Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 754/14094/17

провадження № 61-5800св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., від 19 лютого 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017101030000043 від 14 квітня 2017 року, місцевою прокуратурою встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, вибула із володіння власника без його волі.

Прокурор вказав, що будинок по АДРЕСА_1 на підставі рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02 грудня 2010 року «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» включений до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва в додатку 3 вказаного рішення, а отже належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва. 10 грудня 2010 року розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради № 1112 будинок за вищевказаною адресою віднесено до сфери управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації. На підставі розпорядження Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 грудня 2001 року № 305 було затверджене спільне рішення адміністрації та профспілкового комбінату АТ «Київхліб», ДП «Булочно-кондитерський комбінат» про надання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1. Ордер № 29807 ОСОБА_2 отримала 09 січня 2002 року, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, і у вказаній квартирі ніхто зареєстрований не був.

Разом із тим, на підставі підробленого рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2011 року за ОСОБА_3 була проведена реєстрація права власності на вказану квартиру, квартира в подальшому декілька разів відчужувалася і на час звернення із позовом право власності було зареєстроване за ОСОБА_1 . Також встановлено, що через відділ приватизації державного фонду та створення ОСББ Управління ЖКГ Київської міської ради не проходила приватизація спірної квартири.

Прокурор вважав, що спірна квартира підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Із урахуванням зазначеного прокурор просив позов задовольнити, витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва, у складі судді Таран Н. Г., від 24 жовтня 2018 року у задоволенні позову заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щовідповідач у справі не може нести тягар відповідальності за помилки державних органів щодо реєстрації права власності на спірну квартиру. Посилаючись на реєстрацію права власності на спірну квартиру за підробленим рішенням суду, позивач зобов`язаний був надати докази підроблення вказаного рішення, однак жодних доказів щодо проведення перевірки, встановлення винних осіб, притягнення їх до відповідальності позивачем суду не надано, що свідчить про відсутність беззаперечних доказів на підтвердження вибуття спірної квартири з власності поза волею власника.

Районний суд також дійшов висновку, що в межах поданої позовної заяви позивачем не надано належних та допустимих доказів вибуття квартири з власності територіальної громади поза волею Київської міської ради з огляду на те, що саме Київська міська рада в особі комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» проводила реєстрацію права власності спірної квартири на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2011 року у справі № 2-5397.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,4 кв. м, житловою площею 15,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 644401480364. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2011 року по справі № 2-5397/11, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру, в дійсності не ухвалювалось, відтак неіснуюче рішення суду не може бути визнано підставою для визнання права власності на вказану квартирою за першим власником. Відповідно до наявних у матеріалах справи листів Деснянської та Шевченківської районних в м. Києві державних адміністрацій через їх приватизаційні відділи не проходила приватизація квартири АДРЕСА_1 . Оскільки інших передбачених законом підстав набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру не існує, остання відчужила спірну квартиру, не маючи на це права, а тому вона підлягає витребуванню у відповідності до вимог частини першої статті 388 ЦК України.

Звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у власність територіальної громади комунального майна (квартири), яка незаконно вибула з власності територіальної громади.

Будь-які докази того, що Київській міській раді було чи могло бути відомо про обставини відчуження належного їй майна в матеріалах справи відсутні. Враховуючи, що позов подано 25 жовтня 2017 року, строк позовної давності не пропущено і заява ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності визнана такою, що задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова апеляційного суду про витребування майна на підставі частини другої статті 321, частини першої 330 та пункту 1 частини першої статті 388 ЦК України, набутого у приватну власність добросовісним набувачем у порядку, визначеному законом, порушує державні гарантії непорушності права приватної власності кожного громадянина, закріплені у статті 41 Конституції України. При вирішенні спору апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 330, 388 ЦК України. Також не було надано жодних доказів утримання квартири Київською міською радою, що вимагається нормою частини першої статті 322 ЦК України. Всупереч зазначеним фактичним обставинам справи апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що витребувана квартира належить до комунальної власності і вибула поза волею Київської міської ради. Київський апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази і встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Втручання у своє право власності заявник вважає непропорційним. Окрім того, позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом, про застосування якого було заявлено стороною спору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2020 року справу за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу заступник прокурора міста Києва посилається на те, що оскаржена постанова Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року ухвалена з додержанням та правильним застосуванням норм матеріального права, відповідно до положень статей 76-80, 263, 264 ЦПК України, є законною та обґрунтованою. Судом надано правильну та повну оцінку обставинам справи, враховано всі фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, у зв`язку із чим підстави для скасування оскарженого судового рішення у справі відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва з додатками 1-10 до цього рішення, згідно яких під № 11 значиться будинок АДРЕСА_1 (а. с. 14-17).

Листом Департаменту комунальної власності м. Києва від 16 травня 2017 року повідомлено Київську місцеву прокуратуру № 3, що згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» житловий будинок за вказаною адресою передано до сфери управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (а. с. 13).

Згідно листа Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 03 липня 2017 року на ім?я Київської місцевої прокуратури № 3 розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 27 грудня 2001 року № 305 затверджено спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету АТ «Київхліб» ДП «Булочно-кондитерський комбінат» про надання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1. Ордер № 29807 ОСОБА_2 отримала 09 лютого 2002 року (а. с. 53, 68).

Згідно актових записів про смерть ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 49, 51).

Листом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації повідомлено Київську місцеву прокуратуру № 3, що в квартирі АДРЕСА_1 було зареєстровано 2 особи, а саме ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_3 знята з реєстраційного обліку як померла, та ОСОБА_4 , який 17 листопада 2011 року знятий з реєстраційного обліку як померлий. Станом на 11 травня 2017 року у вищезазначеній квартирі ніхто не зареєстрований (а. с. 55).

Листом від 26 червня 2017 року управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації повідомило Київську місцеву прокуратуру № 3, що згідно з розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» будинок АДРЕСА_1 не передано до оперативного управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації. Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація в особі відділу (органу) приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації не проводила приватизацію державного житлового фонду по будинку АДРЕСА_1 (а. с. 54 ).

Листом від 11 травня 2017 року Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація повідомила Київську місцеву прокуратуру № 3, що через відділ приватизації державного житлового фонду та створення ОСББ управління житлово-комунального господарства Деснянської райдержадміністрації не проходила приватизація квартири АДРЕСА_1 (а. с. 57).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2011 року у справі № 2-5397 за позовом ОСОБА_3 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за ОСОБА_3 визнано право власності за набувальною давністю на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 18-19).

На підставі вказаного рішення 19 грудня 2011 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 22).

Листом Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2017 року підтверджено, що згідно автоматизованої системи документообігу суду та при перевірці алфавітних покажчиків в провадженні Деснянського районного суду м. Києва позовна заява ОСОБА_3 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю не надходила та не розглядалась, а рішення від 11 листопада 2011 року не приймалось (а. с. 58).

29 грудня 2011 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири відчужила зазначену квартиру на користь ОСОБА_5 (а. с. 24-25).

18 січня 2012 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири відчужила зазначену квартиру на користь ОСОБА_6 (а. с. 39-40).

15 лютого 2012 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири відчужила зазначену квартиру ОСОБА_7 (а. с. 43- 44).

26 травня 2015 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу відчужила зазначену квартиру на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а. с. 60-61).

28 травня 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу квартири відчужили зазначену квартиру на користь ОСОБА_1 (а. с. 46-47).

14 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про самостійне виявлення прокурором кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною четвертою статті 190 КК України, а саме в невстановлений досудовим розслідуванням час невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа квартирою АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м. Києва (а. с. 12).

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Відповідно до статті 15 Житлового кодексу УРСР на виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад покладено здійснення управління житловим фондом місцевих рад, прийняття рішень про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видача ордерів на жиле приміщення.

Судами встановлено, що відповідно до листів Деснянської та Шевченківської районних в м. Києві державних адміністрацій через їх приватизаційні відділи не здійснювалась приватизація квартири АДРЕСА_1 .

Також встановлено, що згідно автоматизованої системи документообігу суду та при перевірці алфавітних покажчиків у провадженні Деснянського районного суду м. Києва позовна заява ОСОБА_3 до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Київської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю не надходила та не розглядалась, а рішення від 11 листопада 2011 року не приймалось.

Апеляційним судом у відповідності до положень частини п`ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» перевірено зміст рішення по справі № 2-5397/11, яка перебувала в провадженні Деснянського районного суду м. Києва, наявного в Єдиному державному реєстру судових рішень, та з`ясовано, що воно ухвалювалось по справі за іншим позовом та між іншими особами ( ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судами встановлено, що спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підтверджується вказаним вище рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096, яким затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва, у додатку до якого під № 11 значиться АДРЕСА_1 .

Згідно до вимог статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування у Україні» органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада, яка діє від імені територіальної громади міста Києва.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, обґрунтовано виходив із того, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2011 року у справі № 2-5397/11, на підставі якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру, не ухвалювалось, вказаного судового рішення не існує, воно не створило юридичних наслідків, а тому воно не може бути правовою підставою для визнання права власності на спірну квартиру за першим власником, що свідчить про вибуття квартири з власності територіальної громади м. Києва поза волею власника.

Встановленні обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_3 не мала права відчужувати спірну квартиру.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифіковані Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Стала практика Європейського суду з прав людини свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах територіальної громади міста Києва, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, поверненні у власність територіальної громади комунального майна (квартири), яке незаконно вибуло з власності територіальної громади на підставі підробного судового рішення.

При вирішені спору суддею Деснянського районного суду міста Києва 27 жовтня 2017 року здійснено запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМГ України у м. Києві щодо місця реєстрації ОСОБА_1 (а. с. 71).

У відповідь на запитувану інформацію відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМГ України у м. Києві 07 листопада 2017 року надано інформацію про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 , та зареєстрована за вказаною адресою з 17 листопада 2009 року. Даних про зняття з реєстраційного обліку не зазначеного.

У поданому відзиві на позовну заяву прокурора від 31 січня 2018 року відповідач також зазначала адресу, за якою вона мешкає: АДРЕСА_7 (а. с. 82-87).

У поданій до районного суду 02 серпня 2018 року заві про зміну місця проживання ОСОБА_1 зазначила місцем її постійного проживання квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, після укладення 28 травня 2016 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 договору купівлі продажу спірної квартири остання фактично продовжувала проживати за іншою адресою.

Також слід зазначити, що квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 28 травня 2016 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на неї, було відчужено попередніми власниками за 149 тис. грн (що згідно курсу долара США на момент укладення правочину еквівалентно 5 936, 25 доларів США).

У той же час 15 лютого 2012 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири відчужила зазначену квартиру ОСОБА_7 за 376 тис. грн, що згідно умов договору було еквівалентно 47 тис. дол. США (а. с. 43- 44).

Враховуючи, що на момент укладення 28 травня 2016 року договору купівлі-продажу спірної квартири відповідач фактично проживала та продовжувала проживати за іншою адресою, факт свого проживання за іншою адресою не заперечувала, про зміну фактичного місця проживання суд було повідомлено лише 02 серпня 2018 року, однак не надано доказів зняття з місця попередньої реєстрації, Верховний Суд приходить до висновку, що витребування у ОСОБА_1 на користь власника квартири, придбаної відповідачем за 149 тис. грн, не покладе на неї надмірний індивідуальний тягар, спричинений відсутністю житла для проживання або втратою грошових коштів.

Слід зазначити, що ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем, не позбавлена можливості відновити свої права на підставі статті 661 ЦК України шляхом пред`явлення майнових вимог до продавця спірної квартири.

Із урахуванням зазначеного, апеляційний суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, для витребування у відповідача майна, яке вибуло із власності територіальної громади міста Києва поза її волею, при відсутності незаконних дій органів влади або місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18, а також у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17, (провадження № 61-22690св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17-ц, (провадження № 61-36609св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18).

Як встановлено судами, 14 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про виявлення прокурором кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною четвертою статті 190 КК України, з приводу того, що у невстановлений досудовим розслідуванням час невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа квартирою АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м. Києва.

Порушуючи питання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, відповідач не надала належних доказів в обґрунтування того, що Київській міській раді раніше прокурора було відомо чи могло бути відомо про обставини привласнення та подальшого відчуження спірного нерухомого майна.

КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» є окремим господарюючим суб`єктом і проведення цим суб`єктом державної реєстрації права власності на спірну квартиру не свідчить про обізнаність Київської міської ради з усіма проведеними реєстраційними діями у момент їх вчинення.

Оскільки позов подано 25 жовтня 2017 року, підстави вважати, що строк позовної давності прокурором був пропущений, відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, оскільки апеляційним судом правильно застосовано до правовідносин сторін нормиматеріального права, які регулюють ці спірні правовідносини, об`єктивно встановлені обставини справи, зроблено цілком обґрунтовані висновки про задоволення позову прокурора в інтересах територіальної громади міста Києва про витребування квартири у добросовісного набувача.

Вказані вище та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович