ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2020 року

Київ

справа №822/2663/15

адміністративне провадження №К/9901/23752/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Білак М.В., Жука А.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №822/2663/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2017 року (прийняте у складі: головуючого судді Ковальчук А.М.)

і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Ватаманюка Р.В., суддів Мельник-Томенко Ж.М., Сторчака В.Ю.)

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2015 року звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі також- «ГУ ДСНС у Хмельницькій області») в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача: середній заробіток за час затримки розрахунку (при звільненні) за період з 21 травня 2014 року до дня прийняття судового рішення у цій справі; моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що належні йому при звільнені кошти відповідач перерахував частинами, а саме: 20 травня 2014 року в сумі 2076,08 грн і 23 травня 2014 року в сумі 17111,53 грн. Водночас розмір фактично виплачених коштів не відповідав розміру тих коштів, які відповідач зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу у день звільнення, у зв`язку з чим позивач змушений був стягувати відповідні кошти з ГУ ДСНС у Хмельницькій області в судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 23 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 листопада 2016 року скасував судові рішення судів попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 6 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (які наразі оскаржуються в касаційному порядку), позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку (при звільненні) за період з 21 травня 2014 року до 22 травня 2014 року в сумі 136,44 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Приймаючи такі судові рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно стягнути за період з 21 травня 2014 року до 22 травня 2014 року включно відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), оскільки належні позивачу при звільнені кошти відповідач перерахував частинами - 20 і 23 травня 2014 року.

Щодо відшкодування моральної шкоди суди відмовили у задоволенні цієї позовної вимоги, оскільки позивач не надав доказів завдання йому такої шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і такою шкодою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2017 року і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Оскаржувані судові рішенні вважає незаконними та необґрунтованими.

Зокрема, скаржник зазначає, що відповідач допустив затримку повного розрахунку з ним при звільненні, провівши такий розрахунок 19 листопада 2015 року, а тому вважає, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 травня 2014 року до 19 листопада 2015 року включно відповідно до статей 116, 117 КЗпП України. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, не врахували того, що він протягом тривалого часу доводить порушення своїх прав у судовому порядку, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя, що призводить до душевних переживань і страждань.

Крім того, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій допустили описку в рішеннях зазначивши про те, що йому було нараховано і виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі в сумі 26524,95 грн за період з 16 травня 2007 року до 14 жовтня 2010 року, оскільки вказана сума і період не зазначені в матеріалах справи та не відповідають її фактичним обставинам. Також, на думку позивача, суди попередніх інстанцій допустили невідповідність в обрахуванні середньої заробітної плати позивача, а саме середня заробітна плата повинна обчислюватись з виплат за попередні 2 місяці 2014 року, а не 2012 року, оскільки його звільнення відбулося у травні 2014 року.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Зазначає, що позивачу були нараховані і здійснені всі виплати, передбачені чинним законодавством України та судовими рішеннями, порушень щодо виплат на користь позивача зі сторони ГУ ДСНС у Хмельницькій області немає.

Також відповідач зазначив, що суди дійсно в описовій частині оскаржуваних судових рішень допустили описку щодо суми 26524,95 грн та періоду з 16 травня 2007 року до 14 жовтня 2010 року, проте ця описка жодним чином не впливає на виконання рішення, оскільки в резолютивній частині рішення все зазначено вірно.

Щодо неправильного обрахування середньої заробітної плати ОСОБА_1 відповідач зазначив, що таке обчислення здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі - «Порядок №100»). У цьому Порядку зазначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Оскільки позивача поновлено на посаді 14 березня 2014 року, а звільнено зі служби за станом здоров`я 20 травня 2014 року, тобто він не відслужив двох повних календарних місяців перед місяцем звільненням, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи - травень, червень 2012 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами встановлено, що позивач з 15 жовтня 1996 року працював, а надалі з 2 квітня 2003 року проходив службу в органах Міністерства надзвичайних ситуацій України, Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Наказом ГУ ДСНС у Хмельницькій області №300 від 20 травня 2014 року старшого сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , пожежного-рятувальника 28 державного пожежно-рятувального поста 11 державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Хмельницькій області звільнено із служби в запас Збройних сил (з постановкою на військовий облік) за пунктами 173, 176 (підпункт 3 - за станом здоров`я) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №593 від 11 липня 2013 року.

Належні позивачу при звільненні кошти відповідач перерахував на його банківський рахунок 20 травня 2014 року в розмірі 2076,08 грн і 23 травня 2014 року в розмірі 17111,53 грн, що підтверджується випискою з рахунку від 8 червня 2015 року та платіжними дорученнями від 19 травня 2014 року №221 та від 22 травня 2014 року №240.

ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідач не виплатив всіх належних йому сум коштів, у червні 2014 року звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДСНС у Хмельницькій області з вимогами про стягнення ненарахованої і невиплаченої частини одноразової грошової допомоги в сумі 6394,50 грн та компенсації за невикористану відпустку за 2012-2013 роки в розмірі 5500 грн (справа №822/2640/14).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 3 липня 2014 року у справі №822/2640/14 у задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що виплата позивачу належних до сплати коштів при звільненні відбулась у порядку та розмірах, передбачених чинним законодавством.

Цю постанову Вінницький апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 13 серпня 2014 року скасував та ухвалив нову, якою позов задовольнив частково. Зобов`язав ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати і виплатити позивачу недораховану та невиплачену частину одноразової грошової допомоги за шість повних календарних років служби, а також ненараховану і невиплачену компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік в кількості 40 діб та за 2013 рік в кількості 38 діб. У решті позову відмовив.

