ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2020 р. Справа№ 920/788/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

секретар судового засідання Нікітенко А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Бугайчук В.І. - адвокат;

від відповідача: Нагорний О.П. - адвокат; від третьої особи: не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 (повний текст складено 02.12.2019)

у справі № 920/788/19 (суддя Яковенко В.В.)

за позовом спільного підприємства "Радміртех" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз",

про визнання недійсним рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19 позовні вимоги задоволено, визнано недійсним рішення Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 № 12 за результатами розгляду справи № 02-06/10-2018, стягнуто з Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь спільного підприємства "Радміртех" у формі товариства з обмеженою відповідальністю витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19 Сумське територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулось із апеляційною скаргою в якій просить поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи копію листа ПАТ "Сумигаз" від 20.02.2018 № 03/03, адресованого СП "Радміртех", рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити СП "Радміртех" у задоволенні позовних вимог, стягнути з СП "Радміртех" на користь Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України судовий збір у розмірі 2 881,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник не погоджується із позицією господарського суду першої інстанції про те, що зазначена у листах від 15.04.2014 № 49 та від 11.04.2018 № 589 інформація повідомлялась виключно ПАТ "Сумигаз" за запитами останнього і не призначалось для поширення серед третіх осіб, що розповсюдження інформації серед третіх осіб, здійснювалось ПАТ "Сумигаз" на власний розсуд, а отже, висновки, викладені у рішенні адмінколегії, не відповідають дійсним обставинам справи.

На думку скаржника, позивач, направляючи на адресу ПАТ "Сумигаз" листа від 11.04.2018 № 589, навіть не надаючи в ньому дозволу, вказівки чи доручення щодо поширення викладеної в ньому інформації, було проінформованим, що вказані відомості будуть поширені ПАТ "Сумигаз" серед третіх осіб - замовників послуг із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування, складових частин вузлів обліку газу, а відтак вчинило дії, направлені на поширення викладеної у листі від 11.04.2018 № 589 інформації серед невизначеного кола осіб.

Скаржник вказує на те, що позивач не має права ані на здійснення освітньої діяльності, ані на проведення навчання з питань охорони праці в контексті можливості товариства на здійснення спеціальної підготовки в розумінні виконанні робіт, зокрема, з демонтажу (монтажу), обслуговування комерційних ВОГ та їх елементів, в тому числі налагодження та програмування.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не досліджено належним чином всіх обставин, які мають значення для справи і не надано відповіді на питання, а саме: чи має позивач повноваження на здійснення спеціальної підготовки, яка відповідно до настанов з експлуатації продукції позивача та пункту 9 глави 2 розділу Х Кодексу є необхідною умовою для здійснення діяльності на ринку демонтажних (монтажних) робіт комерційних вузлів обліку газу, пов`язаних з їх підготовкою до проведення метрологічної повірки, та ринку робіт по монтажу засобів вимірювальної техніки та елементів, що входять до складу комерційного ВОГ, та їх налагодженню; чи може проведення неформального навчання у вигляді трьохгодинних тренінгів з метою належної роботи та використання приладів позивача з видачею відповідної довідки чи сертифікату, яке проводилось позивачем, відповідно до вимог чинного законодавства (зокрема, п. 9 глави 2 розділу Х Кодексу) розглядатися як обов`язкова умова для здійснення діяльності на ринку демонтажних (монтажних) робіт комерційних вузлів обліку газу, пов`язаних з їх підготовкою до проведення метрологічної повірки,та ринку робіт по монтажу засобів вимірювальної техніки та елементів, що входять до складу комерційного ВОГ, та їх налагодженню.

На думку скаржника, інформація зазначена у листі позивача від 11.04.2018 № 589 викладена у категоричній, стверджувальній формі, зазначений лист не містить будь-яких посилань, зауважень на те, що його зміст має рекомендаційно-інформаційний чи будь-який інший характер, не містить жодних посилань щодо будь-яких тренінгів, які проводяться позивачем, чи положень будь-яких дилерських договорів, проведення неформального навчання.

Також на думку скаржника, судом першої інстанції невірно трактується суть, викладена у Інформаційному листі від 17.02.2019 за № 21-15/02-1244, 54/01, оскільки поняття інформації, що вводить в оману, не обмежується повідомленням лише очевидно недостовірних відомостей, поширення неточної, неповної, відірваної від контексту інформації, так саме як і перебільшення, замовчування окремих фактів, пов`язаних з предметом реклами, може створювати у споживачів невірне уявлення щодо відповідних товарів, робіт чи послуг.

Скаржник посилається на правову позицію, викладену у постановах Верховного суду від 17.04.2018 у справі № 904/6505/17, від 07.08.2018 у справі № 922/3715/17.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 справу № 920/788/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Смірнова Л.Г., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 відкрито провадження за апеляційною скаргою Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19 та призначено розгляд справи на 03.02.2020 об 11 год. 30 хв.

Сумським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було подане клопотання про участь у судовому засіданні, призначеному на 03.02.2020 об 11 год. 30 хв., в режимі відеоконференції.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду у зв`язку із перебуванням судді Смірнової Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці та участь судді Мартюк А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у підготовці суддів для підтримання кваліфікації призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 920/788/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Відповідно до положень статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 прийнято матеріали справи № 920/788/19 до провадження за апеляційною скаргою Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В. Клопотання Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Призначено справу № 920/788/19 до розгляду в режимі відеоконференції на 03.02.2020 об 11 год. 30 хв.

Колегія суддів апеляційного господарського суду у судовому засіданні 03.02.2020 розглянувши клопотання, викладене у апеляційній скарзі, щодо поновлення строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи копії листа ПАТ "Сумигаз" від 20.02.2018 № 03/03, адресованого позивачу, дійшла висновку про наявність підстав для залишення даного клопотання без розгляду.

Представник третьої особи у судове засідання 03.02.2020 не з`явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2020 просив рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення, зокрема, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19 скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства.

Статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що основним завданням Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами;

- проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб`єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень).

Відповідно до ст. 48, частин 1-2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу. Рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в іншій спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, рішенням адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 19.06.2019 №12 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу": визнано, що дії СП "Радміртех" у формі ТОВ (ідентифікаційний код 31559582), які полягали у поширенні інформації щодо необхідності виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування складових частин ВОГ виробництва СП "Радміртех" лише фахівцями, які пройшли навчання на базі заводу-виробника, що може вплинути на вибір споживачами надавача послуг, є порушенням, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, через іншу особу (ПАТ "Сумигаз") шляхом повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких СП "Радміртех" не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання. За порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 1 резолютивної частини рішення, накладено на СП "Радміртех" у формі ТОВ штраф у розмірі 17 000,00 грн.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначені підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 2 наведеної статті, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Згідно із ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Так, позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 12 від 19.06.2019 в межах строку визначеного законом.

У листі ПАТ "Сумигаз", який адресований позивачу, містилось прохання надати останнього роз`яснення щодо вимог кваліфікації осіб, задіяних у процесі обслуговування засобів вимірювальної техніки виробництва СП "Радміртех" та якими документами це має бути підтверджено.

На вказаний вище лист позивач надав відповідь у листі від 11.04.2018 за № 589.

