КУЙБИШЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 319/1204/19

Провадження №2/319/15/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2020 року смт Більмак

Куйбишевський районний суд Запорізької області

у складі головуючого судді Валігурського Г.Ю.,

при секретарі судового засідання Костенко А.В.,

за участю:

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Більмак цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення в зв`язку з неможливістю спільного проживання,

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 (позивачка) звернулася до суду з позовною заявою в якій просить виселити ОСОБА_3 (відповідач) з квартири АДРЕСА_1 в зв`язку з неможливістю спільного з ним проживання.

В обґрунтування позову зазначила, що з 16.10.2004 року перебувала у шлюбі з відповідачем. У них народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З початку 2018 року шлюбні відносини припинені. В період перебування у шлюбі набута у власність, як спільне сумісне майно подружжя, квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 23.10.2018 року за позивачкою визнано право спільної часткової власності на Ѕ частину вказаної квартири. Відповідач постійно зловживав алкогольними напоями, негативно впливав на виховання дитини. Після розлучення поведінка відповідача значно погіршилась, він неодноразово застосовував силу до позивачки, яка змушена була звертатись з приводу його поведінки до правоохоронних органів. Лайки, погрози, конфлікти стали суттю його відносин з позивачкою і дитиною. Відповідач постійно погрожує їй розправою. Психологічний стан дитини на грані зриву. Відповідач приходить додому п`яний, закривавлений, розкидає закривавлений одяг на очах у дитини, постійно принижує позивачку та дитину. Дитина останнім часом не може з`явитись до квартири, не може спокійно спати, робити уроки. З цього приводу позивачка неодноразово зверталась до Служби у справах дітей Більмацької РДА. З колишнім чоловіком проводились профілактичні бесіди, після яких поведінка відповідача стала ще гіршою. Відповідач продовжує пиячити, створює нестерпні умови співжиття в одній квартирі. Звернення позивачки з заявами до правоохоронних органів та Більмацької райдержадміністрації не дали ніякого результату. За таких умов спільне проживання з відповідачем в одній квартирі є неможливим.

Позовні вимоги позивачка обґрунтовує ч. 1 ст. 116 ЖК України.

Відповідач надав відзив на позов у якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на не доведення вчинення ним дій, що порушують правила співжиття, а також на непорушність права на житло.

Заслухавши учасників справи, допитавши свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 4. ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 16.10.2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано відповідно до рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 21.06.2018 року. Зазначеним рішенням також встановлено, що від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 23.10.2018 року встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19.09.2006 року відповідачем придбана квартира АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право спільної часткової власності на Ѕ частку зазначеної квартири за кожним.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №153625360 від 23.01.2019 року встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою про склад сімЧї зареєстрованих у житловому приміщенні №3672 виданої 11.09.2019 року Виконавчим комітетом Більмацької селищної ради Більмацького району Запорізької області ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їхня донька ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

На підтвердження порушення відповідачем правил співжиття позивачкою надані наступні докази: копії її заяв від 01.08.2018, 30.10.2018, 15.01.2019 до органу опіки, у яких повідомляла про обставини, які, на її думку, свідчать про порушення відповідачем правил співжиття та просила надати висновок про неможливість її та дитини спільного проживання з відповідачем; листи служби у справах дітей Більмацької районної державної адміністрації Запорізької області від 16.08.2018 та від 27.11.2018, у якому позивачці повідомлялось, що з відповідачем проведено профілактичну бесіду та про відсутність підстав для висновку про неможливість проживання позивачки з дитиною в одній квартирі з відповідачем; талони-повідомлення від 20.12.2018, від 08.09.2019 та від 09.09.2019 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, та іншу подію; фотокартки; педагогічну характеристику ОСОБА_6 від 18.09.2019, інформація КЗ «Більмацька опорна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»; висновок оцінки потреб сім`ї від 18.09.2019; лист Районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Більмацької РДА від 23.10.2019 щодо оцінки потреб сім`ї та дитини згідно якого головними ознаками та чинниками, які спричиняють складні життєві обставини є складні конфліктні стосунки між колишніми чоловіком і дружиною, між батьком та донькою, а також вимушене спільне проживання колишнього подружжя в одній квартирі, у зв`язку з чим у неповнолітньої дитини наявні ознаки психологічної травми; Акт оцінки потреб сім`ї/особи від 18.09.2019.

Також за клопотанням позивачки судом були допитані свідки.

Неповнолітня дочка сторін ОСОБА_6 , яка була допитана в якості свідка, пояснила, що під час проживання однією сім`єю та після розірвання шлюбу батьками вони всі проживали у одній квартирі. Її батько ОСОБА_3 на свята та на вихідних часто приходив додому у стані алкогольного сп`яніння та влаштовував сварки з її матір`ю ОСОБА_1 . Під час конфліктів, які виникали між сторонами батько часто ображав матір, а іноді і її, нецензурними словами, одного разу хапав матір за руки і штовхав. Після останнього конфлікту, що відбувався минулого року вона з матір`ю були змушені виїхати з квартири проживати до бабусі і дідуся. Вважає, що спільне проживання з батьком через його таку поведінку неможливе.

Свідок ОСОБА_7 суду повідомив, що є батьком позивачки. Пояснив, що під час проживання сторін у одній квартирі були непоодинокі випадки коли на прохання дочки приїздив і забирав її з онукою ОСОБА_5 до свого будинку, оскільки відповідач перебуваючи у нетверезому стані вчиняв з ними скандали, висловлювався в їх адресу нецензурною лайкою. Останнього разу восени під час такого конфлікту він викликав поліцію, після чого забрав дочку з онукою до свого будинку, де вони й мешкають по теперішній час.

Допитана свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що є матір`ю позивачки ОСОБА_1 . На даний час її дочка з онукою проживають у неї, через скандали та конфлікти, які влаштовував її колишній чоловік, проживаючи з ними у одній квартирі. Під час таких скандалів він ображав дочку з дитиною нецензурними словами, вів себе агресивно.

Показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не були свідками обставин проживання сторін у одній квартирі. Про обставини вчинення відповідачем скандалів їм відомо лише зі слів ОСОБА_1 та дочки сторін ОСОБА_5 .

Частинами 1, 4 ст. 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 316, ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до приписів ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначена норма закону передбачає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має спільна домовленість, тобто рішення суду не може підмінити собою їх домовленість.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти

своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.12.2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v. Ukraine») заява № 30856/03) зазначено, що кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Навіть, якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Зважаючи на вищенаведені норми права та оцінивши обставини справи в сукупності, з урахуванням того, що спірна квартира є спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову щодо виселення відповідача, оскільки він має рівне з позивачкою право щодо володіння та користування належним їй майном, а виселення відповідача з квартири фактично позбавить його не тільки права на житло, а й призведе до порушення його права власності на частку квартири.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність таких умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Надані позивачем докази не підтверджують факту вжиття до відповідача заходів попередження або громадського впливу. Так, матеріали справи не містять доказів притягнення відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинені ним діяння. Звернення позивача до поліції та до Більмацької районної державної адміністрації не свідчать, що до відповідача вживались заходи попередження або громадського впливу.

При цьому суд звертає увагу позивачки, що її права та права її дитини, у випадку вчинення щодо них насильства з боку відповідача, можуть бути захищені у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» шляхом звернення до поліції із заявою про винесення термінового заборонного припису, або Главою 13 ЦПК України шляхом звернення із заявою про видачу обмежувального припису.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України в зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивачку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 321, 355, 356, 358 ЦК України, ст. 9 ЖК УРСР, ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 4, 12, 81, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення у зв`язку з неможливістю спільного проживання – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційну скаргу може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Куйбишевський районний суд Запорізької області.

Позивач : ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено "31" січня 2020 року.

Суддя Г.Ю. Валігурський