КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2020 року

м. Київ

справа №754/10648/18

провадження № 22-ц/824/1076/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач),

суддів - Мазурик О.Ф. Махлай Л.Д.

секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року у складі судді Таран Н.Г.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення, в якому, з урахуванням заяви від 26 листопада 2018 року про зміну підстав позову, просила визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., щодо проведення 13 жовтня 2016 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В., згідно з яким 13 жовтня 2016 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, №16910814 від 13 жовтня 2016 року за ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 23 лютого 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 укладено договір безвідсоткової позики №329, за умовами якого ОСОБА_8 передав позичальникам грошові кошти у сумі 15 500 дол. США з кінцевим строком повернення до 23 лютого 2013 року.

Звертала увагу на те, що в подальшому між сторонами досягнуто домовленості про зміну кінцевого строку повернення позики на 23 жовтня 2013 року.

Указувала, що 23 лютого 2012 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ОСОБА_8 та позивачем укладено договір іпотеки, реєстровий номер №330, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., відповідно до умов якого в іпотеку надано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,40 кв.м.

23 серпня 2013 року позивач додатково позичила у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 7 700 доларів США зі строком повернення до 29 січня 2014 року. У забезпечення виконання цієї позики ОСОБА_1 надала позикодавцю розписки попередніх виплат за договором позики на загальну суму 2 750 дол. США.

Стверджувала, що на момент звернення до суду з позовною заявою ОСОБА_1 стало відомо про те, що право власності на предмет іпотеки зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. від 13 жовтня 2016 року №16910814 за ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 23 лютого 2012 року №330 та договору про відступлення права вимоги від 23 травня 2016 року №692.

Зазначала, що реєстрація права власності на квартиру вчинена нотаріусом з порушенням норм ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки вказаним законом передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а не на підставі застережень, передбачених в іпотечному договорі.

Звертала увагу суду на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між позивачем та ОСОБА_5 не укладався.

Вказувала, що відповідачем ПНКМНО ОСОБА_9 порушено вимоги п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки посвідчення факту виникнення, переходу або припинення прав на спірне нерухоме майно перед здійсненням реєстрації права власності за іншим відповідачем не вчинялося.

На думку позивача, іпотекодержателем не дотримано порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим порушено вимоги п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №868, з огляду на що, нотаріусом прийнято рішення про проведення неправомірних дій щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за відповідачем.

Вказувала, що іпотекодержателем, у порушення ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», не надіслано позивачу попередню вимогу про повернення споживчого кредиту.

Зазначала, що ОСОБА_2 не надіслано іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень виконання основного зобов`язання за іпотечним договором, чим порушено процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачену ст. 35 ЗУ «Про іпотеку».

Уважала, що відповідач ПНКМНО ОСОБА_9 не мала права перереєстровувати право власності на квартиру, оскільки грошові зобов`язання не співмірні з розміром заборгованості. Вартість майна відповідно до висновків про вартість майна від 03 жовтня 2016 року становить 971 300 грн (т.1 а.с. 64).

Також зазначала, що відповідачем, у порушення ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», не виявлено відсутності оцінки вартості майна на момент прийняття рішення про державну реєстрацію.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 02 листопада 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки уважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Уважає, що договір іпотеки не є підставою, що підтверджує виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, що приватним нотаріусом не було враховано при прийнятті відповідного рішення. На думку представника позивача такою підставою міг бути вик лячно договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений між позивачем та ОСОБА_5 .

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що відповідачем ПНКМНО ОСОБА_9 при здійсненні державної реєстрації права власності на предмет іпотеки не дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно, оскільки не досліджено наявності повного переліку документів, необхідних для проведення державної реєстрації відповідно до п. 46 Порядку №868.

Наголошує, що законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов`язаної з переходом таких прав на об`єкт нерухомості.

Зазначає, що приватним нотаріусом не було дотримано вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності проводилась оцінка предмета іпотеки.

Вважає, що звіт про оцінку вартості майна від 03 жовтня 2016 року не може братися судом до уваги, оскільки є лише суб`єктивною думкою спеціалістів, які не несуть жодної відповідальності за складені ними документи.

Звертає увагу суду на те, що рішення про державну реєстрацію приймалось реєстратором 13 жовтня 2016 року о 17 год. 06 хв., проте, державну реєстрацію здійснено 13 жовтня 2016 року о 16 год. 36 хв., що підтверджує порушення реєстратором ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити скаргу з підстав, викладених в останній.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності учасників справи, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведені обставини, викладені в позовній заяві.

Колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.02.2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було укладено договір безвідсоткової позики, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., зареєстрований в реєстрі за №329, за умовами якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 суму 15 500,00 дол. США.

Позичальники зобов`язалися солідарно повернути позикодавцю грошові кошти у 15 500,00 дол. США у порядку та в наступні строки:

- не пізніше 23-го березня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го квітня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го травня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го червня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го липням 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го серпня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го вересня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го жовтня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го листопада 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го грудня 2012 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го січня 2013 року - 250,00 дол. США;

- не пізніше 23-го лютого 2013 року - 12 750,00 дол. США.

У подальшому, між сторонами було досягнуто домовленості змінити кінцевий строк повернення позики, а саме до 23.10.2013 року.

23.02.2012 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М., за реєстровим № 330, відповідно до умов якого в іпотеку було надано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,40 кв.м, житловою площею 29,00 кв.м.

Також 29.08.2013 року позивач додатково позичила у ОСОБА_10 кошти у сумі 7 700,00 дол. США зі строком повернення не пізніше 29.01.2014 року.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

23.05.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Анохіною В.М. за реєстровим №330.

При цьому, абз. 3 п. 1 вказаного Договору відступлення права вимоги, передбачено, що цей договір укладається з одночасним набуттям новим іпотекодержателем ОСОБА_2 права вимагати від боржника належного виконання на його користь всіх без винятку зобов`язань, передбачених договором основного зобов`язання в сумі, обсягах та з урахуванням фактів, встановлених цим договором основного зобов`язання та рішенням відповідного суду, що набрало законної сили. Новий іпотекодержатель набуває право вимоги до боржника про сплату на його користь процентів за користування позикою, а також штрафів, пені, неустойки та інших платежів, передбачених законом у зв`язку з несвоєчасним виконанням боржником своїх зобов`язань, навіть якщо вони прямо не згадані в договорі відступлення права вимоги або в договорі основного зобов`язання, але передбачені цивільним законодавством та звичаями ділового обороту.

Окрім того, у п. 5 цього договору зазначено, що за даним договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов`язки первісного іпотекодержателя за Іпотечним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. З моменту укладення даного договору новий іпотекодержатель вважається стороною іпотечного договору, а первісний іпотекодержатель втрачає всі права за Іпотечним договором.

На виконання п. 7 вказаного Договору, 27.05.2016 року ОСОБА_5 як первісний кредитор засобами поштового зв`язку надіслав на адресу ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомлення про відступлення прав вимоги за договором позики та Іпотечним договором.

Рекомендовані листи були отримані ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на підтвердження чого у справі містяться рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулись на адресу відправника.

З матеріалів справи також убачається, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2016 року позов ОСОБА_11 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення було задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на користь ОСОБА_11 заборгованість за договором позики від 29.08.2013 року у розмірі 10 925,00 дол. США. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили.

При цьому, вказаним рішенням залишені без задоволення вимоги позивача про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 боргу за договором позики від 23.02.2012 року у розмірі 255 758,00 дол. США з урахуванням 3% річних і неустойки та про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на те, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відсутні взаємні права та обов`язки за договором позики від 23.02.2012 року, іпотечним договором від 23.02.2012 року, оскільки ОСОБА_11 передав свої права та обов`язки іншому кредиторові.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 23.05.2016 року саме до відповідача ОСОБА_2 перейшли права вимоги за договорами позики та іпотеки від 23.02.2012 року.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року №800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ізвнесенням Законом №800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже, Закон №898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону №1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Відповідний висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

У п. 11 укладеного іпотечного договору сторони визначили декілька способів позасудового звернення на предмет іпотеки, серед яких було передбачено і право іпотеко держателя обернути у свою власність заставлене в іпотеку майно (в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку) в рахунок виконання забезпеченого цією іпотекою зобов`язання.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV (надалі - Закон №1952-ІV).

Нотаріус це спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат»).

Зі змісту Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що нотаріус виконує функції державного реєстратора виключно у випадках, коли він при цьому вчинює нотаріальну дію з нерухомим майном і проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії.

Відповідно до статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до частини п`ятої статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

За приписами пункту 2 частини першої статті 9 Закону у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Статтею 15 Закону визначено порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. Так, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно пункту 67 Порядку №868, для проведення державної реєстрації відступлення прав за іпотечним договором заявник також подає укладений в установленому законом порядку договір, відповідно до якого відбувається відступлення прав.

Згідно ч. 5 ст. 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

08.06.2016 року ОСОБА_2 як новий кредитор направив боржникам ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов`язань з повернення боргу за договором позики з вимогою про виконання зобов`язань у тридцятиденний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її не виконання, а також з вимогою про добровільне виселення з майна, що є предметом іпотеки.

Згідно матеріалів справи листи з вимогою були отримані боржниками особисто 11.06.2016 року, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання поштового відправлення, що були повернуті на адресу відправника - ОСОБА_2 .

Разом з тим, до моменту прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень, яке було прийнято нотаріусом 21.10.2016 року, боржники так і не виконали свої зобов`язання з повернення позичених коштів, а тому вказана письмова вимога ОСОБА_2 у сукупності з іншими поданими письмовими документами свідчить про виникнення у іпотекодержателя, ОСОБА_2 , беззаперечного права на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в рахунок погашення заборгованості за відповідними договорами позики.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що при зверненні до нотаріуса з відповідною заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, ОСОБА_2 підтвердив своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, дотримався 30-денного терміну, передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку», та подав всі необхідні та передбачені законом, а також іпотечним договором письмові документи для державної реєстрації прав.

Дані обставини належним чином досліджені місцевим судом та останнім надана відповідна правова оцінка під час розгляду справи.

Отже, зважаючи на викладене, колегія уважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що приватний нотаріус КМНО Стрельченко О.В., здійснивши аналіз поданих ОСОБА_2 письмових документів, встановила, що заявником надано їй всі передбачені чинним законодавством документи для здійснення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості і що у неї, як державного реєстратора, не було передбачених статтею 24 Закону № 1952-ІV підстав для відмови у державній реєстрації.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «04» лютого 2020 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Махлай