Як вбачається із рішення № 12 від 19.06.2019, відповідачем зазначено проте, що надсилання СП "Радміртех" листа від 11.04.2018 № 589 з інформацією щодо необхідності виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ виробництва СП "Радміртех" лише фахівцями, які пройшли навчання на базі заводу-виробника, що може вплинути на вибір споживачами надавача послуг, кваліфікується як порушення, передбачене статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, через іншу особу (ПАТ "Сумигаз") шляхом повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких СП "Радміртех" не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що лист позивача від 11.04.2018 № 589 є частиною ділової переписки між позивачем і третьою особою і має рекомендаційно-інформаційний характер, надсилався виробником конкретно ПАТ "Сумигаз", й не мав обов`язкового характеру для ПАТ "Сумигаз", оскільки виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування вузлів обліку газу здійснюється у відповідності до вимог чинного законодавства. Таким чином, ПАТ "Сумигаз" під час відмови третім особам, в тому числі ТОВ "ІБК Гідросфера" у виконанні робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, налагодження та програмування ВОГ повинно було керуватися діючими нормами законодавства, а не робити посилання на листи позивача та направляти їх копії іншим особам, а хоча лист позивача від 11.04.2018 № 589 і не мав заборони автора щодо публічного поширення розміщеної в ньому інформації, також не містив і відповідного дозволу на розповсюдження такої інформації.

Зазначений лист складено та адресовано лише для ПАТ "Сумигаз", він містить думку суб`єкта господарювання з приводу поставленого питання в рамках ділового спілкування, у зв`язку із чим він не має обов`язкового характеру.

Слід зазначити, що у настановах з експлуатації продукції виробництва позивача та паспортах продукції не зазначено вимоги здійснювати виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування вузлів обліку газу лише фахівцями, які пройшли навчання на базі заводу-виробника, зазначену обставину визнано п. п. 37-41 рішення відповідача.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" виконавцями робіт із встановлення вузлів обліку природного газу є суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, отримали відповідні дозволи для виконання робіт із встановлення вузлів обліку природного газу.

Так, позивач зазначає, що відповідачем не з`ясовано обставин, які мають значення для справи, а саме: не дослідив характер інформації, що містилася у листі СП "Радміртех" від 11.04.2018 № 589, яка носить рекомендаційний характер, а також законодавчі вимоги щодо діяльності ПАТ "Сумигаз", який, як оператор ГРМ, здійснює свою діяльність відповідно до законодавства, тобто має керуватися положеннями постанови НКРЕП від 30.09.2015 № 2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем", в якій визначено, що будівництво, монтаж та налагодження комерційного ВОГ та його складових здійснюються відповідно до вимог, зазначених у настановах з експлуатації заводів-виробників елементів, які входять до складу комерційного ВОГ.

Позивач не погоджується із прийнятим рішенням від 19.06.2019 № 12 у зв`язку з тим, що комісією при прийнятті рішення належним чином не досліджено суб`єктивний склад правовідносин з приводу порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, зазначивши, що саме дії позивача призвели до порушення конкурентних умов, незважаючи на те, що поширення такої інформації здійснювалося за власною ініціативою ПАТ "Сумигаз" та без відома позивача.

Як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, спірні правовідносини сторін у цій справі виникли стосовно правомірності прийняття рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, наявності або відсутності підстав для визнання його недійсним, наявності або відсутності підстав для зобов`язання вчинити певні дії та стягнення штрафу.

У рішенні відповідача № 12 від 19.06.2019 зазначено, що за повідомленням ПАТ "Сумигаз" (лист від 16.08.2018 № Sm007/2-Лв-3909-0818) протягом 2014-2018 через Товариство поширювалася інформація позивача щодо необхідності виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування складових ВОГ виробництва позивача лише фахівцями, що пройшли навчання на базі заводу-виробника, щонайменше 29 суб`єктам господарювання. Після отримання замовниками послуг ТОВ "ІБК "Гідросфера" вищезазначених листів значна їх частина розірвала угоди на виконання робіт по монтажу/демонтажу засобів вимірювальної техніки та елементів, що входять до складу ВОГ, та їх налагодженню заявником. Отже, розповсюджуючи інформацію стосовно обов`язкової наявності сертифікатів, що підтверджують проходження навчання на базі заводу-виробника у спеціалістів, які проводять роботи з демонтажу (монтажу) комерційних ВОГ, та роботи пов`язані з їх підготовкою до проведення метрологічної повірки, налагодженню позивачем могло отримати неправомірні переваги у конкуренції у вигляді: збільшення попиту зі сторони суб`єктів господарювання, які мають право виконувати зазначені роботи, на послуги з навчання на базі позивача (які останнє не має права надавати); зменшення кількості потенційних конкурентів на ринку робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування складових частин ВОГ виробництва позивача.

Адміністративною колегією Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України під час розгляду справи № 02-06/10-2018 встановлено, що позивач не має права здійснювати ані освітню діяльність, ані проводити навчання з питань охорони праці працівників інших суб`єктів господарювання, ані видавати сертифікати про проходження такого навчання, оскільки позивач повинен був мати ліцензію на надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти за відповідною професією. Тому надсилання позивачем листів від 15.04.2014 № 49 та від 11.04.2018 № 589 з інформацією щодо права виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ виробництва позивача лише фахівцями, що пройшли навчання на базі заводу-виробника, які, в свою чергу, були поширені ПАТ "Сумигаз" серед замовників послуг ТОВ "ІБК "Гідросфера", є введенням споживачів в оману шляхом поширення відомостей, які приписують повноваження та права, яких позивач не має.

Таким чином, відповідач кваліфікував такі дії позивача, як порушення, передбачене статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, через іншу особу (ПАТ "Сумигаз") шляхом повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких позивач не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання.

Відповідно до ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб`єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб`єкта господарювання. Інформацією, що вводить в оману, є, зокрема, відомості, які: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб`єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, в яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації.

Як зазначає позивач, що відповідачем не враховано того, що позивач здійснює неформальне професійне навчання на виробництві з метою належної роботи та використання приладів виробництва позивача, яке не потребує отримання дозвільної документації державного зразка. Зазначене навчання проводиться у вигляді тренінгів, які є предметом інформаційно-консультаційних послуг, що входять до предмету дилерських договорів, які позивач укладає з дилерами його продукції.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач здійснював навчання на виробництві у межах своїх повноважень відповідно до вимог чинного законодавства України з метою забезпечення належної роботи та використання приладів виробництва позивача, яке не потребує отримання дозвільної документації державного зразка, враховуючи наступне.

Діяльність підприємств, організацій та установ з надання освітніх послуг з професійного навчання, яке передбачає видачу свідоцтва державного зразка, підлягає ліцензуванню (Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності закладів освіти затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187).

Відповідно до листа Мінсоцполітики України від 25.05.2017 № 421/0/126-17 не підлягають ліцензуванню послуги з підвищення кваліфікації, яке не передбачає підвищення кваліфікаційного розряду та видачу документа державного зразка.

Зокрема, не підлягають ліцензуванню послуги з підвищення кваліфікації працівників на курсах цільового призначення, які проводяться з метою вивчення працівниками сучасних технологічних процесів, нових виробів, товарів, матеріалів, послуг, обладнання, правил і вимог його безпечної експлуатації, нормативно-правових актів, технічної документації, ефективних методів організації праці тощо.

Відповідно до Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики спільно із Міністерством освіти і науки України від 26.03.2001 № 127/151 неформальне навчання не регламентується місцем набуття, строками та формою навчання.

Згідно з п. 2.1. вищезазначеного положення за результатами неформального навчання видається довідка, в якій зазначаються професія (спеціальність), кваліфікація, за якою здійснювалось навчання, напрям підвищення кваліфікації, строки навчання.

У п. 32 рішення відповідача зазначено, що позивачем не було подано декларацію відповідності його матеріально-технічної бази вимогам законодавства, проте позивач повідомив, що не проводив навчання і перевірку знань з питань охорони праці інших суб`єктів, а тому не був зобов`язаний надавати вказану декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства.

Рішення відповідача про притягнення до відповідальності за "Поширення інформації, що вводить в оману" (ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції") не відповідає дійсності, оскільки в діях особи мають бути виявлені дві взаємозалежні складові: дії з поширення (розповсюдження) певної інформації, що можуть вплинути на наміри осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання, та повідомлення невизначеному колу осіб цих відомостей.

Натомість, інформація з листів повідомлялася лише за запитами АТ "Сумигаз" і не призначалася для поширення серед третіх осіб. Позивач не погоджував з АТ "Сумигаз" будь-які дії, які направлені на поширення інформації, що містилася у листах серед третіх осіб, оскільки у позивача були відсутні наміри отримання неправомірних переваг у конкуренції.

Щодо висновку відповідача у рішенні про те, що позивач здійснював поширення інформації через ПАТ "Сумигаз", апеляційний господарський суд зазначає,що такі висновки, не відповідають обставинам справи, оскільки при розгляді справи не було надано доказів, які б свідчили про вказівки з боку позивача щодо подальшого поширення інформації з листів від 15.04.2014 № 49 та від 11.04.2018 № 589.

Крім того, як вже зазначалось, позивач надсилав листи до ПАТ "Сумигаз" із зазначенням повноважень щодо навчання, які становили ділову кореспонденцію виключно між двома юридичними особами. У зазначених листах не надавались вказівки та доручення ПАТ "Сумигаз" розповсюджувати зазначену інформацію серед третіх осіб. Тому дії ПАТ "Сумигаз" з приводу розповсюдження інформації про відсутність у третіх осіб належної кваліфікації для проведення робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ, є такими, що здійснювалися на власний розсуд ПАТ "Сумигаз".

Як вказує позивач, єдиною метою останнього було інформування лише ПАТ "Сумигаз" про те, що для належного встановлення обладнання, виготовленого позивачем, останнім проводиться безкоштовний тренінг щодо принципів та порядку експлуатації продукції, який входить до вартості придбаної продукції відповідно до положень дилерського договору з позивачем.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.02.2009 № 01-8/132 поширення інформації, що вводить в оману, з огляду на положення частини другої статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" має оцінюватись в контексті "дій у конкуренції", тобто на момент поширення окресленої інформації відповідні суб`єкти господарювання мають перебувати у конкурентних відносинах.

Таким чином, для кваліфікації порушення за ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" необхідно встановити, що поширення інформації, що вводить в оману, відбувалося в конкурентних відносинах, ці дії вплинули або можуть вплинути на наміри певних осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг відповідного суб`єкта господарювання.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не встановлено обставин, які мають значення для кваліфікації порушення законодавства у сфері економічної конкуренції, а саме: між позивачем та АТ "Сумигаз" відсутня будь-яка домовленість з приводу поширення інформації, що зазначена в листі від 11.04.2018 № 589, в тому числі відсутні угоди між цими суб`єктами господарювання та інші узгоджені дії щодо поширення зазначеної інформації, які можуть призвести до обмеження конкуренції; АТ "Сумигаз", яке розповсюдило інформацію, не є суб`єктом, що здійснює виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування вузлів обліку газу, а тому не перебуває у конкурентних відносинах з іншими суб`єктами господарювання на ринку зазначених послуг, отже завідомо не може отримувати неправомірні переваги у конкуренції.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що причинно-наслідковий зв`язок між діями позивача та АТ "Сумигаз" відсутній та не містить складу правопорушення, передбаченого ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Поширення інформації, що вводить в оману, визначається як недобросовісна конкуренція у вигляді досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

На відміну від статті 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" та пункту 1 частини третьої статті 10bis Паризької конвенції, коли недобросовісною конкуренцією визначаються дії у конкуренції, що можуть спричинити змішування (плутанину) стосовно господарської діяльності іншого суб`єкта господарювання, положення статті 15-1 стосуються введення в оману щодо власної діяльності відповідного суб`єкта господарювання.

Поширення інформації, що вводить в оману, з огляду на положення частини другої статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" має оцінюватись в контексті "дій у конкуренції", тобто на момент поширення окресленої інформації відповідні суб`єкти господарювання мають перебувати у конкурентних відносинах.

