Провадження № 22-ц/811/1890/19 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:80

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області в складі судді Яворської Н.І. від 12 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що протоколами допиту ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в процесі досудового розслідування кримінального провадження № 12014140180000632 від 17 липня 2014 року стверджується факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем ОСОБА_2 у період з квітня 2008 року по травень 2014 року, а також факт наявності заборгованості по невиплаті заробітної плати ОСОБА_1 Вказує, що вироком Городоцького районного суду Львівської області від 09.12.2014 року у справі № 441/1753/14-к встановлено, що ОСОБА_2 , будучи фізичною особою-підприємцем, використовував в період з квітня 2008 року по травень 2014 року без укладення трудового договору та оформлення офіційних трудових відносин найману працю ОСОБА_1 . Посилається на те, що у судовому засіданні 31 жовтня 2014 року по вищевказаному кримінальному провадженні ОСОБА_2 визнав факт наявності заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 . Стверджує, що зазначені обставини суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення до уваги не взяв.

Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги – колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 128, 280, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, ст.ст. 24, 94, 116, 117 КЗпП України, ст.21 Закону України «Про оплату праці» та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що вироком Городоцького районного суду Львівської області від 09.12.2014р. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. ст.172 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Як встановлено вироком суду, ОСОБА_2 будучи фізичною особою-підприємцем та здійснюючи підприємницьку діяльність в АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва № 24150000000003242, виданого 24.02.2005р. виконавчим комітетом Львівської міської ради, в порушення вимог ст.ст. 43, 45, 46 Конституції України, ст.ст. 2,21,24,97, 115, 116, 253 КЗпП України, ст.ст. 1,5,12, 24, 30 Закону України «Про оплату праці»у період з березня 2007р. по липень 2014р. без укладення трудового договору та оформлення офіційних трудових відносин використовував найману працю ЯнчуОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яким виплачував заробітну плату без сплати податків та інших загальнообов`язкових платежів, пов`язаних із зайнятістю вказаних осіб, що призвело до позбавлення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 соціальних гарантій, передбачених законодавством про працю та соціальне забезпечення. Із дослідженої в судовому засіданні копії обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014140180000632 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних трудових відносинах у період часу з квітня 2008р. по травень 2014р. Таким чином, суд вважав доведеним факт фактичного допуску ОСОБА_1 до роботи та факт виконання ним трудових обов`язків в період часу з квітня 2008р. по травень 2014р., оскільки такі підтверджуються належними та допустимими доказами у справі.Судом встановлено, що трудового договору між позивачем та відповідачем укладено не було, офіційно трудові відносини не оформлялися, заробітна плата виплачувалася ОСОБА_1 без сплати податків та інших загальнообов`язкових платежів, що встановлено вироком суду. Проте під час розгляду даного кримінального провадження не було встановлено сум заборгованості ОСОБА_2 перед працівниками, факт невиплати працівникам заробітної плати не був інкримінований останньому, така обставина під час ухвалення вироку суду встановлена не була.Середній заробіток виплачується у разі наявності заборгованості по заробітній платі на день звільнення.Згідно копії рішення Городоцького районного суду Львівської області від 16.11.2016р. підтверджено той факт, що ОСОБА_1 вже звертався до суду з приводу стягнення заробітної плати з роботодавця ОСОБА_2 , однак у задоволенні позову йому було відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Рішення суду набрало законної сили.Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що існувала заборгованість по виплаті заробітної плати в суд надано не було, позивач не зміг пояснити в судовому засіданні, з чого він виходить визначаючи саме такий розмір заборгованості, отже відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.Покази свідків про наявність заборгованості заробітної плати суд не мігг покладати в основу рішення оскільки відсутні належні та допустимі докази, відповідно до ст.ст. 76-79 ЦПК України.З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак такі вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими – не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

11.09.2017р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , у якому просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 50303,40 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що він з 2008р. до 2014р. перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_2 . Станом на час перебування в трудових відносинах ОСОБА_2 здійснював діяльність за адресою: АДРЕСА_1 . За час перебування у трудових відносинах виникла заборгованість по невиплаті йому заробітної плати в сумі 22 380,00 грн. Вироком Городоцького районного суду Львівської області від 09.12.2014р. у справі №441/1753/14-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу - п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 грн.) В судовому засіданні по кримінальній справі ОСОБА_2 визнав факт невиплати заробітної плати в сумі 22 380,00 грн. та обіцяв погасити заборгованість. Після ухвалення судом вироку у вказаній справі ОСОБА_2 частково погасив заборгованість перед ним, а саме надав 2 000 грн., решту суми заробітної плати 20 380,00 грн. йому не сплачено. З огляду на наведені обставини, а також те, що відповідачем не було проведено з ним розрахунку заробітної плати при звільненні, просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 50 303,40 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорено та не спростовано, – вироком Городоцького районного суду Львівської області від 09 грудня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 172 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Указаним вироком встановлено, що ОСОБА_2 , будучи фізичною особою-підприємцем та здійснюючи підприємницьку діяльність по АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва № 24150000000003242, виданого 24 лютого 2005 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, у порушення вимог статей 43, 45, 46 Конституції України, статей 2, 21, 24, 97, 115, 116, 253 КЗпП України, статей 1, 5, 12, 24, 30 Закону України «Про оплату праці» у період з березня 2007 року по липень 2014 року без укладення трудового договору та оформлення офіційних трудових відносин використовував найману працю ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яким виплачував заробітну плату без сплати податків та інших загальнообов`язкових платежів, пов`язаних із зайнятістю вказаних осіб, що призвело до позбавлення ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 соціальних гарантій, передбачених законодавством про працю та соціальне забезпечення.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що існувала заборгованість по виплаті заробітної плати в суд надано не було, позивач не зміг пояснити в судовому засіданні, з чого він виходить визначаючи саме такий розмір заборгованості, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки у судовому засіданні у кримінальній справі № 441/1753/14-к, що відбулось 31 жовтня 2014 року, ОСОБА_2 визнав факт наявності заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 .

Також у вказаній кримінальній справі встановлено, що ОСОБА_2 вину визнав повністю, показав, що з 24.02.2005 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради зареєстрований як фізична особа - підприємець, основним видом його діяльності яку здійснює на АДРЕСА_1 , є виробництво виробів із металу. У період з березня 2007 року по липень 2014 року неофіційно, без укладення трудових договорів, використовував найману працю ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які працювали на посадах коваля, водія-монтажника, слюсара - зварювальника, охоронця, виплачував останнім заробітну плату в залежності від виконаної роботи, трудові книжки на працівників не заводив, відомості про отримання заробітної плати та табелі обліку робочого часу працівників не вів, страхові внески до фондів соціального страхування та пенсійного фонду не сплачував. Що стосується ОСОБА_1 , то таке мало місце у період з квітня 2008 року по травень 2014 року. Крім цього, ОСОБА_2 у судовому засіданні при розгляді кримінальної справи зокрема, визнав і факт наявності заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 .

Отже, з урахуванням того, що повного розрахунку з позивачем в день звільнення проведено не було; доказів відсутності вини у цьому відповідача – немає; розмір заборгованості із заробітної плати ним не оспорювався (відсутній спір про розмір належних звільненому працівникові сум); крім цього, всі ці обставини слід вважати встановлені вироком суду, з якого, також, вбачається, що відповідач під час розгляду справи свою вину у вчиненні злочину визнав повністю та не оспорював жодних обставин встановлених на досудовому слідстві, – тому, в силу наведених вище норм ст.ст.116, 117 КЗпП України, з відповідача підлягав стягненню на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з врахуванням заявлених позовних вимог) за період з 01.06.2014 року по 04.09.2017 року (жодних даних що до цієї дати невиплачена заробітна плата була виплачена позивачу матеріали справи не містять) та безпідставно не був стягнутий судом першої інстанції.

Відповідно до підпункту «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, (далі – Порядок) цей Порядок застосовується і при обчисленні середнього заробітку у випадку, передбаченому частиною першою статті 117 КЗпП України. Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки, як встановлено судовим рішенням у кримінальній справі № 441/1753/14-к ОСОБА_2 відомості про отримання заробітної плати та табелі обліку робочого часу не вів, тому розрахунок проводиться, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на час звільнення. Станом на час звільнення (травень 2014 року) мінімальна заробітна плата становила 1218 грн.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період. У квітні – травні 2014 року було 40 робочих днів.

Враховуючи кількість робочих днів у квітні-травні 2014 року (40 днів), середньоденна заробітна плата позивача у ці місяці становила 60,90грн. ((1218грн.+ 1218 грн.):40 р.д.).

Кількість робочих днів за період затримки розрахунку при звільненні з 01.06.2014 року по 04.09.2017 року становить – 817, а тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача у користь позивача за вказаний вище період, становить 49755,30 грн.

Відповідно рішення суду першої інстанції вцілому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позов слід задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача в користь позивача вказану вище суму. В задоволенні решти позову – відмовити.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає до частково задоволення, як частково обґрунтована.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 12 лютого 2018 року– скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49755,30 грн.

В задоволенні решти позову – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 30.01.2020

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

М.М. Шандра