ПОСТАНОВА

Іменем України

03 лютого 2020 року

Київ

справа №640/7955/19

адміністративне провадження №К/9901/20935/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Стеценка С. Г.,

суддів Мороз Л. Л., Тацій Л. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Всеукраїнського галузевого об`єднання "Федерація роботодавців нафтогазової галузі" до Кабінету Міністрів України, третя особа - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", про визнання протиправною та нечинною постанови в частині, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019 (головуючий суддя Кузьменко А. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 (головуючий суддя Степанюк А. Г., судді: Губська Л. В., Епель О. В.),

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2019 року Всеукраїнське галузеве об`єднання "Федерація роботодавців нафтогазової галузі" (далі - ВГО «ФРНГ», позивач, заявник) звернулося з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, відповідач), третя особа - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України»), в якому просило: визнати протиправною та нечинною постанову КМУ від 06.03.2019 №226 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в частині затвердження підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - спірна постанова); зобов`язати КМУ невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», після набрання вказаним рішенням законної сили.

2. Разом із позовом подано заяву про його забезпечення, в якій заявник просив: зупинити дію спірної постанови КМУ, в частині затвердження підпункту 22 пункту 47 Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», згідно з яким до виключної компетенції загальних зборів належить обрання та припинення повноважень голови і членів правління, а також в частині затвердження підпункту 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», згідно з яким до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про відсторонення голови або члена правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління; заборонити Кабінету Міністрів України здійснювати реалізацію підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», затвердженого спірною постановою, а саме: обирати та припиняти повноваження голови і членів правління; приймати рішення про відсторонення голови або члена правління від здійснення повноважень та обирати особу, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління.

3. В обґрунтуванні вимог заяви позивач посилався на те, що спірна постанова КМУ є очевидно протиправною, оскільки підпунктами 22, 23 пункту 47 Статуту АТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого спірною постановою, акціонера наділено правом самостійно обирати та припиняти повноваження голови та членів правління, а також правом самостійно прийняти рішення про відсторонення голови або члена правління від здійснення повноважень та обрати особу, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління.

4. Разом з тим, заявник наголошує, що відповідно до частини другої статті 49 Закону України «Про акціонерні товариства» КМУ здійснює повноваження загальних зборів, передбачені статтею 33 названого Закону, якою, в свою чергу, заборонено загальним зборам товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, вирішувати питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради.

5. Вказане, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач, всупереч названих норм Закону України «Про акціонерні товариства», розширив свою компетенцію, взявши на себе повноваження, які належать наглядовій раді, в даному випадку АТ «НАК «Нафтогаз України».

6. Позивач зазначав й про те, що реалізація Урядом України підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту АТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого спірною постановою, якими фактично розширено повноваження КМУ щодо порядку управління названим товариством, безумовно вплине, як на порядок управління таким товариством, так і на взаємовідносини органів управління товариства з трудовим колективом, а також, як наслідок, призведе до порушення конституційних прав позивача та трудового колективу АТ «НАК «Нафтогаз України».

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

7. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019, заяву позивача про забезпечення даного позову задоволено частково. Зупинено дію спірної постанови КМУ, в частині затвердження підпункту 22 пункту 47 Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», згідно з яким до виключної компетенції загальних зборів належить обрання та припинення повноважень голови і членів правління, а також в частині затвердження підпункту 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», згідно з яким до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про відсторонення голови або члена правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління до набрання рішенням у даній справі законної сили. В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

8. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на час до вирішення справи по суті існує можливість реалізації відповідачем оспорюваного акта та прийняття загальними зборами АТ «НАК «Нафтогаз України» рішень, передбачених підпунктами 22, 23 пункту 47 Статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в редакції спірної постанови КМУ, що може призвести до порушення правових основ діяльності згадуваного товариства та, як наслідок може не лише ускладнити, а й унеможливити виконання рішення у даній справі у разі задоволення позову.

9. Суди, окрім іншого, вказували, що, оскільки, згідно з частинами першою та другою статті 49 Закону України «Про акціонерні товариства» до товариства з одним акціонером не застосовуються положення статей 33 - 48 цього Закону щодо порядку скликання та проведення загальних зборів акціонерного товариства, а повноваження загальних зборів товариства, передбачені статтею 33 цього Закону та внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно, КМУ може в будь-який момент реалізувати повноваження, встановлені оспорюваними пунктами Статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

10. Отже, згідно з позицією судів, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, а також узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11. Не погоджуючись із вказаними вище судовими рішеннями, в частині задоволення заяви позивача про забезпечення позову, КМУ подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх, у наведеній частині, скасувати та відмовити у задоволенні заяви ВГО «ФРНГ» про забезпечення позову.

12. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач наголошує на тому, що чинне законодавство взагалі не наділяє ВГО «ФРНГ» повноваженням на звернення до суду з даним позовом, вимоги якого спрямовані на захист АТ "НАК "Нафтогаз України". При цьому, на переконання скаржника, вжиті судами заходи забезпечення позову не відповідають критеріям співмірності та адекватності й ґрунтуються виключного на доводах, заснованих на припущеннях заявника, які не підтверджених жодними доказами.

13. У відзиві на касаційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" просить у її задоволенні відмовити, оскільки вважає, що оскаржувані судові рішення, на його переконання, є законними та обґрунтованими, а тому не підлягають скасуванню.

14. Позивач своїм правом подання відзиву на касаційні скарги не скористався.

IV. Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

15. До Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга, для розгляду якої, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Стеценка С. Г., суддів: Мороз Л. Л., Тацій Л. В.

16. Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

17. Після закінчення підготовки справи до касаційного розгляду, ураховуючи приписи пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ухвалою Верховного Суду від 20.12.2019 постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 21.12.2019.

V. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

18. Вирішуючи подані позивачем заяви про забезпечення позову, суди встановили, що відповідно до пункту 3.1 Статуту Всеукраїнського галузевого об`єднання «Федерація роботодавців нафтогазової галузі» (далі - Статут ВГО «ФРНГ») в редакції від 25.09.2018 останнє має статус всеукраїнського об`єднання організацій роботодавців, створеного за галузевою ознакою, та здійснює свою діяльність на території України відповідно до законодавства України та цього Статуту.

19. Одночасно, пунктом 4.1 Статуту ВГО «ФРНГ» визначено, що основною метою його діяльності є представництво інтересів роботодавців, організацій роботодавців нафтогазової галузі в економічних, соціально-трудових та інших відносинах, захист їх законних прав і інтересів, а також координація та консолідація їх для досягнення позитивних результатів їхньої діяльності та посилення їх впливу на процеси формування соціально-економічної політики, вдосконалення соціально-трудових відносин та розвиту соціального партнерства.

20. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із членів Всеукраїнського галузевого об`єднання «Федерація роботодавців нафтогазової галузі» є Київська міська організація роботодавців нафтогазової галузі.

21. Відповідно до пункту 4.1 Статуту Київської міської організації роботодавців нафтогазової галузі в редакції від 23.07.2018 основною метою діяльності названої організації є представництво інтересів роботодавців, організацій роботодавців нафтогазової галузі в економічних, соціально-трудових та інших відносинах, захист їх законних прав і інтересів, а також координація та консолідація їх для досягнення позитивних результатів їхньої діяльності та посилення їх впливу на процеси формування соціально-економічної політики, вдосконалення соціально-трудових відносин та розвиту соціального партнерства.

22. АТ «НАК «Нафтогаз України» є членом Київської міської організації роботодавців нафтогазової галузі, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Київської міської організації роботодавців нафтогазової галузі.

23. Спірною постановою КМУ змінено тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Статут акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» викладено в редакції, що додається.

24. Зокрема, підпунктами 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в редакції спірної постанови, визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить: обрання та припинення повноважень голови і членів правління; прийняття рішення про відсторонення голови або члена правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління.

25. Одночасно, пунктом 15 Статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в редакції постанови КМУ, яка є предметом цього спору, визначено, що засновником та єдиним акціонером Компанії є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Компанії здійснює Кабінет Міністрів України.

VI. Позиція Верховного Суду

26. Так, у відповідності з частинами першою, другою, четвертою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

27. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

28. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

29. Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта (пункт 1 цієї частини статті).

30. Частиною другою цієї ж статті КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

31. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

32. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

33. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

34. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

35. Як наслідок, уможливлюється виконання судового рішення на підставі принципу обов`язковості судових рішень, регламентованого в статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція), пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", пункті 5 частини третьої статті КАС України, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Рябих проти Росії" (§§ 51, 52), "Горнсбі проти Греції" (§ 40).

36. Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

37. Колегія суддів враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

38. ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

39. Своєю чергою, у рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

40. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

41. Згідно з Рекомендацією N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

42. Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

43. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

44. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа № 826/8556/17), від 25.04.2019 (справа №826/10936/18).

45. В той же час, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

46. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.

47. У даному ж випадку, предметом спору є спірна постанова КМУ, а не імовірні дії Уряду України, пов`язані з реалізацією повноважень, встановлених оспорюваними пунктами Статуту Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

48. Зважаючи на викладене, вжиття судами попередніх інстанцій заходів забезпечення даного позову з мотивів існування загрози вчинення КМУ певних дій, передбачених відповідними пунктами Статуту АТ «НАК «Нафтогаз України», не співвідноситься з предметом даного спору, в межах якого оскаржується виключно спірна постанова КМУ в частині.

49. При цьому, аргументація заяви про забезпечення позову ґрунтується на виключно на припущеннях заявника без підтвердження того, що дії Уряду України, які за твердженням позивача імовірно настануть, будуть фактично вчинені, а також не зазначено які конкретні обставини на це вказують.

50. Не було наведено заявником й відомостей про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав саме позивача в такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.

51. Зазначаючи про імовірні наслідки дії спірної постанови на права, стосовно захисту яких подано цей позов, заявник обмежився узагальненими доводами про те, що реалізація Урядом України підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту АТ «НАК «Нафтогаз України», затвердженого оскаржуваним адміністративним актом вплине, як на порядок управління зазначеним товариством, так і на взаємовідносини органів управління товариства з трудовим колективом, призведе до порушення його конституційних прав і прав позивача.

52. В той же час, заявник не конкретизував у чому саме полягатиме негативний вплив спірної постанови на управління АТ «НАК «Нафтогаз України», його взаємовідносин з трудовим колективом, а також не зазначив, з посиланням на відповідні джерела права, які конкретні конституційні права будуть порушені, й, водночас, не навів обставин, що такий вплив буде невідворотним, або наслідки, про які іде мова, буде складно усунути і для цього необхідно буде докласти значних зусиль.

53. Виходячи з наведеного, Верховний Суд наголошує, що у світлі обставин даної конкретної справи, зважаючи на предмет спору й зміст позовних вимог, ураховуючи приписи названих вище положень законодавства й правозастосовчу судову практику, названі вище доводи позивача не можуть бути самостійною підставою для забезпечення цього позову.

54. До того ж, враховуючи встановлені статтею 245 КАС України повноваження суду при вирішенні справи по суті, у разі задоволення даного позову, оскаржувані положення спірної постанови КМУ можуть бути визнані протиправними та скасувані й, у такому випадку, остання втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, що не потребує вчинення додаткових дій, спрямованих на її примусове виконання, а тому вказані заявником мотиви в обґрунтуванні його заяви про забезпечення позову, не свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання зазначеного рішення суду.

55. Ураховуючи викладене, колегія суддів, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, дійшла висновку про те, що, у даному випадку, передбачені процесуальним законом підстави для забезпечення даного позову - відсутні, у зв`язку з чим оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, в частині, щодо якої порушується питання про їх касаційний перегляд, слід скасувати, а в задоволенні заяви позивача - відмовити.

56. За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

57. В свою чергу, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частини перша, друга статті 351 КАС України).

58. Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Кабінету Міністрів України - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019, в частині задоволення заяви Всеукраїнського галузевого об`єднання "Федерація роботодавців нафтогазової галузі" про забезпечення позову, - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Всеукраїнського галузевого об`єднання "Федерація роботодавців нафтогазової галузі" про забезпечення позову - відмовити.

В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С. Г. Стеценко,

Л. Л. Мороз,

Л. В. Тацій

Судді Верховного Суду