Отже, для кваліфікації порушення за статтею 15-1 необхідно встановити, що поширення інформації, що вводить в оману, відбувалося в конкурентних відносинах, ці дії вплинули або можуть вплинути на наміри певних осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг відповідного суб`єкта господарювання. Перелік відомостей, які можна кваліфікувати як інформацію, що вводить в оману, наведений у статті, не є вичерпним.

Натомість відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що дії позивача, які полягали у поширенні інформації, яка вводить споживачів в оману, тобто є неправдивою, є власне відомості, які приписують повноваження, яких позивач не має.

Як вже зазначалось, з матеріалів справи та із оскаржуваного рішення вбачається, що надісланий до ПАТ "Сумигаз" лист від 11.04.2018 із зазначенням повноважень щодо навчання становить ділову кореспонденцію виключно між двома юридичними особами, у зазначених листах не надавались вказівки та доручення ПАТ "Сумигаз" розповсюджувати зазначену інформацію серед третіх осіб, отже всі дії ПАТ "Сумигаз" з приводу розповсюдження інформації про відсутність у третіх осіб належної кваліфікації для проведення робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, в тому числі налагодження та програмування ВОГ, є такими, що здійснювалися ПАТ "Сумигаз" на власний розсуд. Позивач не мав певного умислу, не отримав будь-якого економічного зиску, матеріальної вигоди з цієї ситуації, на відповідний ринок послуг Сумської області не зайшов.

Враховуючи викладене, матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено того, що позивач поширює інформацію, яка вводить в оману, шляхом повідомлення суб`єктом господарювання безпосередньо невизначеному колу осіб неправдивих та неповних відомостей, оскільки листи з інформацією, які були надані ПАТ "Сумигаз" не містили вказівок, доручень чи дозволу на їх розповсюдження третім особам, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають встановленим обставинам справи.

Однак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що ділова кореспонденція виключно між двома юридичними особами, в якій не міститься дозволу на її розголошення, є конфіденційною інформацією, яка захищається законом, оскільки це не узгоджується з вимогами статті 31 Конституції України, ст.21 Закону України "Про інформацію", ст.7 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Таким чином, дії позивача не є порушенням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, передбаченим статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, а саме: повідомлення невизначеному колу осіб відомостей, які приписують повноваження, яких позивач не має, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів (робіт, послуг) цього суб`єкта господарювання, у зв`язку з чим рішення Адміністративної колегії Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 12 від 19.06.2019 у справі № 02-06/10-2018, прийняте стосовно позивача, є протиправним і правомірно визнано господарським судом першої інстанції недійсним.

У позовній заяві представник позивача зазначив, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи становить: 1921,00 грн. сплачений судовий збір, 30 000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Об`єднана палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019) зроблено висновок, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав договір про надання правової допомоги від 01.07.2019 №010719, специфікацію № 1 до договору про надання правової допомоги № 010719 від 01.07.2019, акт № 1 до договору про надання правової допомоги, платіжне доручення від 08.07.2019 № 769 про сплату за юридичні послуги у сумі 30000,00 грн.

01.07.2019 адвокат Бугайчук В.І. та позивач уклали договір № 010719 про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання обов`язків по наданню правової допомоги замовнику, зокрема здійснення захисту, надання адвокатом усних та письмових консультацій з правових питань, виконання доручень замовника, що потребують спеціальних знань, представництво прав та інтересів замовника в правоохоронних органах та судах.

Розділом 2 договору визначено гонорар і порядок проведення розрахунків.

Гонорар складається з погодинної оплати чи фіксованого розміру винагороди, який визначається в специфікаціях до цього договору (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 2.1 специфікації № 1 від 01.07.2019 до договору про надання правової допомоги № 010719 від 01.07.2019 сторони домовились визначити вартість послуг за цією специфікацією в сумі 30 000,00 грн., що сплачується протягом 10 робочих днів з моменту підписання цієї специфікації на розрахунковий рахунок адвоката після виставлення рахунку.

29.08.2019 був підписаний акт до договору про надання правової допомоги відповідно якого адвокат надав, а замовник прийняв такі послуги: підготовка та подання позовної заяви щодо оскарження рішення Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 12 за результатами розгляду справи № 02-06/10-2018 щодо замовника, представництво інтересів замовника в судових засіданнях вартістю 30 000,00 грн.

08.07.2019 позивачем оплачений рахунок № 528 від 08.07.2019 за юридичні послуги в сумі 30 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 08.07.2019 № 769.

07.11.2019 до суду надійшло клопотання про долучення доказів для підтвердження судових витрат.

Враховуючи викладене та надані позивачем документи, які підтверджують факт понесення позивачем та розмір витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Хоча лист позивача від 11.04.2018 № 589 і не мав заборони автора щодо публічного поширення розміщеної в ньому інформації, однак відповідного дозволу також не надавав, його складено та адресовано лише для ПАТ "Сумигаз", лист містить думку суб`єкта господарювання з приводу поставленого питання в рамках ділового спілкування, тому він має та не може мати обов`язкового характеру. Таким чином, ПАТ "Сумигаз" під час відмови третім особам, в тому числі ТОВ "ІБК Гідросфера" у виконанні робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, налагодження та програмування ВОГ повинно було керуватись діючими нормами законодавства, а не робити посилання на листи позивача та направляти їх копії інших особам.

Метою діяльності позивача є виробництво, монтаж, встановлення, ремонт та технічне обслуговування контрольно-вимірювальних приладів, а не врегулювання спірних відносин між споживачами, позивач є рівноцінним учасником економічних відносин та не має жодних владних функцій для урегулювання спірних відносин на ринку демонтажних (монтажних) робіт комерційних ВОГ, про що ПАТ "Сумигаз" був обізнаний в повній мірі, тому позивач завідомо не міг здійснювати вплив на наміри ПАТ "Сумигаз" дозволяти або забороняти виконання робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, налагодження та програмування ВОГ.

Як зазначає позивач, він здійснює неформальне професійне навчання на виробництві з метою належної роботи та використання приладів власного виробництва, яке не потребує отримання дозвільної документації державного зразка, яке проводиться у вигляді тренінгів, які є предметом інформаційно-консультаційних послуг, що входять до предмету дилерських договорів, які позивач укладає з дилерами його продукції.

Відповідно до листа Мінсоцполітики України від 25.05.2017 № 421/0/126-17 не підлягають ліцензуванню послуги з підвищення кваліфікації, яке не передбачає підвищення кваліфікаційного розряду та видачу документу державного зразка. Зокрема, не підлягають ліцензуванню послуги з підвищення кваліфікації працівників на курсах цільового призначення, які проводяться з метою вивчення працівниками сучасних технологічних процесів, нових виробів, товарів, матеріалів, послуг, обладнання, правил і вимог його безпечної експлуатації, нормативно-правових актів, технічної документації, ефективних методів організації праці тощо, а відповідно до Положення про професійне навчання працівників на виробництві, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики спільно із Міністерством освіти і науки України від 26.03.2001 № 127/151 неформальне навчання не регламентується місцем набуття, строками та формою навчання.

Слід зазначити, що з тексту листа вбачається, що позивачем зазначено перелік осіб, які можуть бути допущені до робіт із встановлення, монтажу, обслуговування, налагодження та програмування ВОГ, тобто інформація зазначена у листі, передбачає альтернативні варіанти її сприйняття.

Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постановах Верховного суду від 17.04.2018 у справі № 904/6505/17, від 07.08.2018 у справі № 922/3715/17 є безпідставним, оскільки обставини у вказаних справах є відмінними від обставин справи № 920/788/19..

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі 920/788/19 та для задоволення апеляційної скарги Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сумського територіального відділення Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 26.11.2019 у справі № 920/788/19 залишити без змін.

3. Судові витрати покласти на Сумське територіальне відділення Антимонопольного комітету України.

4. Справу № 920/788/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

Повний текст постанови складено 07.02.2020.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім