ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2020 року м.Дніпро Справа № 904/1156/19
м . Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань 207
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач),
суддів Дарміна М.О., Іванова О.Г.
секретар судового засідання: Ковзиков В.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача: Мінко А.В., довіреність №б/н від 02.09.2019 р., адвокат;
від відповідача: Швець Н.О., ордер серії КВ №477637 від 05.02.2020 р., адвокат;
представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Конкорд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 року ( суддя Фещенко Ю.В.) у справі № 904/1156/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" ( с. Оженин Острозького району Рівненської області)
до Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Конкорд"( м. Дніпро)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-кредитний центр" ( м. Київ)
про стягнення заборгованості в сумі 3 392 253, 62 грн. ( з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" звернувся до Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" із позовом про стягнення заборгованості в сумі 3 266 535 грн. 45 коп., яка складається з 3 200 000 грн. 00 коп. основного боргу, 57 856 грн. 00 коп. інфляційних втрат, 8 679 грн. 45 коп. 3% річних.
У подальшому, позивач збільшив свої вимоги (вх. суду №39591/19 від 02.09.2019), та просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 3 392 253 грн. 62 коп., яка складається з наступних сум: 3 200 000 грн. 00 коп. - основний борг; 133 338 грн. 55 коп. - інфляційні втрати за період прострочення з січня 2019 року по травень 2019 року; 58 915 грн. 07 коп. - 3% річних за період прострочення з 17.01.2019 по 29.08.2019.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 року позовні вимоги задоволені частково.
Суд стягнув з Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" 3 200 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 100 335 грн. 19 коп. - інфляційних втрат, 58 652 грн. 05 коп. - 3% річних, 50 384 грн. 80 коп. - частину витрат по сплаті судового збору, 3 634 грн. 14 коп. - витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи та підготовки до її розгляду.
В решті частини позовних вимог суд відмовив.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись не неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та відмовити у позові.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково стягнув суму за гарантією, яка не набула чинності внаслідок не виконання третьою особою - Принципалом, свого обов`язку із внесення забезпечення у вигляді застави майнових прав, не врахувавши доводи апелянта з цього приводу.
Апелянт вважає неправильними висновки суду першої інстанції про те, що гарантія підпадає під самостійне правове регулювання, яке абсолютно не залежить від впливу основного зобов`язання, оскільки такі висновки суперечать правовій природі гарантії та положенням ст. 560,563 ЦК України.
Суд не надав належну оцінку відсутності у Договорі фінансового лізингу обов`язку Принципала з повернення авансу, як і обов`язку його сплати Бенефіціаром.
На думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про те, що додаткову угоду №1 від 09.11.2018 року до Генерального договору фінансового лізингу можна вважати належним доказом того, що сторони дійшли згоди щодо сплати першого авансового платежу у сумі 3 200 000 грн. із строком дії до 31.12.2018 року.
Сама додаткова угода прийнята судом першої інстанції з грубим порушенням процесуального законодавства, оскільки вона не подавалась як доказ, не була направлена відповідачу, а була долучена судом під час огляду оригіналу, наданого позивачем.
Апелянт посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку, що гарантією було забезпечено зобов`язання з надання послуги з фінансового лізингу протягом 1-го місяця з моменту здійснення авансового платежу, оскільки саме про здійснення авансового платежу йдеться у попередньому абзаці банківської гарантії; інших дат, з яких можна було б здійснити цей відлік умови не містять, а тому суд на власний розсуд прийшов до висновку, що місяць треба відліковувати з моменту авансового платежу.
Апелянт також не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк надсилання вимоги банку після закінчення строку дії гарантії, оскільки вимога надійшла після закінчення строку дії гарантії, а Уніфіковані правила для гарантій, розроблені Міжнародною торговельною палатою, передбачають, що вимоги повинні бути надані гаранту до закінчення строку її дії у місці видачі.
З огляду на відсутність підстав для стягнення за гарантією, відсутні підстави і для стягнення з відповідача інфляційних втрат та судових витрат.
На думку апелянта, суд помилково відніс вартість залізничних квитків до витрат, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи , оскільки витрати та проїзд не відносяться до судових витрат, і вони не були зазначені у попередньому розрахунку позивача.
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення суду та відмови у позові.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Конкорд" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 року у справі № 904/1156/19, розгляд призначено на 23.12.2019 року колегією суддів у складі: головуючий суддя -Березкіна О.В. (доповідач); судді: Іванов О.Г., Дармін М.О.
Відповідно до п.2.7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центрального апеляційному господарському суді, у зв`язку з відпусткою головуючого судді (доповідача) Березкіної О.В. розгляд справи призначений на 23.12.2019 не відбувся.
Ухвалою суду від 13.01.2020 після виходу з відпустки судді Березкіної О.В., призначена нова дата судового засідання - 27.01.2020 на 09:30 год.
В судовому засіданні 27.01.2020 оголошено перерву до 05.02.2020 до 09:30 години, про що представників позивача та третьої особи повідомлено ухвалою суду.
В судовому засіданні 05.02.2020 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений наладженим чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрно-кредитний центр" (далі - лізингодавець, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" (далі - лізингоодержувач, позивач) було укладено генеральний договір фінансового лізингу № 09/11-18 (далі - договір лізингу, а.с.73-84 у томі 1), відповідно до умов якого лізингодавець зобов`язується відповідно до заявки лізингоодержувача придбати у постачальника у власність предмет лізингу та передати його за плату лізингоодержувачу в тимчасове володіння та користування в якості предмету лізингу на строк та на умовах, визначених генеральним договором та відповідним договором лізингу (пункт 1.1. договору лізингу).
У пунктах 13.1. та 13.5. договору лізингу визначено, що генеральний договір та договори лізингу вступають в силу з дати їх підписання уповноваженими представниками сторін і діють до повного виконання сторонами договірних зобов`язань по договорам. Будь-які зміни, доповнення, акти, додаткові угоди та додатки до генерального договору/договору лізингу вважаються дійсними (набирають чинності та/або стають його невід`ємною частиною) за умови, що вони зроблені у письмовій формі, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками сторін.
Відповідно до пункту 2.3. договору лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцеві лізингові платежі в такому порядку:
а) авансовий лізинговий платіж сплачується не пізніше дати, визначеної у додатку № 2 до договору лізингу (Графік лізингових платежів). Лізингодавець може виставити рахунок-фактуру для сплати авансу;
б) поточні лізингові платежі сплачуються згідно з Графіком лізингових платежів.
09.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрно-кредитний центр" (лізингодавець, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" (лізингоодержувач, позивач) було укладено додаткову угоду № 1 від 09.11.2018 до генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018, в якій сторони дійшли згоди щодо наступного:
- на виконання пункту 2.3. Генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018 та згідно Графіку лізингових платежів, який є невід`ємною частиною договору (додаток № 2 до договору фінансового лізингу № ФЛ-09/11-18 від 09.11.2018 до Генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018), лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший авансовий лізинговий платіж в сумі 3 200 000 грн. 00 коп. в строк до 16.11.2018 за умови надання лізингодавцем оригіналу безумовної безвідкличної банківської гарантії авансового платежу на суму 3 200 000 грн. 00 коп. із строком дії до 31.12.2018;
- на виконання пункту 3.1. Генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018, лізингодавець передає лізингоодержувачу першу партію предмету лізингу згідно специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (додаток № 1 до договору фінансового лізингу № ФЛ-09/11-18 від 09.11.2018 до Генерального договору фінансового лізингу №09/11-18 від 09.11.2018), в строк до 31.12.2018;
- додаткова угода до Генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018 вступає в дію з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін і є невід`ємною частиною Генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018;
- додаткова угода до Генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018 укладена у двох автентичних примірниках - по одному для кожної сторони (а.с.94 в томі 2).
Звертаючись до Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Конкорд" із позовом про стягнення суми за банківською гарантією, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" посилався на те, що відмова відповідача у виплаті йому грошових коштів за банківською гарантією в сумі 3 200 000 грн. 00 коп. є неправомірною, оскільки третя особа, Принципал, порушив умови договору фінансового лізингу, виконання якого було забезпечено банківською гарантією, вимогу за якою позивачем було надіслано відповідачу у строк.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив свої зобов`язання за банківською гарантією та не сплатив передбачену нею суму 3 200 000 грн. 00 коп., отже, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами.
Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зробленого позивачем, суд першої інстанції встановив, що позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат в місяці, в якому мав бути здійснений платіж та заборгованість існувала неповний місяць (січень 2019 року), а тому стягнув інфляційні за період з лютого 2019 року по травень 2019 року, в сумі 100 335 грн. 19 коп.
Застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, суд визначив, що граничний строк сплати грошових коштів - 18.01.2019; заборгованість складає 3 200 000 грн. 00 коп., отже, в період прострочення з 19.01.2019 по 29.08.2019 3% річних складають 58 652 грн. 05 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Генерального договору фінансового лізингу, укладеного між позивачем та третьою особою, позивачем 13.11.2018 було сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрно-кредитний центр" 3 200 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу - "авансовий лізинговий платіж (комісія) згідно генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018, без ПДВ". Вказане підтверджується платіжним дорученням № 145 від 13.11.2018 (а.с.85 в томі 1, а.с.97, 142 в томі 2, а також банківською випискою за 13.11.2019 (а.с.141 в томі 2).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання.
Як встановлено судом першої інстанції, третя особа по справі не виконав умови договору фінансового лізингу в частині передання лізингоодержувачу - позивачу у справі, предмету лізингу.
Згідно із частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
13.11.2018 року Акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" було видано банківську гарантію № 71.00.007269 від 13.11.2018, за умов якої:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрно-кредитний центр" (надалі-принципал), проінформував Акціонерне товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" (надалі - гарант) про те, що, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" (надалі - бенефіціар) та принципалом укладено генеральний договір фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018 (надалі - договір), про наступне:
- згідно з умовами договору бенефіціаром сплачується аванс у розмірі UАН 3 200 000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ за умови надання принципалом бенефіціару оригіналу безумовної безвідкличної банківської гарантії на суму авансу, щодо забезпечення виконання зобов`язань принципала в частині повернення такого авансу у випадках, передбачених договором;
- приймаючи до уваги вищевикладене, гарант цією гарантією зобов`язується за першою письмовою вимогою бенефіціара, що містить твердження про те, що принципал не повернув отриманий аванс або його частину у випадках та на умовах, передбачених договором, або у разі не надання послуги з фінансового лізингу протягом 1-го місяця, виплатити на користь бенефіціара будь-яку суму або суми, зазначену(і) у відповідній вимозі бенефіціара, в українських гривнях, що разом не перевищують UAH 3 200 000 грн. 00 коп., протягом 10 банківських днів з дати отримання гарантом викладеної на українській мові та підписаної уповноваженою особою письмової вимоги бенефіціара;
- письмова вимога бенефіціара повинна бути підписана уповноваженою особою бенефіціара, скріплена печаткою бенефіціара та відправлена кур`єрською поштою на поштову адресу гаранта: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, площа Троїцька, будинок 2 не пізніше 31.12.2018;
- гарант має право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог у наступних випадках: якщо вимога по гарантії надана банку-гаранту після закінчення строку дії гарантії;
- зобов`язання гаранта перед бенефіціаром за цією гарантією припиняються у разі: 1) сплати бенефіціару загальної суми цієї гарантії; 2) закінчення строку дії цієї гарантії; 3) відмови бенефіціара від своїх прав за цією гарантією шляхом повернення бенефіціаром гаранту оригіналу цієї гарантії; 4) відмови бенефіціара від своїх прав за цією гарантією шляхом направлення гаранту письмової заяви бенефіціара про звільнення гаранта від обов`язків за цією гарантією;
- гарантія вступає в силу відповідно і на умовах встановлених в договорі про надання банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018 та діє до 31.12.2018;
- зміни до умов гарантії можуть бути внесені лише до часу закінчення строку дії гарантії за письмовою згодою із бенефіціаром;
- відповідальність гаранта перед бенефіціаром за цією гарантією в будь-якому випадку обмежується сумою цієї гарантії;
- гарантія є безумовною, безвідкличною, вона не може бути змінена чи відкликана гарантом самостійно або за заявою принципала без письмової згоди бенефіціара;
- гарантія повинна бути повернена гаранту у випадку непотрібності або коли термін її дії закінчиться, у залежності від того, яка з цих подій відбудеться раніше;
- гарантія є непередаваною і не може бути переуступлена без попередньої згоди з боку гаранта;
- гарантія підпорядкована законодавству України;
- усі відносини та суперечки, що виникають у зв`язку з гарантією вирішуються відповідно до діючого законодавства України (а.с.86 у томі 1).
Згідно із статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Відповідно до частин 1, 2 статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Відповідно до статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач (бенефіціар) звернувся до відповідача (гаранта) з вимогою про виплату за банківською гарантією № 1 від 20.12.2018, в якій зазначив таке:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод", бенефіціар за банківською гарантією № 71.00.007269 від 13.11.2018, виданою Акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" відповідно до договору про надання банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018, подає письмову вимогу про виплату на користь бенефіціара грошових коштів в сумі 3 200 000 грн. 00 коп., у зв`язку із невиконанням станом на 20.12.2018 принципалом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрно-кредитний центр" умов Генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018, а саме - принципал не надав послуги з фінансового лізингу протягом одного місяця з моменти виплати авансу за вказаним договором та не повернув аванс в сумі 3 200 000 грн. 00 коп., що був виплачений бенефіціаром на поточний рахунок принципала платіжним дорученням № 145 від 13.11.2018;
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Острозький цукровий завод" вимагає виплатити за безумовною безвідкличною банківською гарантією № 71.00.007269 від 13.11.2018 грошові кошти в сумі 3 200 000 грн. 00 коп. (а.с.87 у томі 1).
В матеріалах справи наявні докази направлення вказаної вимоги позивача кур`єрською поштою на поштову адресу відповідача (гаранта): 49000 , Дніпропетровська обл., місто Дніпро, площа Троїцька, будинок 2, це:
- поштовий опис вкладення форми 107 від 26.12.2018;
- поштова квитанція з номерним ідентифікатором - 0306502384092 та поштове повідомлення (а.с.88 в томі 1).
При цьому, в матеріалах справи також наявне відстеження поштового відправлення з номером 0306502384092 з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" (а.с.84 в томі 2), з якого вбачається, що вказане відправлення було відправлене 26.12.2018 та отримане одержувачем - 03.01.2019. Факт отримання вимоги саме 03.01.2019 не заперечується обома сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в судовому засіданні 17.10.2019 були оглянуті оригінали генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018, додаткової угоди № 1 від 09.11.2019 до вказаного договору, банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018, вимоги № 1 від 20.12.2018, платіжного доручення № 145 від 13.11.2018 на суму 3 200 000 грн. 00 коп., з яких були зроблені копії до матеріалів справи (а.с.94-97 у томі 2).
На вказану вище вимогу відповідачем (гарантом) було надано відповідь - лист вих. № 42 від 08.01.2019, в якій відповідач відмовився виконати вимогу та сплатити суму банківської гарантії за гарантійним випадком, посилаючись на те, що:
- вимога бенефіціара отримана банком-гарантом 03.01.2019, тобто вже після закінчення строку банківської гарантії;
- таким чином, бенефіціар порушив вимоги Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правлінням Національного Банку України від 15.12.2004 № 639, вимога є не належно представленою, тобто не отриманою банком-гарантом до дати закінчення її дії - до 31.12.2018 (а.с.89-90 у томі 1).
Після отримання вказаної відмови, позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 2 від 21.01.2019, в якому вимагав негайно виплатити йому грошові кошти за банківською гарантією (а.с.91-92 у томі 1).
На вказаний лист відповідачем було надано також відмову у задоволенні вимог позивача (лист № 190 від 06.02.2019 (а.с.93 у томі 1).
Відповідно до ч.1 ст. 565 ЦК України, гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина 1 статті 565 Цивільного кодексу України).
Оскільки позивач надав банку всі передбачені гарантією документи, у спосіб та у визначений строк, та надіслав вимогу до закінчення строку дії гарантії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання позивачем всіх умов, необхідних для виконання відповідачем гарантійних зобов`язань.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про порушення позивачем строку надсилання вимоги до банку про сплату грошових коштів за гарантією з огляду на наступне.
В матеріалах справи наявні докази направлення вказаної вимоги позивача 26.12.2018 року кур`єрською поштою на поштову адресу відповідача (гаранта), що підтверджується поштовим описом вкладення форми 107 від 26.12.2018; поштовою квитанцією з номерним ідентифікатором - 0306502384092 та поштове повідомлення (а.с.88 в томі 1).
При цьому, в матеріалах справи також наявне відстеження поштового відправлення з номером 0306502384092 з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" (а.с.84 в томі 2), з якого вбачається, що вказана вимога була відправлена 26.12.2018 та отримана одержувачем - 03.01.2019. Факт отримання вимоги саме 03.01.2019 не заперечується обома сторонами.
Положеннями статті 563 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Частиною 1 статті 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Водночас, згідно зі статтею 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Оскільки позивач належними доказами підтвердив факт своєчасного направлення відповідачу вимоги за гарантією, то заперечення відповідача з посиланням на Уніфіковані правила, є неспроможними.
Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання врегульований Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 (далі - Положення № 639), розділом І якого визначено, що гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії. Гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.
Належне представлення - представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія/контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії/контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями/контргарантіями (пункт 11 частини 3 розділу І Положення № 639).
Оскільки в силу норм пункт 11 частини 3 розділу І Положення № 639, належним представленням є представлення документів за гарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії, то для визначення належності представлення слід керуватися саме умовами банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018.
Так, у абзаці 4 банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018 вказано, що письмова вимога бенефіціара повинна бути підписана уповноваженою особою бенефіціара, скріплена печаткою бенефіціара та відправлена кур`єрською поштою на поштову адресу гаранта: 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, площа Троїцька, будинок 2 не пізніше 31.12.2018.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога № 1 від 20.12.2018 була відправлена 26.12.2018, отже не пізніше 31.12.2019.
При цьому, ні умовами наданої відповідачем гарантії, ні чинним цивільним законодавством, не передбачено необхідності фактичного отримання гарантом адресованої йому вимоги про сплату гарантії протягом строку її дії, а унормовано лише необхідність пред`явлення такої вимоги у цей строк, що і було вчинено позивачем.
Крім того, день і час отримання поштової кореспонденції адресатом, у даному випадку відповідачем, залежить не лише від дати доставки до відділення зв`язку, а й від суб`єктивної волі одержувача.
Більше того, відповідно до абзацу 5 банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018 гарант має право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог лише у випадку, якщо вимога по гарантії надана банку-гаранту після закінчення строку дії гарантії.
Таким чином, доводи апелянта в цій частині є безпідставними, оскільки позивач своєчасно, у порядку та у спосіб, визначений гарантією звернувся з вимогою.
Крім того, колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про відсутність його обов`язку зі сплати грошових коштів за гарантією з тих підстав, що Принципал не дотримався умов Договору про надання банківської гарантії про укладання договору застави майнових прав на грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку Принципала, що, на думку апелянта, свідчить про нечинність гарантії, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора у випадку, коли вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Такої підстави як ненабрання чинності гарантією у зв`язку з відсутністю її покриття з боку боржника вказана стаття не містить, і за висновком колегії суддів сукупність встановлених судами обставин свідчить про неправомірність відмови від її сплати з боку відповідача.
Правовою підставою для здійснення виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром.
Пунктом 22, 23 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, передбачено, що Банк-гарант зобов`язаний перевірити відповідність інформації, зазначеної в заяві про надання гарантії, інформації, зазначеній у документі, на підставі якого виникають базові відносини.
Банк-гарант розглядає подані документи, рівень забезпечення гарантії та приймає рішення про надання гарантії або про відмову в її наданні в порядку, визначеному внутрішніми положеннями банку-гаранта.
Як встановлено судом, Банк надав позивачу банківську гарантію, що свідчить про прийняття Банком на себе зобов`язань перед Бенефіціаром.
З Банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018 року вбачається, що вона вступає в силу відповідно і на умовах, встановлених в договорі про надання банківської гарантії та діє до 31 грудня 2018 року.
Згідно умов Договору про надання банківської гарантії від 13.11.2018 року, укладеного між АТ "Акціонерний комерційний банк "Конкорд" та ТОВ "Аграрно-кредитний центр", банк бере на себе зобов`язання надати банківську гарантію, яка узгоджується з Принципалом, а Принципал зобов`язаний повернути Банку всі виплати, здійснені останнім за Гарантією.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що гарантія є чинною з дня укладання між Банком та Принципалом Договору застави майнових прав, що передбачений п. 1.6 цього Договору та діє по 31 грудня 2018 року.
Пунктом 1.6 Договору передбачено забезпечення виконання зобов`язань Принципала перед Банком за цим Договором таким чином: у термін до 17.00 13.11.2018 року включно Принципал зобов`язаний укласти Договір застави майнових прав, за яким Принципал передає в заставу Банку грошові кошти, розміщені на депозитному рахунку Принципала в Банку на термін до 31 грудня 2018 року у сумі не менше 3 200 000 грн.
Пунктом 27 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах передбачено, що Гарантія є чинною з дати її видачі, якщо в ній не зазначено інше. Датою видачі гарантії є день надсилання бенефіціару або банку бенефіціара, або авізуючому банку, або банкам-кореспондентам повідомлення з текстом гарантії чи дата, зазначена на поштовій квитанції, що свідчить про надсилання гарантії поштовим зв`язком, або день передавання її бенефіціару чи принципалу для подальшого передавання її бенефіціару.
Колегія суддів зазначає, що погодження в договорі про надання банківської гарантії такої умови чинності гарантії, що залежить від дій боржника (тому об`єктивно може не наступити), суперечить правовій природі гарантії, сутність якої полягає в тому, що банк гарант приймає на себе зобов`язання зі сплати обумовленої договором суми у разі настання гарантійного випадку.
Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, водночас, порядок покриття боржником вказаних сум, встановлений в ст. 569 ЦК України, яка передбачає право гаранта на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
У даному спорі Позивач не є стороною договору про надання гарантії, він не міг бути обізнаний про умови, вказані у пункті 1.2 договору, стороною якого він не був, та невиконання Принципалом зазначеної умови, а Відповідачем не надано доказів того, що він повідомив Бенефіціара про недотримання Принципалом умов Договору про надання гарантії в частині надання забезпечення.
Крім того, пункт 1.2 Договору та зміст гарантії про умови чинності гарантії суперечать змісту вказаного правочину про те, що надана в межах цього договору гарантія є безумовною та безвідкличною, оскільки містить умову щодо вступу в силу гарантії.
Колегія суддів вважає, що передбачену п. 1.2 договору умова щодо чинності гарантії " з дня укладання між Банком та Принципалом Договору застави майнових прав " не можна вважатися ані строком, ані терміном у розумінні ст.ст. 251, 252, 253 ЦК України тому, така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності принципала щодо внесення ним грошового покриття на рахунок банку, а тому у даному спорі гарантія є чинною саме з дня передавання її Бенефіціару, тобто, з 13.11.2018 року.
Аналогічна правова позиція щодо чинності гарантії висловлена у справі №910/13380/18.
Крім того, пунктом 6.3 Договору про надання банківської гарантії передбачено, що у випадку, якщо у строк, визначений у пункті 1.6 цього Договору не буде укладено Договір застави майнових прав між Банком та Принципалом, даний Договір припиняє свою дію.
У такому випадку для Принципала настає відповідальність, передбачена умовами даного Договору, в той час, як для Бенефіціара не передбачено таких наслідків, як не чинність гарантії.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на судову практику, зокрема, на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 вересня 2019 року у справі № 910/920/18, в якій зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з гаранта грошової суми відповідно до умов гарантії, оскільки дана гарантія не набрала чинності.
Зі змісту даної постанови вбачається, що у пункті 2.1 договору про надання гарантії сторони передбачили, що гарантія набирає чинності з дати розміщення Принципалом грошового покриття в сумі цієї гарантії на рахунок покриття, відкритий в банку.
Разом з цим, умовами Договору у даній справі передбачено укладання Принципалом Договору застави майнових прав на депозитний рахунок Принципала, відкритий у банку.
При цьому, відповідачем не надано жодного доказу того, що така умова не була дотримана Принципалом.
Довідка , яка надана відповідачем до заперечень щодо відзиву на апеляційну скаргу (л.с. 120 т.3) не є належним та допустимим доказом у справі з огляду на те, що вона не надавалась відповідачем суду першої інстанції, не була оцінена, причин, які унеможливили її своєчасне подання суду, відповідач не навів.
Крім того, зі змісту даної довідки, неможливо зробити висновок про те, що вона стосується саме сторін даного спору та спірного періоду.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що пунктом 1.5 Договору про надання банківської гарантії передбачено, що після надання Принципалом письмової заявки, оформлення забезпечення згідно п. 1.6 цього Договору, Банк у термін 2 банківських днів надає Принципалу Гарантію шляхом викладення її окремим документом та надання Принципалу її оригіналу на паперовому носії або в електронному вигляді, або надсилає відповідне повідомлення до Банку Бенефіціара, або відправляє оригінал гарантійного листа до Бенефіціара поштовим зв`язком або іншими засобами, не забороненими законодавством України.
Зі змісту даного пункту договору можна зробити висновок, що процедура оформлення забезпечення згідно п. 1.6 договору у вигляді застави майнових прав на депозитний рахунок, передує видачі гарантії, і саме після отримання такого забезпечення банк видає гарантію.
Таким чином, сам факт видачі банківської гарантії спростовує доводи апелянта про недотримання Принципалом умов договору, що підтверджується тим, що судом першої інстанції в судовому засіданні 17.10.2019 були оглянуті оригінали банківської гарантії № 71.00.007269 від 13.11.2018, вимоги № 1 від 20.12.2018, платіжного доручення № 145 від 13.11.2018 на суму 3 200 000 грн. 00 коп., з яких зроблені копії до матеріалів справи (а.с.94-97 у томі 2).
Доводи апелянта про те, що позивачем не доведено порушення основного зобов`язання принципалом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграрно-кредитний центр", є неспроможними з огляду на наступне.
У відповідності до частини 3 статті 563 Цивільного кодексу України бенефіціар у своїй вимозі до гаранта про сплату грошової суми повинен вказати, у чому полягає порушення (невиконання або неналежне виконання) принципалом основного зобов`язання, і, відповідно, гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов`язання (в залежності від умов гарантії).
Згідно з частиною 1 статті 562 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання. Стаття 562 Цивільного кодексу України, яка закріпила цей принцип, є спеціальною у порівнянні із частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України. Визначена норма закріплює загальний принцип акцесорності для всіх видів забезпечення виконання зобов`язань, які є додатковими до основного договору, що забезпечується, і в повній мірі залежать від нього.
Гарантія згідно із частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України є способом забезпечення основного зобов`язання і своїм виникненням завдячує саме йому. Як правило, умови видачі гарантії, в тому числі і визначення суми гарантійного платежу, безпосередньо залежать від цього основного зобов`язання.
В той же час, як вбачається із змісту статті 546 Цивільного кодексу України, законодавець вказує на незалежність зобов`язання гаранта сплатити бенефіціару визначену суму від основного договору. Це означає, що гарантія підпадає під самостійне правове регулювання, яке абсолютно не залежить від впливу основного зобов`язання.
Так, апелянт посилається на те, що у пункті 2.12. генерального договору фінансового лізингу визначено, що лізингоодержувач не зобов`язаний сплачувати лізингові платежі, якщо предмет лізингу не був ним отриманий, а лізингові періоди переносяться на відповідну кількість днів затримки з отримання предмета лізингу в лізинг.
Проте, Додатковою угодою № 1 від 09.11.2018 до генерального договору фінансового лізингу № 09/11-18 від 09.11.2018 сторони дійшли згоди, що лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший авансовий лізинговий платіж в сумі 3 200 000 грн. 00 коп. в строк до 16.11.2018 за умови надання лізингодавцем оригіналу безумовної безвідкличної банківської гарантії авансового платежу на суму 3 200 000 грн. 00 коп. із строком дії до 31.12.2018; лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший авансовий лізинговий платіж в сумі 3 200 000 грн. 00 коп. в строк до 16.11.2018 за умови надання лізингодавцем оригіналу безумної безвідкличної банківської гарантії авансового платежу на суму 3 200 000 грн. 00 коп. із строком дії до 31.12.2018.
Таким чином, сторонами були змінені вказані у договорі лізингу умови та передбачено строк внесення першого авансового лізингового платежу, від внесення якого відраховується строк передачі предмету лізингу.
При цьому, у банківській гарантії гарант зобов`язався за першою письмовою вимогою бенефіціара, що містить твердження про те, що принципал не повернув отриманий аванс або його частину у випадках та на умовах, передбачених договором, або у разі не надання послуги з фінансового лізингу протягом 1-го місяця, виплатити на користь бенефіціара будь-яку суму або суми, зазначену(і) у відповідній вимозі бенефіціара, в українських гривнях, що разом не перевищують UAH 3 200 000 грн. 00 коп., протягом 10 банківських днів з дати отримання гарантом викладеної на українській мові та підписаної уповноваженою особою письмової вимоги бенефіціара (абзац 3 банківської гарантії).
Посилання апелянта на те, що факт не надання послуги з фінансового лізингу протягом 1-го місяця не доведено позивачем, оскільки не зрозуміло з якого часу підлягає відліку вказаний у гарантії 1 місяць також є безпідставними, оскільки з урахуванням договору та додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що гарантією було, зокрема, забезпечено зобов`язання з надання послуги з фінансового лізингу протягом 1-го місяця з моменту здійснення авансового платежу, оскільки саме про здійснення авансового платежу йдеться у попередньому абзаці банківської гарантії (абзаці 2); інших дат, з яких можна було б здійснити цей відлік умови не містять.
Колегія суддів зауважує, що під час підготовчого засідання по справі, та як вбачається з заперечень відповідача на вимогу позивача про сплату за гарантією, він посилався лише на те, що вимога була отримана після закінчення строку її дії.
Проте, у подальшому, відповідач заперечував свої зобов`язання за гарантією з інших підстав, у тому числі, заперечуючи укладання позивачем та третьою особою додаткової угоди до Генерального договору фінансового лізингу.
Доводи апелянта про те, що дана додаткова угода не є доказом по справі, оскільки була прийнята судом першої інстанції з грубим порушенням процесуального законодавства, вона не подавалась як доказ, не була направлена відповідачу, а була долучена судом під час огляду оригіналу, наданого позивачем, не спростовують висновки суду першої інстанції виходячи з наступного.
Дійсно, відповідно до статті 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, даний доказ був залучений до справи та витребуваний судом першої інстанції саме за клопотанням відповідача (л.с. 236-238 т. 1).
Відповідно до статті 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Таким чином, витребувавши та долучивши за клопотанням відповідача до матеріалів справи копію додаткової угоди, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні 17.10.2019 року, суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права.
Крім того, суд правильно зазначив, що під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що відповідає завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, колегія суддів вважає слушними заперечення позивача про необізнаність та відсутність у відповідача даної додаткової угоди з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, генеральний договір фінансового лізингу не містить відомостей про суми авансового платежу, яка зазначена саме у додатковій угоді № 1 до Договору у розмірі 3 200 000 грн.
Банківська гарантія видана відповідачем саме на суму авансового платежу позивача у розмірі 3 200 000 грн., що було зазначено саме у додатковій угоді, отримання і існування якої заперечує відповідач.
Крім того, відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, Заява про надання гарантії складається в довільній формі та повинна обов`язково містити реквізити, передбачені в пункті 19 розділу II цього Положення, у тому числі - реквізити договору або іншого правочину, який згідно із законодавством України має силу договору (за наявності), або посилання на реквізити тендерної документації, де передбачені базові відносини. Банк-гарант має право вимагати від принципала зазначення в заяві про надання гарантії іншої додаткової інформації, а тому у суду першої інстанції не було підстав невраховувати додаткову угоду № 1 у якості належного доказу по справі.
Таким чином, невиконання гарантом взятих на себе безвідкличних та безумовних зобов`язань щодо сплати бенефіціару за його письмовою вимогою суми авансового платежу, визначеної Гарантією, у зв`язку з невиконанням принципалом своїх зобов`язань за договором, свідчить про наявність достатніх правових підстав для стягнення цієї суми в судовому порядку.
Посилання апелянта у письмових поясненнях від 30.01.2020 року на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2018 року у справі № 904/3991/18, у якій було задоволено апеляційну скаргу ПАТ АКБ "Конкорд" та відмовлено у стягненні суми за банківською гарантією, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зі змісту даної постанови вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогою про сплату за банківською гарантією після закінчення строку її дії, та не вбачається звернення із вимогою, викладеною на українській мові та підписаної уповноваженою особою, яка зазначена в картці із зразками підписів і відбитку печатки письмової вимоги Бенефіціара.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача в межах заявленого ним періоду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що граничний строк сплати грошових коштів - 18.01.2019; заборгованість складає 3 200 000 грн. 00 коп., отже інфляційні втрати слід нараховувати за період з лютого 2019 року по травень 2019 року, які в цей період складають 100 335 грн. 19 коп., а 3% річних в період прострочення з 19.01.2019 по 29.08.2019 складають 58 652 грн. 05 коп.
Щодо стягнення судових витрат.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилковість віднесення вартості залізничних квитків до витрат, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, з огляду на наступне.
За приписами частини 1, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Так, у тексті позовної заяви позивачем було наведено попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат.
В подальшому від позивача надійшла заява (вх. суду № 48952/19 від 28.10.2019) л.с. 158 т.2 про уточнення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які понесла сторона позивача і очікує понести у зв`язку із розглядом справи, в якій він просив суд стягнути з відповідача на користь позивача додаткові судові витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 3 670 грн. 13 коп., яка фактично є вартістю залізничних квитків та є витратами, пов`язаними із явкою представника у судові засідання.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
На думку колегії суддів, проїзд до місця розгляду справи представником сторони не є процесуальною дією, а тому не підпадає під регулювання п. 4 ч.3 ст. 123 ГПК України.
В той же час, положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Як встановлено судом, вартість залізничних квитків, які є витратами, пов`язаними із явкою представника в судові засідання 17.10.2019 та 28.10.2019, складає 3 670 грн. 13 коп.
На підтвердження вказаних витрат позивачем долучено до матеріалів справи:
- копію квитка-посадочного документа від 16.10.2019 за маршрутом Київ-Дніпро у розмірі 1 105 грн. 12 коп. (а.с.160);
- копію квитка-посадочного документа від 17.10.2019 за маршрутом Дніпро-Олександрія (оскільки квитків на прямі поїзди сполучення Київ-Дніпро не було в наявності) у розмірі 197 грн. 26 коп. (а.с.161);
- копію квитка-посадочного документа від 18.10.2019 за маршрутом Олександрія-Київ (оскільки квитків на прямі поїзди сполучення Київ-Дніпро не було в наявності) у розмірі 855 грн. 59 коп. (а.с.162);
- копію квитка-посадочного документа від 28.10.2019 за маршрутом Київ-Дніпро у розмірі 756 грн. 08 коп. (а.с.163);
- копію квитка-посадочного документа від 28.10.2019 за маршрутом Дніпро-Київ у розмірі 756 грн. 08 коп. (а.с.164).
Всього такі витрати склали 3 670 грн. 13 коп. (1 105,12 + 197,26 + 855,59 + 756,08 + 756,08) та їх понесення підтверджується наявними у справі доказами.
При цьому, судом також враховано, що загальна вартість квитків Дніпро-Олександрія-Київ є меншої, ніж прямий квиток сполученням Київ-Дніпро, що свідчить про те, що такі витрати не можна віднести до надмірних та необґрунтованих.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суму даних витрат з відповідача.
Проте, помилкове віднесення цих сум як таких, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій замість визначення їх як складових витрат на професійну правничу допомогу, не є підставою для відмови у їх стягненні за наявності відповідних доказів їх понесення.
З огляду на наведені норми законодавства України та встановлені судом фактичні обставини справи, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши матеріали справи, обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи є неспроможними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
Таким чином, господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд", м.Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 у справі №904/1156/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 у справі №904/1156/19 - залишити без змін.
Судові витрати Акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Конкорд", м.Дніпро за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Пвоний текст постанови складено та підписано 06.02.2020.
Головуючий суддя О.В. Березкіна
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г. Іванов
