ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року справа №360/2501/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Біловодського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (повне судове рішення складено 14 листопада 2019 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/2501/19 (суддя в І інстанції Кисельова Є.О.) за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним рішення та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

У червні 2019 року представник позивача Меламед В.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі – відповідач-1, ГУ ПФУ в Луганській області), Біловодського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області (далі – відповідач-2, Біловодське ОУПФУ Луганської області), в якому просив суд:

- визнати неправомірною відмову у поновленні пенсії позивачу, викладену в рішенні Біловодського ОУПФУ Луганської області № 6312/07-18 від 27.12.2018, та визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення його пенсії - протиправною;

- зобов`язати Біловодське ОУПФУ Луганської області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-ІV), в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів;

- визнати неправомірними дії ГУ ПФУ в Луганській області щодо передання заяви про поновлення виплати пенсії позивачу до Біловодського ОУПФУ Луганської області.

В обґрунтування позову зазначив, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат однозначно встановлено рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009. З метою реалізувати своє право на поновлення виплати пенсії, позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати йому пенсії, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованої печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції. Відповідачем у рішеннях від 13.12.2018 та 27.12.2018 було відмовлено у поновленні пенсії позивачу. З посиланням на норми статті 46 Конституції України, пункту 1 частини першої статті 8, частини четвертої статті 24, частини першої статті 26, статей 28, 35, 46, 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058-ІV), статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон № 1788-ХІІ) позивач вважає відмову відповідача у поновленні пенсії протиправною. На підставі вищевикладеного позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Біловодського ОУПФУ Луганської області № 6312/07-18 від 27.12.2017 та визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення його пенсії протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії, поновити виплату пенсії з 07.10.2009.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позов залишено без розгляду в частині зобов`язання Біловодського ОУПФУ Луганської області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 за період з 07 жовтня 2009 року по 01 лютого 2017 року через пропуск строку звернення до суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Біловодського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області про поновлення/відмовлення в поновленні пенсії ОСОБА_1 від 26 грудня 2018 року № 6251/03-17.

Зобов`язано Біловодське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Луганської області поновити виплату пенсії позивачу з 02 лютого 2017 року відповідно до Закону № 1058-ІV.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги стверджується, що поновити виплату пенсії, щодо якої немає жодних відомостей про її призначення, неможливо, а висновки суду першої інстанції суперечать законодавству.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Всі особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, тому апеляційне провадження здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернувся через уповноваженого за нотаріально посвідченою довіреністю представника до Пенсійного Фонду України із апостильованою заявою від 02.02.2017 про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив поновити виплату пенсії з 10.04.1996 (т.с. 2 арк.спр.177-179).

Листом Пенсійного фонду України від 10.05.2018 за вих. № 4543/П-11 на адресу головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області направлено звернення В.Меламеда від 03.04.2017 щодо передачі заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії разом із копіями документів для розгляду по суті (т.с. 1 арк.спр.112).

Листом від 18.08.2017 № 9685/02-04 ГУ ПФУ в Луганській області представнику позивача були надані роз`яснення щодо порядку поновлення виплати раніше призначених пенсій та діяльності управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська (арк.спр.114).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 по справі № 812/1533/18, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії – задоволено частково (т.с. 1 арк.спр.117-123).

Визнано протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в частині не розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.02.2017 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 10.04.1996 по суті.

Зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву від 02.02.2017 ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії з 10.04.1996 по суті із урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою від 27.11.2018 № 3623 про добровільне виконання судового рішення та надання розрахунків, в якому просив виконати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 у справі № 812/1533/18, поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком (т.с. 2 арк.спр.180-181).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 02.02.2017 про поновлення виплати пенсії з 10.04.1996 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 по справі № 812/1533/19, передано на розгляд Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області заяву позивача від 02.02.2017 із доданими до неї документами та заяву представника Попова В.В. № 3623 від 27.11.20018 про добровільне виконання судового рішення разом із нотаріально посвідченими копіями документів (т.с. 2 арк.спр.128-130).

Листом від 22.12.2018 № 6312/07-18 Біловодське ОУПФУ Луганської області повідомило представника позивача про те, що територіальними органами Пенсійного фонду України рішення про припинення виплати пенсії позивачеві не приймалось, управлінням до особистого звернення ОСОБА_1 за місцем реєстрації на території України у встановленому чинним законодавством порядку з подачею особисто відповідно заяви встановленого зразка та документів, не може бути прийнято рішення про призначення та поновлення її виплати (т.с. 2 арк.спр.165-166).

У свою чергу, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Біловодським ОУПФУ Луганської області за рішенням ГУ ПФУ в Луганській області від 13.12.2018 № 17453/07 про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 02.02.2017 розглянуто документи щодо поновлення виплати пенсії та прийнято рішення про поновлення/ відмову в поновлені пенсії від 26.12.2018 № 6251/03-17 (далі – рішення від 26.12.2018 № 6251/03-17) (т.с. 2 арк.спр.162-163).

Зі змісту рішення від 26.12.2018 №6251/03-17 вбачається, що відповідачем-2 було розглянуто наступні документи: оригінал звернення ОСОБА_2 № 891 від 03.04.2017; копію засвідчення підпису № 100/2017 від 02.02.2017; копію апостилю від 22.02.2017 № 4003; копію довіреності від Попова В.В. від 02.02.2017; копію картки платника податків позивача; копію засвідченого підпису № 101/2017 від 02.02.2017; копію апостилю від 22.02.2017 № 4002; копію перекладу посвідчення особи; копію засвідченого підпису № 099/2017 від 02.02.2017; копію апостилю від 22.02.2017 № 3987; копію заяви про призначення та перерахунок/перерахунок пенсії від 22.02.2017 та заяву представника ОСОБА_1 № 3623 від 27.11.2018 про добровільне виконання судового рішення (т.с. 2 арк.спр.162-163).

Рішенням від 26.12.2018 № 6251/03-17 відмовлено ОСОБА_1 на підставі наданих документів відмовлено в поновленні виплати пенсії з 10.04.1996 у зв`язку з відсутністю пенсійної справи, в якій міститься розрахунок пенсії, сума пенсії, яка належала до виплати у 1996 році та документи, які підтверджували страховий стаж, заробітну плату, особливість пенсіонера, місце його проживання (т.с. 2 арк.спр.162-163).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій є Закон № 1058-IV.

Стаття 4 Закону № 1058-IV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 за № 3721-XII, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом № 1058-IV.

Відповідно до пунктів 1,4 статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надані Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 2 статті 49 Закону № 1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначено, що право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Так, постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Порядок № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I “Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії” Порядку № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пунктів 1.6 та 1.7 Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-якій час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.1 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1 визначений перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком:

1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. […];

3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 1, 3 до Положення). […];

4) документи про місце проживання (реєстрації) особи;

5) документи, які засвідчують особливий статус особи […];

6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший” Порядку № 22-1).

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Таким чином, в даному випадку позивач через уповноваженого за нотаріально посвідченою довіреністю представника звернувся до Пенсійного Фонду України із апостильованою заявою від 02.02.2017 (т.с. 2 арк.спр.177-179).

Отже, саме з 02.02.2017 у другого відповідача виник обов`язок щодо поновлення раніше призначеної позивачу пенсії.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з такого.

Щодо доводів представника другого відповідача про те, що найімовірніше пенсійна справа органами праці та соціального захисту населення до системи органів Пенсійного фонду України не передавалась взагалі, а також відсутності пенсійної справи, в якій міститься розрахунок пенсії, сума пенсії, яка нележала до виплати у 1996 році та документи, які підтверджують страховий стаж, заробітку плату, місце його проживання, то місцевий суд вважав їх безпідставними й необґрунтованими, виходячи з наступного.

Положення постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 № 1828 «Про забезпечення проведення експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду у Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій областях та м. Києві, якою було затверджено Положення про порядок проведення експерименту в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Київській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Харківській, Хмельницькій областях та м. Києві з призначення пенсій органами Пенсійного фонду (далі - Порядок № 1828), а також зобов`язано Міністерство праці та соціальної політики і Пенсійний фонд (п.3-5): забезпечити проведення органами праці та соціального захисту населення інвентаризації пенсійних справ та особових рахунків і здійснення їх передачі органам Пенсійного фонду в регіонах, у яких проводиться експеримент згідно з цією постановою; затвердити зразок акту прийому-передачі пенсійних справ, особових рахунків та необхідних бланків документів суворої звітності.

