Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 201/9729/18

провадження № 61-21652св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Агра»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агра» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 рокуу складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.

у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Агра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року приватне акціонерне товариство «Агра» (далі - ПрАТ «Агра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу на праві приватної власності належить багатофункціональний комплекс «Будинок на Катеринославському» по АДРЕСА_1 і позивач за адресою зазначеного багатоквартирного будинку надає житлово-комунальні послуги, які відповідач як споживач має компенсувати позивачеві, а також позивач надає послуги з утримання будинку і прибудинкової території, які також мають відшкодовуватися власниками приміщень зазначеного будинку. Проте відповідач, який є власником квартири АДРЕСА_1 в зазначеному будинку, не сплачує за отримані від позивача послуги.

Позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території та відшкодування витрат спільної експлуатації електричних мереж по квартирі АДРЕСА_1 , в розмірі 88 797,10 грн за період з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2019 року позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Агра» заборгованість за спожиті комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території та відшкодування витрат спільної експлуатації електричних мереж по квартирі АДРЕСА_1 в розмірі 88 797,10 грн за період з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2018 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами склались відносини, які регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема суд дійшов висновку, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за надані позивачем житлово-комунальні послуги з обслуговування будинку і прибудинкової території та за витратами спільної експлуатації електричних мереж, а тому суд вважав позовні вимоги обґрунтованими та належним чином доведеними.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ПрАТ «Агра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач фактично надавав відповідачу, а останній отримував послуги. Також, позивачем не було доведено, що сума заборгованості, яка зазначена в позові у розмірі 88 797,10 грн відповідає тарифам на житлово-комунальні послуги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ПрАТ «Агра», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

04 грудня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Касаційна скарга містить посилання на наявність підстав для відкриття касаційного провадження відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 201/9729/18, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі ухвали Верховного Суду від 13 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує, що апеляційний суд в оскаржуваному рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, фактично позбавив позивача доступу до правосуддя, не дослухався до обставин, якими позивач обґрунтував свої вимоги та правових підстав, а також не оцінив надані позивачем докази.

У касаційній скарзі зазначається, що відсутність договору між позивачем та відповідачем щодо утримання житлового будинку і прибудинкової території не є підставою для звільнення відповідача від сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території, за наявності підтверджених витрат на управління, утримання та збереження будівлі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1656 від 14 грудня 2011 року, ПрАТ «Агра» на праві приватної власності належить багатофункціональний комплекс «Будинок на Катеринославському» по АДРЕСА_1 (а.с. 10, 11). ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12-15, 16).

ПрАТ «Агра» надає такі послуги за адресою будинку АДРЕСА_1 : обслуговування та поточний ремонт крівлі; обслуговування та поточний ремонт місць загального користування; обслуговування та поточний ремонт обладнання (ліфти, насосні станції та ін.); обслуговування, сервіс та поточний ремонт системи вентиляції в місцях загального користування; обслуговування та поточний ремонт силового електрообладнання в місцях загального користування; обслуговування, сервіс та поточний ремонт системи пожежної безпеки в місцях загального користування; обслуговування та поточний ремонт насосної станції; обслуговування фасадів (2 рази на рік); обслуговування та поточний ремонт зовнішнього підсвічування; опалення місць загального користування; кондиціонування систем загального користування (рецепція); електроенергія, що споживається у загальних зонах (використовується для вентиляції місць загального користування, зовнішнього підсвічування, підсвічування сходів та холів, роботи ліфтів, насосної станції, системи відеоспостереження); витратні матеріали (лампи, стартери, придбання господарського інвентаря) для місць загального користування; вивезення твердих побутових відходів; дератизація та дезінсекція місць загального користування (щомісячно); прибирання місць загального користування (витратний матеріал та зарплата технічного персоналу); зовнішнє прибирання території (витратний матеріал та зарплата технічного персоналу); спеціальний одяг для технічного персоналу, адміністратора, охорони; утримання прибудинкової території (ремонтування зливостоків, прибирання снігу, листя, пуху та ін.); заробітна платня адміністративного та інженерно-технічного персоналу; адміністративний контроль місць загального користування та прибудинкової території будівлі/обслуговування систем відеоспостереження.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг визначено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин).

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулювання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі стандартів, нормативів, норм і правил, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.

Згідно з статтями 7, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; визначення виконавця житлово-комунальних послуг відповідно до цього Закону в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладення договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Виробником і постачальником зазначених вище житлово-комунальних послуг і послуг з утримання будинку і прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 є ПрАТ «Агра».

Позивач у справі, у період часу за який порушується питання про стягнення заборгованості за комунальні послуги і послуги з утримання будинку і прибудинкової території, був належною обслуговуючою організацією, а тому має права, передбачені частиною першою статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (далі - Правила).

Згідно з пунктом 7 зазначених Правил власник квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок по оплаті житлово-комунальних послуг, утримання будинку і прибудинкової території в будинках (квартирах) приватного житлового фонду покладено на власника.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, правовідносини, в яких замовник зобов`язаний оплатити надану послугу у грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовими зобов`язаннями.

Тобто, згідно із зазначеними правовими нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

З урахуванням наведеного відсутність укладеного між сторонами договору не є підставою для несплати за надані позивачем і спожиті відповідачем житлово-комунальні та інші послуги.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року (справа № 753/1391/17, провадження № 61-34537св18), від 21 листопада 2019 року (справа № 464/5927/15, провадження № 61-33479св18).

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526, 610 ЦК України, статей 1, 13, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» в їх системному взаємозв`язку вбачається, що кожен власник квартири (нежитлового приміщення) в будівлі несе обов`язок з утримання власного майна, приміщень загального користування та прибудинкової території.

Витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна.

Обов`язок відповідача з утримання належного йому майна виникає незалежно від обставин звернення до нього позивача з пропозиціями щодо оплати зазначених послуг чи укладення договору.

Відсутність договору між позивачем та відповідачем щодо утримання житлового будинку і прибудинкової території не є підставою для звільнення відповідача від сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території тощо за наявності підтверджених витрат на управління, утримання та збереження будівлі.

Розрахунок позивача не є явно необгрунтованим, відповідач на його спростування не надав належних доказів та не навів достатньо мотивованих пояснень невиконання обов`язку щодо оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги і послуги з обслуговування будинку і прибудинкової території, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку стосовно обґрунтованості позовних вимог ПрАТ «Агра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території та відшкодування витрат спільної експлуатації електричних мереж по квартирі АДРЕСА_1 , в розмірі 88 797,10 грн за період з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2018 року та необхідність їх задоволення у повному обсязі.

Посилання суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог не спростовують встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, не свідчать про неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не навів переконливі аргументи на спростування висновків суду першої інстанції, тому безпідставно скасував рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2019 року, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року та залишає в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2019 року.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Агра»задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький Є. В. Петров В. В. Сердюк І. М. Фаловська