Задовольняючи позов частково суд апеляційної інстанції виходив з того, що за змістом частини 25 статті 129 Кодексу цивільного захисту України особам рядового та начальницького складу цивільного захисту, які звільняються зі служби за станом здоров`я, у рік звільнення та у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. В частині одноразової грошової допомоги суд зазначив, що законодавством не передбачено обов`язкової наявності безперервного стажу служби для отримання вказаної допомоги, натомість встановлено застереження щодо ненабуття права на таку при попередньому звільненні зі служби. Оскільки при попередньому звільненні позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги, суд дійшов висновку, що позивачу така допомога має бути виплачена.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2015 року змінено постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року та зобов`язано ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 лише ненараховану і невиплачену компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік в кількості 40 діб, за 2013 рік в кількості 38 діб. В решті постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2014 року у цій справі залишено без змін.

Тобто, суд касаційної інстанції не погодився з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги за шість років служби. Свою постанову мотивував тим, що позивач був звільнений у 2002 році з невоєнізованої професійної пожежної частини №31 по охороні смт. Вовковинці відповідно до статті 40 КЗпП України, а тому у період з 15 жовтня 1996 року до 3 грудня 2002 року (6 років) не проходив службу в державній пожежній охороні. Натомість Вищий адміністративний суд України, посилаючись на обставини, встановлені Хмельницьким окружним адміністративним судом у іншій справі (№822/2860/13), зазначив, що службу в органах та підрозділах Міністерства надзвичайних ситуацій України Левіцький Р.С. проходив з 5 січня 2007 року.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми недоплаченої частини одноразової грошової допомоги за 6 років служби.

30 березня 2015 року відповідач на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2015 року здійснив фактичне нарахування і виплату компенсації за невикористану відпустку за 2012 рік в кількості 40 діб, за 2013 рік в кількості 38 діб, про що позивач дізнався з отриманої 7 червня 2015 року постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26 травня 2015 року.

Крім того, у червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДСНС у Хмельницькій області, в якому просив стягнути середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду (від 23 липня 2013 року) про поновлення його на роботі за період з 24 липня 2013 року до 13 березня 2014 року (справа №822/2173/15).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року у справі №822/2173/15, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати і виплатити позивачу середньомісячний заробіток (грошове утримання) за період з 24 липня 2013 року до 13 березня 2014 року.

На підставі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 липня 2015 року позивачу 19 листопада 2015 року проведено банком кошти у сумі 15243,55 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 18 листопада 2015 року.

Однак ОСОБА_1 вказує на те, що кошти, присуджені йому постановою від 1 липня 2015 року, не були виплачені у день його звільнення, тобто 20 травня 2014 року, а тому вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки їх виплати.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частин першої і другої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Обчислення середньої заробітної плати працівникам, зокрема за час вимушеного прогулу здійснюється згідно з Порядком №100.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 4 пункту 2 Розділу ІІ Порядку №100 визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин першої й четвертої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -«КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Частиною першою статті 72 КАС України вказано, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно судових рішень, а саме: постанови Вищого адміністративного суду України від 5 березня 2015 року (справа №822/2640/14) і постанови Хмельницького окружного адміністративного суду 1 липня 2015 року (справа №822/2173/15), позивачу нараховано і виплачено ненараховану та невиплачену відповідачем компенсацію за невикористану відпустку за 2012 рік в кількості 40 діб, за 2013 рік в кількості 38 діб, середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі за період з 24 липня 2013 року до 13 березня 2014 року.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Відтак у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до ГУ ДСНС у Хмельницькій області відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 травня 2014 року до дня постановлення судового рішення у цій справі в розумінні статті 117 КЗпП України не можуть бути задоволені.

Аналогічна правова позиція щодо незатосування статті 117 КЗпП до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно стягнути з відповідача за період з 21 травня 2014 року до 22 травня 2014 року включно відповідно до статті 116 КЗпП України, оскільки, як встановлено судами, належні позивачу при звільнені кошти відповідач перерахував частинами 20 і 23 травня 2014 року.

З огляду на те, що звільнення позивача відбулось у травні 2014 року середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись з виплат за попередні 2 календарні місяці відповідно до Положення №100.

Суди встановили, що позивач з моменту поновлення на посаді і до моменту звільнення за станом здоров`я не відслужив повних двох календарних місяців перед місяцем звільнення, тому середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи - травень, червень 2012 року, як це передбачено вимогами абзацу 4 пункту 2 Розділу ІІ Порядку №100.

Враховуючи дані довідки відповідача №01-429 від 3 березня 2017 року про доходи позивача за травень - червень 2012 року, а також кількість відпрацьованих позивачем днів (за травень 2012 року - 31 день, за червень 2012 року - 30 днів), середньоденне грошове забезпечення позивача становить 68,22 грн.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції вірно зазначили, що середній заробіток позивача з 21 травня 2014 року до 22 травня 2014 року включно становить 136,44 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не довів, у чому полягає завдана йому моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, не надав відповідних доказів.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо неправильного обрахування його середньої заробітної плати, оскільки ОСОБА_1 з моменту поновлення на посаді і до моменту звільнення за станом здоров`я не відслужив повних двох календарних місяців перед місяцем звільнення, тому середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи - травень, червень 2012 року.

Щодо описки в судових рішеннях судів попередніх інстанцій, то Верховний Суд вважає необхідним зазначити, що допущена описка в описовій частині судових рішень жодним чином не впливає на суть вирішення справи, оскільки в резолютивній частині судових рішень все зазначено вірно.

Верховний Суд також відхиляє аргумент скаржника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки скаржник не довів факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з бездіяльністю відповідача.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 березня 2017 року

і ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

М.В. Білак

А.В. Жук

Судді Верховного Суду