Провадження № 22-ц/811/3635/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Мікуш Ю.Р.

Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар Фейір К.О.

З участю :представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Бодюка В.А., представників відповідача ОСОБА_2 : адвоката Нички Ю.В., адвоката Коваля О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 461/1034/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 05 липня 2019 року та додаткове рішення Галицького районного суду м.Львова від 02 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції у Львівській області, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про захист гідності, честі та ділової репутації; стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

13.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції у Львівській області, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що 27 січня 2019 року йому стало відомо про розповсюдження відповідачкою ОСОБА_2 недостовірної інформації щодо нього шляхом опублікування на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» статтю з назвою «Напад дерслужбовця на поліцейського?» такого змісту:

-«Вчора близько 22:00 на кільцевій дорозі між: Рудно і Рясною Руською патрульні зупинили автомобіль ВМWХ5, бо він рухався без увімкнених фар ближнього світла. За кермом була жінка, у салоні знаходився її чоловік. ДОПОВНЕНО: За кермом, схоже, була донька чиновника. За інформацією джерела, пасажир почав агресивно себе вести, ображати патрульних, а згодом вдарив одного із низ кулаком в лице. З`ясувалося, що агресивний пасажир ОСОБА_3 Сорочик є керівником секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції. Держслужбовця затримали і завезли у Шевченківський відділ поліції. Патрульний із підозрою на черепно-мозкову травму звернувся до лікарів. Держслужбовець теж відвідував травмпункт із забоями. Він стверджував, що його побили поліцейські. Припускаю, забої отримав під час затримання. А на водійку таки склали протокол про адмінпорушення. Інформація попередня, буде уточнюватися - буду дописувати. Отак і живем! Як може держслужбовець такого рангу вступати в якісь такі конфлікти!? Він ж має бути взірцем ввічливості та законної громадянської поведінки. Фото скрін з сторінки ВР. П.с. ОСОБА_4 поліція, ОСОБА_5 Рибій сподіваюся, ви не злякаєтеся могутніх чиновників і опублікуєте відео з нагрудних камер! Доповнено: за фактом побиття патрульного відкрито кримінальне провадження за ч 2. Ст.346 ККУ».

Зазначена публікація, на думку позивача, містить низку фактів, які не відповідають дійсності та порочать, принижують його честь та гідність. Неправдивість та однобокий опис зазначеної ситуації завдає йому істотної шкоди, як людині, яка у своїй професійній діяльності дотримується високих стандартів поведінки.

Крім вищевказаного, в результаті цілеспрямованих неправомірних дій відповідача-1 щодо поширення вищезазначеної недостовірної та образливої інформації, позивачу було завдано значної моральної шкоди – втрат немайнового характеру внаслідок приниження честі, гідності і ділової репутації, яка полягає у душевних стражданнях, яких він та його родина зазнали після публікації у соціальній мережі «Facebook».

У зв`язку із вище наведеним просить суд визнати недостовірною і такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 інформацію ІНФОРМАЦІЯ_1 в 09:53 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» під назвою «Напад держслужбовця на поліцейського?»; заборонити ОСОБА_2 , Головному управлінню Національної поліції у Львівській області та Управлінню патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції розповсюджувати будь-яким чином (по телебаченню, в пресі, по радіо, в мережі Інтернет, у соціальній мережі «Facebook» у зовнішній рекламі, в місцях публічного розповсюдження інформації, в інтерв`ю, в розмовах з будь-якими особами тощо) негативну та недостовірну інформацію стосовно того, що ОСОБА_1 здійснив напад на поліцейського; зобов`язати ОСОБА_2 з дня набрання судовим рішенням законної сили, шляхом запису, з подальшим його розміщенням на персональній сторінці у соціальній Інтернет-мережі «Facebook» наступного змісту:

«Спростування. Шановні читачі, користувачі, відвідувачі! ОСОБА_6 , ОСОБА_2 спростовую недостовірну інформацію, поширену мною ІНФОРМАЦІЯ_1 о 9:53 на персональній сторінці у соціальній Інтернет-мережі «Facebook» щодо звинувачень ОСОБА_1 в нападі на поліцейського та недобросовісності, як державного посадового службовця - керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції. Зазначена інформація є недостовірною і не знайшла свого підтвердження, а тому всі звинувачення на адресу ОСОБА_1 з мого боку – ОСОБА_2 , є надуманими та «безпідставними»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000 грн. моральної шкоди; судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідачів.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 05 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в 09:53 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» під назвою «Напад держслужбовця на поліцейського?», зокрема, в частині тексту:

-«…патрульні зупинили автомобіль BMWX5, бо він рухався без увімкнених ближнього світла»;

-«…пасажир почав агресивно себе вести, ображати патрульних, а згодом вдарив одного із них кулаком в лице»;

-«…агресивний пасажир…».

Зобов`язано ОСОБА_2 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в 09:53 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі «Facebook» під назвою «Напад держслужбовця на поліцейського?»,зокрема,в частині тексту:

-«…патрульні зупинили автомобіль BMWX5, бо він рухався без увімкнених ближнього світла»;

-« …пасажир почав агресивно себе вести, ображати патрульних, а згодом вдарив одного із них кулаком в лице»;

- «…агресивний пасажир…».

У задоволені позову про заборону ОСОБА_2 , Головному управлінню Національної поліції у Львівській Області та Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції розповсюджувати будь-яким чином (по телебаченню, в пресі, по радіо, в мережі Інтернет, у соціальній мережі «Facebook», у зовнішній рекламі, в місцях публічного розповсюдження інформації, в інтерв`ю, в розмовах з будь-якими особами тощо) негативну та недостовірну інформацію стосовно того, що ОСОБА_1 здійснив напад на поліцейського відмовити.

У задоволені позову в частині стягнення з ОСОБА_2 100 000 грн. моральної шкоди відмовити.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору.

Додатковим рішенням суду стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним та таким, що не відповідає принципу верховенства права. Стверджує, що інформація поширена 27.01.2019 року о 9:53 год. у соціальній мережі «Fasebook» у тексті під назвою «Напад держслужбовця на поліцейського?» зокрема: «пасажир почав агресивно себе вести, ображати патрульних…», «агресивний пасажир…» є за своїм характером оціночними судженнями і тому не підлягає спростуванню. Зазначає, що з відеоматеріалів та обставин справи встановлено, що в діях позивача вбачається агресивна поведінка та образа патрульного поліції. Твердження «…пасажир …а згодом вдарив одного із них кулаком в лице» є достовірним, а тому не підлягає спростуванню, що підтверджується відеозаписом. Крім цього, до матеріалів справи було долучено медичні документи, які підтверджують наявність у поліцейського ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, а саме забійна гематома, садна нижньої губи, струс головного мозку. Однак, зазначені докази судом не були досліджені та не надано їм правової оцінки. Стверджує, що надані позивачем скріншоти Інтернет-сторінок в мережі «Fasebook» не можна визнати належним доказом факту належності сторінки в соцмережі відповідачу-1. Реєстрація користувачів у соцмережі не передбачає достовірне встановлення їх особи та їх ідентифікацію та дозволяє обрати будь-яке ім`я (найменування) відповідного користувача. Більше того, такі скріншоти викликають сумнів у їх достовірності, оскільки їх походження є невідомим. З матеріалів справи вбачається, що сторінка у соцмережі «Fasebook», яка на думку позивача, належить відповідачці і на якій була поширена інформація про позивача, експертом не досліджувалася, а тому доводи позивача , що саме відповідач поширила недостовірну інформацію, не знайшли свого підтвердження, що є підставою для відмови у позові. Стверджує, що суд неправильно провів розподіл судових витрат. Зокрема, з огляду на те, що з 19 речень, які позивач просив визнати недостовірним, суд визнав недостовірними 2 і фразу,що складалася із двох слів із третього речення, відтак судові витрати повинні бути стягнуті пропорційно до задоволених вимог. Щодо витрат пов`язаних з відрядженнями представника та його участю в судових засіданнях 22.03.2019 року та 11.04.2019 року, такі відшкодуванню не підлягають з огляду на те, що позивачі не встановили місце проживання відповідачки, а суд не перевірив у встановленому порядку зазначену інформацію, а тому вона не була повідомлена про судові засідання, що свідчить про те, що зазначені витрати були понесені позивачем через неналежну підготовку до справи. Крім того, ряд витрат є штучно збільшеними, зокрема щодо адвокатських запитів та подання клопотань про долучення доказів. Просить скасувати рішення суду від 15 липня 2019 року та додаткове рішення від 02 серпня 2019 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) адвокатом В.А.Бодюк, який є представником позивача ОСОБА_1 надано Відзив на апеляційну скаргу.

У Відзиві представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги та зазначає, що оспорювана позивачем інформація містить чіткі твердження про факти, тобто містить повідомлення про факти, які можуть бути перевірені на предмет їх достовірності, а тому така інформація за своїми стилістичними ознаками не може вважатися оціночним судженням. Просить відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників відповідача ОСОБА_2 –адвокатів Нички Ю.В. та Коваля О.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Бодюка В.А., заслухавши пояснення свідків, вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.263 ч.1,2,5 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду визначені статтею 264 ч.1 ЦПК.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Галицького районного суду не відповідає зазначеним вимогам.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 27 січня 2019 року о 09:53 год. ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі « Facebook» було поширено інформацію наступного змісту:

«Напад держслужбовця на поліцейського?»

Вчора близько 22:00 на кільцевій дорозі між Рудно і Рясною Руською патрульні зупинили автомобіль ВМW Х5, бо він рухався без увімкнених фар ближнього світла. За кермом була жінка, у салоні знаходився її чоловік. ДОПОВНЕНО: За кермом, схоже, була донька чиновника.

За інформацією джерела, пасажир почав агресивно себе вести, ображати патрульних, а згодом вдарив одного із них кулаком в лице. З`ясувалося, що агресивний пасажир ОСОБА_3 Сорочик є керівником секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції. Держслужбовця затримали і завезли у Шевченківський відділ поліції.

Патрульний із підозрою на черепно-мозгову травму звернувся до лікарів. Держслужбовець теж відвідував травмпункт із забоями. Він стверджував, що його побили поліцейські. Припускаю, забої отримав під час затримання.

А на водійку таки склали протокол про адмінпорушення.

Інформація попередня, буде уточнюватися-буду дописувати.

Отак і живем! Як може держслужбовець такого рангу вступати в якісь такі конфлікти !? Він ж має бути взірцем ввічливості та законної громадянської поведінки. Фото скрін з сторінки ВР.

П.с. ОСОБА_8 , ОСОБА_9 Рибій сподіваюся, ви не злякаєтеся могутніх чиновників і опублікуєте відео з нагрудних камер!

Доповнено: за фактом побиття патрульного відкрито кримінальне провадження ч.2 ст. 345 ККУ».

Дану інформацію (усю статтю в цілому) позивач ОСОБА_1 вважає неправдивою і такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що частина інформації, поширеної відповідачкою ОСОБА_2 на своїй персональній сторінці у соціальній мережі « Facebook» у статті «Напад держслужбовця на поліцейського?» є неправдивою та такою, що принижує гідність, честь та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 .

При цьому суд посилається на постанову серії НОМЕР_1 від 07.02.2019 року по справі про адміністративні правопорушення, де працівник патрульної поліції притягнув до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 за порушення ч.2 ст. 122 КУпАП, а також на рішення Франківського районного суду м.Львова від 25.03.2019 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року. Зазначені постанови стосуються ОСОБА_10 та правомірності керування нею автомашиною у якій пасажиром був ОСОБА_1 . Предметом спору у даній справі є захист гідності, честі та ділової репутації ОСОБА_1 під час спілкування із працівниками патрульної поліції, його поведінка, стиль мовлення та вчинки як державного службовця.

Колегія суддів вважає, що судом не в повній мірі досліджено обставини справи в частині позовних вимог, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Матеріалами справи, поясненнями учасників справи, свідків встановлено, що 26 січня 2019 року біля 22 год. позивач ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_10 , яка була за кермом автомобіля ВМW Х5, н.з. НОМЕР_2 білого кольору рухалися по напрямку дороги «Західний обхід м.Львова» Яворівського району Львівської області. По цій же дорозі у зустрічному напрямку їхала поліцейська патрульна автомашина « Mitsubishi Outlander» н.з. 11 4583. Працівники поліції зауважили, що зустрічна автомашина рухається без підсвітки номера та без увімкнених фар ближнього світла, які з часом включилися, коли автомашини були близько одна до другої.

Коли автомашина ВМW Х5 звернула на автозаправку «ОККО» за адресою вул..Кільцева дорога,5 Рясне-Руська і зупинилася, поліцейська патрульна автомашина під`їхала на цю ж ОСОБА_11 з метою вияснити у водія чому було вимкнене ближнє світло у темну пору. До водія ОСОБА_10 підійшов черговий патрульний Ляхович ОСОБА_12 , який згідно його пояснень представився та пояснив причину чому підійшов. Водій ОСОБА_10 пояснила, що цього не може бути і з метою пересвідчитися у правдивості попросила показати відеозапис з камер спостереження, на що патрульний погодився і пішов у свою автомашину шукати відеозапис.

В цей час до автомашини ВМW Х5 із магазину повертався пасажир ОСОБА_1 , який побачивши патрульну автомашину, підійшов до іншого патрульного ОСОБА_7 та з невдоволеним настроєм, зневажливо, показуючи посвідчення посадової особи Верховної Ради, яке показав і миттєво заховав, що патрульний встиг тільки побачити, що написано Верховна Рада, почав виясняти на підвищеному тоні, з обуренням, злобою, що від нього хочуть. В процесі напруженої та на підвищеному тоні розмови, яка породила конфліктну ситуацію із сторони позивача ОСОБА_1 , який не мав ніякого відношення до відповідальності за водіння транспортом, оскільки був пасажиром, останній назвав патрульного ОСОБА_7 «брехуном», надалі схопив його за куртку в області грудей та сильно потягнув, порвавши таку (куртка передана на експертизу у кримінальній справі) і в цей час вдарив в лице, спричинивши останньому забійну гематому, садна нижньої губи, струс головного мозку, що підтверджується долученими до матеріалів справи медичними документами. В цей момент патрульний ОСОБА_7 покликав іншого патрульного ОСОБА_13 , який у машині проглядав відеозапис, та попросили ОСОБА_1 сісти в машину, щоб поїхати у райвідділ, однак останній не захотів сідати у салон поліцейської автомашини, ногою копнув двері та такі сильно із звуком зачинилися і так як часу було обмаль, оскільки ОСОБА_1 не зважаючи на прохання ОСОБА_10 заспокоїтися, поводився надто неконтрольовано, внаслідок чого, патрульні зрозуміли, що необхідно вживати заходи примусу, часу для попередження не було, що і зробили, надівши останньому кайданки та відвезли у найближчий райвідділ поліції.

Поведінка позивача ОСОБА_1 у цей вечір не відповідала посадовій особі державної служби. Останній бачив, що патрульні поліції були при виконанні посадових обов`язків, були у службових формах, службовій автомашині, патрульний ОСОБА_13 показав посвідчення водію, причину відсутності ближнього світла фар виясняли у водія, не заперечили можливість пересвідчитися в цьому на відеозапису. Все могло відбутися спокійно, однак, як встановлено матеріалами справи, яким суд першої інстанції не дав належної правової оцінки, причиною конфлікту стала поведінка позивача ОСОБА_1 .

Із відеозапису камер спостереження від 26 січня 2019 року ОСОБА_11 із слів ОСОБА_14 прослуховується вислів «Брехун», видно шарпанину та удар кулаком поліцейського. Зазначені факти, поширені у соцмережі є достовірними та не підлягають спростуванню.

Із Довідки № 1218 від 27.01.2019 року із міського травматологічного пункту №1 на прізвище ОСОБА_7 , з Виписки з клінічної лікарні швидкої медичної допомоги № 1349, з Виписки № 152 із медичної картки амбулаторного хворого з лікарні з поліклінікою ДУ МО МВС України по Львівській області підтверджено наявність у поліцейського ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, а саме забійна гематома, садна нижньої губи, струс головного мозку. (а.с. 241-244 т.1).

Зазначеним обставинам суд першої інстанції не надав оцінки, не дослідив такі.

Зазначений факт отримання тілесних ушкоджень, нанесених саме ОСОБА_1 під час конфлікту 26.01.2019 року підтвердив допитаний в якості свідка ОСОБА_7 .

Із пояснень свідка ОСОБА_13 судом апеляційної інстанції встановлено, що він 26.01.2019 року перебував при виконанні службових обов`язків разом із ОСОБА_7 .

Службу несли на службовій автомашині, були у поліцейських формах. До позивача ОСОБА_1 в нього не було ніяких претензій, розмову з ним не вів, однак сам ОСОБА_1 повів себе дуже негарно, за словами свідка « посадові особи такого рівня себе так не ведуть», оскільки останній зневажливо висловлювався, показав посвідчення, ніби-то, вважаючи себе приниженим, був нервовий, різкий у рухах, розмові, а також назвав поліцейського ОСОБА_7 «брехуном». Свідок зазначив, що якби в той момент, коли він відчинив дверку службової автомашини, щоб ОСОБА_1 сідав з ними у райвідділ, якби хтось із них тримав цю дверку, то травма руки була б серйозна, оскільки останній копнув дверку ногою із силою, різко, від чого відчувся голосний звук.

Із пояснень свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_7 судом встановлено, що будь-якого упередженого ставлення у них до водія автомашини ОСОБА_10 не було. Навпаки, вважали, що автомашина зазначеної моделі повинна мати яскраве світло, хотіли пересвідчитися в тому чи це поломка, чи необережність водія. У випадку непогодження з протоколом, такий підлягає оскарженню. Весь конфлікт, якого могло б не бути, розпочав пасажир ОСОБА_1 до якого претензій у них не було. Під час конфлікту, який виник, дружина ОСОБА_1 заспокоювала його.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всю увагу зосередив на тому, чи була необхідність патрульним поліції зупиняти, підходити до водія автомашини ВМW Х5, чи були порушення Правил дорожнього руху із сторони водія, та оцінкою події є поведінка поліцейських. В той же час у рішенні зазначено, що судом оглянуто відеозаписи (із камер відеоспостереження заправки та із нагрудних камер поліцейського), які надали сторони, однак, як зазначено судом першої інстанції, чітко встановити нанесення ОСОБА_1 удару кулаком в обличчя поліцейському не надається можливо. Однак, зображення відтворює обставину, факт, що між позивачем і працівником патрульної поліції виник словесний конфлікт, ОСОБА_1 назвав патрульного «брехун». Суд першої інстанції розцінює зазначене як тимчасове непорозуміння, яке не має агресії із сторони ОСОБА_1 та що останній поводив себе відповідно до ситуації.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, надає віри обставинам справи, зібраним матеріалам, які підтверджені поясненнями свідків. Доказів неправомірних дій патрульних поліцейських судом ні першої, ні апеляційної інстанції не здобуто.

Інформація під заголовком «Напад держслужбовця на поліцейського?» речення закінчується знаком питання «?», що є свідченням того, що автор задумується невже таке може бути, висловлює цим свої судження, можливо, обурення, здивування, не вірить правдивості такого факту, що дерслужбовець проявив таку поведінку, ставив претензії до поліцейського, який виконував свою службову роботу. Вислови пасажир почав себе агресивно вести, ображати патрульних, агресивний пасажир є судженнями самого автора, виходячи із його дій, поведінки, розмови, загального бачення ситуації.

Колегія суддів вважає, що спірна інформація в цій частині є лише оціночним вираженням поглядів, критичною оцінкою поведінки позивача, вираженням суб`єктивної думки про події, які відбувалися - і є правом журналістів. Оціночне судження не є надмірним, воно не принижує гідності, честі позивача, а тому не підлягає спростуванню та доведенню правдивості, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві.

Із врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову в частині спростування недостовірної інформації , захисту гідності, честі та ділової репутації слід відмовити, оскільки позивачем під час судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанції не доведено, що зазначена інформація порушує його особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Інформація, висвітлена на сторінці «Facebook « журналістом ОСОБА_2 , містить оціночні судження, роздуми, за які законом не передбачена цивільно-правова відповідальність.

Відповідно до ст. 30 частини першої Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

За приписами статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно частини першої статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), частини другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

За змістом статті 201 Цивільного кодексу України (далі ЦК) особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до приписів статті 277 ЦК фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) про членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

За статтею 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї висловлені іншими людьми.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства вцілому та самореалізації кожної окремо особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати, непокоїти.

Відповідно до положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 827 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя - публічні особи мають бути відкриті для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою.

У параграфах 40-42 рішення у справі «Українська прес-група» проти України від 29 березня 2005 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що журналістська свобода передбачає використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних. При дотриманні умов параграфа 2 статті 10 Конвенції право вільно передавати інформацію поширюється не лише на «інформацію» та «ідеї», які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму , без яких немає «демократичного суспільства». Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненою і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції ( рішення у справі Лінгенс, Австрія, стор.28 параграф 46). Однак, навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорювання висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Європейський суд з прав людини підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, оціночні судження слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку:1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, повинно бути зроблено чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час,, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 31.01.2019 року у справі № 607/11104/15-ц.

Згідно абз.6 п.3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10.04.2003 року № 8рп/2003 проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то вони повинні бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Суд першої інстанції не врахував, що поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація, які містила оціночні судження, стосувалася публічної особи, інтерес до якої у суспільстві є високим, а суб`єктивні думки про неї значно ширшими. Такої практики дотримується Верховний Суд (Справа № 203/3490/18-ц провадження № 61-19200 св19; справа № 742/286/17 провадження № 61-14303св19).

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж до приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність ( GAZETA UKRAINE-TSENTR v. UKRAINE № 16695/04, g 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Задовольняючи апеляційну скаргу , суд апеляційної інстанції виходить з того, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_2 о 09: 53 у соціальній мережі «Facebook « у тексті з назвою «Напад держслужбовця на поліцейського ?» та окремі словосполучення « пасажир почав агресивно себе вести, ображати патрульних…», « агресивний пасажир..» є за своїм характером оціночними і не підлягають спростуванню.

Щодо інформації « пасажир… а згодом вдарив одного із них кулаком в лице» є достовірною, а тому не підлягає спростуванню.

Визначаючи окремі слова, фрази, речення недостовірними, суд першої інстанції викривив контекстний зміст публікації.

Разом з тим, у п.15 постанови Пленуму ВСУ №1 від 27.02.2009 року при розгляді справ зазначеної категорії зазначено, що суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно частини першої статті 302 ЦК фізична особа має право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію.

Виходячи з того, що інформація, яка є предметом розгляду була поширена на сторінці « Facebook» власником якої є автор статті відповідач ОСОБА_2 , відтак суд вважає, що така є належним відповідачем у справі.

Згідно частини першої ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів не переглядає рішення суду в частині відмови моральної шкоди, оскільки у цій частині рішення суду не оскаржувалося.

Відповідно до ст.376 ч.1 п.3,4 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові-на позивача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК).

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.3,4; 383, 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 05 липня 2019 року та додаткове рішення Галицького районного суду м.Львова від 02 серпня 2019 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позову до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції у Львівській області, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про захист гідності, честі та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді : Т.І.Приколота

Р .В.Савуляк