Так, відповідно до пп.1 п.2 Порядку № 1828, органи праці та соціального захисту населення: проводять інвентаризацію пенсійних справ та особових рахунків; здійснюють передачу пенсійних справ та особових рахунків, про що складається відповідний акт. Одночасно з описом передається уточнена у процесі інвентаризації електронна база даних про одержувачів пенсій, нормативно-довідкова база даних, програмний комплекс «Автоматизоване робоче місце інспектора з призначення та виплати пенсій» з технічними засобами, систематизована база законодавчих та інших нормативно-правових актів, інша документація, необхідна для забезпечення виконання функцій щодо призначення та виплати пенсій, а також виплатні документи за останні три роки; надають на вимогу органів Пенсійного фонду в 5-денний термін архівні пенсійні справи, які залишилися в органів праці та соціального захисту населення, інші матеріали; передають органам Пенсійного фонду необхідні бланки документів суворої звітності, про що складається відповідний акт; а згідно пп.2 п.2 Порядку № 1828, органи Пенсійного фонду: приймають на роботу працівників органів праці та соціального захисту населення і центрів нарахування та виплати пенсій, що переводяться в установленому законодавством порядку до органів Пенсійного фонду; приймають від органів праці та соціального захисту населення пенсійні справи, особові рахунки та технічні засоби, зазначені в абзаці третьому підпункту 1 цього пункту; керуються нормативно-правовими актами з питань пенсійного забезпечення, зокрема порядком подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», затвердженим наказом Міністра соціального забезпечення від 4 березня 1992 року N15; у разі потреби вдосконалюють порядок документообігу, пов`язаного із забезпеченням фінансування та виплати пенсій; проводять призначення пенсій з використанням даних персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування; дотримуються раніше встановленого в органах праці та соціального захисту населення режиму роботи, в тому числі щодо прийомних днів для громадян; а відповідно до пп.3 п.2 Порядку № 1828, органи Пенсійного фонду і органи праці та соціального захисту населення здійснюють обмін електронними базами даних про одержувачів пенсій та допомоги.

Отже, починаючи з 2000 року саме на територіальні органи Пенсійного фонду України, у тому числі Біловодського ОУПФУ Луганської області, покладено обов`язок по зберіганню архівних пенсійних справ громадян, які повинні були бути передані органами праці та соціального захисту населення.

Незабезпечення суб`єктами владних повноважень належного збереження архівних документів пенсійної справи позивача - не є виною самого позивача, та не може слугувати підставою для позбавлення його конституційного права на пенсійне забезпечення. Обов`язок по пошуку архівної справи ОСОБА_1 чи її відновлення, також не може бути покладено на самого позивача, оскільки саме до компетенції як Пенсійного фонду України самостійно, так і до його територіальних органів належить питання призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

Щодо посилань Біловодського ОУПФУ Луганської області на неможливість визначення розміру пенсії позивачу, суд першої інстанції виходив з такого.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Таким чином, саме на другого відповідача Законом покладено обов`язок щодо визначення її розміру.

При цьому, місцевий суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, щодо передання заяви про поновлення виплати пенсії Позивачу до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Водночас, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині проведення індексації пенсії, проведення перерахунку пенсії та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів.

Рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем-2 в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення іншими учасниками справи не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій частка позовних вимог задоволена. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Вирішуючи вимоги апеляційної скарги відповідача-2, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог необґрунтованим, з огляду на наступне.

Позивач виїхав з України 10.10.1995 на постійне місце проживання в Державу Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в Посольстві України у Державі Ізраїль. Згідно заяви представника позивача (вих. №891 від 17.05.2017) до часу виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль позивач був зареєстрований в АДРЕСА_1 Луганськ АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 .

Окрім інформації про призначення та виплату пенсії позивачу управлінням соціального захисту населення Ленінського району м. Луганська, що зазначена в Заяві представника позивача (вих. №891 від 17.05.2017), будь-яких інших документів, які б підтверджували цю інформацію, не представлено. В наявних у відповідача інформаційних ресурсах інформації стосовно ОСОБА_1 як отримувача пенсійних виплат не знайдено. Відповідач питаннями призначення (перерахунку) пенсій займається лише з липня 2002 року, а отже позивач на обліку не перебував та не перебуває.

Відповідно до п.4.9 Порядку № 22-1, документом, який підтверджує призначення особі пенсії, є пенсійне посвідчення. Разом з тим, до Заяви позивача від 02.02.2017 про поновлення виплати пенсії та матеріалах позовної заяви не вбачається жодних належних доказів факту призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 як до 10.10.1995, так і після зазначеної дати (до суду не було надано ні пенсійного посвідчення позивача, ні жодних документів, які б підтвердили отримання ним раніше пенсії). Таку непідтверджену жодним належним документом інформацією містить лише звернення представника позивача від 03.03.2017 №891 та п.2 Розділу А (сторінка 3) Адміністративного позову, в якому зазначено: «По досягненні пенсійного віку та при необхідному страховому стажі, органом соціального забезпечення у Ленінському районі м. Луганська Позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась йому до виїзду за кордон, що підтверджено наступними документами: - трудовою книгою» (хоча трудова книжка не містить жодних записів про призначення та виплату пенсії позивачу).

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статі 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, представником позивача не було доведено належними доказами факт наявності у позивача статусу отримувача пенсії, а судом першої інстанції під час розгляду спору зазначений факт враховано не було та залишено поза увагою.

Відповідно до законодавства України з настанням пенсійного віку особи не здійснюється автоматичне призначення та нарахування пенсії. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Сам факт досягнення особою віку, що надає право на отримання пенсійних виплат, не може свідчити про факт призначення та виплату їй пенсії. Таким чином, судом першої інстанції не встановлено чи надавався позивачу статус отримувача пенсії та чи здійснювалось взагалі призначення пенсії ОСОБА_1 .

Згідно заяви позивача, він просив відповідача поновити виплату пенсії, а не призначити її. Апеляційний суд звертає увагу, що правові категорії поновлення та призначення пенсії є різними за змістом, правовим регулюванням, тому не може сприйняти правильним визначення позивачем формулювання «поновити пенсію шляхом її призначення».

Відповідно до приписів п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Таким чином, діючим законодавством чітко визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі.

В зв`язку з цим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині того, що оскільки у відповідача відсутня як електронна, так і паперова пенсійна справа ОСОБА_1 , Управління позбавлено можливості відновити виплату пенсії позивачу.

Посилання місцевого суду на Порядок № 1828 не є обґрунтованими, оскільки він стосувався експерименту в певних регіонах України, серед яких відсутня Луганська область, де до виїзду з країни мешкав позивач.

При цьому, згідно заяви представника позивача, 10.10.1995 позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Із зазначеного можна зробити висновок, що протягом вказаного періоду часу позивач не перебував на обліку в жодному з управлінь Пенсійного фонду України, оскільки функції з призначення та виплати пенсії у Луганській області були передані органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду України з 2002 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 497 "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду".

Відповідно до п. 5 вказаної постанови, Міністерство праці та соціальної політики забезпечує проведення органами праці та соціального захисту населення інвентаризації пенсійних справ та особових рахунків і здійснює їх передачу органам Пенсійного фонду України.

Згідно до абз. 9 пп.1 п.2 Порядку передачі функцій з призначення і виплати пенсій органами праці та соціального захисту населення органам Пенсійного фонду Вінницькій, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Кіровоградській, Луганській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та м. Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 497, органи праці та соціального захисту населення передавали за актом приймання-передачі архівні пенсійні справи, закриті протягом трьох останніх років, тоді як з моменту закриття пенсійної справи позивача у 1995 році на час передачі функцій з призначення і виплати пенсій та пенсійних справ органам Пенсійного фонду минуло більше трьох років.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду – скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог відповідно до статті 139 КАС України судові витрати, понесені позивачем, не підлягають йому відшкодуванню.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Біловодського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області – задовольнити повністю.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 360/2501/19 – скасувати повністю.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Біловодського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Луганської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним рішення та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Повне судове рішення – 11 лютого 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

І. В. Геращенко