Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 387/1023/17

провадження № 61-26588св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Добровеличківська районна державна адміністрація Кіровоградської області,

треті особи: ОСОБА_2 , Добровеличківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2017 року у складі судді Майстера І. П. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Єгорової С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , Добровеличківський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання усиновлення недійсним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У листопаді 2017 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Добровеличківської районної державної адміністрації Кіровоградської області, про визнання усиновлення недійсним та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просив визнати недійсним усиновлення ОСОБА_1 ОСОБА_3 , рішення про яке було прийнято виконавчим комітетом Добровеличківської районної ради депутатів трудящих Кіровоградської області від 17 червня 1976 року та зобов`язати орган державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни щодо недійсності усиновлення в актовий запис про народження ОСОБА_1 і відновити первинні записи про його народження з урахуванням того, що ОСОБА_1 надалі іменуватиметься прізвищем, по батькові, які він одержав у зв`язку з усиновленням - прізвище « ОСОБА_1 », по-батькові « ОСОБА_1 ».

В обґрунтування позову зазначав, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Тишківка, Добровеличківського району, Кіровоградської області. Відповідно до актового запису від 20 грудня 1960 року № 115, при народженні позивачу було присвоєно ім`я - ОСОБА_1 . Батьками позивача були записані ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , які перебували у шлюбі відповідно до свідоцтва про одруження від 08 грудня 1960 року НОМЕР_2 . Шлюб між батьками позивача було розірвано 09 липня 1973 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 16 жовтня 1973 року НОМЕР_3 . Згодом 23 грудня 1973 року мати позивача уклала шлюб із ОСОБА_3 та взяла прізвище чоловіка - « ОСОБА_1 ». За невідомих позивачу обставин, виконавчим комітетом Добровеличківської районної ради депутатів трудящих Кіровоградської області 17 червня 1976 року було прийнято рішення № 254, яким дозволено громадянину ОСОБА_3 усиновити неповнолітніх ОСОБА_1 і ОСОБА_11 та присвоїти ОСОБА_1 і ОСОБА_11 прізвище « ОСОБА_1 », по-батькові - ОСОБА_1 та записати ОСОБА_3 батьком ОСОБА_1 і ОСОБА_11 , а відділу ЗАГСУ зареєструвати усиновлення та внести відповідні зміни до запису акту про народження ОСОБА_1 і ОСОБА_11 .

В рішенні можливість усиновлення обґрунтовується тим, що батько дітей ОСОБА_7 з 1973 року разом з дітьми не проживав, не надавав допомоги на їх утримання, ухилявся від своїх батьківських обов`язків, а громадянин ОСОБА_1 замінив дітям батька, утримує і виховує їх, діти звикли до нього та називають його батьком. Також в рішенні виконкому визначено, що ОСОБА_2 , мати дітей, надала згоду на проведення усиновлення. Усиновлення було проведено без згоди батька дітей ОСОБА_7 та не було отримано згоду на усиновлення дітей.

Посилався на статтю 106 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР (в редакції, яка діяла на час прийняття рішення про усиновлення) усиновлення може бути проведене без згоди батьків, якщо батьки невідомі; батьків позбавлено батьківських прав; батьків визнано недієздатними або безвісно відсутніми; батьки понад 6 місяців не проживають разом з дитиною і без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи.

Також зазначав, що для здійснення зміни прізвища та внесення запису про визначення ОСОБА_3 як батька позивача, згоду не надавав. Йому на час здійснення усиновлення було повних п`ятнадцять років, на час укладення шлюбу між його матір`ю та ОСОБА_3. тринадцять років. З огляду на викладене, позивач знав та пам`ятав свого рідного батька, не міг вважати ОСОБА_3 своїм батьком, а тому процедура усиновлення не була дотримана, протиправно не було запитано згоди, як того вимагав закон.

Вказував, що підтримував зв`язок зі своїм рідним батьком - ОСОБА_7 до самої його смерті, спілкувався з матір`ю батька - ОСОБА_17 і вважав її бабусею. Приймав участь у похованні рідного батька та бабусі. Зазначав, що після смерті рідного батька та бабусі була відкрита спадщина, зокрема, до спадкового майна ОСОБА_17 ввійшло право на земельну частку (пай) розміром 5,11 в умовних кадастрових гектарах відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серія KP № 0056800, до спадкового майна ОСОБА_7 - право на земельну частку (пай) розміром 5,11 в умовних кадастрових гектарах відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серія KP № 0140699.

У зв`язку із тим, що позивач, внаслідок проведеного усиновлення та внесенням змін до актового запису про його народження, не може довести наявність кровного спорідненого зв`язку між ним та ОСОБА_7 , ОСОБА_18 , він не може брати участь у спадкуванні після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_18 .

Позивач зазначав, що згоди на усиновлення не надавав, а тому не вважає своїм батьком - ОСОБА_3 , оскільки усиновлення призвело до порушення його прав.

Прізвище та по-батькові позивача було змінене в 1976 році у зв`язку з усиновленням, з того часу значна кількість правовстановлюючих документів було видано саме на ім`я « ОСОБА_1 ».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із безпідставності пред`явленого позову та недоведеності підстав визнання недійсним усиновлення, які передбачені статті 120 КпШС УРСР (чинного на час усиновлення).

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено, що перелік правових підстав щодо визнання усиновлення недійсним, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню тому що недійсним може бути визнано усиновлення з підстав підроблення документів про усиновлення або з підстав відсутності мети усиновлення, тобто його фіктивності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 березня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи його позовну заяву неправильно застосували норми матеріального права, адже на його думку приписи частини першої статті 123 КпШС УРСР передбачали можливість скасування усиновлення, права та обов`язки, пов`язані із усиновленням тривають впродовж всього життя, а тому законом не заборонено визнавати усиновлення недійсним після досягнення дитиною повноліття.

Заявник вказував, що за встановлених обставин у справі та враховуючи зміст майнових та немайнових прав (інтересів), за захистом яких позивач звернувся до суду (спадкових та родинних по лінії рідного батька), обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання усиновлення недійсним та застосування наслідків такої недійсності (статті 236, 237 СК) не суперечить закону, є ефективним та єдино можливим на час розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Добровеличківського районного суду Кіровоградської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до архівного витягу від 16 вересня 2016 року № Т26/1/0/1/01-17, рішенням виконавчого комітету Добровеличківської районної ради депутатів трудящих Кіровоградської області від 17 червня 1976 року № 254 було надано дозвіл ОСОБА_3 усиновити неповнолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_11 Присвоєно ОСОБА_1 і ОСОБА_11 прізвище ОСОБА_1 , по батькові - ОСОБА_1 та записати ОСОБА_3 їх батьком. Згідно зі змісту вказаного рішення виконавчого комітету мати дала згоду на всиновлення ОСОБА_1 та ОСОБА_11 .

З свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 вбачається, що ОСОБА_19 і ОСОБА_2 розірвали шлюб 09 липня 1973 року, ОСОБА_2 присвоєно прізвище ОСОБА_2.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 17 грудня 1973 року серія НОМЕР_4 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб.

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 вбачається, що ОСОБА_3 , який усиновив ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження від 17 червня 1976 року серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком зазначений ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно з повним витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 20 листопада 2013 року № 00013065633, яким підтверджено факт усиновлення, ОСОБА_1 був усиновлений ОСОБА_3 та ОСОБА_1 присвоєно прізвище та по-батькові - ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 59 років.

З письмових пояснень ОСОБА_2 - матері позивача встановлено, що ОСОБА_7 , який є рідним батьком позивача, не надавав дозволу на усиновлення позивача.

Суд першої інстанції з`ясував, що на момент усиновлення позивача, йому було 15 років і був неповнолітнім. Підстав усиновлення без згоди усиновлюваного ОСОБА_1 , які передбачені статтею116 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР, місцевий суд не встановив.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскільки усиновлення ОСОБА_1 відбулося у 1976 році, права і обов`язки сторін, що існували до 01 січня 2004 року, регулюються положеннями Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС).

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 , неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права (КпШС), а обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання усиновлення недійсним та застосування наслідків такої недійсності (статті 236, 237 СК) не суперечить закону.

Відповідно до статті 102 КпШС усиновлення проводиться рішенням виконавчого комітету районної чи міської Ради депутатів трудящихся на прохання особи, яка бажає усиновити дитину.

Згідно зі статтею 113 КпШС усиновлення виникає з часу прийняття рішення про усиновлення виконавчим комітетом районної чи міської Ради депутатів трудящихся. Копія цього рішення надсилається в місячний строк до бюро запису актів громадянського стану за місцем винесення рішення для реєстрації.

Визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення допускається лише у судовому порядку (стаття 119 КпШС).

Відповідно до статей 120, 121 КпШС усиновлення могло бути визнано недійсним, якщо воно було проведено на підставі підроблених документів, або без наміру породити відносини, встановлені для батьків та дітей (фіктивне усиновлення), або особою, яка не могла бути усиновителем, лише за заявою особи, права якої були порушені усиновленням, а також за заявою органів опіки і піклування та прокурора.

Правові підстави для скасування усиновлення визначалися статтею 123 КпШС, згідно з якою усиновлення скасовується, якщо воно суперечить інтересам дитини.

Як правило, це має місце тоді, коли усиновитель перестає турбуватися про усиновлену дитину, негативно впливає на неї, залишає без піклування.

Усиновлення може бути скасоване, якщо воно було проведено без згоди батьків усиновленого, самого усиновленого, другого з подружжя усиновителя, коли згода їх на усиновлення необхідна за законом (частина перша статті 104, статті 105 і 107 цього Кодексу), при умові, що скасування усиновлення не суперечить інтересам дитини. При скасуванні усиновлення має бути враховано бажання усиновленого, якщо він досяг десятирічного віку.

Усиновлення без згоди батьків усиновленого може бути скасовано за позовом батьків, якщо повернення їм дитини відповідає інтересам останньої. Скасування усиновлення з інших підстав, передбачених статтею 123 цього Кодексу, може бути проведено тільки на вимогу органів опіки і піклування або прокурора. Інші державні та громадські організації і окремі особи звертаються в цих випадках до органів опіки і піклування від яких залежить вирішення питання про дальше направлення матеріалів про скасування усиновлення до суду.

Відповідно до статті 124 КпШС скасування усиновлення не допускається, якщо до моменту пред`явлення вимоги про його скасування усиновлений досяг повноліття. Скасування усиновлення після досягнення усиновленим повноліття допускається, якщо діяння усиновленого (усиновителя) загрожують життю або здоров`ю усиновителя (усиновленого), другому з подружжя або їх дітям.

Аналогічні підстави для скасування усиновлення щодо особи, яка досягла повноліття містяться у положеннях статті 238 СК України, згідно з якими скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров`ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім`ї. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Отже, усиновлення після досягнення повноліття може бути скасованим лише у разі, якщо діяння усиновленого (усиновителя) загрожують життю або здоров`ю усиновителя (усиновленого), другому з подружжя або їх дітям, або, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Оскільки ОСОБА_1 , який є усиновленим, на день звернення до суду із цим позовом виповнилося 57 років, тобто він досяг повноліття, а його позовні вимоги не обґрунтовуються виключенням із установленого частиною першою статті 124 КпШС правила про можливість оскарження усиновлення після досягнення повноліття, а саме діяння усиновленого (усиновителя) загрожують життю або здоров`ю усиновителя (усиновленого), другому з подружжя або їх дітям, суди установивши зазначені вище фактичні обставини, правильно вирішили спір по суті, та відмовили у задоволенні позову.

Таким чином, для розгляду цієї справи відсутня необхідність для застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КпШС, яка передбачає визнання недійсним усиновлення з підстав відсутності згоди усиновленого, оскільки після досягнення особою повноліття, усиновлення може бути скасованим лише за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 124 КпШС.

Таким чином твердження заявника про те, що на момент усиновлення він досяг тринадцятирічного віку проте його згоди на усиновлення не запитували, що на його думку є підставою для скасування усиновлення не заслуговує на увагу, адже спростовується вищенаведеним.

Разом із тим колегія судів зазначає, що позивач просив визнати усиновлення саме недійсним, а тому погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перелік правових підстав щодо визнання усиновлення недійсним, зазначених у статті 120 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР, який був чинним на час усиновлення позивача, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню тому, недійсним може бути визнано усиновлення з підстав підроблення документів про усиновлення або з підстав відсутності мети усиновлення, тобто його фіктивності, однак не з підстав відсутності згоди дитини, яку усиновлюють.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 28 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 20 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська