Постанова

Іменем України

10 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 266/5063/17-ц

провадження № 61-44080св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на постанову Апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Маріупольський торговельний порт» (далі

ДП «Маріупольський торговельний порт») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 січня 2010 року він працював у

ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на посаді механіка перевантажувальних машин. 29 вересня 2017 року між ним та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. Наказом відповідача

від 06 листопада 2017 року № 1401/к його було звільнено з роботи

з 28 вересня 2017 року у зв`язку із вступом на військову службу на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України. Зазначений наказ відповідачем було направлено поштою за адресою проживання позивача. Трудова книжка отримана ним не була. Вважав вищевказаний наказ про його звільнення з роботи незаконним та безпідставним, оскільки його звільнення відбулось із порушенням визначеного трудовим законодавством порядку, а саме: без дотримання відносно нього гарантій, встановлених статтею 119 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ

ДП «Маріупольський морський торговельний порт» від 06 листопада

2017 року № 1401/к про його звільнення; поновити його на посаді механіка перевантажувальних машин з 28 вересня 2017 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 82053,54 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 12 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача відсутнє право користуватися гарантіями, передбаченими частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України та його правомірно звільнено відповідачем із займаної посади на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України, оскільки він добровільно уклав строковий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, не був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня демобілізації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 12 червня 2018 року скасовано та позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ ДП «Маріупольський морський торговельний порт»

від 06 листопада 2017 року № 1401/к про звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку з вступом на військову службу.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді механіка перевантажувальних машин (начальника зміни) у ДП «Маріупольський морський торговельний порт» з 28 вересня 2017 року.

Стягнуто з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 82053,54 грн за період з 28 вересня 2017 року по 17 травня 2018 року з утриманням з цієї суми податків й обов`язкових платежів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Приймаючи постанову, апеляційний суд виходив з того, що позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і позивач, як віськовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду,

ДП «Маріупольський морський торговельний порт», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 20 вересня 2018 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано із Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області зазначену цивільну справу та зупинено виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року в частині стягнення з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 82053,54 грн за період з 28 вересня 2017 року по 17 травня 2018 року з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду не відповідає засадам законності і обґрунтованості, постановлене з порушенням норм матеріального права, а саме: не враховані положення чинного законодавства щодо укладення громадянами контрактів під час дії особливого періоду, не в повному обсязі досліджені обставини справи, не взято до уваги умови контракту, укладеного позивачем, що призвело до неправильної оцінки обставин та винесення рішення з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, ДП «Маріупольський морський торговельний порт» посилалось на те, що визначена судом апеляційної інстанції сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу не узгоджується із матеріалами справи та є невірною, оскільки посади, яку на день звільнення обіймав позивач, за період з 29 вересня 2017 року по 17 травня 2018 року, мали 138 робочих днів, а не 159 робочих днів, як це зазначив суд, а також не враховано того, що відповідачем було виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі 3368,00 грн.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 жовтня 2002 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із

ДП «Маріупольський морський торговельний порт» та з 11 січня 2010 року працював на посаді механіка перевантажувальних машин (начальник зміни), що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 10-11).

29 вересня 2017 року ОСОБА_1 уклав із Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , контракт про проходження ним військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового сержантського (старшинського) складу, строком на три роки (а. с. 8-9).

Відповідно до умов зазначеного контракту ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а у разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту.

Разом з тим, позивач взяв на себе зобов`язання у необхідності виконувати бойові завдання в зоні проведення антитерористичної операції (пункт 8 контракту).

Наказом відповідача від 06 листопада 2017 року № 1401/к ОСОБА_1 з 28 вересня 2017 року було звільнено з посади механіка перевантажувальних машин (начальник зміни) згідно пункту 3 статті 36 КЗпП України, статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із вступом на військову службу з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох прожиткових мінімумів (а. с. 12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ДП «Маріупольський морський торговельний порт» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Однією з гарантій забезпечення права громадянин на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

На час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку (частина перша статті 119 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і він, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії у державі особливого періоду, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 05 вересня 2018 року в справі

№ 428/8631/17 (провадження № 61-23984св18) та від 12 вересня 2019 року в справі № 537/430/18 (провадження № 61-44975св18).

Доводи касаційної скарги про те, що визначена судом апеляційної інстанції кількість робочих днів є невірною, безпідставні, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження таких доводів.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком апеляційного суду щодо їх оцінки.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року було зупинено виконання постанови Апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року в частині стягнення з ДП «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу в сумі

82053,54 грн за період з 28 вересня 2017 року по 17 травня 2018 року з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів до закінчення касаційного провадження, виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 08 серпня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Апеляційного суду Донецької області

від 08 серпня 2018 року в частині стягнення з державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_1 заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 82053,54 грн (вісімдесят дві тисячі п`ятдесят три грн 54 коп.) за період з 28 вересня

2017 року по 17 травня 2018 року з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович