховуючи подані до нього уточнення) до суду.

Вирішуючи дану справу по суті заявлених позовних вимог та надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного наказу Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 12 червня 2019 року №65-О «Про звільнення ОСОБА_1 », суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулює Закону України "Про державну службу" №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно з ч.2 ст.5 Закону №889-VIII, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з п.п.4,5 ч.1 ст.2 Закону №889-VIII, посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону; професійна компетентність - здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов`язків, навчання, професійного та особистісного розвитку.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний, серед іншого, забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності.

В свою чергу, оцінювання результатів службової діяльності державних службовців визначено статтею 44 Закону України "Про державну службу" (в редакції, яка діяла на момент проведення оцінювання позивача).

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.44 Закону №889-VIII результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар`єри, виявлення потреби у професійному навчанні. Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов`язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", здійснюється безпосереднім керівником державного службовця та керівником самостійного структурного підрозділу. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", здійснюється суб`єктом призначення.

Згідно з ч.ч.4-6 ст.44 Закону №889-VIII державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання. Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням) суб`єкта призначення. За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням. У разі отримання державним службовцем негативної оцінки не раніше ніж через три місяці проводиться повторне оцінювання результатів його службової діяльності.

Частиною 10 статті 44 Закону №889-VIII визначено, що у разі отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності такий державний службовець звільняється із служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 цього Закону.

При цьому, ч.11 ст.44 передбачено, що Типовий порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, Кабінетом Міністрів України постановою від 23 серпня 2017 року № 640 затверджено Типовий порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців (далі - Типовий порядок №640, в редакції, яка діяла станом на момент проведення оцінювання позивача), який визначає процедуру проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "А", "Б" і "В".

Відповідно до п.2 та п.3 Типового порядку №640, метою оцінювання є визначення якості виконання державним службовцем поставлених завдань, а також прийняття рішення щодо його преміювання, планування службової кар`єри, визначення потреби у професійному навчанні. Оцінювання проводиться з дотриманням принципів об`єктивності, достовірності, доступності та прозорості, взаємодії та поваги до гідності державного службовця.

Оцінювання проводиться на підставі ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності держслужбовця, визначених з урахуванням його посадових обов`язків, а також дотримання ним загальних правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції (п. 8 Типового порядку №640).

Відповідно до п.9-п.12 Типового порядку №640 оцінювання проводиться щороку у жовтні - грудні за період з 1 січня поточного року або з дати визначення завдань і ключових показників до дати прийняття наказу (розпорядження) про проведення оцінювання. Оцінювання проводиться поетапно: визначення та перегляд завдань і ключових показників; оціночна співбесіда (крім випадків, передбачених цим Типовим порядком); визначення результатів оцінювання та їх затвердження. Визначення завдань і ключових показників для державного службовця проводиться у грудні року, що передує звітному, або протягом десяти робочих днів після призначення (переведення) на посаду. Державному службовцю встановлюється від двох до п`яти завдань на період, що підлягає оцінюванню.

Учасниками процесу оцінювання, серед інших, є: державний службовець; безпосередній керівник державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В"; керівник самостійного структурного підрозділу (у разі наявності), в якому працює державний службовець, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В"; суб`єкт призначення; служба управління персоналом (п.4 Типового порядку №640).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами у справі, позивач до звільнення зі служби займав посаду державної служби категорії «В».

При цьому, оцінювання державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В" визначається пунктами 28-36 Типового порядку №640.

Так, відповідно до п.28 Типового порядку №640 завдання і ключові показники повинні відображати кінцевий результат, на досягнення якого спрямовано службову діяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", вимірюватися в кількісному та/або якісному вираженні.

Пунктом 30 Типового порядку №640 передбачено, що завдання і ключові показники визначаються з рахуванням стратегічних документів державного та/або регіонального рівня, річного плану роботи державного органу, завдань, функцій та обов`язків, визначених у положенні про державний орган, положенні про відповідний структурний підрозділ, посадовій інструкції.

Згідно п.33 Типового порядку №640 державний службовець, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В", зазначає результати своєї діяльності у висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В", за формою згідно з додатком 7 в частині опису досягнутих результатів у розрізі кожного визначеного завдання та строку його фактичного виконання.

За результатами оцінювання виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням на основі розрахунку середнього бала за виконання кожного визначеного завдання і досягнення ключових показників, що виставляється з урахуванням критеріїв виставлення балів згідно з додатком 4.

Безпосередній керівник ознайомлює відповідного державного службовця з такими результатами у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу", після цього передає службі управління персоналом висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В", з підписом керівника структурного підрозділу та відміткою про ознайомлення відповідного державного службовця.

Питання повторного оцінювання врегульовано п.п.37-40 Типового порядку №640, згідно з якими у разі отримання державним службовцем негативної оцінки не раніше ніж через три місяці проводиться повторне оцінювання відповідно до цього Типового порядку. Нові завдання і ключові показники для державного службовця, який займає посаду державної служби категорії "Б" або "В", визначаються відповідно до пунктів 28-30 цього Типового порядку протягом п`яти робочих днів з дня ознайомлення такого державного службовця з висновком щодо результатів оцінювання його службової діяльності, що містить негативну оцінку. Строк виконання нових завдань і ключових показників повинен встановлюватися залежно від визначеної дати повторного оцінювання, але не менше трьох місяців, а зміст таких завдань і ключових показників повинен відповідати встановленому строку.

З метою належної організації виконання Типового порядку проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 року № 640, наказом Національного агентства України з питань державної служби 27.11.2017 року № 237 затверджено Методичні рекомендації

щодо визначення ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В" (далі - Методичні рекомендації №237), які розроблені з урахуванням частини другої статті 44 Закону України "Про державну службу", пункту 8 Типового порядку № 640, для використання державними органами.

Пунктом 4 розділу І Методичних рекомендацій №237 визначено, що завдання державного службовця - наперед визначений, запланований для виконання обсяг робіт (діяльності) протягом певного періоду з очікуваним досягненням мети, результатів у межах посадових обов`язків (функцій) державного службовця; ключовий показник - це сукупність вимірюваних кількісних та/або якісних індикаторів (параметрів), які дозволяють оцінити прогрес у виконанні державним службовцем визначених для нього завдань. Цей показник застосовується в процесі оцінювання результатів службової діяльності державних службовців.

Завдання та ключові показники доцільно визначати індивідуально для кожного державного службовця. При цьому варто брати до уваги, що на відміну від функції, яка може здійснюватися державним службовцем постійно, виконання завдання має завершуватися досягненням конкретного результату, визначеної мети. Вимір ступеня виконання завдання (досягнення поставленої мети) рекомендується здійснювати за допомогою ключових показників. Кожне завдання державного службовця рекомендується безпосередньо пов`язувати із стратегічними цілями, пріоритетними завданнями структурного підрозділу та в цілому державного органу, в якому працює державний службовець, з урахуванням обов`язків, прав, повноважень, відповідальності, що покладаються на державного службовця визначених у його посадовій інструкції, а також у положенні про відповідний структурний підрозділ, положенні про державний орган (пункти 1, 2 розділу II Методичних рекомендацій №237).

Положеннями п.1,3,4 розділу III Методичних рекомендацій №237 визначено, що завдання і ключові показники доцільно вимірювати в кількісному та/або якісному вираженні, відображаючи кінцевий результат, на досягнення якого спрямовано службову діяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В".

Ключові показники рекомендовано встановлювати з метою подальшого їх застосування для оцінювання (виміру) ступеня (повноти) виконання завдань та забезпечення можливості виміру ступеня виконання відповідного завдання. При визначенні ключових показників доцільно використовувати такі рекомендації:

для кожного завдання визначається не більше п`яти ключових показників;

уникати нагромадження необґрунтовано великої кількості ключових показників, оскільки це може призвести до обтяження (перевантаження) самого процесу моніторингу виконання завдань і оцінювання результатів службової діяльності;

при формулюванні ключових показників (їх змісту) користуватись SMART-критеріями (додаток 4 до Методичних рекомендацій).

Згідно зі змістом додатку 4 Методичних рекомендацій SMART- критерії полягають у забезпеченні наступних вимог:

S (specific) - показник має бути конкретним. Формулювання показника має розумітися однозначно та мінімізувати можливість суб`єктивного широкого тлумачення;

М (measurable) - показник має піддаватися вимірюванню. Вимір здійснюється в кількісному та/або якісному вираженні. При цьому зазначається бажане (очікуване) значення показника. При використанні кількісного виміру зазначається одиниця виміру;

A (attainable) - показник має бути реалістичним та досяжним з точки зору наявності необхідних компетенції та ресурсів (часових, фінансових, людських, інформаційних і т.п.), які наявні в розпорядженні структурного підрозділу.

R (relevant) - показник має бути релевантним. тобто відповідати повноваженням і компетенції державного службовця. Досягнення такого показника має призводити до виконання завдання в цілому;

Т (time frame) - встановлення граничної (кінцевої) дати (періоду) досягнення показника.

Враховуючи вищенаведені положення Методичних рекомендацій, вбачається, що функції (повноваження) державного службовця є складовими елементами, на підставі яких визначаються завдання.

При цьому, як вказано вище, на відміну від функції, яка може здійснюватися державним службовцем постійно, виконання завдання має завершуватися досягненням конкретного результату, визначеної мети.

Зазначене свідчить, що функції або повноваження державного службовця, які той виконує постійно не є тотожним завданню, яке використовується під час оцінювання його діяльності і одночасно представляє собою обсяг певних робіт.

Таким чином, завдання, на підставі яких оцінюється діяльність державного службовця, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, є поняттям, яке прямо походить із стратегічних цілей та мети існування певного державного органу, в якому працює державний службовець, безпосередньо пов`язане з планом роботи такого органу і визначається індивідуально з урахуванням тієї частини його розподілу, яка віднесена до певного службовця згідно його посадової інструкції та положення про структурний підрозділ, до складу якого він входить. Завдання визначає певний обсяг робіт, виконання яких покликано досягти певні стратегічні (пріоритетні) цілі та мету існування державного органу в розрізі діяльності одного працівника.

В свою чергу, відповідно до завдання, ключових показників результативності, ефективності та якості службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби категорії «Б'» і «В», розроблених під час первинного оцінювання в якості завдань для провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4 ОСОБА_1 , було визначено наступні 5 завдань:

1) кількість складення протоколів, ключовим показником виконання якого вказано 50 шт. із строком виконання до 30.11.2018;

2) кількість протоколів, що дозволені до повернення на доопрацювання, ключовим показником виконання якого вказано 10 % із строком виконання до 30.11.2018;

3) кількість випадків вилучення майна, плавзасобів, в т.ч. «б/х зл. лову», ключовим показником виконання якого вказано 10 із строком виконання до 30.11.2018;

4) допустима кількість протоколів, що підлягає до списання, ключовим показником виконання якого вказано 5% із строком виконання до 30.11.2018;

5) кількість виявлених порушень, що призвели до збитків, ключовим показником виконання якого вказано 10 із строком виконання до 30.11.2018 (т.1 а.с.117).

Під час проведення повторного оцінювання в якості завдань, за якими проводилося таке оцінювання відносно провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4 ОСОБА_1 встановлено наступні завдання:

1) кількість складених протоколів, ключовим показником результативності виконання якого вказано 30 од. із строком виконання до 31.03.2019;

2) в тому числі кількість складених протоколів за ч. 4 ст. 85 КУпАП, ключовим показником виконання якого вказано 10 од. із строком виконання до 31.03.2019;

3) сума збитків за встановленими правопорушеннями, ключовим показником виконання якого вказано 10000 грн. із строком виконання до 31.03.2019;

4) кількість складених актів безхазяйного майна, ключовим показником виконання якого вказано 10 од. із строком виконання до 31.03.2019;

5) контроль за промисловим ловом водних біоресурсів, ключовим показником виконання якого вказано "постійно" за встановлений термін із строком виконання до 31.03.2019 (т.1 а.с.119).

При цьому, суд зазначає, що складення протоколів про адміністративне правопорушення, актів про виявлення безхазяйного майна тощо уповноваженим на це державним службовцем очевидно не може бути розцінено як стратегічне (пріоритетне) завдання, а є лише певною функцією, яку державний службовець виконує постійно. Водночас, слід зазначити, що виконання такої функції прямо залежить від певних об`єктивно існуючих факторів - вчинення адміністративного правопорушення третіми особами, фізичне існування безхазяйного майна, про що має бути відомо державному службовцю для здійснення відповідного реагування.

Отже, визначення в якості завдань для результатів щорічного оцінювання службової діяльності державного службовця таких показників як кількість складених протоколів, кількість випадків вилучення майна, кількість виявлених порушень та суми збитків за ними, тощо суперечить вимогам щодо визначення завдань та ключових показників їх виконання, врегульованих чинним законодавством України.

В свою чергу, відповідно до посадової інструкції провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства, останній, зокрема, керується у своїй роботі Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", яким керується у своїй діяльності відповідач, серед основних принципів державного нагляду (контролю) є пріоритетність безпеки у питаннях життя і здоров`я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності; орієнтованості державного нагляду (контролю) на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності; недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб`єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій.

При цьому, відповідно посадової інструкції провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4 завданнями та обов`язками, є серед іншого те, що провідний спеціаліст здійснює контроль за рибодобувними організаціями з питань лову, транспортування і переробки риби; слідкує за станом сировинної бази рибогосподарських водойм; розробляє і здійснює заходи з удосконалення рибоохоронної роботи; складає протоколи щодо порушень законодавства з охорони рибних ресурсів і регулювання рибальства у водоймах України, тощо.

Суд вважає, що з урахуванням вищенаведеного, проведення оцінювання службової діяльності за такими завданнями, які визначені позивачу, не відповідає вимогам об`єктивності, реалістичності, адже складення таких протоколів, актів безхазяйного майна або вилучення майна, фіксування збитків, вчинених адміністративними правопорушеннями, тощо не виконується державним службовцем самостійно, а є прямим наслідком вчинення третіми особами порушень вимог законодавства, які в свою чергу виявляються державним службовцем.

Зазначення у посадовій інструкції таких повноважень щодо складання протоколів, актів, жодним чином не свідчить про те, що посадова особа має скласти їх певну кількість, яка заздалегідь визначена у відповідних завданнях.

Тобто, причини у вигляді факту вчинення адміністративного правопорушення третіми особами, з яких державний службовець наділений повноваженнями вчиняти такі дії знаходяться поза зоною його відповідальності і впливу, та прямо не залежать від нього.

Проведення оцінювання службової діяльності державного службовця за такими критеріями без аналізу правомірності невиконання ним таких показників суперечить сутності щорічного оцінювання, в ому числі, повторного, та його законодавчо визначеній меті.

Отже, використання в процесі щорічного оцінювання службової діяльності державного службовця подібних завдань та ключових показників його виконання могло бути логічно виправданим лише за умови доведення об`єктивного існування вчинених правопорушень третіми особами, реагування на які включені до посадових обов`язків державного службовця.

Необґрунтованим з вищенаведених підстав є також посилання відповідача на п.30 Типового порядку та розділу IV Методичних рекомендацій про перегляд (уточнення) завдань та ключових показників за ними. За змістом вказаної норми такий перегляд відбувається лише за умови внесення змін до стратегічних документів державного та/або регіонального рівня, річного плану роботи державного органу, положення про державний орган, положення про відповідний структурний підрозділ, посадову інструкцію.

Частиною 2 статті 2 КАС України, встановлено критерії відповідності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, вимогам обґрунтованості, тобто урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісності, розсудливості, пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо.

В свою чергу, твердження відповідача про правомірність спірного наказу з посиланням на те, що виконання приписів норми п.3 ч. 1 ст. 87 Закону України « Про державну службу» не є правом суб`єкта владних повноважень, а є обов`язковою нормою щодо звільнення працівника, суд вважає помилковими, оскільки правомірність наказу, як рішення керівника, не може бути з`ясована без дослідження обґрунтованості підстав для його видання та у якій спосіб було прийнято рішення, адже в статті 2 КАС України законодавець встановлює основні критерії законності рішень, яких суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися при прийнятті ним рішень та за якими суд визначає їх правомірність.

Також, під час розгляду та вирішення справи, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини та міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною.

Згідно з ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Так, згідно з ч. 2 ст. 21 та ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Також, ст. 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14.09.2006 року, зазначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення, Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

Статтею 2 Конвенції № 111 від 25.06.1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (ст.4 цієї Конвенції).

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Крім того, Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію № 1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається такій процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Встановлені Резолюцією № 1096 підходи застосовані у практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово розглядав справи за наслідками подібних перевірок в інших державах (рішення від 14.02.2006 року у справі "Турек проти Словаччини", від 24.04.2007 року у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 року у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 року у справі "Любох проти Польщі").

У вказаних рішеннях ЄСПЛ наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають впровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених ст.6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Отже, з урахуванням наведеного, а також, повного та об`єктивного дослідження матеріалів справи та заяв по суті справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про правомірність прийнятого наказу Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 12 червня 2019 року № 65-О "Про звільнення ОСОБА_1 " щодо звільнення позивача відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", як особи, що отримала дві підряд негативні оцінки за результатами оцінювання службової діяльності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звільнення позивача наказом Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморського рибоохоронного патруля) 12 червня 2019 року № 65-О "Про звільнення ОСОБА_1 ", у зв`язку з отриманням двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності, відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", суперечить наведеним вище положенням чинного законодавства, а відтак оскаржуваний позивачем наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

В свою чергу, позивач просить суд поновити його на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) з 12 червня 2019 року.

При цьому, як встановлено судом наказом Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 12 червня 2019 року №65-О «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 14 червня 2019 року з посади провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 1 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства у зв`язку з отриманням двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності, відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

З боку відповідача до суду надано табель обліку робочого часу за червень 2019 року, з якого вбачається, що 12, 13 та 14 червня 2019 року у позивача були робочими днями, і відповідно останнім робочим днем є 14.06.2019 року (т.2 а.с.43-44).

Відповідно до п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, днем звільнення вважається останній день роботи.

Статтею 241-1 Кодексу законів про працю України визначено, що строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що порушене відповідачем право позивача на проходження державної служби підлягає відновленню шляхом поновлення позивача на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) з 15 червня 2019 року.

Вказані висновки суду щодо дати поновлення на посаді повністю узгоджуються, в тому числі, із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 вересня 2019 року у справі №823/1056/16, а саме: «…66. Працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення. Оскільки строк звільнення позивача починається з 05 липня 2016 року, наступний за ним день - 06 липня 2016 року. Тобто, 05 липня 2016 року є останнім робочим днем працівника. А отже, суд апеляційної інстанції при постановленні рішення про поновлення позивача на посаді повинен був визначити дату поновлення - з 06 липня 2016 року та розрахувати середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 06 липня 2016 року…».

Таким чином, дана вимога підлягає частковому задоволенню в частині дати поновлення позивача на роботі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.06.2019 року до дня поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Як вже встановлено судом, останнім робочим днем позивача було 14 червня 2019 року, отже, враховуючи поновлення позивача на роботі з 15 червня 2019 року, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу має розраховуватись саме з цієї дати.

Згідно з правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 року по справі № 21-395а13: суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Пунктом 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 3 пункту 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з п.5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Зміст наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства.

Отже, суд має визначити конкретну суму коштів, яка стягується з відповідача.

Відповідно до уточненої довідки про доходи позивача, виданої Чорноморським басейним управлінням Державного агентства рибного господарства від 09.12.2019 № 1-9-9/1803-19/1, станом на день звільнення середньомісячна заробітна плата позивача складала 6262,62 грн., середньоденна заробітна плата 298,22 грн. (т.1 а.с.212).

При цьому, судом, з урахуванням даних нарахованої заробітної плати за останні 2 місяці, що передували звільненню та кількості фактично відпрацьованих днів, перевірено правильність здійснення відповідного розрахунку середньоденної заробітної плати, та встановлено, що її розмір складає саме 298,22 грн., як і зазначено у довідці відповідача від 09.12.2019 року.

Ні позивачем, ні представником позивача під час розгляду справи не було надано жодних зауважень або заперечень до наведених у вказаній довідці сум та розрахунків.

Судом встановлено, що кількість робочих днів в період вимушеного прогулу з 15.06.2019 по 03.02.2020 складає 159 днів, а саме: у червні 2019 (з 15.06.2019) - 8 днів, у липні 23, у серпні - 21, у вересні - 21, у жовтні - 22, у листопаді - 21, у грудні - 21, у січні - 21, у лютому - 1 (до 03.02.2020 року включно).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.06.2019 по 03.02.2020, який підлягає стягненню з Чорноморського басейного управління Державного агентства рибного господарства на користь позивача, складає 47416,98 грн. (298,22 грн. (середньоденна заробітна плата) х 159 робочих днів).

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2019 по 03.02.2020 включно, яка підлягає стягненню на користь позивача з Чорноморського басейного управління Державного агентства рибного господарства складає 47416,98 грн., яка визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, дана позовна вимога позивача також підлягає частковому задоволенню в частині визначення дати, з якої стягується сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Водночас, щодо вимоги позивача про стягнення з Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) на користь позивача добових за час перебування у службовому відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року, суд виходить з наступного.

Обґрунтовуючи дану вимогу, із посиланням на надані до суду докази, позивач зазначає, що виконання ним за весь період роботи у Чорноморському басейновому управлінні Державного агентства рибного господарства обов`язків провідних державних інспекторів відділів рибоохоронних патрулів №№ 2 і 1, замість виконання посади провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4, яку позивач отримав після укладення трудового договору, має ознаки службового відрядження, оскільки одним із його критеріїв є виконання службового доручення поза місцем постійної роботи.

Суд зазначає, що відповідно до Посадової інструкції провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №4 Чорноморського басейнового управління, затвердженої начальником Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства С.В. Камінським (надалі - Посадова інструкції) (т.1 а.с.121-123), провідний державний інспектор підпорядковується безпосередньо заступнику начальника управління - начальнику відділу рибоохоронного патруля №4 та має, завдання та обов`язки, визначені у вказаній Посадовій інструкції.

Згідно з вказаною Посадовою інструкцією, провідний державний інспектор для виконання покладених обов`язків та реалізації прав взаємодіє, зокрема, з усіма структурними підрозділами Чорноморського басейнового управління.

Наказом Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 27.07.2011 року №99 «Про визначення дільниць в межах району діяльності Чорноморського басейнового управління» визначено дільниці в межах району діяльності Чорноморського басейнового управління між відділами рибоохоронного патруля №1,2,3,4 Чорноморського басейнового управління Держаного агентства рибного господарства з урахуванням наявного інспекторського складу та матеріально-технічного забезпечення:

- відділ рибоохоронного патруля №1 - в зоні контролю Чорноморського басейнового управління по узбережжю Чорного моря від границі Миколаївської області до озера Шагани Татарбунарського району Одеської області;

- відділ рибоохоронного патруля №2 - в зоні контролю Чорноморського басейнового управління по узбережжю Чорного моря від озера Шагани Татарбунарського району Одеської області до границі з республікою Румунія;

- відділ рибоохоронного патруля №3 - в зоні контролю Чорноморського басейнового управління по узбережжю Чорного моря від границі Херсонської області до границі Одеської області включаючи берег Чорного моря Миколаївської області;

- відділ рибоохоронного патруля №4 - в зоні контролю Чорноморського басейнового управління по узбережжю Чорного моря від с. Покровка Миколаївської області, по узбережжю Ягорлицької затоки, Тердрівської коси, с. Залізний Порт Голопристанського району далі по узбережжю Чорного моря на схід через с. Більшовик , с. Лазурне, острів Джарилгач, Джарилгацька затока, далі на схід по узбережжю с. Красне Скадовського району Херсонської області, м. Скадовськ, с. Тарасівна далі на схід по узбережжю півострова Карадай, с. Хорли, Картінітська затока Чорного моря Каланчацького району Херсонської області до адміністративного району Автономної Республіки Крим окрім Природно-заповідного фонду (т.1 а.с.53).

Як вбачається з Положення про відділ рибоохоронного патруля №4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (надалі - Положення про відділ), який затверджений начальником Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (т.1 а.с.130-132), відділ рибоохоронного патруля №4 має місце базування у м. Скадовськ. Відділ є структурним підрозділом Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства України та здійснює організацію роботи з питань державного нагляду (контролю) за охороною водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах в районі діяльності Чорноморського басейнового управління, та підпорядковується начальнику Чорноморського басейнового управління.

У Положенні про відділ зазначено, що відділ взаємодіє зі всіма структурними підрозділами Чорноморського басейнового управління та основними його завданнями є реалізація повноважень Дрежрибагентства у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони використання, відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в районі діяльності. Відділ, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює заходи з організації державного контролю за виловом (добуванням) водних біоресурсів та дотриманням правил, режимів рибальства та інших вимог законодавства з питань охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства; здійснює контроль за дотриманням використання лімітів (частки лімітів) та прогнозів допустимого вилову водних біоресурсів; здійснює в межах своїх повноважень контроль за любительським і спортивним рибальством; організовує проведення рибоохоронних заходів (рейдів); виконує інші доручення керівництва Чорноморського басейнового управління.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2017-2018 роках неодноразово приймав участь у проведенні рибоохоронних рейдів у складі рейдових груп, до якої входили й інші державні інспектори рибохорони, що підтверджується планами-наказами на проведення рибоохоронного рейду, наданими позивачем до суду починаючи з плану-наказу №14 від 18.04.2017 року та закінчуючи планом-наказом №151 від 22.10.2018, які містять підпис позивача як учасника рейду (т.1 а.с.56-91).

При цьому, у вказаних наказах зазначено про проведення рибоохоронного рейду в зоні контролю Чорноморського басейнового управління по узбережжю Чорного моря від озера Шагани Татарбунарського району Одеської області до границі з республікою Румунія, тобто на території, яка відповідно до наказу Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 27.07.2011 року №99 «Про визначення дільниць в межах району діяльності Чорноморського басейнового управління» відноситься до території відділу рибоохоронного патруля №2.

З грудня 2018 року по травень 2019 року позивач неодноразово приймав участь у проведенні рибоохоронних рейдів у складі рейдової групи, до якої входили інші державні інспектори з відділів рибоохоронних патрулів №1, №2, №3 та №4, що підтверджується відповідними наказами про проведення рибоохоронних рейдів та додатком №1 до наказів із переліком державних інспекторів, які входили до рейдових груп, а саме: №203 від 11.12.2018 року, №01 від 02.01.2019 року, №22 від 01.02.2019 року, №46 від 01.03.2019 року (т.1 а.с.92-104).

При цьому, у вказаних наказах зазначено про проведення рибоохоронного рейду в зоні контролю Чорноморського басейнового управління по узбережжю Чорного моря від границі Миколаївської області до озера Шагани Татарбунарського району Одеської області, тобто на території, яка відповідно до наказу Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) від 27.07.2011 року №99 «Про визначення дільниць в межах району діяльності Чорноморського басейнового управління» відноситься до території відділу рибоохоронного патруля №1.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про державну службу» державний службовець може бути направлений у службове відрядження для виконання своїх посадових обов`язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частинами 2,3 ст. 42 Закону України «Про державну службу» передбачено, що керівник державної служби визначає місце, строк відрядження, режим роботи у період відрядження та завдання до виконання. Строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством. Направлення державного службовця у відрядження на більш тривалий строк можливе за його письмовою згодою.

Частиною 4 ст. 42 Закону України «Про державну службу» державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв`язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 02.02.2011 № 78 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова № 78) затверджено суми витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, згідно з додатком 1, і відповідно сума добових витрат становить 60 грн. на день.

В свою чергу, Наказом Міністерства фінансів України №59 від 13.03.1998 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 року за №218/2658, затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон (надалі - Інструкція №59).

Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції №59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв`язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

При цьому, п.2 розділу І Інструкції №59 визначено, що у випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз`їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

Відповідно до пункту 15 розділу І Інструкції №59 окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

В свою чергу, п.1 розділу ІІ Інструкції №59 визначено, що направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником (направлення у відрядження державного службовця здійснюється керівником державної служби) і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник строку й мети відрядження. Строк відрядження визначається керівником або його заступником (строк відрядження державного службовця визначається керівником державної служби) але не може перевищувати 30 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

В свою чергу, як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, наказу або іншого розпорядчого документу відповідачем про відрядження позивача до відділу рибоохоронного патруля №1 та №2, не видавалось.

Водночас, посилання позивача щодо його відрядження ґрунтуються на тому, що він був відряджений за усною вказівкою керівника.

З цього приводу, суд зазначає, що позивач як державний службовець має бути обізнаним щодо норм Закону України «Про державну службу», ст.42 «Службові відрядження» якого визначає, що керівник державної служби визначає місце, строк відрядження, режим роботи у період відрядження та завдання до виконання. Строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством. Направлення державного службовця у відрядження на більш тривалий строк можливе за його письмовою згодою.

Таким чином, позивач, який вважає, що його було направлено саме у відрядження, мав надати письмову згоду щодо такого відрядження, оскільки за твердженням позивача, воно перевищувало 60 календарних днів.

При цьому, з боку позивача такої письмової згоди не подавалось відповідачу.

Отже, враховуючи викладене, та з урахуванням наданих позивачем в обґрунтування посилання на відрядження до відділів рибоохоронних патрулів №№ 2 і 1 доказів, враховуючи вищенаведені норми діючого законодавства та встановлені судом обставини, з урахуванням відсутності жодного розпорядчого документа про відрядження позивача та відсутність письмової згоди на відрядження, що перевищує 60 календарних днів, суд вважає, що в даному випадку мали місце саме «службові поїздки» позивача, оскільки поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз`їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями.

Таким чином, з огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) на користь позивача добових за час перебування у службовому відрядженні у період з 20 квітня 2017 року по 12 червня 2019 року, є недоведеною, безпідставною, а отже не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 3000 гривень, суд зазначає наступне.

Позивач обґрунтовує дану вимогу тим, що незаконними діями роботодавця йому завдано моральну шкоду, оскільки через незаконне звільнення позивач був позбавлений гарантованого Конституцією України права на працю та можливості заробляти собі на життя, що призвело до моральних переживань, втрати душевного спокою, постійного роздратування, тощо. Тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, враховуючи характер порушення його прав та глибину душевних страждань, позивач просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

Суд зазначає, що положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, яка, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом при розгляді справи.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, до суду позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди.

Доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Таким чином, позивачем в позовній заяві жодним чином не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправним рішенням відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок такого рішення відповідача.

При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зауважує на тому, що позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди. Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3000 грн., оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд вважає, що позовні вимоги позивача про зобов`язання Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 3000 гривень є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін у заявах по суті справи та під час розгляду справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморського рибоохоронного патруля) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, добових за час перебування у службовому відрядженні та моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відсутність понесених позивачем витрат по сплаті судового збору та інших витрат, судом не здійснюється розподіл судових витрат.

03.02.2020 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду та зазначено, що повний текст рішення суду буде виготовлений у строк, визначений ч.3 ст.243 КАС України.

Згідно з приписами ч.3 ст.243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, з урахуванням наведених приписів ч.1 ст.120 КАС України, останнім днем для складання рішення суду у повному обсязі по вказаній справі є 13.02.2020 року.

Керуючись ст.ст. 2,9,72,76-77,90,120,139,193,205,241-246,255,295,371 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморського рибоохоронного патруля) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 12 червня 2019 року № 65-О "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на посаді з 12 червня 2019 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, добових за час перебування у службовому відрядженні та моральної шкоди у розмірі 3000 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморського рибоохоронного патруля) від 12 червня 2019 року № 65-О "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства з 15 червня 2019 року.

Стягнути з Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (код ЄДРПОУ ВП: 40817318, місцезнаходження: 65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд.12 В) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.06.2019 року по 03.02.2020 року у розмірі 47416,98 грн. (сорок сім тисяч чотириста шістнадцять гривень 98 копійок) із утриманням (відрахуванням) з цієї суми всіх обов`язкових податків, платежів та зборів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля № 4 Чорноморського басейнового управління Державного агентства рибного господарства (Чорноморський рибоохоронний патруль) з 15 червня 2019 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 13.02.2020 року.

Суддя О.М. Соколенко

.

Джерело: ЄДРСР 87586921
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку