ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2020

Справа № 910/11506/19

За позовом Державного підприємства «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України

до Аграрного фонду

про стягнення 108317,82 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

Від позивача: не з`явились

Від відповідача: Делявська Г.М.

В судовому засіданні 27.01.2020 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Аграрного фонду про стягнення 108317,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе за договором № 17/11 від 19.04.2011 зобов`язання по оплаті наданих послуг за зберігання, в зв"язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 108317,82 грн.

Ухвалою суду від 28.08.2019 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

09.09.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 28.08.2019 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 16.09.2019 відкрито провадження у справі № 910/11506/19, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

03.10.2019 представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому, відповідач зазначає, що Аграрний фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету, а тому, заборгованість з оплати послуг передбачених договором № 17/11 від 19.04.2011 виникла через те, що у Аграрного фонду відсутній, передбачений законодавством, паспорт бюджетної програми за КЕКВ 2801250. Відповідач зазначає, що позивачем не надано актів наданих послуг, а тому вимоги позивача є необґрунтованими.

Ухвалою суду від 02.12.2019 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання у справі призначено на 23.12.2019.

23.12.2019 представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому, відповідач зазначає, що Аграрний фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету в межах кошторису, затвердженого Міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Посилаючись на це, відповідач стверджує, що заборгованість з оплати послуг передбачених договором № 17/11 від 19.04.2011 виникла через те, що у Аграрного фонду відсутній, передбачений законодавством, паспорт бюджетної програми за КЕКВ 2801250 та законний механізм здійснення оплати за послуги зберігання. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано актів наданих послуг, а тому вимоги позивача є необґрунтованими належним чином.

23.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує.

23.12.2019 представником позивач через канцелярію суду було подання клопотання, в якому позивач просив суд приєднати до матеріалів справи доказі передачі цінностей на зберігання ( надання послуг зберігання). До клопотання позивачем додано акти виконаних робіт, розрахунки обсягів коштів за зберігання об`єктів державного цінового регулювання за період з 01.04.2018 по 30.04.2019, а також, копії складських квитанцій № 6574 від 29.11.2011 та № 6895 від 20.04.2012.

Ухвалою суду від 23.12.2019 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2020.

В судове засідання 27.01.2020 представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Щодо можливості розгляду справи за відсутності представника позивача, відповідач поклався на розсуд суду.

Суд вважає, що матеріали справи містять достатньо належних, допустимих та вірогідних доказів для прийняття рішення за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні 27.01.2020 відповідача підтримав обставини, викладені в заявах по суті справи на спростування позовних вимог.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах відповідач заперечував проти позову, просив у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

19.04.2011 між Державним підприємством "Охтирський КХП" Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - зерновий склад) та Аграрним фондом (далі - поклажодавець) було укладено договір складського зберігання зерна № 17/11 (далі - Договір), за умовами якого поклажодавець зобов`язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці, жита, ячменю, кукурудзи (об`єктів державного цінового регулювання), якість яких відповідає діючим ДСТУ (далі - зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов`язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством (п. 1.1. Договору).

Згідно з п. 4.3 Договору, розмір відшкодування витрат за надання послуг зберігання за тонну за 30 календарних днів - 17,50 грн.

Пунктом 4.4., 4.7 Договору сторони погодили, що поклажодавець відшкодовує витрати із зберігання зерна з моменту передачі зерна поклажодавця на зберігання зерновому складу на підставі актів наданих послуг та розрахунку обсягів коштів зберігання зерна як об`єкту державного цінового регулювання. Ціна договору становить 4258,82 грн.

В пункті 7.1. Договору сторонами погоджено строк зберігання зерна - до пред`явлення вимоги поклажодавцем.

Договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2011, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі. Дія цього договору розповсюджуються на відносини між сторонами, що виникли з 01.03.2011 (п. 8.1. Договору).

В матеріалах справах міститься складська квитанція на зерно № 6574 від 29.11.2011, відповідно до якої Державне підприємство «Охтирський комбінат хлібопродуктів» прийняв на зберігання від Аграрного фонду зерно загальною вагою 262100 кг. Також, додано складську квитанцію на зерно № 6895 від 20.04.2012 відповідно до якої позивачем від відповідача було прийнято на зберігання 214022 кг. зерна. Отже позивачем було прийнято від відповідача на зберігання 476122 кг зерна.

Доказів пред`явлення вимоги про повернення зерна поклажодавцю чи іншій повноважній особі суду не надано. Крім того, сторонами не надано суду доказів того, що позивачем було передано отримане на зберігання майно відповідачу чи іншим повноваженим особам.

Тобто долученими до матеріалів справи документами підтверджуються обставини, що майно було прийнято позивачем на зберігання та не передавалось іншим особам.

До матеріалів справи позивачем додано акти виконаних робіт від 30.04.2018, 31.05.2018, 30.06.2018, 31.07.2018, 31.08.2018, 30.09.2018, 31.10.2018, 30.11.2018, 31.12.2018, 31.01.2019, 28.02.2019, 31.03.2019, 30.04.2019 до договору складського зберігання зерна від 19 квітня 2011 року № 17/11. Вартість наданих позивачем послуг ( виконаних робіт) в кожному окремому акті визначено в розмірі 8332,14 грн. Акти містять підписи позивача, підпис відповідача відсутній. Загальна вартість послуг зберігання згідно долучених актів становить 108317,82 грн.

До матеріалів справи позивачем додано розрахунки обсягів коштів за зберігання об`єктів державного цінового регулювання за періоди з 01.04.2018 по 30.04.2018; з 01.05.2018 по 31.05.2018; з 01.06.2018 по 30.06.2018; з 01.07.2018 по 31.07.2018; 01.08.2018 по 31.08.2018; з 01.09.2018 по 30.09.2018; з 01.10.2018 по 31.10.2018; з 01.11.2018 по 30.11.2018; з 01.12.2018 по 31.12.2018; з 01.01.2019 по 31.01.2019; з 01.02.2019 по 28.02.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2019; з 01.04.2019 по 30.04.2019, вартість наданих позивачем послуг (виконаних робіт) в кожному окремому розрахунку визначено в розмірі 8332,14 грн. Загальна вартість послуг зберігання згідно долучених розрахунків становить 108317,82 грн.

Суду доведено, що на виконання умов Договору за період з 30.04.2018 по 30.04.2019 ним було витрачено 108317,82 грн., що підтверджується наданим Позивачем актами наданих послуг (виконаних робіт) за період з 01.04.2018 по 30.04.2019.

Витрати позивача відшкодовані не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач у своєму відзиві факту зберігання зерна позивачем за вказаний період не заперечив, суму заборгованості не спростував.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України, товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

За умовами п. 8.1 Договору, договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками і діє до 31.12.2011 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

При цьому, будь-яких доказів існування додаткових угод щодо подальшого продовження Договору сторонами не надано.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України, якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

Відповідно до ст. 946 Цивільного кодексу України, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Аналогічні положення викладені в п. 7.1. договору складського зберігання зерна № 17/11 від 19.04.2011, а саме: строк зберігання зерна до пред`явлення вимоги поклажодавцем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що продовження зберігання зерна після закінчення строку, встановленого договором складського зберігання зерна № 17/11 від 19.04.2011, за відсутності вимоги поклажодавця про повернення зерна, дає зберігачу право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

З огляду на те, що умовами договору складського зберігання зерна № 17/11 від 19.04.2011 сторони не визначили строки оплати відповідачем наданих позивачем послуг зі зберігання, 05.06.2019 позивач направив відповідачу вимогу про оплату послуг за договором складського зберігання вих. № 511 від 05.06.2019 на суму 108317,82 грн. та просив відповідача протягом семи днів з дня отримання вимоги сплатити зазначені грошові кошти.

Відповідач у відповіді на претензію зазначив, що згідно з даними бухгалтерського обліку заборгованість перед позивачем відсутня, а акти наданих послуг зі зберігання за визначений позивачем період ( 30.04.2018 - 30.04.2019) залишаються без розгляду, через наявність кримінального провадження № 12014200060000440, яке знаходиться на стадії досудового розслідування.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів оплати заборгованості за Договором не надано, так само немає і доказів повернення зерна зі зберігання, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що протягом квітня 2018 року по квітень 2019 року (включно) позивач надавав відповідачу послуги із складського зберігання зерна та відповідач зобов`язаний їх оплатити.

Крім того, при вирішенні спору суд також враховує наявність рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 у справі № 910/12217/18, яким стягнуто з Аграрного фонду на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України 91653,54 грн. боргу за договором складського зберігання зерна № 17/11 від 19.04.2011 за період його зберігання з 01.05.2017 по 31.03.2018.

Суд також враховує наявність рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі № 910/10573/17, яким стягнуто з Аграрного фонду на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України 166 642,80 грн. боргу за договором складського зберігання зерна № 17/11 від 19.04.2011 за період його зберігання з вересня 2015 року по квітень 2017 року.

Вищезазначені рішення набрали законної сили.

Оскільки відповідач не надав доказів протилежного вказаному позивачем, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заперечень відповідача викладених ним у відзиві, а саме, стосовно того, що : « Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України проводити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Аграрний фонд є бюджетною організацією, має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність в межах, визначених цим Законом. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політику у сфері сільського господарства. Пунктом 15 положення про аграрний фонд, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 06.07.2005 № 543, передбачено, що фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету в межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства». Крім того, відповідач зазначає, що станом на 01.10.2019 у Аграрного фонду відсутній затверджений Мінагрополітики паспорт бюджетної програми за КЕКВ 28011250 « Витрати Аграрного фонду, пов`язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експорту об`єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду», крім того відповідач зазначає що при закупівлі товарів, робіт та послуг для нього є обов`язковим проведення процедури публічних закупівель.

Та обставина, що оплату за надані послуги здійснено не було, відповідачем не заперечується. В той же час, відповідач вказує на те, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача не може бути виконана, оскільки, договір укладений між сторонами був укладений поза процедури публічних закупівель. Зважаючи на це, відповідач зазначає, що положення визначені в договорі та чинному законодавстві, на його думку, виключають можливість відповідача провести оплату за надані послуги.

Посилання відповідача на ті обставини, що відсутній затверджений Мінагрополітики паспорт бюджетної програми за КЕКВ 28011250 « Витрати Аграрного фонду, пов`язані з комплексом заходів із зберігання, перевезення, переробки та експорту об`єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду», що унеможливлює оплату послуг за квітень 2018 - квітень 2019 року є безпідставними.

Суд зазначає, що факт відсутності бюджетного фінансування не звільняє Аграрний фонд від виконання зобов`язань щодо оплати послуг за договорами, оскільки така обставина не визначена законодавчо як така, що звільняє від виконання зобов`язання.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Статтею 46 Бюджетного кодексу України встановлені стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету; 2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм, а також порядків використання бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов`язань; 4) отримання товарів, робіт і послуг; 5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань; 6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом. (ст.47 Бюджетного Кодексу України).

Відповідно до ч. 1 статті 48 кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років; довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов`язань за типовими договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Кодексу зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов`язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов`язань, у судовому порядку.

Таким чином, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано наявності заборгованості за надані послуги за договором № 17/11 від 19.04.2011. Загальна сума заборгованості за період квітень 2018 - квітень 2019 ( 30.04.2018 - 30.04.2019) становить 108317,82 грн.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З вищезазначеного вбачається, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Аграрного фонду (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 33642855) на користь Державного підприємства «Охтирський комбінат Хлібопродуктів «Державного агентства резерву України» (місцезнаходження: 42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Армійська, будинок 11, код ЄДРПОУ 00956031) суму основного боргу за період з 01.04.2018 по 30.04.2019 у розмірі 108317 (сто вісім тисяч триста сімнадцять) грн. 82 коп. та 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 05.02.2020

Суддя Усатенко І.В.